Запитання і завдання для самоконтролю

В чому полягає сутність екологічного права?

Проаналізуйте основні засади та віхи розвитку міжнародного екологічного права.

В чому полягають права людини на сприятливе природне середовище?

Окресліть теоретико-методологічні засади екологічного права.

Як розвивалось екологічне право в Україні?

Чим визначається сучасна система національного екологічного права? Чи відповідає воно міжнародним стандартам та вимогам.

Як вплинула Чорнобильська катастрофа на екологічне право?

Що таке Декларація Ріо і яке її значення для суспільства?

Література

Бжезинсъкий В. Правовая охрана окружающей среды. 1979,

Бризгалін Г. А. Охорона пам'яток природи на Україні. Полтава. 1919.

Всемирная стратегия охраны природы //Природа и ресурсы. 1982. № 4. С. 9-13.

Гавриленко М. Охороняймо природу. Полтава. 1928.

Голубець М. А та ін. Актуальні проблеми функціонування заповідників // Укр. ботан. журн. 1989. № 4. С. 5-15.

Государственно-правовое управление качеством окружающей среды. К., Одесса, 1983.

Декларация Рио по окружающей среде и развитию // Ойкумена. 1992. № 3. С. 23-25.

Дорст Бернд фон. Устойчивое развитие: Охрана природы и развитие — две стороны одной медали //Курьер ЮНЕСКО. 1987. Ноябрь. С. 5-8.

Закон УРСР "Про охорону навколишнього природного середовища" // Ойкумена. 1991. № 3. С. 63-84.

Колбасов О. С. Международно-правовая охрана окружающей среды. М. 1982.

Конищева И. И. и др. Ресурсосбережение: эколого-экономические аспекты. К., 1992.

Костенко Ю, Екологічна реформа в Україні // Ойкумена, 1993. № 1. С. 4-10.

Лавренко Є. Охорона природи на Україні. Харків, 1927.

Матеріали охорони природи на Україні / За ред. В. Аверіна, Ю. Гомона. Харків, 1928.

Малышева Н. Р. и др. Эколого-правовые вопросы научно-технического прогресса. К., 1993.

Наше общее будущее. Доклад Международной комиссии по окружающей среде и развитию. М., 1989.

Національна доповідь про стан навколишнього природного середовища в Україні-93. К., 1994.

Реализация международно-правовых норм во внутреннем праве. К., 1992.

Сапожников В. И. и др. Средиземное море: охрана среды (правовые и экономические аспекты). К., 1986.

Шемшученко Ю. С. Правовые проблемы экологии. К.

Шишко А. А. Предупреждение трансграничного загрязнения (международные правовые аспекты). К., 1990.

Післямова

Екологічна культура існує відколи виникло людство. Інша справа — в яких формах та іпостасях, з якими результатами та наслідками. Подібно до зразків культури взагалі, типу масової, авангардної, елітарної, тоталітарної та багатьох інших, екологічна культура багатовимірна і неоднозначна. І, мабуть, важко очікувати, що людство прийде до якоїсь однієї її моделі, хоча б тому, що воно залишається розділеним на етноси, держави, класи, партії, конфесії та ще багато інших спільнот, страт та верств, котрі навряд чи дійдуть в усьому спільної мови будь-коли.

Екологічна культура, однак, формує для всіх нас спільний вектор: думання та мислення — з одного боку, життя та діяння — з іншого. І справді, та ситуація, що нині склалася у взаєминах людини й довкілля, однаковою мірою зачіпає і багатого шейха і бідного сміттяра, чорного та білого, ескімоса й індуса, тобто має універсальне, життєве значення для всього людства.

Екологічна культура приходить до людини різними шляхами. Для одних — це традиційне, шанобливе ставлення до природи, засвоєне з молоком матері, для інших — наслідок пізнання, саморозвитку, вдосконалення. Ще хтось залучається до неї через пережиті негаразди, особисті трагедії тощо, або під впливом завзяття та запалу сподвижників природоохоронної справи, які, образно кажучи, нерідко здатні лягти під колеса потяга з брудними радіоактивними речовинами, аби лише зупинити цей вантаж. У багатьох випадках дотримуватися вимог екологічної культури,примушує закон, суворий до руйнівників та забруднювачів природи, тобто людина приходить до них через заборону, табу, кару. Очевидно, що потрібні різні шляхи екологізації людської діяльності. Загальним же набутком має стати мудре та гуманне природокористування кожного із землян.

Нині екологічна культура, крім світоглядних і технологічних зрушень, стає ще й могутнім чинником усталення процвітаючих суспільств. Це характерно для Японії або ж Швеції, котрі зуміли інтегрувати традиційні екокультурні цінності в постіндустріальне суспільство; або ж Сингапуру, Німеччини чи США, де екологічна культура формувалася під суворим "оком" закону. Скрізь у таких випадках спостерігаються оздоровлення суспільства, поліпшення його моральних та естетичних чеснот, подовження тривалості життя та інші позитивні зрушення. Це — ще один аргумент стосовно того, потрібна чи непотрібна екологічна культура.

Зрештою, нинішня екологічна ситуація ставить класичне гамлетівське запитання "бути чи не бути" не лише перед кожним із сущих, а й перед людиною як родовою істотою — настільки вже реальною та загрозливою постає проблема омніциду, самознищення людства. У цьому зв'язку перехід до діяльності екокультурно наснаженої та спрямованої має стати імперативом поведінки кожного і всіх загалом.