ТЕОРІЯ. Конспект лекцій.
доцент Кончин В.І.
Система фінансових ресурсів в транснаціональних корпораціях.
Фінансові ресурси — це кошти, що знаходяться у розпорядженні компанії і призначені для виконання нею певних фінансових зобов'язань.
Фінансові ресурси призначені:
* Для виконання фінансових зобов'язань перед кредиторами: компаніями (постачальниками матеріалів і товарів), банками, бюджетом, страховими організаціями;
* Здійснення витрат по розширенню, реконструкції і модернізації виробництва, придбання нових основних засобів;
* Оплати праці та матеріального стимулювання працівників компанії;
* Фінансування інших витрат.
Наявність достатніх обсягів фінансових ресурсів та їх ефективне використання забезпечують належний фінансовий стан компанії, платоспроможність, фінансову стійкість, ліквідність. У зв'язку з цим найважливішим завданням компанії є знаходження резервів збільшення власних фінансових ресурсів і найбільш ефективне їх використання з метою підвищення ефективності роботи компанії в цілому.
Ефективне формування і використання фінансових ресурсів забезпечує фінансову стійкість компанії, запобігає її банкрутству.
Фінансові ресурси компанії формуються з фінансових джерел, які поділяються на власні, залучені та запозичені фінансові ресурси.
Власний капітал.
Структура власних фінансових засобів компанії:
Внески фінансових коштів власників компаній (акціонерний капітал);
Нерозподілений прибуток;
Резервний капітал
Залучений власний капітал.
Інвестиції (вкладений ззовні капітал – капітал не акціонерів (надходять у компанію від юридичних, аба фізичних осіб, які не є акціонерами, а вкладають свої кошти з метою отримання проценту(доходу) від вкладених коштів. Це, зазвичай, довгострокові інвестиції, але вони можуть бути відкликані і повернені вкладнику. Інвестиції зовнішні (не учасників) не входять до статутного капіталу, вони відображені в пайовому капіталі компанії).
Запозичений капітал.
Структура позикових фінансових ресурсів корпорацій представлена наступними складовими частинами:
Банківський кредит.
Фірмові кредити (кредити компаній).
Державний кредит
Кредити Світового банку
Розміщення облігацій
Лізинг
Векселі видані
Залучені фінансові ресурси формують з залучених джерел фінансування.
За етапами формування фінансові ресурси поділяють на:
-початкові, тобто ті, з якими компанія розпочинає свою діяльність (статутний капітал);
-набуті (прирощені) – отримані компанією в результаті його діяльності у формі чистого доходу (прибутку та амортизації), субсидій, дотацій тощо.
За використанням фінансові ресурси компаній поділяють на:
-матеріалізовані фінансові ресурси (вкладені в основні засоби, запаси, виробництво, готову продукцію тощо);
-матеріальні (вкладені в основні засоби, запаси, незавершене виробництво тощо);
За формою реалізації фінансові ресурси компаній поділяють на:
-грошові фінансові ресурси (грошові кошти та їх еквіваленти).
БАЛАНСОВЕ ВІДОБРАЖЕННЯ ФІНАНСОВИХ РЕСУРСІВ
Фінансові ресурси відображаються як в активах, так і в пасивах балансу. Пасиви - це власний капітал та зобов’язання, що відображаються у правій частині форми балансу.
1.ПАСИВИ як джерела формування фінансових ресурсів корпорації складаються із зобов’язань і власного капіталу компанії.
1.1. Зобов'язання (Liabilities) – це вимоги, які пред'являються на активи компанії кредиторами, або іншими словами, нерегульована заборгованість компанії. Існує два види зобов'язань:
Поточні (короткотермінові) зобов'язання з термінами погашення, як правило, менше одного року – рахунки кредиторів, короткотермінові позики, частина довготермінової позики, термін оплати, якої настає в даному звітному періоді, податок на прибуток тощо.
довготермінові зобов'язання з термінами погашення понад один рік після дати складання балансу, включаючи середньо- і довготермінові позики (звичайно забезпечені облігаціями) та кредити постачальників.
1.2. Власний капітал (англ. Shareholders ' equity)
Акціонерний капітал (share equity) — частка власності акціонера в корпорації, що виникла в результаті придбання пакета її акцій. Він представлений у вигляді акцій, тобто цінних паперів, що дають право їх власникам на частину активів і прибутку корпорації. Акціонерний капітал - стаття балансового звіту корпорації, що показує балансову вартість акціонерного капіталу. Вона включає в себе власне акціонерний капітал, тобто капітал компанії у формі акцій, додатковий капітал і нерозподілений прибуток.
