5. Поняття міжнародного спору.

Принцип мирного вирішення міжнародних спорів є імперативним принципом міжнародного права. Він закріплений в п. 3 ст. 2 Статуту ООН, в Декларації про принципи міжнародного права, що стосуються дружніх відносин та співробітництва мвж державами відповідно до Статуту ООН 1970 р., Заключному акті Ради з безпеки та співробітництва в Європі 1975 р. та в багатьох інших універсальних, регіональних та двосторонніх договорах. Цій проблемі присвячено понад 3000 наукових робіт.

Проблема мирного вирішення міжнародних спорів обговорювалася ще на Гаазьких конференціях миру 1899 та 1907 років. Проте, ці конференції не ставили питання про заборону війни як засобу вирішення спорів. Лише паризький Договір про відмову від війни як знаряддя національної політики 1928 р. засудив використання війни для врегулювання міжнародних спорів. Держави-учасниці Договору визнають, що врегулювання або вирішення міжнародних спорів та конфліктів будь-якого характеру або походження має завжди відбуватися з використанням мирних засобів.

Отже, принцип мирного вирішення міжнародних спорів сформувався до Другої світової війни, був закріплений у низці міжнародних договорів, а у подальшому був конкретизований та розвинений у Статуті ООН (п. 2 ст. 2, ст. 33 – 38).

Статут ООН поділяє спори на дві категорії:

а) особливо небезпечні, продовження яких може загрожувати підтриманню міжнародного миру та безпеки (ст. 34);

б) будь-які інші спори (п. 1 ст. 33, п. 1 ст. 35, п. 1 ст. 36).

Поряд з терміном “спори” у Статуті ООН використовується термін “ситуація” (п. 1 ст. 33, ст. 34). Ситуація “може призвести до міжнародних тертів або викликати спір”.

Статут ООН не містить критеріїв розподілу спорів та ситуацій на вказані категорії, надаючи повноваження щодо вирішення цього питання Раді Безпеки. Відповідно до ст. 34 Статуту ООН “Рада Безпеки уповноважується вести розслідування будь-якого спору або будь-якої ситуації, яка може призвести до міжнародного тертя або викликати спір, для визначення того, чи може продовження цього спору або ситуації загрожувати підтриманню миру та безпеки”.

Правові наслідки спору та ситуації не однакові. На підставі п. 3 ст. 27 Статуту ООН постійний член Ради Безпеки, який є стороною в спорі, повинний утриматися від голосування при прийнятті рішення на підставі гл. VI та на підставі п. 3 ст. 52. Це не стосується ситуацій.

Міжнародні спори класифікують за різними підставами: об’єкту та предмету спору, ступеню його небезпеки для міжнародного миру, географії розповсюдження, кількості суб’єктів тощо.

Будь-якого розмежування між політичними та юридичними (правовими) спорами у Статуті ООН не міститься. Разом з тим в п. 2 ст. 36 Статуту Міжнародного Суду ООН міститься перелік критеріїв, які дають уяву про те, що належить розуміти під спорами юридичного характеру.

Особливе місце серед міжнародних спорів займають територіальні спори, тобто спори про належність певної ділянки території, які часто супроводжуються небезпечними політичними кризами та збройними конфліктами.

У будь-якому разі принцип мирного вирішення міжнародних спорів розповсюджується на всі міжнародні спори та ситуації незалежно від того, чи загрожують вони міжнародному миру та безпеці.