Посол Німеччини: я не бачу загрози втрати незалежності України

Роман Гончаренко | Deutsche Welle

До 20-ї річниці незалежності України посол ФРН в Україні Ганс-Юрґен Гаймзьот в інтерв’ю DW про свій перший візит до Києва, шлях України до Європи, те, чим вона відрізняється від Ісландії, а також умови видачі віз.

Deutsche Welle: Пане посол, один із Ваших попередників на цій посаді спеціально прибув до Києва через Відень, а не через Москву. Він каже, що хотів зробити жест у бік українців, зважаючи на непрості відносини росіян і українців у минулому. А як ви прибули до Києва?  Ганс-Юрґен Гаймзьот: Я 2008 року прибув з Берліна. Для нас сьогодні це прямий шлях. Це показує, як близько Київ до Німеччини – дві години літаком. До Рима летіти не ближче.  - Коли Ви вперше побували в Києві?  - Це було 1985 року, щоправда, тоді я летів з Москви, бо там було посольство ФРН. Це був сонячний весняний день, пам’ятаю Хрещатик з його південним шармом та квітучі каштани – все це мені дуже сподобалося. Було таке враження, що перебуваєш в іншій країні, ніж у Москві. Люди прогулювалися центральним вулицями, було якось спокійніше та затишніше, ніж хаотична Москва.  - А які були Ваші враження після понад 20-річної перерви – в 2008 році, коли Ви прибули до Києва уже як посол Німеччини?  - Місто сильно змінилося. З’явилися західні магазини, сучасні будинки, на вулицях були пробки, схожі на ті, що я бачив у Нью-Йорку. Коли живеш тут довший час, помічаєш, що певні традиції збереглися й досі відчутні, й що ментальність змінюється не так швидко, як відкривається новий магазин.  - Що Ви маєте на увазі?  - Я маю на увазі певні речі, які вже вкоренилися, наприклад, корупцію. Ця проблема існувала до СРСР, вона залишається після нього. Сумно бачити, як це ускладнює життя простих українців, але й фірм, які тут працюють.  - Які ваші підсумки 20 років незалежності Україні – які були успіхи?  - Я думаю, що в України був дуже тяжкий старт з економічної точки зору – після розпаду Радянського Союзу. Ще одна причина – ускладнений радянською владою процес створення власної ідентичності, мовне питання, посилення всього українського. Я думаю, що за останні 10 років були певні позитивні зміни. Це і економічне зростання, і вкорінення демократичних засад, вибори 2006, 2007 і 2010 років, а також ментальність молодих людей, у якій посів важливе місце Європейський Союз. Я це вважаю важливим прогресом.  - А що, на Вашу думку, не вдалося за 20 років?  - Поступ, про який я згадав, досі переважно існує в людських головах. Бракує його реалізації на ділі. Тобто українці визнають європейські стандарти, але самі у власному житті їх часто не дотримуються. На жаль, стався певний відхід (від демократичних стандартів – ред.) під час місцевих виборів. Ми маємо уважно стежити за тим, щоб Україна, якщо вона й надалі йтиме до Європейського Союзу, не здавала своїх досягнень у галузі демократії, свободи преси, свободи слова та зібрань.  - Не можна не згадати ситуацію навколо колишнього міністра внутрішніх справ Юрія Луценка, якого звинувачують у зловживанні службовим становищем та який уже кілька місяців перебуває в СІЗО. Його прихильники та він сам говорять про «політичні репресії». Крім того, екс-прем’єра Юлію Тимошенко знову і знову викликають на допити. В ЄС лунають критичні голоси з цього приводу. Наскільки Німеччина занепокоєна тим, що відбувається?  - Ми занепокоєні цими процесами. Особливо якщо подивитися на звинувачення, які висувають екс-міністру Луценку, постає питання, чи дійсно ця справа підпадає під кримінальну відповідальність… У Німеччині в будь-якому разі це не могло б так відбуватися.  - Чи цей процес має політичне підґрунтя?  - Як каже генеральний прокурор України, все відбувається в межах українського законодавства. Але треба ставити питання, чи все, що відбувається в межах українського законодавства, правильне? Ми би хотіли, щоб Україна була не державою законів, а правовою державою. Я думаю, що на цьому шляху потрібно зробити ще важливі кроки.  - Українські опозиціонери кажуть, що після приходу до влади президента Віктора Януковича ситуація з демократією погіршилася. Ви погоджуєтеся?  - По-перше, треба чітко сказати, що Україну не можна порівнювати з Росією чи Білоруссю, тут іще панує почуття свободи, це неможливо порівнювати з іншими країнами Східної Європи. Але ми маємо констатувати, що існує певний тиск у напрямку до монополізації в галузі преси. Ми також помітили регрес під час місцевих виборів. Але ми вважаємо, що досі існує розмаїття думок, особливо в деяких друкованих виданнях і на телебаченні, де різні люди можуть висловлювати свої позиції. Все це речі, які дуже важливі для європейських цінностей. Шлях до Європи веде через міст демократії, як сказав міністр закордонних справ ФРН Вестервеллє. Україна повинна це чітко розуміти.  - Ви свого часу працювали в Москві. За останній рік часто можна почути, що Україна наближається до Росії. Дехто навіть каже, що Україна може втратити незалежність. Наскільки близька Україна до Росії зараз?  - З точки зору зовнішньої політики, я бачу, що українське керівництво переслідує українські інтереси. Тут не йдеться про якийсь «розпродаж». Навпаки. Відносини непрості, й Київ намагається мати хороші відносини з Москвою, але водночас іде шляхом до угоди про асоціацію та зону вільної торгівлі з Європейським Союзом. У цьому пункті президент (Янукович) послідовний у тому, що він каже й що він робить. Це добре.  - І все ж таки, в Україні є експерти, які кажуть, що вона ще ніколи за 20 років не була так близько до втрати незалежності. Чи бачите Ви таку небезпеку?  - На даний момент я цього не бачу. Україна захищає свої інтереси, але можна констатувати, що Росія витрачає значні кошти, щоби бути присутньою на українському ринку в різних галузях. Західним банкам тут важко працювати, бо є більш вигідні кредити від російської сторони. Тут може постати питання, наскільки фінансові засоби використовуються з політичними цілями.  - Західні політики часто скаржаться на те, що вони не розуміють, куди хоче прямувати Україна – ближче до Росії чи до Європейського Союзу. Чи Ви в Києві чітко розумієте напрямок руху?  - Заяви президента в цьому питанні чіткі – пріоритет має наближення до ЄС з одночасними добросусідськими відносинами з Росією, в тому числі – розвиток економічних відносин. Я вважаю це послідовним і таким, що на 100 відсотків збігається з політикою Європейського Союзу. Адже, врешті-решті, і ЄС прагне тісніших стосунків з Росією. Саме в галузі економіки ідеться про те, щоб у торгівлі було менше обмежень. Я думаю, що Україна може стати двигуном більш швидкого наближення Росії до ЄС.  - Говорячи про «роль двигуна», можна згадати, що в 2005 році після «помаранчевої революції» в Україні багато говорили про те, що вона може стати зразком демократії в регіоні. Цього не сталося. Дехто покладає провину і на Євросоюз, який не погодився дати чіткий сигнал про перспективу членства України в ЄС. Чи Брюссель припустився помилки?  - Я думаю, що Брюссель зробив дуже багато і продемонстрував готовність тісніше співпрацювати з Україною. Звичайно, очікування 2005 року, в тому числі й з нашого боку, були перебільшеними. Так само, як і в Україні. Але п’ять років правління президента Ющенка сприяли тому, що певні демократичні речі стали нормою. Я думаю, що це більше не зникне. Тому можна сказати, що Україна рухається правильним шляхом, але повільніше, ніж нам би хотілося.  - Недавно був затриманий підозрюваний у воєнних злочинах колишній командир боснійських сербів Ратко Младич. Відразу після затримання почалися розмови про те, що Сербію треба приймати в ЄС, що потрібна якась «винагорода». Інший приклад – Ісландія. Незважаючи на те, що країна стояла на межі банкрутства, ЄС почав з нею переговори про вступ. Україна за роки незалежності не вела воєн, її фінанси в кращому стані, ніж ісландські, але від Брюсселя вона досі чує «No». Як Ви це поясните українцям?  - Приклад Ісландії зовсім не підходить. За станом економіки, за своїм рівнем життя ісландці давно «дозріли» до членства в ЄС. Там 280 тисяч жителів – інтегрувати цю невелику країну до ЄС буде нескладно. Щодо Сербії, то вона знала, що затримання Младича є передумовою подальшого наближення до Євросоюзу. Як швидко це відбуватиметься, треба зачекати, ЄС поки нічого не пообіцяв. Україна – важлива і велика країна з величезним потенціалом. Я думаю, що треба зосередитися на тому, як його краще використовувати… Уже сьогодні можна сказати, що інструменти, які були розроблені для підготовки членства в ЄС країн Центральної та Східної Європи, застосовуються і в Україні. Наприклад, твіннінг (програма ЄС щодо розбудови громадських структур у країнах-кандидатах на членство – ред.). Але я бачу, що в українських міністерствах такі пропозиції часто не використовуються або їх не сприймають серйозно.  - Ви прибули до Києва, коли так званий «візовий скандал» у Німеччині завершився. Тоді з’ясувалося, що на початку 2000-х років багато українців отримали німецькі візи нечесно, скориставшись ліберальними правилами. Наскільки Ви відчуваєте наслідки скандалу у своїй роботі як посол у Києві сьогодні?  - Певний час ми проводили особливо сувору політику тут в Україні. Ми повинні були гарантувати, що візи отримають лише ті люди, в яких є на це підстави… Відтоді як я тут працюю, я бачу, що ситуація з візами відчутно полегшилася. У нас стало менше відмов у візах, ми видаємо більше довгострокових віз, ми видаємо більше безкоштовних віз. Угода про полегшення візового режиму дуже цьому допомогла. Тепер ми відкриваємо центри для подавання візових анкет у Львові, Донецьку та Одесі для тих, хто багато подорожує і неодноразово був у Німеччині. Я бачу відчутне полегшення і отримую останнім часом менше с карг.  - Але в цих центрах за послуги треба буде платити. Як це пасує до намірів зробити процедуру отримання віз для українців доступнішою і дешевшою?  - По-перше, всі можуть і надалі приїжджати для подання візової анкети до посольства в Києві й не платити додаткові кошти. Тобто ми не скорочуємо спектр наших послуг. Але ми відкриваємо нові можливості особливо для людей, які не хочуть вирушати в далеку подорож до Києва. Вони можуть заощадити гроші на поїздку. Це теж обтяжливо і потребує часу. Тобто це розраховано на тих, хто може собі дозволити багато подорожувати до Німеччини. Ми виходимо з того, що ці люди скористаються цією можливістю, навіть якщо це означатиме певні додаткові витрати.  - Насамкінець - що для Вас є типово українським?  - Музика, співи, Кличко, почуття свободи, любов до природи, риболовля, сімейні зв’язки.