Акціонерний капітал — вартість фактично реалізованих акцій (звичайних та привілейованих). Акціонерний капітал формується за рахунок коштів засновників компанії, їхніх подальших внесків, а також внесків інших акціонерів.
Нерозподілений прибуток (retained earnings)- частина чистого доходу (прибутку) компанії, яка не розподіляється як дивіденди між власниками (учасниками), а утримується для її подальшого розвитку компанії (реінвестується). Зазначений прибуток є джерелом власного капіталу внутрішнього походження. Він створюється як залишок чистого прибутку після нарахування дивідендів, відрахувань у загальні резерви, резервний капітал та в інші фонди (резерви), створені відповідно до рішень загальних зборів учасників (засновників, учасників) корпорації. У фінансовому обліку нерозподілений прибуток включає результат минулих років, результат минулого року, що очікує затвердження зборами акціонерів (засновників) та результат поточного року. Чим більші значення нерозподіленого прибутку, тим краще.
Резервний капітал компанії можна розглядати в широкому та вузькому розумінні. У широкому розумінні до резервного капіталу належать усі складові капіталу, призначені для покриття можливих у майбутньому непередбачених збитків і втрат. У вузькому розумінні з резервним капіталом ідентифікується капітал, який формується за рахунок відрахувань з чистого прибутку і відображений за статтею балансу «Резервний капітал». В економічній літературі резерви компанії прийнято класифікувати за такими ознаками:
-джерелами формування;
-способом відображення у звітності;
-обов’язковістю створення.
За джерелами формування резерви поділяють на:
Капітальні резерви — формуються за рахунок коштів власників та інших осіб (відображаються за статтями «додатковий вкладений капітал» та «інший додатковий капітал»);
Резервний капітал, сформований за рахунок чистого прибутку компанії (резервний капітал у вузькому розумінні);
Резерви, які створюються за рахунок збільшення витрат компанії.
За способом відображення у звітності резерви поділяють на відкриті та приховані. Відкриті резерви можуть бути засвідчені в балансі за статтями «Додатковий капітал» та «Резервний капітал», а приховані резерви жодним чином не фігурують у балансі.
За обов’язковістю створення виокремлюють обов’язкові та необов’язкові резерви. Створення перших регламентується чинними нормативними актами. Останні ж формуються з ініціативи менеджменту компанії та його власників. До обов’язкових резервів належать резерв сумнівних боргів і резервний капітал. Усі інші резерви, наприклад, резерв дивідендів, резерв виконання гарантійних зобов’язань, є необов’язковими.
Зрозуміло, що основне призначення резервів полягає в забезпеченні виконання захисної функції власного капіталу компанії. Порядок реалізації цієї функції та використання на покриття збитків різних типів резервів наведено на рис 1.1.
Рис. 1.1. Порядок реалізації захисної функції власного капіталу.
Як бачимо, компанії можуть спрямовувати на покриття збитків усі види резервів, а також за певних обставин — статутний (акціонерний) капітал. Зрозуміло, що, насамперед, на покриття збитків слід направити нерозподілений прибуток (за його наявності). За вичерпання такого прибутку для таких цілей слід використати приховані резерви і резервний капітал, створений за рахунок прибутку. У разі дефіциту і цих джерел на погашення непокритих збитків можна спрямувати капітальні резерви (додатковий капітал). Останньою можливістю покриття збитків є спроба отримати санаційний прибуток у результаті зменшення статутного капіталу.
Резервний капітал - розмір майна компанії, який призначений для розміщення в ньому нерозподілених прибутків, для покриття збитків, погашення облігацій і викупу акцій компанії, а також для інших цілей. Резервний капітал формується в розмірі не менше 5 відсотків від статутного капіталу.
Векселі до оплати — це кошти, які фірма позичила в банків, інших фірм, приватних осіб під письмове зобов'язання - вексель. Залежно від термінів погашення векселя (протягом одного року чи більше) статтю «Векселі до оплати» відносять відповідно до поточних або довгострокових пасивів.
Вексель - цінний папір, що підтверджує безумовне грошове зобов'язання боржника (векселедавця) сплатити після настання певного терміну визначену суму грошей власнику векселя (векселетримачеві).
