- •Міжнародні відносини як окрема історична дисципліна.
- •Системний підхід до вивчення міжнародних відносин.
- •Основні характеристики Віденської системи міжнародних відносин.
- •Розвиток і діяльність міжнародних організацій.
- •Версальська система міжнародних відносин.
- •Балканські війни 1912-1913рр. Роль дипломатії великих держав в їх розв’язанні.
- •Характер та цілі Першої світової війни.
- •Геополітичні наслідки Першої світової війни.
- •Причини першої світової війни.
- •Створення Ліги Націй та її діяльність.
- •Завершення Першої світової війни та її наслідки.
- •Основні проблеми міжнародних відносин після Першої світової війни (мирне врегулювання, Російське та Німецьке питання).
- •Декрет про мир і мирна програма Вільсона (14 пунктів): порівняльний аналіз.
- •Концептуальні підходи держав-переможниць до розробки мирних договорів з Німеччиною та її союзниками на Паризькій конференції.
- •Мандатна система.
- •Російське питання на Паризькій мирній конференції.
- •Вашингтонська конференція та її рішення.
- •Генуезька конференція.
- •Рапальський договір.
- •Становлення і розвиток міжнародних відносин України часів Центральної Ради (1917-1920). Дипломатія України доби Гетьманату.
- •Перша криза Версальської системи та її врегулювання (репарації, Рурська криза, план Дауеса).
- •Конференція в Локарно.
- •Підготовка та підписання пакту Бріана-Келога.
- •Зміст і мета політики колективної безпеки в Європі у 1933-1935рр.
- •Проект «Східного пакту».
- •Укладення договорів про взаємодопомогу між срсср і Францією, срср і Чехословаччиною.
- •Італо-ефіопська війна (позиція держав, Ліги Націй).
- •Політика невтручання у іспанські справи. Криза Ліги Націй.
- •Становлення блоку агресорів.
- •Криза Вашингтонської системи (агресія Японії).
- •Виникнення вогнища війни на Далекому Сході (1931 -1933рр.).
- •Поширення японської агресії в Китаї та розпад Вашингтонської системи.
- •Аншлюс Австрії, його наслідки та позиція великих держав.
- •Мюнхенська угода.
- •35. Англо-франко-радянські переговори щодо пакту про взаємодопомогу.
- •Пакт Рібентропа-Молотова та його наслідки.
- •37. Початок Другої світової війни.
- •38. Політичний зміст Другої світової війни.
- •39. Капітуляція Франції та її міжнародні наслідки.
- •40. Напад Німеччини та її союзників на срср та позиція урядів Великобританії та сша.
- •41. Передумови та початок створення антигітлерівської коаліції.
- •42. Атлантична хартія.
- •43. Вступ сша у Другу світову війну.
- •44. Московська конференція мзс 1943 року.
- •45. Тегеранська конференція.
- •46. Ялтинська конференція. Її основні рішення.
- •47. Потсдамська конференція.
- •48. Геополітичні наслідки Другої світової війни.
- •49. Головні характеристики міжнародних відносин в повоєнний період.
- •50. Докорінні зміни у повоєнному світоустрої після Другої світової війни.
- •51. Діяльність оон в умовах "холодної війни".
- •52. Радикальні зміни у системі міжнародних відносин повоєнного періоду.
- •53. Сучасна міжнародна система (полі- та монополяриість в світі).
- •54. Основні тенденції розвитку повоєнних міжнародних відносин.
- •55. Створення Ліги арабських держав.
- •56. Особливості повоєнного врегулювання в Європі.
- •57. Зміцнення європейської безпеки та співробітництва в 1970-ті роки. Проблеми контролю над озброєннями та роззброєння.
- •58. Етапи мирного врегулювання з колишніми союзниками Німеччини в Європі.
- •59. Принципи та етапи післявоєнного врегулювання з Японією.
- •60. Конференція у Сан-Франциско 1951 року.
- •61. Ідеологічні чинники «холодної війни».
- •62. «Доктрина Трумена».
- •63. «План Маршала».
- •64. Підготовка та укладення Північно-Атлантичного договору.
- •65. Створення овд.
- •66. Створення анзюс.
- •67. Багдадський пакт (сенто).
- •68. Утворення сеато.
- •69. Утворення двох німецьких держав.
- •70. Паризька угода 1954 року.
- •71. Карибська криза.
- •72. Становлення дипломатичних відносин між срср та фрн.
- •73. Доктрина Хальштейна.
- •74. Заключний етап нбсе у Хельсінкі.
- •75. «Нова східна політика» фрн.
- •76. Радянсько-югославський конфлікт.
- •77. Угорська криза 1956 року та реакція світового співтовариства.
- •78. Втручання краї овд у справи Чехословаччини. Доктрина Брежнєва.
- •79. Громадянська війна в Китаї та проголошення кнр.
- •80. Війна в Кореї та її наслідки.
- •81. Тайванська криза 1958 року.
- •82. Втручання Франції в Індокитаї та його наслідки.
- •83. Американська агресія у в'єтнамі. Паризька угода.
- •84. Проблема Кашміру. Індо-пакистанський конфлікт.
- •85. Крах мандатної системи на Близькому Сході.
- •86. Утворення держави Ізраїль. Арабо-ізра'їльська війна 1948 рр.
