2. Біорізноманіття як об’єкт уваги міжнародного співтовариства.

Біотичне різноманіття, яке охоплює все багатоманіття проявів життя, є класичним предметом вивчення біології, який слугував основним імпульсом для її становлення та розвитку (через інвентаризацію, класифікацію цього багатоманіття, через порівняльний аналіз – до його пояснення.

Є дві галузі біології, для яких завдання систематизації і пояснення біорізноманіття є основним:

– систематика – для таксономічного різноманіття;

– біогеографія – для біохорологічного різноманіття (включаючи синекологічні аспекти та порівняльну фауністику і флористику).

Проте, біорізноманіття, як ходовий, часто вживаний термін зазвучав не так давно – в кінці 80-х років минулого століття, коли за запитом Ради управляючих ЮНЕП (екологічна програма ООН) група експертів обгрунтувала необхідність підготовки міжнародної конвенції про збереження біорізноманіття, як єдиної правової основи всіх міжнародних договорів з охорони видів, їх конкретних популяцій, а також угруповань і екосистем. Така конвенція була прийнята на сесії Генеральної асамблеї ООН з проблем глобальної екології яка відбулась у Ріо де Жанейро в червні 1992 року.

Проблема збереження біорізноманіття після цього набула величезного суспільного, соціально-політичного та етичного значення. У Конвенції зазначено, що головне на сучасному етапі – зберегти біорізноманіття як одну з ключових якостей біосфери, котра забезпечує не тільки її стійкість і стабільність, але й надійність існування та виживання людства. Якраз загроза втрати багатьох елементів багатоманіття життя, в першу чергу видів та їх комплексів, заміни їх космополітичними синантропними комплексами організмів, заставили усвідомити біологічне різноманіття не тільки як загальне поняття, але і як глобальний об’єкт охорони.

При цьому збереження біорізноманіття потребує не тільки сьогоденних, екстренних заходів для спасіння, але й розробки довготривалої системи заходів, включаючи і невиснажливе природокористування. Зараз цей комплекс заходів відомий під назвою «сталий розвиток». Таким чином до наукового завдання вивчення біорізноманіття додалось глобальне, соціальне, політичне, економічне і етичне завдання збереження біорізноманіття.

Реалізація цих завдань неможлива без фундаментальних знань по біорізноманіттю і перш за все необхідно виділити ті форми біорізноманіття котрі могли б стати головними об’єктами охорони і при цьому були б носіями інших форм біорізноманіття.

Усе різноманіття живих систем на нашій планеті зводиться до 4 основних рівнів організації:

– організмового,

– популяційно-видового;

– екосистемного.

Їм підпорядковані всі інші, відомі в науці, ступені організації та рівні дослідження живих структур.

3. Таксономічне і типологічне різноманіття організмів.

Організми, таким чином, виступають в якості найменших одиниць біорізноманіття, що володіють автономністю, здатністю до життєзабезпечення та адаптації, і одночасно вони є носіями інших форм біорізноманіття. Різноманіття організмів поділяють на:

• таксономічне або філетичне (групування організмів за спорідненістю);

• типологічне або нефілетичне (групування за тими чи іншими категоріями ознак, які не зводяться до спорідненості, наприклад – за типами життєвих форм, типами ареалів еко- і біоморф, відношенням до різних екологічних факторів, тощо)

Таксономічне різноманіття далі поділяється на 3 рівні:

1. рівень виду – це центральний, базовий рівень;

2. популяційно-генетичний рівень з підрівнями:

• популяцій різного рангу;

• генотипів (і фенотипів);

3. генів та їх аллелів.

Типологічне різноманіття, поділяється передусім за категоріями ознак, які покладені в основу класифікації: тип ареалу, тип фітоценозу, тип біоморфи, тип екоморфи тощо.

Оцінки таксономічного і типологічного різноманіття взаємодоповнюють одна одну. Опис таксономічного різноманіття певної території у вигляді переліку наукових назв таксонів доповнюється комплексом типологічних ознак, властивих кожному виду.