Вексель (від нім. Wechsel) - строго встановлена форма, що засвідчує нічим не обумовлене зобов'язання векселедавця (простий вексель), або пропозицію іншому зазначеному у векселі платнику (переказний вексель(тратта)) сплатити після настання передбаченого векселем терміну певну грошову суму в конкретному місці. Вексель може бути ордерним (на пред'явника) або іменним. В обох випадках передача прав за векселем відбувається шляхом здійснення спеціальної написи - індосаменту, хоча для передачі ордерного векселі індосамент не обов'язковий. Це істотно відрізняє вексель від передачі прав вимоги по цесії. Індосамент може бути бланковим (без зазначення особи, якій передано вексель) або іменним (із зазначенням особи, якій має бути здійснене виконання). Особа, яка передає вексель шляхом індосаменту, несе відповідальність перед наступними векселедержателя нарівні з векселедавцем.
Механізм обігу переказного векселя
Векселедатель (трасант), складаючи вексель дає наказ платнику (трасату) виплатити вказану суму особі, на користь якої видано вексель (ремітенту). Акцептуючи вексель, платник (акцептант) приймає на себе зобов'язання за його своєчасну оплату в розмірі суми, на яку здійснено акцепт і стає головною зобов'язаною за векселем особою.
Векселедержатель має можливість, не очікуючи закінчення терміну погашення векесля, передати його іншому суб'єкту в якості погашення боргу шляхом індосування. Кожний індосант приймає на себе відповідальність за оплату та акцепт векселя. Якщо зобов'язань акцептанта чи індосантів виявляється недостатньо, оплату векселя може бути гарантовано за допомогою вексельної гарантії — авалю, однак зобов'язання аваліста є вторинним до зобов'язання особи, за яку здійснено поручительство і реалізується лише при невиконанні основного зобов'язання. Останній векселедержатель повинен пред'явити вексель до сплати платнику, або особі, якій доручено здійснити платіж за векселем — особливому платнику чи доміциліату, у місці платежу в день оплати, або в один із двох наступних робочих днів. Дострокова оплата векселя можлива лише за згодою платника. Боржник (презентат) за допомогою індосаменту чи неперервного ланцюга індосаментів дізнається про нового власника векселя, впевнюється в тому, що суб'єкт, який пред'являє вексель до платежу чи до акцепту (презентант) і векселетримач є однією особою та сплачує останньому вексельну суму в грошовій формі з вчиненням на звороті векселя розписки про здійснення платежу. З моменту оплати векселя особа, що здійснила платіж вважається вільною від зобов'язання.
У випадку відмови від оплати або неспроможності боржника оплатити вексельну суму векселедержатель може вчинити проти нього позов до суду, а також вимагати в суді оплати в порядку регресу від усіх чи окремо від кожного з солідарно відповідальних за векселем осіб: індосантів, гарантів та трасанта без урахування черговості підписів на векселі. Однак, поданню позову проти солідарно відповідальних осіб має передувати процедура протесту векселя з боку векселедержателя. За умови відсутності протесту, несвоєчасному його поданні, недотриманні необхідних правових норм при здійсненні протесту, векселедержатель втрачає право на висунення позову до трасанта та індосантів.
Можливості векселедержателя не обмежуються очікуванням терміну погашення векселя чи використанням векселя в якості платіжного засобу. Власник векселя може, також, отримати банківський кредит, переврахувавши вексель у банку до настання строку його погашення, або надавши вексель банку в заставу.
Облігації (випущені). Облігація - це цінний папір, що засвідчує відносини позики між її власником (кредитором, інвестором) і особою, що випустила документ (боржником, емітентом).
Власники облігацій одержують прибуток, який виплачується щорічно у вигляді фіксованого відсотка (дивідендів). Термін дії облігації, порядок, розміри виплати прибутку і викупу облігацій визначаються під час випуску облігаційної позики.
Облігації бувають під заставу і без застави нерухомості, довго- та короткострокові. Короткострокові облігації випускаються з дисконтом або з премією. За облігаціями з дисконтом не виплачується відсоток; вони оцінюються на момент випуску зі знижкою від ціни погашення. За облігаціями з премією відсоток так само не виплачується, але вони продаються за номіналом, а погашаються за номіналом плюс премія. Доцільність випуску облігацій визначається попитом на них на фондовому ринку і витратами на випуск.