- •87. Суецька криза 1956 року.
- •88. Шестиденна війна та її наслідки.
- •89. Кемп-девідський процес та його наслідки.
- •90. Сучасна політична ситуація на Близькому Сході.
- •91. Ірано-Іракська війна.
- •92. Проблема безпеки Перської затоки в мв.
- •93. Об'єднання Німеччини.
- •94. Близький та Середній Схід у системі міжнародних відносин (1945-1970-ті рр.).
- •95. Утворення нато. Основний зміст Північноатлантичного договору.
- •96. Нато як один з найголовніших компонентів біполярної системи мв (1950-1980рр.).
- •97. Українська рср на міжнародній арені (1944-1979 роки).
- •98. Трансформація країн нато наприкінці 1980- і990х рр.
- •99. Розширення нато на схід.
- •100.Західноєвропейська інтеграція.
- •101 Еволюція єс в 1960-1970 рр.
- •102.Новий етап західноєвропейської інтеграції в другій половині 1980-х років.
- •103.Міжнародні наслідки розпаду срср і виникнення нових незалежних держав. Нові параметри міжнародної та європейської безпеки у постконфронтаційний період.
- •104.Підписання Маастрихтського договору. Утворення єс.
- •105. Проблеми контролю над озброєнням та процес роззброєння у 1990-ті роки.
- •106.Міжурядова конференція єс 1996-1997 рр.
- •107.Амстердамський договір.
97. Українська рср на міжнародній арені (1944-1979 роки).
98. Трансформація країн нато наприкінці 1980- і990х рр.
До кінця 80-х років баланс сил між країнами НАТО та країнами східного блоку (Організація Варшавського договору лише декілька років потому) підтримував рівновагу у світі. Однак із початком розвалу соціалістичного табору, цей баланс повністю порушується.
Лондонський саміт 1990 року офіційно визнає, що з боку Радянського Союзу більше не існує загрози, Східний блок існує лише формально, і настав час конструктивного діалогу із колишніми противниками.
20 грудня 1991 року в рамках структури НАТО створюється Рада північно-атлатничного співробітництва, до якої можуть увійти не лише країни НАТО, але й країни, які не є її членами. Ця структура носила чисто консультативний характер. Відмічалося, що членство у Раді північно-атлантичного співробітництва не є гарантією повноправного членства у НАТО. Між Центрально- та Східноєвропейськими країнами та країнами НАТО виникла деяка напруженість. Перші вимагали реальних дій. Такий крок НАТО зробило у січні 1994року
10-11 січня 1994 року на Брюссельському самміті НАТО офіційно було проголошено програму “Партнерство заради миру” (ПЗМ). Керівництво НАТО закликало будь-яку країну, яка не є членом НАТО, приєднатися до цієї програми. Вона передбачала спільну участь у військових навчаннях, участь у миротворчих місіях, військових діях під егідою НАТО, допомога з боку НАТО у реорганізації збройних сил тощо.
Україна приєдналася до цієї програми 4 лютого 1994 року, підписавши презентаційний договір. Згодом до ПЗМ приєдналося багато країн. Станом на минулий рік загальна кількість членів ПЗМ становила 27, а з квітня 1999 – 24.
До кінця 1993 року зовнішня політика Росії будувалася на засадах конструктивного підходу до відносин з країнами Заходу. Але наприкінці 1993 року Росія зайняла діаметральну позицію, вирішивши розвивати свій статус великої держави поза НАТО.
З грудня 1994 року НАТО заявила, щоправда опосередковано, про можливість розширення на схід: керівний орган НАТО поставило перед аналітиками організації завдання розробити “Дослідження про розширення НАТО”. Його завершили у вересні 1995 року. В документі не вказувалися потенційні члени, а лише вказувався механізм, як це розширення проводити та критерії. Під ці критерії підзодили лише 4 країни: Польща, Угорщина, Чехія та Словаччина. Пізніше їх кількість зменшилася до 3: не пощастило Словаччині, уряд якої був не дуже симпатичним для Заходу.
У 1995 році НАТО прийняло рішення: про розширення “номенклатури” своїх партнерів. Через ПЗМ та Радою північно-атлантичного співробітництва НАТО співпрацювало з країнами Європи та колишнього СРСР. У 1995 році була запропонована Ініціатива Середньоземноморського діалогу. Було названо 6 країн в якості потенційних натівських партнерів: Ізраїль та 5 арабських країн – Мавританія, Марокко, Туніс, Єгипет, Іорданія.
В травні 1997 року Раду північно-атлантичного співробітництва було трансформовано в Раду євроатлантичного партнерства.
8-9 липня 1997 року відбувся Мадридський саміт НАТО, де було заявлено про 3 країни, які будуть прийняті до НАТО: Чехія, Польща та Угорщина. В грудні 1997 року ці три країни підписали офіційні протоколи про приєднання до НАТО. Однак парламент кожної з країн НАТО мали ратифікувати ці протоколи. Процес ратифікації зайняв трохи більше року. У лютому 1999 року, Угорщина (10-15 лютого), Польща, та Чехія (26 лютого) підписали акти про приєднання до НАТО. Урочисте прийняття відбулося 4 квітня 1999 року у Вашингтоні, де 50 років тому було підписано Північно-атлантичний договір. Це стало першим фактор розширення НАТО за рахунок колишніх противників.