Тема 7. Обґрунтування доцільності інвестування

Концепція вартості грошей у часі. Майбутня вартість грошей. Дійсна (сучасна) вартість грошей. Елементи теорії відсотків. Вплив інфляції при визначенні дійсної і майбутньої вартості грошей. Взаємозв’язок номінальної і реальної процентної ставок. Нарощення і дисконтування грошових потоків. Часова лінія. Порівняння альтернативних можливостей вкладення коштів за допомогою техніки дисконтування і нарощення. Методи визначення ефективності інвестицій.

Тема 8. Фінансове забезпечення інвестиційного процесу

Поняття інвестиційних ресурсів та їх класифікація. Схеми фінансування реальних інвестиційних проектів: повне внутрішнє самофінансування, акціонування, кредитне фінансування, венчурне фінансування, змішане. Процес формування інвестиційних ресурсів підприємств. Оцінка вартості інвестиційних ресурсів.

Тема 9. Менеджмент інвестицій. Організаційно правове регулювання взаємодії суб’єктів інвестиційної діяльності. Використання інвестицій

Способи реалізації інвестиційних проектів. Підрядний спосіб. Поточний, наскрізний, колективний підряд. Господарський спосіб реалізації проектів. Змішаний спосіб реалізації проектів. Регулювання взаємодії суб’єктів інвестиційної діяльності. Договір підряду. Порядок укладання інвестиційних договорів. Генеральний договір, річний субпідрядний, прямий договір. Тендерні угоди. Освоєння інвестицій. Ресурсне забезпечення будівельного виробництва. Моніторинг реалізації інвестиційних проектів. Маркетинговий, фінансовий, технічний моніторинг. Уведення об’єктів у дію.

Методичні рекомендації щодо підготовки до семінарських і практичних занять

Тема 1. Методологічні основи інвестування

План семінарського заняття

1. Сутність інвестицій.

2. Класифікація інвестицій.

3. Інвестиційна діяльність та інвестиційний цикл.

4. Інвестиційний ринок.

5. Інвестиційний клімат і чинники, що його визначають.

Тематика рефератів і фіксованих відповідей

1. Інвестиційна діяльність як елемент розвитку економіки України.

2. Розвиток інвестиційної діяльності в Україні.

3. Інвестиційний клімат в Україні.

4. Вплив окремих макроекономічних факторів на інвестиційну активність.

5. Шляхи активізації інвестиційного процесу в Україні.

6. Методи оцінювання інвестиційної привабливості регіонів України.

7. Проблеми та перспективи формування привабливого інвестиційного клімату в Україні.

Література до теми

2 – ст. 1–2, 4;

5 – с. 9–27;

6 – с. 6–23;

7 – с. 13–35;

8 – с. 7–13, 32–39;

9 – с. 10–40;

10 – с. 6–10, 29–45;

11 – с. 7–12;

28 – с. 6–26;

31 – с. 11–40.

Словник основних понять теми

Активи – економічні ресурси компанії (фірми) у формі ос­новного й оборотного капіталу, нематеріальних коштів, вико­ристовувані у виробничій діяльності з метою одержання доходу.

Альтернативні інвестиції – вкладення капіталу у твори мистецтва, марки, нумізматичну продукцію, тощо.

Амортизація матеріальних активів – поступове списання вартості довгострокових матеріальних активів (основних фондів), пов’язане з їх фізичним і моральним зношуванням. Із різних видів довгострокових матеріальних активів (основних фондів) установ­лені різні норми амортизації у відсотках до їхньої вартості.

Амортизація нематеріальних активів – поступове списан­ня вартості нематеріальних активів у ході їхнього використан­ня у виробничому процесі. Норми списання нематеріальних ак­тивів компанії (фірми) установлюють самостійно в межах стро­ку їхнього повного використання до 10 років.

Аналіз кон’юнктури інвестиційного ринку – вивчення особ­ливостей інвестиційного ринку або окремих його сегментів і тих змін, які відбуваються на ньому в момент спостереження по­рівняно з попереднім періодом.

Безризикові інвестиції – розміщення капіталу в об’єкти інвестування, для яких відсутній ризик можливих фінансових втрат. У практиці розвинених європейських країн до таких об’єктів інвестування, як правило, зараховують державні урядові облігації.