Ціна облігації з моменту її випуску і протягом усього терміну обігу постійно коливається. Ринковий механізм ціноутворення передбачає, що ціна встановлюється на такому рівні, за якого одна сторона угоди згодна купити облігацію, а друга — продати. Ринкова ціна насамперед визначається прибутковістю облігації, яка є відношенням виплачуваних за нею відсотків до ринкової ціни. Можна виокремити принаймні три чинники, що визначають співвідношення попиту і пропозиції на ринку облігацій і, отже, рух ринкової ціни: підвищення ринкових відсоткових ставок призводить до падіння ціни облігацій, що перебувають в обігу; що ближчий термін оплати облігацій, то за інших рівних умов вища їх ціна; погіршення фінансового становища позичальника і пов'язані з цим побоювання щодо перспектив погашення облігацій можуть спричинитися до падіння цін на облігації цього компанії.
Випуск облігацій має певні переваги для компанії-емітента: по-перше, продаж облігацій не пов'язаний з одержанням контролю над компанією, бо власники облігацій не мають права голосу; по-друге, випуск облігацій є дешевшим способом фінансування, ніж випуск акцій, оскільки відсотки виплачуються обмежену кількість років, а також тому що вони нижчі порівняно з дивідендами, але надійніші. Саме у високій надійності й полягає основна перевага облігації для інвестора.
Водночас випуск облігацій має й певні недоліки для емітента: у разі несплати відсотків можливе визнання компанії банкрутом; збільшення випуску облігацій може призвести до переходу права власності на компанії до кредитора.
Банківський кредит — це економічні відносини, що виникають між банком і компанією із приводу перерозподілу вартості на умовах терміновості, зворотності, платності і матеріальної забезпеченості. В даний час переважним видом одержання компанією кредиту є банківський кредит. При даному виді кредитування компанія виступає тільки у виді позичальника.
Банківський кредит можна класифікувати по наступним ознакам:
• Цільова спрямованість кредиту;
• Термін кредиту;
• Характер забезпечення кредиту;
• Метод надання;
• Число кредиторів;
• Валюта кредиту;
• Інші.
У залежності від цілей кредит може надаватися на:
— фінансування основного капіталу;
— фінансування оборотного капіталу;
— викуп приватизованого підприємства й інші.
У залежності від терміну розрізняють: короткостроковий, середньостроковий і довгостроковий кредит. Короткостроковий кредит переважно направляється на поповнення оборотних засобів , придбання цінних паперів, реалізацію експортних контрактів і придбання імпортної продукції з метою подальшого використання в процесі виробництва.
Середньострокові кредити (від одного до трьох років) надаються на поточні витрати, оплату обладнання та фінансування капітальних вкладень. Довгостроковий кредит надається для фінансування основних фондів.
Кредит в іноземній валюті може використовуватися компанією на:
• фінансування капітальних вкладень,
• покупку устаткування,
• сировини, матеріалів,
• погашення термінових зобов'язань.
Рис. 1.2. Банківське обслуговування підприємства.
Кредиторами компаній можуть бути:
банки та спеціалізовані фінансово-кредитні Інститути (банківський, лізинговий кредити);
підприємства (комерційний кредит);
держава (державний кредит, який надається через уповноважені банки);
міжнародні фінансово-кредитні установи (відкриття кредитних ліній через уповноважені банки).
Форми
та
види
кредитів.
До видів кредитів належать:
банківський;
комерційний;
державний;
лізинговий.
Банківський кредит - це економічні відносини між кредитором та позичальником з приводу надання коштів банком коипанії на умовах терміновості, платності, повернення, матеріального забезпечення. Банківський кредит надається суб'єктам господарювання всіх форм власності на умовах, передбачених кредитним договором.
Комерційний кредит - це економічні, кредитні відносини, які виникають між окремими компаніями.
Державний кредит - грошові відносини, що виникають між державою та юридичними й фізичними особами у зв'язку з мобілізацією тимчасово вільних коштів у розпорядження органів державної влади та їхнім використанням на фінансування державних витрат. Основними формами державного кредиту є позички і казначейські зобов'язання.
Пряме бюджетне фінансування санації компаній відбувається на поворотних (бюджетні позики) і безповоротних (субсидії, дотації, повний або частковий викуп державою акцій підприємств, що перебувають на межі банкрутства) засадах. Останні події в глобальній економічній системі поставили під сумнів можливості самофінансування та отримання довгострокових банківських кредитів в процесі проведення фінансової санації коропорацій. Уряди країн йдуть на допомогу корпораціям, які не можуть сьогодні самостійно вирішувати свої проблеми, як це було характерно в епоху панування неоліберальної доктрини і саморегулювання ринків.
