6. Правонаступництво держав у відношенні міжнародних договорів.

Відповідно до ст. 17 Віденської конвенції 1978 р. нова незалежна держава може шляхом повідомлення про правонаступництво встановити свій статус як учасниці будь-якого багатостороннього договору, який на момент правонаступності держав був чинним щодо території, яка є об’єктом правонаступництва держав.

Якщо участь у багатосторонньому договорі потребує згоди усіх його учасників, то нова держава може встановити свій статус лише за наявності такої згоди.

Надаючи повідомлення про правонаступність, якщо це допускається договором, нова держава може вислови згоду на обов’язковість для неї лише частини договору або зробити вибір між частковими його положеннями.

Повідомлення надається у письмовій формі.

Двосторонній договір, що є об’єктом правонаступності держав, вважається чинним між новою незалежною державою та іншою державою-учасницею, коли:

1. вони ясно про це домовилися;

2. в силу своєї поведінки вони мають вважатися такими, що висловили таку домовленість.

Низка багатосторонніх договорів може зачіпати інтереси усіх держав-учасниць СНД. До них, наприклад, відносяться договори про кордони та про їхній режим. Такі договори відповідно до міжнародного права мають зберігати чинність, а брати участь у них можуть лише ті держави-учасниці СНД, які мають суміжні кордони з країнами, які не є членами СНД. Отже, відповідні держави-учасниці СНД повинні підтвердити свою участь у вказаних договорах.

7. Правонаступництво у відношенні державної власності.

Перехід державної власності держави-попередниці тягне за собою припинення прав цієї держави та виникнення прав держави-приємниці на державну власність, яка переходить до держави-правонаступниці. Датою переходу державної власності держави-попередниці є момент правонаступництва держав. Як правило, перехід державної власності держави-попередниці до держави-правонаступниці відбувається без компенсации.

Відповідно до ст. 14 Віденської конвенції 1983 р. у випадку передачі частини території іншій державі перехід державної власності від держави-попередниці до держави-правонаступниці регулюється відповідною угодою між ними.

У випадку відсутності такої угоди передача частини території держави може бути вирішена двома способами:

а) нерухома державна власність держави-попередниці, яка перебуває на території, що є об’єктом правонаступництва, переходить до держави-правонаступниці; б) рухома державна власність держави-попередниці, пов’язана з діяльністю держави-попередниці у відношенні території, що є об’єктом правонаступництві, переходить до держави-правонаступниці.

Коли дві чи більше держави об’єднуються й тим самим утворюють одну державу-правонаступницю, державна власність держав-попередниць переходить до держави-правонаступниці.

У випадку, коли держава поділяється та припиняє своє існування, а частини території держави-попередниці утворюють дві або більше держави-правонаступниці, то нерухома державна власність переходить до держави-правонаступниці, на території якої вона знаходиться.

Якщо ж нерухома власність держави-попередниці перебуває за межами її території, то вона переходить до держав-правонаступниць у справедливих долях.

Рухома державна власність держави-попередниці, пов’язана з діяльністю держави-попередниці у відношенні територій, які є об’єктом правонаступництва, переходить до відповідної держави-правонаступниці. Інша нерухома власність переходить до держав-правонаступниць у справедливих долях.

Наприклад, рухоме та нерухоме майно колишнього СРСР за межами його території, інвестиції, що знаходилися за кордоном, були розподілені відповідно до наступної шкали фіксованих долей у відсотках на підставі єдиного агрегованого показника:

Азербайджанська Республіка – 1,64%; Республіка Білорусь – 4,13; Республіка Вірменія — 0,86; Республіка Казахстан – 3,86; Республіка Киргизстан – 0,95; Республіка Молдова – 1,29; Російська Федерація – 61,34; Республіка Таджикистан – 0,82; Туркменистан – 0,70; Республіка Узбекистан – 3,27; Україна – 16,37. Сукупна доля Грузії, Латвії, Литви та Естонії склала 4,7%.