Кримська проблема в контексті українсько-російських відносин

По мірі реалізації проектів транзиту каспійської (як азербайджанської, так і казахстанської) та близькосхідної нафти Чорне море поступово перетворюватиметься на зону інтенсивних нафтових перевезень у східно-західному та південно-північному напрямках. Початок реалізації цих масштабних комунікаційних проектів зумовить нові геополітичні реалії і перегрупування інтересів провідних країн регіону.

Найближчі сім років (за умовами "контракту століття" транспортування так званої "великої нафти" на світові ринки має розпочатися у 2003 р.) стануть періодом боротьби за ключові позиції не тільки щодо видобутку та транспортування нафти, але й щодо спрямування нафтового транзиту у вигідних для тієї чи іншої країни напрямках. Це означатиме зіткнення інтересів країн регіону і виникнення нових геополітичних конфігурацій на основі спільних інтересів. Якщо означені комунікаційні проекти реалізовуватимуться повною мірою, то можна виділити принаймні дві групи країн, чиї інтереси будуть конкурувати в регіоні Чорного моря:

1) Російська Федерація (РФ) - Болгарія - Греція (до них тяжіє Вірменія);

2) Туреччина - Україна - Азербайджан (до них тяжіє Грузія).

Створення геополітичного трикутника Анкара-Київ-Баку дає змогу максимальною мірою реалізувати економічний та політичний потенціал України у Чорноморському регіоні. До того ж це важливо з огляду на те, що Туреччина, Азербайджан та Польща визначені як зовнішньополітичні пріоритети США в цій частині світу. Геополітично Україна є з'єднувальною ланкою в Балто-Середземноморській дузі інтересів США, що створює додаткові передумови для зацікавленості їх у збереженні й підтриманні цілісної та стабільної України.

У свою чергу, утворення такого трикутника зменшить домінуючу роль РФ у регіоні Чорного моря і викличе протидію з її боку. Така протидія, по суті, вже має місце і наростатиме у міру реалізації нафтових та комунікаційних проектів у регіонах Каспію, Закавказзя та Чорного моря.

Геоекономічні та геополітичні інтереси України та РФ є незбіжними, а почасти і конкурентними. Так, Москва намагається максимально замкнути через свою територію транзит каспійської нафти, у той час як Україна зацікавлена у функціонуванні кількох маршрутів її транспортування і хоче частково пропускати через свою територію нафтовий транзит в Європу. Що стосується транспортування близькосхідної нафти у південно-північному напрямку (через Туреччину та Україну), то Росія докладатиме зусиль, щоб зірвати даний проект, оскільки арабська чи іранська нафта значно відсуне російську на центральноєвропейському ринку та зменшить залежність країн Центрально-Східної Європи від РФ. Стратегічне значення для Москви у цьому контексті має зрив за будь-яку ціну процесу становлення політичних відносин лінією Київ-Анкара.

Будівництво нафтового терміналу в Одесі та з'єднувального нафтопроводу Одеса-Броди є одним з головних пріоритетів стратегічного розвитку України. Значення цих проектів полягає не тільки в можливості диверсифікації нафтопостачання в Україну, а й у замиканні на себе частини нафтового транзиту. Крім того, слід мати на увазі і перспективні ресурсні можливості Азово-Чорноморського басейну, основні нафтогазоносні площі якого зосереджені на шельфі в північно-західному секторі Чорного моря та поблизу кримського узбережжя.