5. Версальська система міжнародних відносин.

Для підбиття підсумків Першої світової війни було скликано Паризьку мирну конференцію, яка розпочала роботу 18 січня 1919 p. Тепер до Парижа прибули представники 27 держав, з них 9 учасниць війни – на боці Антанти, 15 - які оголосили війну Німеччині, але не брали участі у воєнних діях, та 3 нових країни – Польща, Чехословаччина, Королівство сербів, хорватів та словенців.

Основним питанням конференції була підготовка мирного договору з Німеччиною. Його було підписано 28 червня 1919 p., у п’яті роковини сараєвського вбивства, у Великому Версальському палаці (Версальський мир).

Мирні договори з союзниками Німеччини були укладені за зразком Версальського. Сен-Жерменський мирний договір з Австрією було підписано 10 вересня 1919р., Нейїський з Болгарією – 27 листопада 1919р., Тріанонський з Угорщиною – 4 червня 1920 p. та Севрський з Туреччиною -10 серпня 1920 p.

Версальська система мирних договорів закріплювала територіальні зміни, які відбулися в результаті Першої світової війни й розпаду Німецької, Османської та Австро-Угорської імперій. Франція здобула перевагу на Європейському континенті. Англія закріпила провідні позиції на Близькому Сході й панування на морі. Контроль над Лігою Націй фактично перейшов до Англії та Франції.

Ознаки Версальської системи МВ:

1. Розпад імперій.

2. Поява нових держав.

3. Перерозподіл колоній.

4. Формування регіональних підсистем міжнародних відносин внаслідок появи нових суб’єктів міжнародних відносин.

Створена система міжнародних угод встановила Версальсько-Вашингтонську систему устрою міжнародних відносин, що зафіксувала та оформила результати першої світової війни, визначила нове співвідношення сил на світовій арені. Вона стала спробою розв’язати незліченні проблеми, об’єднати й гармонізувати суперечливі інтереси народів та держав.

Втім вона мала низку суттєвих недоліків:

1. не розв’язала протиріччя між державами-переможницями й державами, які зазнали поразки;

2. не ліквідувала протиріччя між великими й малими країнами;

3. не запобігла можливості виникнення реваншизму, перш за все внаслідок відсутності дійового контролю за виконанням укладених договорів;

4. викликала значні територіальні зміни в Європі, друге «велике переселення народів», започаткувала основи національних конфліктів.

Версальсько-Вашингтонська система закріпила нову розстановку сил у повоєнному світі, але внаслідок своїх вад не могла бути стійкою й тривалою.

6. Балканські війни 1912-1913рр. Роль дипломатії великих держав в їх розв’язанні.

Балканські війни – це дві війни 1912—1913 і 1913 р. у результаті яких Балканські держави вигнали турків із усієї території Європи за винятком невеликої області навколо Стамбула. Балканські війни призвели до загострення протистояння у Європі, що прискорило початок Першої світової війни. 13 березня 1912 року Росія уклала з Сербією і Болгарією таємну антитурецьку угоду, за якою планувалося можливе розділення Туреччини і поділ захоплених територій. 29 травня 1912 року були укладені угоди про спільні дії проти Туреччини між Болгарією і Грецією, а пізніше ще з Чорногорією та Сербією. Ці угоди створили неформальне об'єднання — "Балканська Ліга" (Балканський союз), яка була спрямована проти Туреччини, і певної міри також проти Австроугорщини та албанців.