http://eu.prostir.ua/library/247830.html

		Про події на міжнародному рівні, які відбулись з 21 червня по 7 липня 2011 року

		Про події на міжнародному рівні, які відбулись з 3 по 20 червня 2011 року

		Про події на міжнародному рівні, які відбулись з 22 квітня по 19 травня 2011 року

		Про події на міжнародному рівні, які відбулись з 8 по 22 квітня 2011 року

		Про події на міжнародному рівні, які відбулись з 26 березня по 6 квітня 2011 року

		Про події на міжнародному рівні, які відбулись з 9 по 24 березня 2011 року

		Про події на міжнародному рівні, які відбулись з 18 лютого по 4 березня 2011 року
		http://pidruchniki.com.ua/16400116/politologiya/aktualni_problemi_zovnishnoyi_politiki_ukrayini

		Про події на міжнародному рівні, які відбулись з 9 по 16 лютого 2011 року

		Про події на міжнародному рівні, які відбулись з 1 по 8 лютого 2011 року

		Про події на міжнародному рівні, які відбулись з 20 по 29 січня 2011 року

		Про події на міжнародному рівні, які відбулись з 10 по 18 січня 2011 року

		Про події на міжнародному рівні, які відбулись з 20 по 27 грудня 2010 року

		Про події на міжнародному рівні, які відбулись з 9 по 17 грудня 2010 року

		Про події на міжнародному рівні, які відбулись з 12 листопада по 7 грудня 2010 року

		Про події на міжнародному рівні, які відбулись з 1 по 10 листопада 2010 року

		Про події на міжнародному рівні, які відбулись з 25 по 31 жовтня 2010 року

		Про події на міжнародному рівні, які відбулись з 22 вересня по 6 жовтня 2010 року

