2.3.Методи стимулювання діяльності та поведінки й організації самовиховання учнів

До цих методів належать: змагання, заохочення, покарання

Змагання – метод стимулювання діяльності, який забезпечує успіх і цілеспрямованість у процесі роботи, відчуття товариської взаємодопомоги шляхом обліку та порівняння результатів спільної діяльності і заохочення її учасників. Використовуючи змагання як метод, слід враховувати його позитивні й негативні впливи. Цей метод є одним із важливіших способів організації і згуртування школярів, стимулом розвитку моральної мотивації їх діяльності. Щоб змагання дало емоційний заряд позитивного спрямування, потрібно дотримуватися відповідних педагогічних умов застосування. Орієнтовно їх можна узагальнити так: демократичний підхід до ідеї змагання; змагання як складовий елемент має пронизувати всі організаційні етапи конкретної діяльності школярів; залучення дітей до вироблення умов змагання і встановлення нагород переможцям; повсякденне висвітлення результатів змагання різними засобами шкільної інформації; залучення школярів до обговорення й аналізу результатів змагання, способів досягнення їх. Змагання може пронизувати усі види діяльності школярів. Недоцільним вважається змагання за показники успішності учнів.

Заохочення – спосіб вираження суспільної позитивної оцінки поведінки і діяльності окремої особистості чи колективу. Заохочення здатне змінити віру учня в свої сили, викликати бадьорість, приплив енергії, гарний настрій і готовність до подальшої роботи, забезпечити сприятливе самопочуття. Заохочення може використовуватися в повсякденному житті школи, а також як допоміжний засіб у процесі організації змагання. Використовувати метод заохочення слід обережно, адже він завжди відіграє позитивну роль. Значно знижується авторитет заохочувального впливу, якщо заохочуваний цього не заслужив; він не має позитивного впливу, якщо не підкреслюється колективною думкою; учні, дитина, яка звикла бути непомітною, потребує схвалення; велику роль відіграє вікова особливість школярів у реагуванні на заохочувальний вплив. Наприклад, діти молодшого шкільного віку більше схильні до заохочення, ніж старшого. У молодших школярів спостерігається потреба в схваленні їх вчинків.

Покарання – це такий вплив на особистість, який виражає осуд дій і вчинків, що суперечать нормам суспільної поведінки, і спонукає неухильно наслідувати їх. Мета покарання в тому, щоб викликати у вихованця наміри не повторювати подібного. Лише справедливе покарання досягає мети. У педагогічній практиці є різні види покарань. Орієнтовно їх можна систематизувати в такому порядку:

• покарання-вправляння(погане чергування карається додатковим)

• покарання-обмеження(обмеження якого-небудь задоволення: можливості брати участь в екскурсії, тимчасове виключення із спортивної секції…)

• покарання-осуд(попередження, догана з визначенням певних строків виправлення)

• покарання-умовність

• покарання-зміна ставлення( для багатьох дітей особливо суворий тон учителя під час оцінки вчинку, суворий погляд уже є покаранням)

Найкращою формою покарання дітей є покарання добром. Саме такі форми покарання, які ґрунтуються на доброзичливості педагога й повазі до того, хто завинив, найкраще сприймають діти.

Організація самовиховання учнів постає одним з найбільш перспективних напрямків розвитку технології виховної роботи. Формування в учнів позитивних особистісних якостей неможливе без їхнього бажання набути цих якостей – у протилежному випадку не допомагають ні примус, ні контроль, ні покарання. Першим методом є популяризація ідеї самовиховання, тобто переконання учнів в його корисності, створення позитивного ставлення до нього. Треба розкрити значення, мету, перспективи і можливості результату самовиховання, розповісти про яскраві приклади, ознайомити із ставленням до самовиховання видатних діячів культури, особливо тих, хто досяг у ньому значних успіхів. Інший метод полягає у консультуванні учнів у процесі самовиховання. Не треба вимагати ніяких звітів або ставити питання про наслідки та результати, але, якщо учень відчуває успіхи або це показує об’єктивне спостереження, важливо відзначити позитивні зрушення і докладені зусилля. Не можна дорікати за невдачі, зриви, непостійність, бо це відверне учнів від подальших спроб.[ 10;12;26; 27;]

Поспілкувавшись з соціальним педагогом ЗОШ № 13 м.Шахтарська, ми зробили узагальнюючу таблицю програми корекції педагогічно занедбаних учнів у сучасній школі.(дивись додаток 6)