Валові інвестиції – загальний обсяг коштів, інвестованих у нове будівництво, придбання засобів виробництва та на приріст товарно-матеріальних запасів у певному періоді.

Графік інвестицій – загальний обсяг інвестицій, розподілений за конкретними термінами інвестування. Такий графік складається під час розроблення бізнес-плану та оперативного плану реалізації інвестиційного проекту.

Грошовий ринок – ринок цінних паперів із строком погашення до трьох років. Об’єктом купівлі-продажу є тимчасово вільні кошти, суб’єктами – фінансово-кредитні інститути, що мобілізують і перерозподіляють грошові кошти юридичних осіб, громадян та держави. Ціною „товару”, що продається і купується, є позиковий процент.

Гудвіл – різниця між ринковою та індексованою балансовою вартістю компанії (фірми). Вартість гудвілу характеризує не відображені в балансі нематеріальні активи у формі репутації фірми, завойовані нею маркетингові позиції на ринку, відпрацьованість внутрішньої технології діяльності та інші активи, здатні приносити додаткові прибутки. У зарубіжній практиці вартість гудвілу часто включається в баланс компанії (фірми), що продається.

Декапіталізація (дезінвестиції) – вилучення з обороту підприємства частини власного капіталу або новосформованих власних фінансових ресурсів (прибутку амортизаційних відрахувань) на споживання чи інші потреби, не пов’язані з виробничим розвитком підприємства.

Депозит – грошові або інші види активів, розміщені на збереження у фінансово-кредитні заклади.

Депозитарій – заклад, що бере на зберігання гроші, документи, цінні папери та інші цінності.

Державні інвестиції – інвестиції, що здійснюються державними та місцевими органами влади (управління) за рахунок бюджетних коштів, позабюджетних фондів, залучених коштів, а також державними підприємствами та закладами за рахунок власних і залучених коштів.

Диверсифікація – одночасний розвиток багатьох непов’язаних або слабко взаємопов’язаних видів виробництв, розширення обсягів діяльності, номенклатури продукції і послуг, асортименту вироблених виробів у масштабі держави, галузі, регіону, підприємства. Диверсифікація, як правило, супроводжується глибокою трансформацією технології й організації виробництва.

Диверсифікація інвестицій – вид інвестиційної стратегії компанії (фірми), спрямованої на розширення або зміну її інвестиційної діяльності. Розрізняють галузеву, регіональну та інші форми диверсифікації інвестицій.

Дивіденд, дивідендний дохід – частина прибутку акціонер­ного товариства, яка щорічно (або з іншою періодичністю) роз­поділяється між акціонерами відповідно до кількості й видів акцій, що перебувають в їхньому володінні.

Дивідендна політика – політика розподілу чистого прибут­ку акціонерного товариства, що визначає співвідношення ви­плачуваної у формі дивідендів і капіталізованої її частини. Ди­відендна політика може передбачати виплату дивідендів на ак­цію й стабільний розмір, що постійно зростає.

Дилер – особа (фірма), яка здійснює біржове або торгове посередництво за власний рахунок.

Дисконт – різниця між загальною (лицьовою) вартістю цінного папера і його ринковою ціною.

Довгострокові активи – матеріальні й нематеріальні акти­ви компанії з терміном служби (періодом використання) більше, ніж один рік. До довгострокових активів належать основні фон­ди, незавершені капітальні вкладення, довгострокові фінансові вкладення в усіх формах та інші аналогічні активи.

Довгострокові пасиви – усі види позикових коштів зі стро­ком погашення основної суми боргу понад один рік.

Економічний цикл – періодичні коливання загальної еко­номічної активності в країні. Кожний економічний цикл скла­дається із чотирьох фаз: 1) "криза", 2) "депресія", 3) "пожвавлення", 4) "піднесення". Залежно від цих фаз коливається й інвес­тиційна активність у країні.