		Про події на міжнародному рівні, які відбулись з 15 серпня по 20 вересня 2010 року

		Про події на міжнародному рівні, які відбулись з 6 серпня по 10 вересня 2010 року

		Про події на міжнародному рівні, які відбулись з 25 серпня по 6 вересня 2010 року

		Про події на міжнародному рівні, які відбулись з 19 по 23 липня 2010 року

		Про події на міжнародному рівні, які відбулись з 12 по 16 липня 2010 року

		Про події на міжнародному рівні, які відбулись з 5 по 9 липня 2010 року

		Про події на міжнародному рівні, які відбулись з 28 червня по 2 липня 2010 року

		Про події на міжнародному рівні, які відбулись з 21 по 25 червня 2010 року

		Про події на міжнародному рівні, які відбулись з 14 по 18 червня 2010 року

		Про події на міжнародному рівні, які відбулись з 7 по 11 червня 2010 року

		Про події на міжнародному рівні, які відбулись з 31 травня по 4 червня 2010 року

		Про події на міжнародному рівні, які відбулись з 8 по 13 березня 2010 року

		Про події на міжнародному рівні, які відбулись з 1 по 5 березня 2010 року

		Про події на міжнародному рівні, які відбулись з 22 по 27 лютого 2010 року

		Про події на міжнародному рівні, які відбулись з 15 по 19 лютого 2010 року

		Про події на міжнародному рівні, які відбулись з 8 по 13 лютого 2010 року

		Про події на міжнародному рівні, які відбулись з 1 по 5 лютого 2010 року

		Про події на міжнародному рівні, які відбулись з 25 по 29 січня 2010 року

		Про події на міжнародному рівні, які відбулись з 18 по 22 січня 2010 року

		Про події на міжнародному рівні, які відбулись з 11 по 17 січня 2010 року

		Про події на міжнародному рівні, які відбулись з 28 по 31 грудня 2009 року

		Про події на міжнародному рівні, які відбулись з 21 по 25 грудня 2009 року

		Про події на міжнародному рівні, які відбулись з 14 по 18 грудня 2009 року

		Про події на міжнародному рівні, які відбулись з 7 по 11 грудня 2009 року

		Про події на міжнародному рівні, які відбулись з 30 листопада по 4 грудня 2009 року

		Про події на міжнародному рівні, які відбулись з 23 по 27 листопада 2009 року

		Про події на міжнародному рівні, які відбулись з 16 по 20 листопада 2009 року

		Про події на міжнародному рівні, які відбулись з 9 по 13 листопада 2009 року

		Про події на міжнародному рівні, які відбулись з 2 по 6 листопада 2009 року

		Про події на міжнародному рівні, які відбулись з 26 по 30 жовтня 2009 року

		Про події на міжнародному рівні, які відбулись з 19 по 23 жовтня 2009 року

		Про події на міжнародному рівні, які відбулись з 28 вересня по 2 жовтня 2009 року

		Про події на міжнародному рівні, які відбулись з 21 по 25 вересня 2009 року

		Про події на міжнародному рівні, які відбулись з 14 по 18 вересня 2009 року

		Про події на міжнародному рівні, які відбулись з 7 по 11 вересня 2009 року

		Про події на міжнародному рівні, які відбулись з 31 серпня по 4 вересня 2009 року

		Про події на міжнародному рівні, які відбулись 26 червня-3 липня 2009 року

		Про події на міжнародному рівні, які відбулись 18-26 червня 2009 року

		Про події на міжнародному рівні, які відбулись 15-19 червня 2009 року

		Про події на міжнародному рівні, які відбулись 6-12 червня 2009 року

		Про події на міжнародному рівні, які відбулись 1-5 червня 2009 року

		Про події на міжнародному рівні, які відбулись 25-29 травня 2009 року

		Про події на міжнародному рівні, які відбулись 18-22 травня 2009 року

		Про події на міжнародному рівні, які відбулись 11-15 травня 2009 року

		Про події на міжнародному рівні, які відбулись 5-8 травня 2009 року

		Про події на міжнародному рівні, які відбулись 27-30 квітня 2009 року

		Про події на міжнародному рівні, які відбулись 20-24 квітня 2009 року

		Про події на міжнародному рівні, які відбулись 10-17 квітня 2009 року

		Про події на міжнародному рівні, які відбулись 6-10 квітня 2009 року

		Про події на міжнародному рівні, які відбулись з 30 березня по 3 квітня 2009 року

