Антропологічний період

Майже співпадає з епохою відбудови Афін у добу Перікла після їх руйнування Ксерксом під час греко-перських воєн (500-499). Ці війни завершилися перемогою греків. Настав п'ятидесятирічний розквіт Афін (479-431), який згас з настанням Пелопонесської війни між Спартою та Афінами.

Підйом духовного життя. Демократизація науки, навіть медицинського ремесла.

Демократизація політичного життя. Потреба у красномовстві. Політичного успіху можна було досягти через публічні діспути.

Мудре правління Перікла. Народні збори (екклезія) верховний орган дежави – громадяни Афін з 20 років, але був майновий ценз. Це найразючиший успіх в історії людства, коли одне з найвідсталіших міст, зруйноване у войнах, піднеслося до центра ділової, культурної та політичної активності, ставши завдяки фактично столицею Еллади, причому вплив Афін не тримався на військовії силі, як це було прийнято. Гурток Перікла, куди входив Геродот (батько історії, 485-425), Фідій (автор 17 метрової бронзової статуї Афіни, анаксагор). Але після того, як Перікл постарів, вороги Перікла почали переслідувати його прихильників, що скінчилося поваленням самого Перікла. Процес демократизації почав згортатися. Через Анаксагора прийняли закони, що звинувачували у державній зраді тих, хто не відправляє релігійні обряди та проповідує «про те, що нагорі». Так загинув і Сократ.

Анаксагор

Наукова постать Анаксагора – місток між космологічним та антропологічним періодом. Його запросив Перікл, аби цивілізувати афінян. Тому вплив Анаксагора незаперечний.

Астрономія.

Начала – частки будь-якої речовини: золота, крові, молока -- насіння усіх речей, гомеомерії, тобто подібночасткові, де частина подібна цілому.

Але гомеомерії – пасивні, і попередній хаос неміг би своїми силами перейти у космос. Потрібне активне начало, яким є світовий розум Нус – творець космосу з первинного хаосу. Він і рухає космосом, і водночас пізнає його.

(Це своєрідна комп'ютерна програма)

Софісти

В афінському суспільстві з'явилися професійні учителі «мислити, говорити та робити» софісти (софістес -- мудрець). Професія ця була потрібною усім тим, хто бажав досягти успіху у публічних диспутах, суперечках, тяжбах, бо адвокатів не було. Платон: «у суді нікому нема діла до істини, важлива лише переконливість». На основі цієї професії, якщо хочете, ремесла, виникла ціла наука, яка спрямовувалася на мислення та волю людини. Для успіху у ній важливо було з'ясувати, як виникають уявлення та вольові акти. Це вже була не чиста наука елеатів, спрямована на осягнення абстрактного світу, а наука, яка йшла від практики і кінцевою метою ставав практичний успіх.

Отже, наука і зокрема філософія в тлумаченні софістів: 1) приймає суб’єктивний, антропологічний характер, 2) набуває практичного значення, бо спрямовується на розв'язання не загальних, а конкретних проблем, пов'язаних з людською суб’єктивністю.

Мистецтво риторики, обгрунтування та викладання дало початок самостійній психології, надавши цій другорядній науці значення основної.

Однак, мистецтво доводити будь-який погляд (а це і було найвважливішою метою навчання у софістів) наводило на думку про відносність людських уявлень та цілей. Софісти заперечували всезагальність, об’єктивність істини. Істина завжди відносна, у кожного своя. Релятивізм. Гносеолгічний релятивізм – агностицизм.

Але гносеолгічний релятивізм доповнювався релятивізмом моральним. Немає об’єктивного критерія добра та зла. Що кому вигідно – те й благо. Звідси – розмивання моральних устоїв. Отже, в етиці релятивізм софістів перерастав в аморалізм.

Позитив – антидогматизм, цікавість до пошуку істини.