Життєвий цикл галузі – загальний період часу від початку зародження галузі до завершення її існування (у разі випуску продукції, на яку істотно вплинув науково-технічний прогрес) або до вступу в остаточну зрілість (у разі випуску продукції, потреба в якій стабільна). У теорії життєвого циклу галузей розрізняють, як правило, п’ять основних стадій: “народження”, “зростання”, “розширення”, “зрілість”, “спад”, або “остаточна зрілість”. В інвестиційному менеджменті визначення стадії життєвого циклу галузі пов’язане з оцінюванням інвестиційної привабливості окремих об’єктів реального чи фінансового інвестування; воно потрібне також у процесі галузевої диверсифікації інвестиційної діяльності.

Життєвий цикл інвестицій – загальний період від початку вкладення коштів у реальний інвестиційний проект до подаль­шого істотного інвестування в діючий об’єкт. Звичайно життє­вий цикл інвестицій розподіляють на дві основні стадії: 1) період інвестування до початку експлуатації об’єкта; 2) період екс­плуатації нового об’єкта до початку подальшого істотного інве­стування в його реконструкцію або технічне переозброєння.

Життєвий цикл компанії (фірми) – загальний період часу від початку діяльності компанії (фірми) до природного припинення її існування або відродження на новій основі (з новим складом власників і керівного персоналу, з принципово новою продукцією, технологією та ін.). У теорії життєвого циклу компанії (фірми) розрізняють, як правило, шість основних стадій: “народження”, “дитинство”, “юність”, “рання зрілість”, “остаточна зрілість”, “старіння”. В інвестиційному менеджменті визначення стадії життєвого циклу компанії (фірми) необхідне для оцінювання її інвестиційної привабливості чи інвестиційних якостей цінних паперів (акцій), що емітуються.

Засновник – один із засновників певної компанії (фірми), який вклав певну суму капіталу у здійснення її діяльності.

Інвестиції – усі види майнових і інтелектуальних ціннос­тей, що вкладаються в об’єкти підприємницької та інших видів діяльності з метою одержання прибутку або досягнення соціаль­ного ефекту.

Інвестиції з фіксованим доходом – вкладення капіталу в об’єкти інвестування з попередньо передбаченою фіксованою ставкою дохідності. До таких об’єктів інвестування належать купонні облігації, ощадні сертифікати, привілейовані акції.

Інвестиційна декларація – складова статуту інвестиційного фонду, в якій визначено основні напрями й обмеження його діяльності, порядок випуску, продажу та викупу інвестиційних сертифікатів, а також інші питання діяльності фонду.

Інвестиційна діяльність – сукупність практичних дій громадян, юридичних осіб і держави щодо реалізації інвестицій. Загальні правові, економічні та соціальні умови інвестиційної діяльності на території України регулюються Законом України “Про інвестиційну діяльність” від 18.09.91р.

Інвестиційна інфраструктура – найбільш важливі галузі економіки, установи й кошти, що безпосередньо забезпечують процес безперебійного здійснення інвестицій.

Інвестиційна привабливість галузей – інтегральна характе­ристика окремих галузей економіки з позицій перспективності розвитку, прибутковості інвестицій і рівня інвестиційних ризиків; оцінка інвестиційної привабливості окремих галузей здійснюєть­ся при розробці інвестиційної стратегії компанії (фірми) і галузе­вої диверсифікованості її інвестиційного портфеля.

Інвестиційна привабливість компаній (фірм) – інтеграль­на характеристика окремих компаній (фірм) – об’єктів майбут­нього інвестування з позицій перспективності розвитку, обсягу й перспектив збуту продукції, ефективності використання ак­тивів та їхньої ліквідності, стану платоспроможності й фінансо­вої стабільності. Оцінювання інвестиційної привабливості ком­паній (фірм) здійснюється за допомогою методів маркетингово­го й фінансового аналізу й використовується в процесі форму­вання інвестиційного портфеля.

Інвестиційна привабливість регіонів – інтегральна характеристика окремих регіонів країни з позиції інвестиційного клімату, рівня розвитку інвестиційної інфраструктури, можливостей залучення інвестиційних ресурсів та інших факторів, які істотно впливають на формування дохідності інвестицій та інвестиційних ризиків. Інвестиційна привабливість окремих регіонів оцінюється під час розроблення інвестиційної стратегії компанії (фірми) і регіональної диверсифікації її інвестиційного портфеля.

Інвестиційний клімат країни – система правових, еконо­мічних і соціальних умов інвестиційної діяльності в країні, що істотно впливають на прибутковість інвестицій і рівень інвес­тиційних ризиків.

