- •В.С.Крисаченко екологічна культура
- •Глава 1. Екологічна культура як діяльність
- •§ 1. Поняття "культура"
- •§ 2. Екологічна культура
- •§ 3. Екологічна життєдіяльність
- •§ 4. Основні виміри екологічної культури
- •Запитання і завдання для самоперевірки
- •Література
- •Глава 2. Екологізація людської діяльності
- •§ 1. Визначальні риси екологізації
- •§ 2. Екологізація пізнання
- •§ 3. Екологізація сільського господарства
- •§ 4. Екологізація медицини
- •§ 5. Екологізація виробництва
- •§ 6. Екотелеологічна життєдіяльність
- •§ 7. Екологізація духовно-практичної діяльності
- •§ 8. Екологічний імператив
- •Запитання і завдання для самоперевірки
- •Література
- •Глава 3. Просторові обшири людської життєдіяльності
- •§ 1. Поняття "ареал"
- •§ 2. Формування ареалу людства
- •§ 3. Усталення цілісного образу планети
- •§ 4. Розмірність залюдненого довкілля
- •§ 5. Перспективи розширення ареалу людства
- •Запитання і завдання для самоконтролю
- •Література
- •Глава 4. Субстратно-процесуальна основа освоєння природного довкілля
- •§ 1. Передумови людської діяльності
- •§ 2. Субстратна основа життєдіяльності гомінід
- •§ 3. Розширення елементної основи виробництва
- •§ 4. Комунікативні структури
- •§ 5. Ресурси первинні і вторинні
- •§ 6. Перспективи
- •Запитання і завдання для самоконтролю
- •Література
- •Глава 5. Природні ресурси та їх використання
- •§ 1. Природа як ресурс
- •§ 2. Обмеженість природних ресурсів
- •§ 3. Вода як ресурс
- •§ 4. Грунт та мінерали
- •§ 5. Корисні копалини
- •§ 6. Використання потенцій атмосфери
- •§ 7. Відходи та сміття
- •§ 8. Живі істоти як ресурс
- •Запитання і завдання для самоконтролю
- •Література
- •Глава 6. Продовольчі ресурси і розвиток людства
- •§ 1. Голод
- •§ 2. Харчові потреби людини
- •§ 3. Харчові потенції біосфери
- •§ 4. Продовольче забезпечення
- •§ 5. Шляхи розв'язання продовольчої проблеми
- •§ 6. Соціокультурний статус їжі
- •§ 7. Подолання голоду
- •Запитання і завдання для самоконтролю
- •Література
- •Глава 7. Енергетична основа життєдіяльності людини
- •§ 1. Енергетика біосфери
- •§ 2. Ланцюги харчування
- •§ 3. Інтенсифікація енергетики екосистем: природна та антропогенна
- •§ 4. Історична еволюція енергоспоживання
- •§ 5. Структура сучасного енергоспоживання
- •§ 6. Перспективи розв'язання енергетичних проблем
- •Запитання і завдання для самоконтролю
- •Література
- •Глава 8. Діяльність людини і екологічні кризи (проблема антиекологічності культури)
- •§ 1. Поняття "криза"
- •§ 2. Сутність екологічних криз
- •§ 3. Типологія екологічних криз
- •§ 4. Природні екологічні кризи
- •§ 5. Антропогенні екологічні кризи
- •Концептуальні підходи
- •Аксіологічні виміри антропогенних екокриз
- •Класифікаційні моделі антропогенних екокриз
- •§ 6. Генетично-ієрархічна класифікація екокриз
- •Запитання і завдання для самоконтролю
- •Література
- •Глава 9. Екологічна культура як засіб самоорганізації системи "людина — біосфера"
- •§ 1. Динаміка світоглядних підстав екологічної культури
- •§ 2. Адаптивні виміри життєдіяльності людини
- •§ 3. Природокористування як процесуальне втілення екологічної культури
- •§ 4. Привласнююче природокористування
- •§ 5. Продукуюче природокористування
- •§ 6. Інноваційне природокористування
- •§ 7. Ноосферне (інформаційно-конструктивістське) природокористування
- •Запитання і завдання для самоперевірки
- •Література
- •Глава 10. Екологічна культура етносу
- •§ 1. Смисловизначення екологічної культури Природність етнічного буття
- •Смисложиттєві виміри довкілля
- •Образ довкілля
- •§ 2. Архетипи екологічної культури
- •§ 3. Етнокультурна вимірність довкілля
- •§ 4. Химерні етноси
- •Завдання і запитання для самоконтролю
- •Література
- •Глава 11. Законодавчо-правове забезпечення раціонального природокористування
- •§ 1. Сутність екологічного права
- •§ 2. Наукова основа екологічного права
- •§ 3. Екологічна політика Організації Об'єднаних Націй
- •§ 4. Природоохоронні традиції в Україні
- •§ 5. Екологічне право в Україні за радянського часу
- •§ 6. Механізм реалізації екологічних правових норм
- •§ 7. Формування екологічного права в незалежній Україні
- •§ 8. Соціокультурні засади екологічного права
- •§ 9. Тенденції та перспективи розвитку екологічного законодавства
- •Запитання і завдання для самоконтролю
- •Література
- •Післямова
Глава 10. Екологічна культура етносу
§ 1. Смисловизначення екологічної культури Природність етнічного буття
Кожен етнос виступає носієм певних цінностей, своєрідних культурних та психічних ознак, мови, духовності, матеріальної культури, популяційно-расових особливостей тощо. Формування цих характеристик як в історії народу, так і в індивідуальному житті кожного з його представників здійснюється в певному середовищі, адаптивно адекватному тому чи іншому етносу. В асиміляції існуючих структур та акомодації новацій, тобто інтеріоризації суб'єктом історичного досвіду власного буття, що веде до внутрішніх змін на терені духовності, проступають підвалини творення та відтворення світобачення народу.