Кредитні програми Світового банку. Світовий банк являє собою групу споріднених організацій, тому досить часто говорять про групу Світового банку. До неї входять: Міжнародний банк реконструкції та розвитку (саме його інколи називають скорочено Світовим банком), Міжнародна асоціація розвитку, Міжнародна фінансова корпорація, Багатостороння агенція гарантування інвестицій, а також Міжнародний центр урегулювання інвестиційних конфліктів.
Уразливість світової фінансової системи є результатом відсутності ефективної системи глобального фінансового управління. В резолюції G-20, що була виголошена 15 листопада 2008 р. у Білому Домі, зазначено, що провідні країни світу мають зосередитись на посилених заходах стимулювання ділової активності, забезпечувати світову економічну систему ліквідністю, зокрема для захисту депозитів та сприяння кредито- і платоспроможності у глобальній економіці на макро- та мікрорівні, зміцнити капітал світових фінансових інститутів (передусім МВФ та Світового Банку) для підтримки економік країн світу.
Монетарна політика, має сприяти підтримці макроекономічної стабільності (тобто в цій тезі слід розуміти прагнення Великої Двадцятки закріпити за країнами, особливо країнами, що розвиваються практику застосування більш фіксованих валютних курсів. Реалізація цього завдання, швидше за все, буде покладена на МВФ у його діалозі з центральними банками та урядами країн, від яких залежатиме глобальне економічне зростання сучасного етапу розвитку світового господарства, а саме від зростаючих економік (так званих «emerging economies») та низки країн, що розвиваються, які виступатимуть плацдармом виробничо-торговельних мереж транснаціональних концернів).
Використовувати експансіоністську фіскальну (бюджетну) політику для стимулювання глобального попиту ( тобто слід очікувати, що це завдання виконуватиметься з боку урядів провідних країн та міжнародних фінансових інститутів (зокрема Світового Банку), що буде виражатись у розгортанні проектів фінансової підтримки країн, які розвиваються з метою посилення в них виробничо-інвестиційних чи/ та торговельних позицій західних транснаціональних концернів.
Допомогти країнам, що розвиваються, зокрема зростаючим економікам (emerging economies) в отриманні в глобальних кризових умовах доступу до кредитних фінансових ресурсів МВФ, які б дали можливість підтримати ліквідність у банківській системі цих країн, підтримати стабільність валютного курсу через формування центральними банками достатніх валютних резервів та привести до рівноваги платіжний баланс з огляду на втечу капіталу в ключових валютах та погіршення експортних можливостей через стагнацію світових товарних ринків.
Посилити прозорість фінансових ринків та відповідальність суб’єктів господарської діяльності, що працюють на глобальному ринку. Зокрема йде мова про вимоги відкриття комплексу фінансових продуктів та повне розкриття компаніями їхнього фінансового середовища і фінансових умов для учасників ринку та достовірність інформації з приводу цього.
Посилити регуляторний режим у сфері міжнародних фінансів, впровадити розумний нагляд за всіма фінансовими ринками, продуктами і учасниками ринку; впровадити посилений контроль за кредитними рейтинговими агенціями згідно з Міжнародним кодексом кредитного супроводу.
Лізинговий кредит - це стосунки між суб'єктами господарювання, які виникають за орендування майна (майновий кредит або лізинг-кредит).
Банківський та державний кредити надаються компаніям у грошовій формі, лізинговий та комерційний - у товарній. Банківський та державний кредити погашаються у грошовій формі Комерційний кредит також повертається переважно в грошовій формі. У період становлення ринкових відносин можлива його сплата як у товарній, так і у змішаній формах (товарній і грошовій одночасно). Лізинговий кредит може погашатися в грошовій, товарній та змішаній формах.
2. АКТИВИ як фінансовий ресурс в грошовій та матеріальній формі у вартісному вимірі.
Активи (Assets) - усе чим володіє компанія (готівка, дебіторська заборгованість, обладнанння та майно компанії). Існує три види активів:
оборотні фонди – готівка та її еквіваленти, які можуть бути досить швидко трансформовані в готівку (як правило, протягом року);
2) основні фонди з довгим терміном служби, що використовуються компанією при виробництві товарів і послуг (наприклад, будівлі, споруди, земля, обладнання);
3) інші активи, які включають такі нематеріальні активи, як патенти і торгові знаки (що не мають натурально-речової форми, але цінні для компанії), капіталовкладення в інші компанії або довготермінові цінні папери, "витрати майбутніх періодів" і різні інші активи (в залежності від профілю того чи іншого компанії).