50. Суспільний продукт і його форми

ССП- виражена в грошовій формі вся сукупність матеріальних благ та послуг, які створюються за певний період часу ( 1 рік ).

ССП форми:

Натурально-речова форма – складається з засобів виробництва та засобів споживання.

Вартість, складається з:

1)фонд заміщення спожитих засобів виробництва

2)необхідний продукт та частина чистого продукту, якаіде на підтримання існування пробітників

3)додатковий продукт – виражається в перевищенні результатів праці наж тими, що потрібні для нормлаьного існування робітників

Однією з форм ССП є Валовий Суспільний Продукт – сума виробленої за рік валової продукції всіх галузей матеріального виробництва.

Кінцевий Сукупний Продукт – маса виробленої за певний період часу готової продукції. ВСП та КСП – показники матеріального виробництва.

Валовий Національний Продукт (ВНП) обчислюється не за виробничим принципом, а як сума кінцевих доходів, які отримують п/п, організ., установи, окремі громадяни.

До ВНП входить:

вартість спожитих населенням предметів споживання та послуг.

вартість державних закупок

капітальні вкладення

сальдо платіжного балансу – співвідношення між сумою платежів здійснених країною за кордоном і сумою надходжень в цю країну з-за кордону. Він не показує суму доходів і штучно завищує доходи.

51.Валовій внутрішній продукт. Валовий національний продукт. Чистий національний продукт.

ВВП – загальний показник вартості товарів та послуг,які створенні в нутрі країни з використанням фактичного виробництва цієї ж країни.

ВНП – це найбільш точний сумарний грошовий показник вироблених і придбаних нацією кінцевих товарів та послуг.

ЧНП – це найбільш точний показник вироблених і придбаних нацією товарів і послуг за певний період часу за рік.

ЧНП=ВНП – Амортизаційні відрахування.

53. Специфіка перехідної економіки в країнах різного рівня економічного розвитку. Економічний устрій визначається типом виробничих відносин і, насамперед, характером власності на засоби виробництва. Оскільки у всіх постсоціалістичних країнах переважала державна власність, то новий устрій може формуватися лише шляхом роздержавлення економічної власності, внаслідок чого утворюються різні економічні устрої. Такі устрої – це особливі типи відносин економічної власності і форм господарювання, матеріальною основою (речовим змістом) яких є певний рівень розвитку продуктивних сил, що разом із суспільною формою підпорядковуються відповідним типам економічних законів. Основними устроями у постсоціалістичних країнах є: 1) державний; 2) капіталістичний; 3) колективний трудовий; 4) дрібнотоварний. Дрібнотоварний устрій представлений індивідуальними (сімейними) господарствами, що базуються на особистій праці господаря і членів його сім'ї. Водночас, внаслідок його залежності від домінуючого укладу, яким є капіталістичний, розвиток дрібнотоварного устрою підпорядковується законам капіталістичного способу виробництва. Його розширення, як це має місце в Україні, Польщі, деяких інших країнах, насамперед у сільському господарстві, не відповідає вимогам законів розвитку продуктивних сил, насамперед, основної продуктивної сили. Капіталістичний уклад представлений у більшості постсоціалістичних країн приватнокапіталістичними та колективними капіталістичними підприємствами у формі акціонерних компаній. Водночас внаслідок узурпації акціонерної власності вузьким колом нової української великої буржуазії колективні капіталістичні підприємства зазнають все більшої приватнокапіталістичної спрямованості, що означає рух даного укладу у бік капіталізму взірця кінця XIX– початку XX ст. Колективний трудовий устрій представлений в деяких інших країнах викупленими трудовими колективами підприємствами, кооперативами, в яких нема найманої праці або вона займає незначну частку. Цей устрій є найпрогресивнішим, бо в ньому досягається єдність колективної праці та колективної власності на основі технологічного способу виробництва, що базується, переважно, на машинній праці. Хоча в Україні він також є надмірно фізично та морально зношеним, але завдяки прогресивній суспільній формі це відставання можна буде швидко подолати. Державний устрій у постсоціалістичних країнах вже не є домінуючим. Його розвиток може набувати різного спрямування здебільшого соціалістичного, в основному – капіталістичного, відповідати загальнонаціональним інтересам, поєднувати у різні комбінації ці три напрями, що безпосередньо залежить від типу політичної влади, особливостей господарського механізму. Його розвиток в Україні має, здебільшого, прокапіталістичний характер. У Китаї процес реформування почався з сільського господарства, легкої та харчової промисловості, а також передових наукомістких галузей. Позитивною стороною реформ у цих країнах є, по-перше, те, що частка бюджетних асигнувань у ВВП не тільки не зменшилась, а навіть зростала в окремі періоди. По-друге, в цих країнах збереглася на старому рівні частка витрат на освіту у ВВП. У інших країнах, у т. ч. в Україні, вона суттєво скоротилася. По-третє, лише незначною мірою посилилась диференціація в доходах 10% найбідніших і найбагатших верств населення. По-четверте, уряди Угорщини, Словенії, а також у дещо меншій мірі Чехії намагалися не допустити суттєвого зниження життєвого рівня населення.