6. Екомережа як засіб збереження біорізноманіття.

а) Міжнародно-правові документи спрямовані на збереження біорізноманіття.

б) Обґрунтування необхідності розбудови екомережі.

А. Міжнародно-правові документи спрямовані на збереження біорізноманіття.

1. Конвенція про водно-болотні угіддя, що мають міжнародне значення переважно як середовище існування водоплавних птахів (Рамсар, 1971) – ґрунтується на визнанні суттєвих екологічних функцій водно-болотних угідь, як регуляторів водного режиму, а також як місць зростання характерної флори, оселення різноманітної фауни, насамперед водоплавних птахів.

2. Конвенція про охорону всесвітньої культурної та природної спадщини (Париж, 1972) – спрямована на забезпечення на національному рівні та зусиллями світової спільноти найцінніших культурних та природних об’єктів.

3. Конвенція про охорону мігруючих видів дикої фауни (Бонн, 1979) – передбачає визнання її сторонами значення охорони мігруючих видів, які перебувають у несприятливих умовах та середовища їх перебування. В ній визначено перелік мігруючих видів, які перебувають у особливій небезпеці. Серед передбачених заходів:

• заповідання територій перебування;

• проведення відновних заходів на території перебування;

• мінімізація негативного впливу на умови життя мігруючих видів.

4. Конвенція про міжнародну торгівлю видами дикої флори і фауни, що знаходяться під загрозою зникнення (CITES) (Вашингтон, 1973) – має на меті забезпечити регулювання торгівлі видами дикої флори і фауни, що знаходяться під загрозою зникнення.

5. Конвенція про збереження дикої флори і фауни та природних середовищ в Європі (Берн, 1979). В цій конвенції особлива увага приділяється тим видам і тим регіонам збереження яких потребує співробітництва кількох держав і міжнародного сприяння такій діяльності. Такі регіони в сукупності формують Смарагдову мережу Європи (CORINE).

6. Конвенція про біорізноманіття (Ріо-де-Жанейро, 1992).

7. Важливим фактором розгортання діяльності, спрямованої на збереження біорізноманіття в Європі стала прийнята на конференції міністрів довкілля Європи в Софії у 1995 р. «Загальноєвропейська стратегія у галузі біологічної та ландшафтної різноманітності». Основний напрямок стратегії – формування екологічної мережі.

Б. Обґрунтування необхідності розбудови екомережі.

Функціонування біосфери залежить від рослинного покриву поверхні Землі, перш за все лісів, тому що зелені рослини є:

1). Основним виробником кисню та органічної речовини;

2). Складають фундамент трофічної піраміди;

3). Підтримують сталий геохімічний кругообіг у біосфері.

Рослинний покрив також регулює випаровування води шляхом транспірації, підтримуючи на суші кругообіг води і забезпечуючи 2/3 опадів. Тільки природна рослинність здатна підтримувати природну рівновагу у біосфері (гомеостаз), перш за все процеси синтезу-розкладу органічної речовини. При порушенні цього кругообігу в природі відбуваються негативні зміни, які можуть призвести до глобальних змін в природному середовищі, аж до перетворення його на непридатне для використання.

Господарська діяльність людини протягом останніх двох століть призвела до знищення значної частки біогеоценозів, їх фрагментації, створення на їх місці штучних насаджень, елімінації популяцій та скорочення ареалів рідкісних видів, а отже відбувається помітне зниження генетичної мінливості і тим самим сталості та еволюційної здатності біосистем.

У випадку значного зменшення чисельності популяції вони втрачають адаптивний пік, оскільки дрейф алелей, веде до фіксації алелей, як нейтральних так і негативних, і такі популяції як правило гинуть.

Порушення цілісності і єдності в першу чергу автотрофного фотосинтезуючого компонента біосфери викликає зменшення чисельності видів споживачів.

Для сталого нормального функціонування біоти, співвідношення між інтенсивно і екстенсивно використовуваними територіями повинно бути не менш 2 : 1, тобто природні екосистеми повинні займати біля третини території. Таке співвідношення ще забезпечує біотичну рівновагу у біосфері. Вихід за межі 20% площі природних екосистем у помірному поясі призводить до порушення гомеостазу.

Великої шкоди природному рослинному покриву завдає фрагментація лісової природної та степової рослинності. Вона перешкоджає міграції і розселенню живих організмів, ізолюючи невеликі чисельно популяції одна від одної і тим самим зменшуючи їх гетерозиготність, а отже можливості самовідновлення.

Будь-яка локалізація популяцій, як мігруючих тварин, що звичайно для розмноження і відпочинку повертаються на старі місця, так і аборигенних, небезпечна ще й тим що звужує кормову базу і тим самим ставить їх в значно більшу залежність від різних несприятливих природних змін. Це стосується також і рослинних угруповань, зменшення площі яких веде до збільшення залежності їх від кліматичних та інших факторів.

Суттєве значення для тварин має і характер межі між природним та антропогенним ландшафтами, зокрема полем. Якщо вона раптова, то на цій межі гине багато тварин, наприклад комах. Поступовий перехід, навіть шириною у кілька десятків метрів, вже зберігає 90 % комах.

При одному й тому ж ступені зовнішнього тиску глобальних і регіональних негативних факторів, більш фрагментований рослинний покрив зазнає більшої їх збурюючої дії, ніж менш фрагментований, вже в силу збільшення площі негативного оточення, яка зростає пропорційно фрагментованості. В цьому випадку має місце так званий крайовий ефект. В проблемі, яка розглядається (фрагментація) є ще один аспект: великі тварини взагалі не можуть існувати в невеликих за площею природних масивах. Так, при середній щільності популяції ведмедя, одна особина для нормального існування потребує 1 тисячі гектарів мало зміненого лісу. Для самовідновлення мінімальна чисельність популяції цього виду становить 50 особин, що різко збільшує необхідну площу. Для збереження мінімальної за площею популяції глухарів необхідно 28 тис. га.

Фрагментація відчутної шкоди завдає насамперед надіндивідуальним різновидовим типам організації живого – фітоценозам та екосистемам. Це повязано з тим, що вони не спадкуються і формуються не на підставі обміну генетичного матеріалу, а на підставі асоційованості, тобто біологічної, функціональної та екологічної повязаності особин і популяцій.

У звязку з цим назріла необхідність у зміні акцентів у природоохоронній справі з охорони генофонду на охорону типів організації організмів і загалом – екофонду.

Таким чином, збіднюючи різноманіття та форми організації організмів різних видів, перешкоджаючи розселенню і міграції видів, обміну генетичної речовини, зменшуючи продуктивність екосистем і погіршуючи умови існування, в тому числі людини, фрагментація веде до погіршення екологічних умов, а також виробничих, економічних і соціальних процесів.

Існуючі стратегії охорони живої природи і конвенції, спрямовані на індивідуальну та територіальну охорону, перш за все видів, не забезпечують відтворення її цілісності та єдості. Всі існуючі природно-заповідні мережі носять острівний локалізований характер. Тому в рамках Всеєвропейської стратегії збереження біологічного та ландшафтноо біорізноманіття було прийнято рішення про створення Всеєвропейської екологічної мережі, що базується на принципі цілісності природи, взаємоповязаності і нерозривності її складових всіх рівнів.

Вона являє собою складну, різного рівня, просторову систему, до якої входять природні біотичні елементи (особини, популяції, види), абіотичні елементи (екотопи), екосистеми, змінені та деградовані ландшафти, повязані між собою функціонально і територіально. Концепція екомережі поєднує в єдине ціле всі сучасні концепції і системи охорони природи.