2.2.3.4. Охорона прав на комерційну таємницю

Комерційна таємниця (ноу-хау) являє собою технічну, комерційну, організаційну чи будь-яку іншу інформацію, здатну підвищити ефективність виробництва чи будьякої іншої соціально доцільної діяльності, або забезпечити

будь-який інший позитивний ефект. Тому, власник ноу-хау, безумовно, має право на захист її від неправомірного використання.

Незважаючи на високу і безупинно зростаючу значимість цього об'єкта інтелектуальної власності, відсутня його пряма правова охорона. В даний час немає закону України про охорону ноу-хау. Основною перешкодою для розробки закону є те, що інформація про ноу-хау внаслідок її конфіденційності не підлягає реєстрації. З цієї причини охоронних документів на неї ніхто не видає. До того ж виявити неправомірне використання такої інформації майже неможливо, установити порушення і порушника дуже складно.

Частково правова охорона ноу-хау може бути здійснена в рамках законів України "Про інформацію" і "Про науково-технічну інформацію" у частині, що стосується нерозкритої інформації. Однак варто мати на увазі, що нерозкрита інформація може бути об'єктом правової охорони доти, поки вона зберігає свою конфіденційність.

Охорона такої інформації може здійснюватися шляхом застосування заходів, що гарантують збереження її конфіденційності. Умови конфіденційності, зокрема, можуть охоронятися договором.

3.1. Система і її призначення

Нема рації у створенні складної і коштовної системи охорони прав і поширенні інформації про охоронні документи на об'єкти інтелектуальної власності, якщо власники цих прав не будуть мати можливість забезпечити захист своїх прав задовільним чином. Для того, щоб запобігти у подальшому порушенню прав і компенсувати втрати, що виникають унаслідок порушення цих прав, вони повинні мати можливість захищати свої права.

Після того, як об'єкт інтелектуальної власності створений і охоронним документом закріплені на нього права, настає важливий етап у його життєвому циклі - включення в господарський оборот. Саме на цьому етапі об'єкт інтелектуальної власності приносить право власнику прибуток чи іншу користь, власне те, заради чого він і був створений. Однак, як тільки інформація про об'єкт інтелектуальної власності стає відомою несумлінним конкурентам, у них виникає спокуса використати цей об'єкт інтелектуальної власності у своїх інтересах. При цьому порушник прав знаходиться в більш вигідних умовах, чим правовласник: він не поніс витрат на стадії створення та охорони об'єкта інтелектуальної власності. Окрім того, він може мати готову виробничу базу для використання об'єкта інтелектуальної власності, у той час, як правовласник повинен ще затратити час і ресурси на її створення. Тому, порушник прав може швидше випустити продукцію з використанням об'єктів інтелектуальної власності і просунути її на ринок по більш низькій ціні, чим правоволоділець об'єкту інтелектуальної власності. Такий розвиток подій не тільки порушує права конкретного правоволодільця, але має і серйозні наслідки для країни в цілому, сповільнюючи її соціальний і економічний розвиток і ускладнюючи цивілізоване співробітництво з іншими країнами.

У наш час фактор захисту прав здобуває особливо великого значення, тому що у зв'язку зі швидким розвитком технологій, з'явилася можливість порушення прав у таких обсягах, що були неможливі кілька десятиліть тому.

Знайшовши факт порушення своїх прав, правовласник повинен, у першу чергу, звернутися до конкурента, указавши йому на наявність своїх прав. Для цього можна направити конкуренту лист, щоб порушник не зміг згодом посилатися на своє незнання. Діючим засобом запобігання порушення прав є переговори. Цілком можливо, що в процесі переговорів удасться переконати порушника змінити свою поведінку. Компроміс, досягнутий на переговорах, у

багатьох випадках краще, ніж судовий розгляд.

Якщо переговори не приведуть до позитивного результату, можна передати рішення питання третейському суду. У цьому випадку обидві сторони повинні попередньо підписати відповідний документ про згоду визнати рішення третейського судді. Якщо й ці міри не досягнуть позитивного результату, правоволоділець може вдатися до захисту своїх прав у судовому порядку. Суд повинен розглядатися як останній засіб у рішенні суперечки. Судовий процес звичайно пов'язаний з великими витратами часу і ресурсів.

Крім того, рішення суду може мати серйозні наслідки для порушника. З цієї причини більшість конкурентів прагнуть уникнути ризику судових рішень, що можуть зупинити їхню підприємницьку діяльність, і тому намагаються не

порушувати існуючі права. Практика показує, що переважна кількість спорів про інтелектуальну власність не доходить до суду.

Проте, усі національні системи охорони інтелектуальної власності повинні бути підкріплені сильною правоохоронною інфраструктурою для забезпечення розгляду як цивільно-правових, так і кримінально-правових порушень, укомплектовані необхідною кількістю суддів з відповідною підготовкою і досвідом. Судова система повинна забезпечувати справедливий і оперативний розгляд спорів.

Без належної правоохоронної інфраструктури, що забезпечує як захист прав, так і обмеження можливості одержання без дозволу правоволодільця аналогічних прав іншими, система охорони інтелектуальної власності не може бути ефективною.