		Про події на міжнародному рівні, які відбулись 23-27 березня 2009 року

		Про події на міжнародному рівні, які відбулись 18-26 грудня 2008 року

		Про події на міжнародному рівні, які відбулись 12-18 грудня 2008 року

		Події на міжнародному рівні, які відбулися 8-12 грудня 2008 року

		Події на міжнародному рівні, які відбулися 28 листопада - 5 грудня 2008 року

		Події на міжнародному рівні, які відбулися 21-28 листопада 2008 року

		Події на міжнародному рівні, які відбулися 14-21 листопада 2008 року

http://www.ekonomika.kr.ua/index.php?action=aktpit/sea_75.txt

Розділ II

 

АКТУАЛЬНІ ПРОБЛЕМИ НАЦІОНАЛЬНОЇ БЕЗПЕКИ УКРАЇНИ

У РІЗНИХ СУСПІЛЬНИХ СФЕРАХ

 

1. ПОЛІТИЧНА БЕЗПЕКА ТА ОЦІНКА ЇЇ СТАНУ

Політика безпеки у політичній сфері визначається як функція держави щодо забезпечення захищеності життєво важливих політичних інтересів суспільства (особистості, соціальних верств, спільноти в цілому) від внутрішніх та зовнішніх загроз, а також як сукупність необхідних для цього заходів.

На основі експертного опитування, проведеного у Національному інституті стратегічних досліджень із залученням фахівців центральних органів державної влади та інститутів НАН України, було здійснено оцінку системи національних політичних інтересів України та визначено їхній пріоритетний ряд. Аналіз результатів опитування показав, що пріоритетний ряд політичних національних інтересів у 1996 р. був таким:

1. Забезпечення суспільної стабільності та злагоди, ненасильницького розв'язання внутрішніх суспільних конфліктів.

2. Законодавче та організаційне забезпечення ефективного функціонування механізму державної влади.

3. Реалізація політичних інтересів особи та соціальних груп, у тому числі опозиції, через формування демократичної системи політичних інститутів, підвищення політичної культури народу.

4. Підвищення авторитету всіх гілок влади, забезпечення високого рівня довіри населення до владних структур.

5. Забезпечення демократичної спадкоємності системи правління та політичного режиму, внутрішньої та зовнішньої політики.

6. Поширення в суспільній свідомості ідей патріотизму, солідарності, спільної історичної мети та історичної долі.

7. Зміцнення політичної волі владних структур, культивування державницької ідеології.

Специфіка проблеми політичної безпеки на вітчизняних теренах полягає в тому, що йдеться про безпеку в умовах перехідного суспільства. У політичній сфері сучасної України відбувається апробація (як дискурсивна, так і практична) різних, іноді протилежних, моделей подальшого розвитку суспільства і держави. Ось чому установки системи національної безпеки, що зорієнтовані на збереження стабільності, часто вступають у протиріччя з динамікою ідеологічного й політичного життя.

Протягом 1994-1996 рр. у політичній сфері українського суспільства неоднаразово виникали загрози його стабільності. Можна визначити чинники, які становили реальну загрозу виникнення політичної кризи.

• 1. Низка проблем, пов'язаних з прийняттям нової Конституції. Формулювання конкретних положень Основного Закону, затвердження процедури його ухвалення стали причиною загострення політичних суперечностей між Верховною Радою та Президентом України, законодавчою та виконавчою гілками влади, "правими" та "лівими", окремими угрупованнями всередині політичних "таборів". Дестабілізуюча загроза виникала через те, що конституційний процес неприпустимим чином перетворився на арену ідеологічної боротьби, партійно-політичних змагань за владу.

• 2. Надто часті відставки уряду.

• 3. Шахтарські страйки, що стали своєрідною формою політичного шантажу.

• 4. Перманентна зміна політичного керівництва АР Крим, високий рівень криміналізації політичного процесу в цьому регіоні, негативний вплив Російської Федерації на розвиток подій у Криму.