У пізнанні феномена етносу, існують чималі труднощі, пов'язані насамперед з методологічними засадами та орієнтаціями дослідника. Досить поширена, наприклад, актуалістична (уніформістська) методологія, за якою на феномени минулого "приміряють" шати сучасного об'єкта, тобто перекидають на минуле сучасне. І тоді ледь не оголошують, скажімо, французом викопного неандертальця з печери Ля Шаппель-о-Сен, китайцем — синантропа з печери Чжоукоудянь, а українцем — неоантропа зі Старосілля. Так само хибує, здавалося б, протилежна, методологічна позиція — міграціоністсько-емерджентна, за якою етноси виникають спалахово Десь у глибинах континентів, а потім мандрують по світу, змінюючи один одного на певній території. І тоді Дослідникові не просто дати відповідь, чому й куди зникають кіммерійці і постають сармати, де діваються останні і звідки прийшли скіфи, як останніх "вижили" анти і чому вже їм на зміну прийшли поляни-русичі, Що, власне, роблять на землях цих народів українці?
На цьому тлі виразні переваги мають методологічні парадигми, пов'язані з еволюціоністськими та структуралістськими традиціями. Так, еволюційна школа в етнографії почала складатися ще у другій половині XIX ст. Праці Дж. Леббока, Дж. Мак-Леннана, Е. Тейлора, В. Вундта, Ю. Липерта, Л. Моргана, І. Франка, Д. Анучина, М. М. Ковалевського, обгрунтувавши еволюцію культури як розвиток від нижчого до вищого, тотожність чи подібність історичних шляхів різних народів та їхню культурну єдність, заклали підстави розуміння селективного виникнення інновацій та спадкоємності у процесі етногенезу. Зі свого боку, інша потужна традиція в європейській науці, що пов'язана з іменами К. Юнга, К. Леві-Стросса, Ж. Піаже, М. Фуко та ін., вбачала вихід з подібних проблемних ситуацій у зверненні до глибинних структур-архетипів мислення та поведінки людей, виявленні генетичних передумов і природних детермінант тих чи інших елементів світобачення. Класичний структуралізм, втім, не залишав інтелекту можливості звертатися до аналізу походження власних форм, і тому був обмеженим синхронними межами буття речей чи феноменів. Тому постав структуралізм генетичний, який (зокрема в особі Ж. Піаже) розглядає суть структур-архетипів як явищ еколого-еволюційних, як форму адаптації етносу та індивіда до довкілля. У такому випадку адаптація виступає як підтримання певної рівноваги обміну речовиною та енергією систем з середовищем, унаслідок чого вони не втрачають власної ідентичності.
З огляду на це логічним буде стверджувати, що необхідною умовою аналізу світобачення етносу є, з одного боку, інвентаризація та систематизація глибинних структур-архетипів, а з іншого — побудова їх діахронного ряду з урахуванням генеалогічних відносин. У свою чергу, такий підхід вимагає ретельного врахування асиміляційно-акомодаційних явищ як феноменів соціоприродного ізоморфізму.
Абсолютною підставою буття чогось (крім постулату про можливість існування цього чогось) є наявність світу його буття. Наприклад, Бог (навіть в атеїстичній традиції) може існувати, якщо є Універсум (у тому числі і в формі Хаосу) чи Душа (людини). Матерія та Енергія потребують просторово-часових атрибутів. Жива речовина породжується і сама породжує світ власної генези. Так само і земний розум постає лише на певному часі та місці і несе в собі їхні виразні ознаки.
З погляду натуралістичного усі зазначені ситуації з варіаціями — суть реалізації різних версій (сильних чи пом'якшених) антропного принципу. Як відомо, у класичній версії даний принцип стверджує: якби основні закономірності еволюції Всесвіту та універсальні фізичні константи навіть трохи відрізнялися від спостережуваних нами, то не було б фізико-хімічних передумов для виникнення та розвитку життя. Іншими словами, Всесвіт, у якому ми живемо, — єдино можливий для виникнення людини.
Але система "людина — світ людини" має не лише фізичний чи космологічний зміст, або ж свою межову данність. Навпаки, її компоненти багатовимірні та множинні; і тому, якщо для людства Всесвітом є принаймні Сонячна система, то для малого Тараса він закінчувався за ближнім гайком. Так само і для популяції чи етносу важливішим є, далебі, не фізичний Всесвіт, а те безпосереднє довкілля, яке їх викликало до життя і дає змогу його підтримувати. Таким чином, антропний принцип (або ж — феномен "антропності") набуває необхідно-обов'язкового онтологічного значення.