Інвестиційний комплекс країни – комплекс підприємств і установ, продукція чи послуги яких сприяють реалізації інвестиційної діяльності. До нього належать: підприємства будівельної індустрії, промисловості будівельних матеріалів, машинобудування; проектні організації та установи; фінансові посередники – інвестиційні банки, компанії, фонди; органи державного управління, що регламентують діяльність суб’єктів інвестиційної діяльності; інфраструктура фондового ринку.

Інвестиційний портфель – сформований компанією (фір­мою) з урахуванням її інвестиційних цілей перелік об’єктів реально­го й фінансового інвестування.

Інвестиційний ризик – імовірність виникнення непередба­чених фінансових втрат (у формі зниження або повної втрати до­ходів, втрати капіталу тощо) у ситуації невизначеності умов інве­стиційної діяльності. Розрізняють інвестиційний ризик система­тичний і несистематичний; реального і фінансового інвестуван­ня, економічний, політичний, соціальний, екологічний та інші види. Найістотнішу роль в інвестиційному менеджменті відіграє й оцінка систематичного і несистематичного ризиків.

Інвестиційний ринок – сукупність економічних відносин, що складаються між продавцями й покупцями інвестиційних товарів і послуг, а також об’єктів інвестування в усіх його фор­мах.

Інвестиційний цикл – це процес, який реалізується протягом часу здійснення інвестицій і визначається як комплекс заходів від моменту прийняття рішення про інвестування до завершальної стадії інвестиційного проекту.

Інвестиційні товари – нерухомість, ділянки під забудову (іпотечний ринок), обладнання, будівельні матеріали, дослідні, конструкторські, будівельні, монтажні, пусконалагоджувальні та інші роботи і послуги (підрядний ринок); нові технології, ліцензії, патенти на винаходи, відкриття, досвід, знання, ноу-хау, інші ринкові послуги (ринок інтелектуальних цінностей), робоча сила тобто продається здатність до найманої праці (ринок робочої сили), цінні папери – боргові свідоцтва з терміном погашення до 1 року (грошовий ринок), довгострокові цінні папери та корпоративні акції (ринок капіталів) і боргові зобов’язання за довгостроковими кредитами (кредитний ринок).

Інвестор – суб’єкт інвестиційної діяльності, який приймає рішення та здійснює вкладення власних, позичених і залучених майнових та інтелектуальних ресурсів в об’єкти інвестування.

Індивідуальний інвестор – окрема юридична особа, яка самостійно (без посередників) здійснює інвестиційну діяльність.

Індикатори інвестиційного ринку – агреговані індекси ди­наміки поточних ринкових цін, що відображають стан кон’юн­ктури щодо окремих сегментів інвестиційного ринку. Найпов­ніше система таких індикаторів представлена на фондовому рин­ку США (індекси Доу-Джонса, Стандарт енд Пурс, Мудис та ін.). У Великобританії з цією метою використовується індекс "Рей­тер", у Німеччині – індекс "Франкфурт Альгемайне Цайтунг", в Японії – індекс "Ніккей".

Інституційний інвестор – фінансовий посередник, що акумулює кошти індивідуальних інвесторів і здійснює інвести­ційну діяльність, спеціалізовану, як правило, на операціях із цінними паперами.

Інфляційні очікування – модель поведінки інвестора, що виходить із припущення, що в майбутньому періоді темпи ін­фляції зростатимуть. За цих умов інвестор прагне до матеріалі­зації інвестицій у формах, що захищають їх від інфляції, відмов­ляється від довгострокових фінансових інвестицій із фіксованою ставкою доходу (облігацій, привілейованих акцій, ощадних сер­тифікатів тощо).

Інфляція – переповнення каналів обігу паперовими грошима, що супроводжується їх знеціненням; виявляється в загальному і нерівномірному збільшенні цін на товари і послуги, що призводить до перерозподілу національного доходу на шкоду основній частині населення, поглиблення соціальної диференціації.

Капітал – основний вид інвестиційних ресурсів у формі матеріальних і нематеріальних коштів, різних видів фінансо­вих інструментів. У більш вузькому значенні – активи компанії (фірми) мінус її зобов’язання (заборгованість).