Вказані обставини були серйозним іспитом як для політиків, так і для широкого загалу населення, що відбивалося у громадській думці в Україні. Але жодного разу передкризові ситуації не спровокували загальну політичну кризу українського суспільства. Вміння центральних органів влади нейтралізувати загрози політичній стабільності, безумовно, є реальним здобутком останніх років.

Структура загроз політичній стабільності. Загальною загрозою політичній стабільності залишається ситуація, що склалася в економіці України. Тривале падіння обсягів виробництва, хронічні борги щодо зарплатні, зниження рівня життя населення провокують радикальні настрої, страйки, зростання популярності ультралівих політичних сил. Це призводить до накопичення нерозв'язаних проблем і незадоволення в масах політикою центральних органів влади, ностальгії за колишнім "добробутом". Неабиякий дестабілізуючий вплив має сила інерції попередніх політико-ідеологічних настанов, неприхована заклопотаність деяких "публічних політиків" передусім власним збагаченням.

Інші дестабілізуючі чинники такі.

• 1. Напруженість між різними гілками державної влади, передусім між законодавчою і виконавчою, відверто антипрезидентська лінія значної частини депутатського корпусу майже з усіх принципових питань внутрішньої і зовнішньої політики, що проявляється у блокуванні законопроектів, спекуляціях на негараздах реформування економіки, провокаційних заявах у ЗМІ про "антинародний" курс Президента. Однак їхня позиція не супроводжується альтернативними пропозиціями щодо професійного і зваженого вирішення існуючих соціально-економічних проблем, а зводиться тільки до "розкручування" власного політичного іміджу.

• 2. Протистояння між "лівими" та "правими", тобто між політичними силами прокомуністичного і проросійського спрямування (КПУ, СПУ, інші політичні організації) та національної орієнтації (НРУ, організації націоналістичного спрямування). Воно призводить до різноспрямованих політичних та ідеологічних симпатій електоральних груп, що підтримують ці політичні сили, до регіональної структуризації українського суспільства за ідеологічними ознаками, що негативно впливає на роботу Верховної Ради України й може спричинити блокування її роботи.

• 3. Напруженість по лінії "регіон-центр-регіон", боротьба регіональних політичних і фінансово-промислових еліт за вплив на прийняття рішень у центрі (насамперед це стосується АР Крим). Формування центрів регіонального впливу (виділяють Дніпропетровський, Донецький та Кримський центри, на стадії формування знаходяться Західний і Південний) зумовлено економічною, демографічною, культурною та історичною специфікою розвитку України.

• 4. Низький рівень легітимності влади, який, за свідченням соціологів, пов'язаний з проблемами розподілу фінансових і матеріальних ресурсів, бюджетною політикою центру, рівнем впливу "тіньової" економіки й криміналітету на прийняття політичних рішень, украй низькою ефективністю роботи органів виконавчої влади. Так, у нинішніх умовах показниками неефективної роботи органів самоврядування, на думку респондентів, є: зростання злочинності (на це вказали 86,4 % опитаних), зниження соціального захисту малозабезпечених верств населення (84,1 %), поширення наркоманії (81,2 %), поглиблення економічної кризи (81,1 %), зростання корупції (80,2 % опитаних) (дані надано службою SOCIS-Gallup).

Ось як оцінює громадськість виконавчу владу: сильною її вважають лише 10,3 % експертів, слабою - 66,7 %, справедливою - 15,3 % несправедливою - 55,8 %, гуманною - 19 %, негуманною - 48,3 %, компетентною - 19,7 %, некомпетентною - 48,7 %, демократичною - 20,2 %, недемократичною - 41,5 % (дані надано службою SOCIS-Gallup).

Соціологічні опитування відзначають тенденцію відмежування як виконавчої, так і законодавчої гілок влади від проблем народу. Лише 2 % опитаних відзначили, що законодавча та виконавча гілки влади у своїй діяльності враховують їхні інтереси, 71,3 % - що влада у своїй діяльності на їхні інтереси зовсім не звертає уваги. Як свідчать ці дані, державна влада має вкрай низький рівень довіри у населення.

Державна влада та населення перебувають у стані латентного конфлікту. Сучасна влада в очах громадської думки позбавлена сили й авторитету, які могли б стати запорукою подолання кризових тенденцій у суспільстві, його консолідації навколо ідей державотворення.

