- •Міжнародні відносини як окрема історична дисципліна.
- •Системний підхід до вивчення міжнародних відносин.
- •Основні характеристики Віденської системи міжнародних відносин.
- •Розвиток і діяльність міжнародних організацій.
- •Версальська система міжнародних відносин.
- •Балканські війни 1912-1913рр. Роль дипломатії великих держав в їх розв’язанні.
- •Характер та цілі Першої світової війни.
- •Геополітичні наслідки Першої світової війни.
- •Причини першої світової війни.
- •Створення Ліги Націй та її діяльність.
- •Завершення Першої світової війни та її наслідки.
- •Основні проблеми міжнародних відносин після Першої світової війни (мирне врегулювання, Російське та Німецьке питання).
- •Декрет про мир і мирна програма Вільсона (14 пунктів): порівняльний аналіз.
- •Концептуальні підходи держав-переможниць до розробки мирних договорів з Німеччиною та її союзниками на Паризькій конференції.
- •Мандатна система.
- •Російське питання на Паризькій мирній конференції.
- •Вашингтонська конференція та її рішення.
- •Генуезька конференція.
- •Рапальський договір.
- •Становлення і розвиток міжнародних відносин України часів Центральної Ради (1917-1920). Дипломатія України доби Гетьманату.
- •Перша криза Версальської системи та її врегулювання (репарації, Рурська криза, план Дауеса).
- •Конференція в Локарно.
- •Підготовка та підписання пакту Бріана-Келога.
- •Зміст і мета політики колективної безпеки в Європі у 1933-1935рр.
- •Проект «Східного пакту».
- •Укладення договорів про взаємодопомогу між срсср і Францією, срср і Чехословаччиною.
- •Італо-ефіопська війна (позиція держав, Ліги Націй).
- •Політика невтручання у іспанські справи. Криза Ліги Націй.
- •Становлення блоку агресорів.
- •Криза Вашингтонської системи (агресія Японії).
- •Виникнення вогнища війни на Далекому Сході (1931 -1933рр.).
- •Поширення японської агресії в Китаї та розпад Вашингтонської системи.
- •Аншлюс Австрії, його наслідки та позиція великих держав.
- •Мюнхенська угода.
- •35. Англо-франко-радянські переговори щодо пакту про взаємодопомогу.
- •Пакт Рібентропа-Молотова та його наслідки.
- •37. Початок Другої світової війни.
- •38. Політичний зміст Другої світової війни.
- •39. Капітуляція Франції та її міжнародні наслідки.
- •40. Напад Німеччини та її союзників на срср та позиція урядів Великобританії та сша.
- •41. Передумови та початок створення антигітлерівської коаліції.
- •42. Атлантична хартія.
- •43. Вступ сша у Другу світову війну.
- •44. Московська конференція мзс 1943 року.
- •45. Тегеранська конференція.
- •46. Ялтинська конференція. Її основні рішення.
- •47. Потсдамська конференція.
- •48. Геополітичні наслідки Другої світової війни.
- •49. Головні характеристики міжнародних відносин в повоєнний період.
- •50. Докорінні зміни у повоєнному світоустрої після Другої світової війни.
- •51. Діяльність оон в умовах "холодної війни".
- •52. Радикальні зміни у системі міжнародних відносин повоєнного періоду.
- •53. Сучасна міжнародна система (полі- та монополяриість в світі).
- •54. Основні тенденції розвитку повоєнних міжнародних відносин.
- •55. Створення Ліги арабських держав.
- •56. Особливості повоєнного врегулювання в Європі.
- •57. Зміцнення європейської безпеки та співробітництва в 1970-ті роки. Проблеми контролю над озброєннями та роззброєння.
- •58. Етапи мирного врегулювання з колишніми союзниками Німеччини в Європі.
- •59. Принципи та етапи післявоєнного врегулювання з Японією.
- •60. Конференція у Сан-Франциско 1951 року.
- •61. Ідеологічні чинники «холодної війни».
- •62. «Доктрина Трумена».
- •63. «План Маршала».
- •64. Підготовка та укладення Північно-Атлантичного договору.