Кон’юнктура – сукупність факторів, що характеризують стан якого-небудь процесу, діяльності, явища.

Кон’юнктура інвестиційного ринку – система факторів, що характеризують поточний стан попиту, пропозиції, цін і рівня конкуренції на інвестиційні проекти й послуги, а також об’єкти інвестування в усіх його формах.

Кон’юнктурний цикл – період часу, протягом якого послідовно змінюються всі стадії кон’юнктури інвестиційного ринку. Кон’юнктурний цикл поділяється на чотири стадії: 1) піднесення кон’юнктури; 2) кон’юнктурний бум; 3) послаблення кон’юнктури; 4) кон’юнктурний спад.

Кон’юнктура інвестиційного ринку – система факторів (умов), що характеризують поточний стан попиту, пропозиції, цін і рівня конкуренції в інвестиційних товарах і послугах, а також об’єктах інвестування.

Короткострокові інвестиції – форма вкладення капіталу терміном до одного року. До них належать придбання короткострокових облігацій, короткострокових депозитних сертифікатів, розміщення коштів на депозитному вкладі та інші короткострокові фінансові вкладення.

Корпоративні права – право власності на статутний фонд (капітал) юридичної особи або його частку (пай), включаючи права на управління, отримання відповідної частки прибутку такої юридичної особи, а також активів у разі її ліквідації відповідно до чинного законодавства, незалежно від того, чи створена така юридична особа у формі господарського товариства, підприємства, заснованого на власності однієї юридичної або фізичної особи, або в інших організаційно-правових формах.

Кошти – гривня або іноземна валюта.

Крива інвестицій – графічне зображення залежності попиту на інвестиції від різних факторів: питомої ваги заощаджень у доходах; очікуваної норми прибутковості інвестицій; ставки позичкового відсотка; темпів інфляції тощо.

Матеріальний актив – основні фонди та оборотні активи в будь-якій формі, що відрізняється від коштів, цінних паперів, деривативів та нематеріальних активів.

Моніторинг інвестиційного ринку – механізм здійснення підприємством (фірмою) постійного спостереження макроекономічних факторів розвитку інвестиційного ринку й окремих його сегментів з метою оцінювання інвестиційного клімату та його поточної кон’юнктури.

Мультиплікатор інвестиційних витрат – коефіцієнт, який показує, у скільки разів сума приросту національного доходу перевищує суму приросту чистих інвестицій в економіку країни. Модель такого мультиплікатора розробив Д. Кейнс.

Незбалансований інвестиційний портфель – портфель, що складається з інвестиційних проектів та фінансових інструментів, які значною мірою не відповідають меті його формування чи фінансовим ресурсам.

Нематеріальний актив – об’єкти інтелектуальної, у тому числі й промислової власності, а також інші аналогічні права, визнані в порядку, встановленому відповідним законодавством, об’єктом права власності платника податку.

Необхідна норма доходу – мінімальний розмір майбутньо­го доходу, який інвестор сподівається одержати, вкладаючи ка­пітал.

Об’єкти інвестування – реальні інвестиційні проекти, об’єкти нерухомості, різноманітні фінансові інструменти (насамперед інструменти фондового ринку), які є предметом інвестування.

Основні засоби – сукупність коштів компанії (фірми), вкла­дених в основні фонди (кошти праці), які багаторазово беруть участь у процесі виробничої та комерційної діяльності й перено­сять на продукцію (товари, послуги) свою вартість частинами.

Портфельна інвестиція – господарська операція, яка передбачає придбання цінних паперів, деривативів та інших фінансових активів за кошти на фондовому ринку (за винятком операцій із скупівлі акцій як безпосередньо платником податку, так і пов’язаними з ним особами, в обсягах, що перевищують 50 відсотків загальної суми акцій, емітованих іншою юридичною особою, які належать до прямих інвестицій).

Приватні інвестиції – вкладення коштів, здійснювані гро­мадянами, а також компаніями (фірмами) недержавних форм власності.

Прогнозування кон’юнктури інвестиційного ринку – оцін­ка перспектив розвитку інвестиційного ринку або окремих його сегментів. Розрізняють короткостроковий (до 1 року), середньостроковий (від 1 року до 3 років) і довгостроковий (понад 3 роки) прогнози кон’юнктури інвестиційного ринку.