На думку опитаних, реальну владу в Україні мають: мафія, злочинний світ, "тіньовики" - 34,9 %, корумпована державна бюрократія - 22,9 %, фінансисти, бізнесмени і підприємці - 12,1 %, Адміністрація Президента України - 7,3 %, комуністи - 4,3 %, Верховна Рада України - 3,3 % (дані надано службою SOCIS-Gallup). Наведені дані вказують на дезінтеграцію державної влади, на привласнення базових державних функцій сублегальними владними структурами, на поглиблення дистанції між людиною та державою. В суспільстві руйнуються комунікативні структури: влада не може донести до населення зміст і мету реформування суспільства, а населення не може донести до влади зміст своїх побоювань за майбутнє.

• 5. Низький рівень розвитку громадянського суспільства - чинник, який провокує конфліктогенність політичної сфери. Загрозу національній безпеці й стабільності держави, яка знаходиться на шляху трансформації від тоталітарного до демократичного стану, становлять відсутність традиції шанувати права людини й готовності цивілізовано домагатися їхнього дотримання. Процеси визнання і запровадження політичних та економічних свобод часто перетворюються на їх гіперболізовану лібералізацію. Україні загрожує послаблення системи легального регламентування держави, що зумовлюється її руйнуванням, витісненням "тіньовими" структурами влади ("криптократією"), а фактично - роздержавленням суспільного життя. Наслідком цих процесів може бути подальше зниження життєзабезпечення суспільства, відсутність узгоджуючого та координуючого впливів центральної влади на перебіг подій.

Не виконують роль посередника між державою й населенням політичні партії. На запитання "з якими політичними силами Ви пов'язуєте свої надії на краще майбутнє?" майже 60 % відповіли "з жодними" або не визначились у цьому питанні. Тобто для більшості населення такий важливий елемент громадянського суспільства, як політичні партії не є легітимним представником їхніх інтересів.

Крім внутрішніх загроз політичній безпеці України, були і залишаються зовнішні.

Серед зовнішніх загроз у політичній сфері експерти виділяють: стратегічну невизначеність можливостей багатовекторної зовнішньої політики; неврегульованість міжнародно-правових відносин України з деякими сусідніми державами та експансіоністські зазіхання деяких політичних сил в них; економічна залежність від міжнародних фінансових інституцій та монополізм у постачанні паливно-енергетичних ресурсів в Україну; відсутність чіткої стратегічної програми інтегрованості в існуючі міжнародні системи колективної безпеки; поширення закордонних деструктивних антидержавних ідеологічно-пропагандистськіх матеріалів тощо.

Результати експертного опитування показали, що найбільш небезпечними у політичній сфері у 1996 р. були:

1. Корупція та протекціонізм у державних структурах.

2. Низька ефективність державного контролю за виконанням прийнятих рішень.

3. Експансіоністські зазіхання частини політичних кіл Російської Федерації.

4. Економічна залежність від інших країн.

5. Соціальна нестабільність у суспільстві.

6. Економічна залежність від міжнародних фінансових кіл.

7. Недосконалість законодавства, протиріччя між різними законодавчими актами та гілками влади.

8. Відсутність чіткого розподілу прав і функцій центральної та місцевої влади, державних органів на місцях та органів місцевого самоврядування.

9. Некомпетентність та безвідповідальність державних службовців.

10. Недостатня кваліфікація професійних політиків.

11. Відсутність системного аналізу управлінських рішень з точки зору їх обгрунтованості, способу реалізації та суспільних наслідків.

12. Недосконалість виявлення політичних інтересів різних соціальних груп внаслідок невизначеності соціальної бази політичних партій.

13. Невизначеність правового статусу політичної опозиції, її стосунків з владою.

14. Ускладнення з реалізацією громадянських прав етнічних меншин (у тому числі культурних, релігійних, освітніх, мовних тощо).

15. Недостатня розробленість ідеології "політичної нації", відсутність ефективних ідеологічно-пропагандистських моделей суспільної солідарності та спільної історичної мети.

16. Низький рівень правової культури, правовий нігілізм населення України.

Загрожує політичній безпеці України все те, що ускладнює або унеможливлює реалізацію національних політичних інтересів і ущемлює суверенітет держави, права та свободи особистості. 

http://old.niss.gov.ua/book/otch/roz02.htm