- •65. Створення овд.
- •66. Створення анзюс.
- •67. Багдадський пакт (сенто).
- •68. Утворення сеато.
- •69. Утворення двох німецьких держав.
- •70. Паризька угода 1954 року.
- •71. Карибська криза.
- •72. Становлення дипломатичних відносин між срср та фрн.
- •73. Доктрина Хальштейна.
- •74. Заключний етап нбсе у Хельсінкі.
- •75. «Нова східна політика» фрн.
- •76. Радянсько-югославський конфлікт.
- •77. Угорська криза 1956 року та реакція світового співтовариства.
- •78. Втручання краї овд у справи Чехословаччини. Доктрина Брежнєва.
- •79. Громадянська війна в Китаї та проголошення кнр.
- •80. Війна в Кореї та її наслідки.
- •81. Тайванська криза 1958 року.
- •82. Втручання Франції в Індокитаї та його наслідки.
- •83. Американська агресія у в'єтнамі. Паризька угода.
- •84. Проблема Кашміру. Індо-пакистанський конфлікт.
- •85. Крах мандатної системи на Близькому Сході.
- •86. Утворення держави Ізраїль. Арабо-ізра'їльська війна 1948 рр.
- •87. Суецька криза 1956 року.
- •88. Шестиденна війна та її наслідки.
- •89. Кемп-девідський процес та його наслідки.
- •90. Сучасна політична ситуація на Близькому Сході.
- •91. Ірано-Іракська війна.
- •92. Проблема безпеки Перської затоки в мв.
- •93. Об'єднання Німеччини.
- •94. Близький та Середній Схід у системі міжнародних відносин (1945-1970-ті рр.).
- •95. Утворення нато. Основний зміст Північноатлантичного договору.
- •96. Нато як один з найголовніших компонентів біполярної системи мв (1950-1980рр.).
- •97. Українська рср на міжнародній арені (1944-1979 роки).
- •98. Трансформація країн нато наприкінці 1980- і990х рр.
- •99. Розширення нато на схід.
- •100.Західноєвропейська інтеграція.
- •101 Еволюція єс в 1960-1970 рр.
- •102.Новий етап західноєвропейської інтеграції в другій половині 1980-х років.
- •103.Міжнародні наслідки розпаду срср і виникнення нових незалежних держав. Нові параметри міжнародної та європейської безпеки у постконфронтаційний період.
- •104.Підписання Маастрихтського договору. Утворення єс.
- •105. Проблеми контролю над озброєнням та процес роззброєння у 1990-ті роки.
- •106.Міжурядова конференція єс 1996-1997 рр.
- •107.Амстердамський договір.
83. Американська агресія у в'єтнамі. Паризька угода.
Головним центром докладання зусиль американського імперіалізму в Індокитаї став Південний В'єтнам.
Вже в 1960 році чисельність американської військової місії тут сягала 2 тис. Уряд США затвердив у кінці 1961 року так званий "план Стейлі-Тейлора", що передбачає "умиротворення" країни протягом 18 місяців. Складовою частиною плану було створення широкої мережі "стратегічних сіл" - резервацій для місцевих жителів, з тим щоб вони не надавали допомоги патріотичним силам. З прийняттям "плану Стейлі-Тейлора" чисельність збройних сил США в Південному В'єтнамі значно збільшилася. До кінця 1963 року їх налічувалося вже більше 12 тис.
З приходом до влади президента Джонсона розпочався новий етап американської агресії у В'єтнамі. Втративши надію виграти війну руками сайгонських найманців, уряд США розширило масштаби збройної інтервенції.
Так виникла локальна війна, яку з вересня 1965 року стали вести безпосередньо американські з'єднання.
7 серпня 1964 конгрес США прийняв на прохання президента Джонсона так звану "тонкинские резолюцію", яка надавала президенту необмежені повноваження для ведення військових дій у В'єтнамі.
- Агресія США почалася в серпні 1964 року з обстрілу американськими кораблями і повітряного бомбардування прибережних населених пунктів на території ДРВ.
