- •Поняття інтелектуальної власності. Об’єкти і суб’єкти права інтелектуальної власності.
- •1.1. Об’єкти права інтелектуальної власності
- •1.2 Суб'єкти права інтелектуальної власності
- •Авторське право та суміжні права. Патентне право. Право промислової власності. Нетрадиційні об’єкти права інтелектуальної власності.
- •Набуття прав на об'єкти промислової власності
- •2.2.1. Набуття прав на винаходи, корисні моделі і промислові зразки
- •2.2.2. Набуття прав на засоби індивідуалізації товарів і послуг
- •2.2.3. Набуття прав на нетрадиційні об'єкти інтелектуальної власності
- •2.2.3.1. Набуття прав на сорти рослин
- •2.2.3.2. Набуття прав на топографії інтегральних мікросхем
- •2.2.3.3. Набуття прав на раціоналізаторську пропозицію
- •2.2.3.4. Охорона прав на комерційну таємницю
- •2.2.4. Правова охорона об'єктів авторського права і суміжних прав
- •2.2.4.1. Джерела права
- •2.2.4.2. Форма охорони
- •2.2.4.3. Термін охорони прав авторів
- •2.2.4.4. Охорона суміжних прав
- •2.2.4.5. Термін охорони суміжних прав
- •3. Захист прав інтелектуальної власності
- •2.2.2. Набуття прав на засоби індивідуалізації товарів і послуг
- •2.2.3. Набуття прав на нетрадиційні об'єкти інтелектуальної власності
- •2.2.3.1. Набуття прав на сорти рослин
- •2.2.3.2. Набуття прав на топографії інтегральних мікросхем
- •2.2.3.3. Набуття прав на раціоналізаторську пропозицію
- •2.2.3.4. Охорона прав на комерційну таємницю
- •3.1. Система і її призначення
- •3.2. Категорії спорів
- •3.3. Адміністративний порядок захисту прав
- •3.4. Судовий порядок захисту прав на об'єкти інтелектуальної власності
- •3.4.1. Цивільно-правові способи захисту прав
- •3.4.2. Кримінальна відповідальність за порушення прав
- •3.4.3. Захист прав інтелектуальної власності в рамках угоди trips
- •Розпорядження правами інтелектуальної власності. Ліцензійна діяльність у науково-технічній сфері.
- •Міжнародне співробітництво у сфері інтелектуальної власності.
- •Економіка інтелектуальної власності
- •Особливості права інтелектуальної власності як товару
- •3.2 Інтелектуальна власність як нематеріальний актив
- •3.3 Оцінка вартості прав на об’єкти інтелектуальної власності
- •3.3.1 Цілі оцінки прав
- •3.3.2 Підходи до оцінки
- •3.3.3 Методи оцінки
3.3.3 Методи оцінки
У рамках кожного підходу існує один або декілька методів оцінки. Зв’язок між підходами і методами оцінки представлений у табл. 1. Перелік наведених методів не є вичерпним.
Таблиця 1
Зв'язок між підходами до оцінки об'єктів інтелектуальної власності та методами оцінки
Підхід до оцінки |
Метод оцінки |
Витратний підхід |
Метод прямого відтворення Метод заміщення Метод вихідних витрат |
Порівняльний (ринковий) підхід |
Метод порівняння продажів |
Дохідний підхід |
Метод прямої капіталізації доходів Методи непрямої капіталізації доходів:
|
Метод прямого відтворення активу визначає суму витрат, які є необхідними для створення нової точної копії активу, що оцінюється. Ці витрати повинні ґрунтуватися на сучасних цінах та сировині, матеріалах, енергоносіях, комплектуючих виробах, інформації, а також на середньогалузевій вартості робочої сили певної кваліфікації. Метод прямого відновлення є переважним методом розрахунку вартості унікальних нематеріальних активів.
Метод заміщення використовує принцип, який стверджує, що максимальна вартість власності визначається мінімальною вартістю, яку необхідно сплатити під час придбання активу аналогічної корисності або з аналогічною споживчою вартістю. Ця вартість має назву вартості нового активу, який є еквівалентним за функціональними можливостями і варіантами його використання, але не обов'язково подібного об’єкта інтелектуальної власності, що заміщується.
