Лекція 2.

Тема. Філософія античного світу.

Питання для розгляду:

1. Особливості та передумови виникнення античної філософії.

2. Періодизація античної філософії. Досократівський період розвитку античної філософії.

3. Давньогрецька філософська класика (Сократ, Платон, Аристотель).

4. Елліністична філософія.

1. Особливості та передумови виникнення античної філософії.

Традиційно вивчення філософії ми починаємо з давньогрецької філософії.

Греки – не корінне населення Пірінейського півострову, а світловолосі заброди, що почали з’являтися з півночі у ІХ ст. до н.є, вони принесли з собою грецьку мову. З’явилися вони у три хвилі: іонійці (ХІV ст. до н.є), ахейці, дорійці.

До того на материковій частині Греції панувала культура мікенської цивілізації, яка, судячи з археологічних данних та памяток утворилася як результат поширення на материку культури Кріту (мінойська культура), яка у свою чергу, має спільності у релігії з культурами Сірії та малої Азії, а за мистецтвом -- схожості з Єгиптом. Ця культура проіснувала орієнтовно з 1600 до 900 р. до н.е. до ІХ сторіччя – приходу дорійців, які її остаточно знищили та зберегли свою індоєвропейську релігію.

Особливості географії (родючі долини, розділені неродючими горами) обумовили полісну організацію грецького суспільства.

Винайдення монети близько 700 р. до н.е. у Лідії, яка сусідствувала з Іонією.

Філософія греків є дуже цікавою у теоретичному відношенні частину усієї філософії не лише тому, що вироблені нею начала зробилися і досі залишаються основою усього подальшого розвитку європейського мислення, але й тому, що у ній при досить незначному запасу знань знайшли яскраве виявлення основи мислення, які містяться у постулатах мислячого розуму. Тобто антична філософія містила у зародку усі види філософського світогляду.

Грецька філософія знаменна також прозорістюта простотою загального розвитку, який спочатку спрямовувався на вивчення явищ зовнішнього світу, потім був скерований на більш глибоке дослідження усієї дійсності шляхом самоспостереження.

Давньогрецька наука виникає водночас з філософією, вони нерорзривні.

Антична традиція одностайна у тому, що перші античні філософи здобули освіту в Єгипті та частково у Вавілонії. Вдповідно до міфу, Європа – фінікіянка, яку вкрав Зевс. Брат Європи Кадм у пошуках сестри дійшов до Греції, не лише заснував Фіви, але й приніс грекам фінікійський алфавіт. Фінікійське походження грецького алфавіту підтверджується наукою. До речі, і східне письмо – давньоєврейське та арабське – також.

Міфопоетичний період.

750-550

Цей період характеризується художньо-образним, алегорічним способом узагальнення та опису світу, його особливостей і закономірностей.

Міф: (грецьк. – слово, мовлення, переказ, легенда (предание)). Мова опису, що виявилася завдяки своїй символічності зручною для висловлення споконвічних моделей особистої та суспільної поведінки, певних сутнісних законів соціального та природного космосу. Міф є базовим феноменом людської культури. Художньо – образний рівень узагальнення світогляду, поетичний спосіб пізнання, на відміну від науково-раціонального.

Зашифрованість явищ та фактів дійсності у міфологічних символах. Антична традиція одностайна у тому, що перші античні філософи здобули освіту в Єгипті та частково у Вавілонії.

Перше значне породження еллінської цивілізації – Гомер – іонієць – напівлегендарна особа (гомерівське питання є відкритим). Світогляд висловлений у формі гомерівського епосу. Гомерові поеми «Іліада» та «Одісея» доводилися до досконалості протягом 750-550 р. до н.е.

Соціоантропоморфізм богів. Люди та боги – аморальні.

Гіпнос (сон) – брат-близнюк Танатоса (смерть), Фобос – син Ареса, земля вода, небо (повітря та ефір) – Аід, Посейдон, Зевс. Медицина – Пеан, Безумство – Ата, розбрат – Еріда. Однак доля – сильніша за людей та богів, їй усі підкоряються.

Гесіод. Беотієць. Реальна особа. «Труди та дні», «Теогонія».

Початок античної етики – від поеми «Труди та дні».

Суперечність між належним та сутнім. Ідеї загробної винагороди немає, нагорода та возмездие можливі лише у цьому світі. Справедлива держава процвітає, а несправедлива – гине.

Ідея міри. «Міру в усьому тримай та діла свої вчасно чини». «Жертви безсмертним богам покладай відповідно достатку».

«Теогонія» -- систематизація світу богів. Зевс боїться свого можливого сина від Метіди, богині мудрості – третьої дружини (всього у Зевса було 6 дружин). Але таким сином мав бути Логос – слово, але не просто слово, а слово розумне. Логіка. Народження Логосу означало б кінець царства Зевса.

Справді, перші філософи протиставили світ Логоса світу Зевса, тим самим подолавши всевладдя міфологічного світогляду та започаткувавши перехід від міфа до логоса.

Орфіки та Ферекід.

Орфічні гімни. Міф про Орфея (уособлення мистецтва) та Еврідіку, який викупив своєю грою на кефарі та співами у володарки Аіду Персефени. Озирнувся на Еврідіку, як ішов з царства мертвих і назавжди її втратив. Був розрваний вакханками.

Мета життя – звільнення душі від тіла. Але душа переселяється з тіла у тіло – метемпсихоз. Орфічні містерії. Вплив орфізму на грецьку філософію.

Походження Геї та Урану Землі та неба безпосередньо з космічного першояйця. Гіпотеза великого вибуху. Монопантеїзм: орфічний Зевс обіймає та вміщує у собі світобудову.

Ферекід. Середина VII - початок VI ст. до н.е., острів Самос. Міг передбачати землетруси за смаком води з колодязя за 3 дні. Зас (вогонь, ефір) та Хронос (час) були завжди, а разом із ними – Хтонія (Земля). Гіпотеза про матерію, простір та час.

Отже, основною філософською проблемою цього періоду було знайти місце ліюдини у системі відносин між явищами природи, об’єктами світу. Адекватною, тобто відповідною формою опису стало утворення міфоепічних конструкцій – поем, які у формі міфа викладали виникнення існуючої світобудови і надавали панівним поглядам характер оповіді про створення світу.

На запитання типу «що?» «як?» давалися певні відповіді, але чи були ці відповіді задовільними? Тому фактичні знання, вміння поєднувалися з найфантастичнішими міфами.