Війна у В'єтнамі стала складовою частиною сформульованої Джонсоном в липні 1966 року "тихоокеанської доктрини Джонсона". В її основу були покладені домагання США на право ставить угодні їм порядки в країнах цього регіону.
Американська дипломатія докладала великі зусилля для інтернаціоналізації війни, проте ряд союзників США прямо або побічно засудив американську агресію у В'єтнамі. Найбільш послідовно з засудженням американської агресії виступала Франція. Глави держав і урядів (Індії та Югославії) під час зустрічі в Делі в жовтні 1966 року зажадали припинення бомбардувань ДРВ і рішення в'єтнамського питання на основі Женевських угод 1954 року.
Національний фронт визволення Південного В'єтнаму і уряд ДРВ, зі свого боку, висунули
22 березня і 8 квітня 1965 програму мирного врегулювання, яка передбачала:
1) визнання за в'єтнамським народом належних йому національних прав,
2) виведення американських військ з Південного В'єтнаму,
3) рішення його внутрішніх проблем самим народом,
4) мирне возз'єднання країни на основі волеізлеянія населення Південного і Північного В'єтнамі.
Адміністрація Джонсона відкинула ці умови. Після початку американської агресії допомогу з СРСР та інших соціалістичних країн, що спрямовується на потреби зміцнення обороноздатності ДРВ, значно зросла. Країна отримала велику кількість найсучаснішого озброєння і боєприпасів. Була створена потужна система протиповітряної оборони. Крім того соціалістичні країни надавали великі фінансові кошти (десятки угод про економічну і військову допомогу).
До кінця 60-х років стало очевидно, що виграти війну у В'єтнамі США не вдасться. У США наростало рух проти війни, яка негативно позначалася на американській економіці.
31 березня 1968 адміністрація США віддала наказ про обмеження бомбардувань території ДРВ і висловила готовність вступити в переговори з її урядом. 13 травня в Парижі почалися офіційні переговори між представниками ДРВ і США про шляхи мирного врегулювання ситуації у В'єтнамі. 1 листопада 1968 США повністю припинили бомбардування ДРВ.
Паризька угода
Угода про припинення війни й відновлення миру у В’єтнамі. Ця угода була підписана в Парижі 27 січня 1973р. представниками ДРВ, Республіки Півден¬ний В’єтнам, США та сайгонського режиму.
Угода передбачала припинення вогню на всій території В’єтнаму, виведення американських та інших іноземних військ із Південного В’єтнаму, гарантувала повагу США до незалежності, суверенітету, єдності й територіальної цілісності В’єтнаму, відмову США від втручання у внутрішні південнов’єтнамські справи, політичне врегулювання в Південному В’єтнамі шляхом переговорів між двома південнов’єтнамськими сторонами, створення Ради національного примирення і злагоди, організацію вільних демократичних виборів, здійснення мирними засобами поетапного об’єднання В’єтнаму на основі консультацій та угод між Північним і Південним В’єтнамом без втручання іззовні. США взяли зобов’язання зробити внесок у відновлення знекровленої війною економіки В’єтнаму.
Міжнародна конференція з В’єтнаму, відбулася 26 лютого —2 березня 1973 р. в Парижі. В конференції брали участь представники ДРВ, Республіки Південний В’єтнам, США, сайгонського режиму, СРСР, Франції, Великобританії, КНР, Угорщини, Польщі, Канади, Індонезії та Генеральний секретар ООН. Конференція прийняла Акт, у якому її учасники схвалили й узяли до відома Паризьку угоду з В’єтнаму та чотири протоколи до неї, зобов’язавшись поважати й беззастережно виконувати їх.
Підписання Паризької 1973 р. угоди означало поразку Сполучених Штатів. ДРВ надавала всебічну допомогу визвольним силам Південного В’єтнаму, де так і не встановився мир.
Після підписання Паризької угоди сайгонський режим за підтримки США переозброїв свою армію, здійснював курс на захоплення всіх визволених районів, проводив політику придушення прав і свобод південнов’єтнамського населення. Все це не могло не викликати зростання визвольної боротьби. 30 квітня 1975 р. сайгонський режим був повалений.