Метод вихідних витрат базується на фактично наведених витратах, що вибрані з бухгалтерської звітності підприємств за кілька останніх років. Особливо треба звернути увагу на дві обставини: їх розмір і строк створення активу. Витрати, які були проведені раніше, за необхідності повинні бути скореговані у відповідному напрямку, а потім проіндексовані з врахуванням їх строку давності. Витратний метод найчастіше використовується для оцінки нематеріальних активів, які не беруть участі в формуванні майбутніх прибутків і які не приносять прибутку на цей час, наприклад, коли нематеріальні активи, що оцінюються, мають соціальне значення або беруть участь в оборонних програмах, програмах безпеки державного або регіонального значення.
Метод порівняння продажів по суті співпадає з порівняльним підходом. Визначена за цим методом ціна об'єкта інтелектуальної власності є найбільш достовірною, оскільки вона сформована ринком. Однак в Україні з низки причин (відсутність розвиненого ринку об’єктів інтелектуальної власності, недоступність баз даних про результати продажу об’єктів інтелектуальної власності тощо) цей метод практично не використовується.
Метод прямої капіталізації заснований на переведенні прибутку від комерційного використання об’єкта інтелектуальної власності у вартість останнього. Цей метод використовують найчастіше як експрес-метод для розрахунку залишкової вартості, а іноді – для оцінки активів, строк життя яких практично не визначений. Процедура цього метода включає, по-перше, виявлення джерел і розмірів чистого прибутку, по-друге, виявлення ставки капіталізації, і, по-третє, визначення вартості активу як добутку від ділення чистого прибутку на ставку капіталізації.
Метод надлишкового прибутку заснований на припущенні того, що продукція, яка виготовлена з використанням об’єкта інтелектуальної власності, приносить додатковий прибуток в порівнянні з продукцією, яка виготовляється без використання цього об’єкта інтелектуальної власності. Розрахунок вартості проводиться за формулою:
PV =
де: PV – розрахункова вартість об’єкта інтелектуальної власності;
t – розрахунковий період (роки);
Ct – грошовий потік (надлишковий прибуток) в періоді t;
i – ставка дисконту (зменшення).
Метод роялті визначає вартість об’єкта інтелектуальної власності як частку від бази роялті (доходу, прибутку, вартості основної сировини). Вартість ОІВ розраховують за формулою:
n
PV =Σ Ct ⋅Rt /100
t=1
де: PV – вартість ОІВ на теперішній час, що дорівнює сумі виплат роялті протягом строку дії ліцензії, грн.;
Ct – прогнозовані грошові потоки, що генеруються предметом ліцензії за період t (так звана база роялті), грн.;
t – розрахунковий строк дії ліцензії (періоди);
Rt – ставка роялті в періоді t, %.
Значення стандартних ставок роялті РОЗРОБЛЕНО в таблицях. Такі таблиці дозволяють визначити приблизний розмір ставки роялті для кожного конкретного об’єкта ліцензії. Стандартне значення ставки роялті може бути уточнене за результатами пошуку і аналізу матеріалів конкурентів на об’єкти, що є аналогічними або наближеними за своїми характеристиками до предмету ліцензії.
Відсутність патенту, як правило, знижує розмір стандартної ставки роялті приблизно на 30 % в порівнянні з ОІВ, що має патентну охорону.
Відмітимо, що розмір ставки роялті буде залежати від прийнятої бази роялті. Так, якщо в якості бази роялті прийняти прибуток, то ставка роялті буде дорівнювати долі ліцензіара у прибутку ліцензіата, тобто її величина може досягати 50 %.
За базу роялті, як правило, приймають або вартість продаж виготовленої за ліцензією продукції, або її собівартість, або отриманий прибуток, або вартість основної сировини.
Якщо за базу роялті прийнята вартість продаж виготовленої за ліцензією продукції або її собівартість, то величина грошового потоку за період t визначається за формулою:
Ct =Vt ⋅ Zt
де: Vt – кількість виготовленого товару в натуральних одиницях;
Zt – ціна одиниці виготовленого товару або його собівартість, грн.
Якщо за базу приймається доход або прибуток від використання предмету ліцензії (ОІВ) у виробництві, то:
Ct = Yt
де Yt – доход або прибуток, що генерується предметом ліцензії за період t, грн.
Якщо за базу приймається вартість основної сировини, що переробляється, то:
Ct = Mt
де: Mt – вартість основної сировини, що переробляється, за період t, грн.
Метод звільнення від роялті передбачає розрахунок вартості об’єкта інтелектуальної власності за формулою:
PV =
де: Ct – грошовий потік (база роялті), грн.;
i – ставка дисконту, %2.