Продуктивний капітал – капітал, який використовується у процесі реалізації реальних інвестиційних проектів, пов’яза­них із виробництвом продукції (товарів, послуг).

Прямі інвестиції – інвестиції, за яких вкладення капіталу в об’єкти інвестування здійснюється інвестором самостійно, без допомоги фінансових посередників.

Пул – тимчасове об’єднання певних об’єктів інвестування при формуванні портфеля або групи інвесторів для реалізації певних інвестиційних програм.

Реальні інвестиції – вкладення коштів у реальні матері­альні й нематеріальні (інноваційного характеру) активи.

Реінвестиція – господарська операція, яка передбачає здійснення капітальних або фінансових інвестицій за рахунок доходу (прибутку), отриманого від інвестиційних операцій.

Реінвестування – переміщення капіталу з одних активів в інші – ефективніші, діяльність у придбанні активів з метою одержання прибутку або досягнення соціального ефекту за рахунок прибутку, отриманого від експлуатації раніше придбаних активів.

Рейтинг – присвоєння певного номера в упорядкованій низці показників, що характеризують інвестиційні якості об’єктів інве­стування, результати діяльності компаній і фірм тощо.

Реновація – процес заміщення фізично і морально зноше­них виробничих основних фондів новими їхніми видами.

Ринкова інфраструктура – система закладів та організацій (банків, бірж, страхових компаній, консультаційних та інформаційно-маркетингових фірм тощо), які забезпечують вільний рух товарів і послуг на ринку.

Ринкова рівновага – адекватне економічним законам співвідношення попиту і пропозиції; відповідність між обсягом і структурою попиту на товари й послуги та обсягом і структурою їх пропозиції.

"Ринок покупця" – становище на будь-якому ринку (вклю­чаючи сегменти інвестиційного ринку), коли обсяг пропозиції значно перевищує обсяг попиту, у результаті чого покупець мо­же впливати на зниження цін.

"Ринок продавця" – становище на будь-якому ринку (включаючи сегменти інвестиційного ринку), коли обсяг попиту значно перевищує обсяг пропозиції, у результаті чого продавець може впливати на підвищення цін.

Сегментація інвестиційного ринку – цілеспрямований по­діл інвестиційного ринку, залежно від об’єктів інвестування на окремі сегменти, що розрізняються особливостями попиту, інвес­торів, формами звертання й ліквідністю інвестицій.

Трендовий аналіз інвестиційного ринку – один із найпоширеніших методів аналізу й прогнозування кон’юнк­тури інвестиційного ринку (або окремих його сегментів), в ос­нові якого лежать побудова графіків динаміки окремих показ­ників (найчастіше ринкових цін) у періоді, що розглядається, знаходження відповідної тенденції (тренду) і її поширення на найближчий прогнозний період.

Учасники інвестиційної діяльності – громадяни і юридичні особи, що забезпечують реалізацію інвестицій як виконавці за­мовлень або на основі доручення інвестора.

Форми інвестицій – способи здійснення інвестицій у різні об’єкти. Розрізняють реальні й фінансові інвестиції, державні й приватні, прямі й непрямі, коротко- та довгострокові.

Фундаментальний (факторний) аналіз інвестиційного рин­ку – один із методів аналізу й прогнозування кон’юнктури інве­стиційного ринку (або окремих його сегментів), в основі якого лежать дослідження впливу окремих факторів на динаміку ок­ремих показників (найчастіше – ринкових цін) у періоді, що розглядається, прогнозування значень цих факторів у перспек­тивному періоді й побудова відповідних моделей розрахунку (моделей регресії) досліджуваних показників на перспективу.

Ціна попиту – максимальна ціна, що може бути запропо­нована покупцями об’єктів реального або фінансового інвесту­вання з урахуванням стану поточної кон’юнктури інвестицій­ного ринку.

Ціна пропозиції – мінімальна ціна, що може бути запропо­нована продавцями об’єктів реального або фінансового інвесту­вання з урахуванням стану поточної кон’юнктури інвестицій­ного ринку.

Чисті інвестиції – сума валових інвестицій, зменшена на суму амортизаційних відрахувань у періоді, що розглядається.