- •1. Поняття визнання та його правові наслідки.
- •2. Визнання держав.
- •3. Визнання урядів у міжнародному публічному праві.
- •4. Визнання національно-визвольного руху.
- •5. Поняття міжнародного правонаступництва.
- •6. Правонаступництво держав у відношенні міжнародних договорів.
- •7. Правонаступництво у відношенні державної власності.
- •8. Правонаступництво у відношенні державних архівів та боргів.
- •9. Правонаступництво у відношенні громадянства фізичних осіб.
- •Література до лекції:
4. Визнання національно-визвольного руху.
Цей вид визнання здійснюється в особі органів національно-визвольного руху, які очолюють боротьбу нації або народу за національне визволення та створення власної незалежної держави.
Наприклад, свого часу широке міжнародно-правове визнання отримали Фронт національного визволення Алжиру, фронт визволення Мозамбіку, Народна організація Південно-Західної Африки (СВАПО) та інші. СРСР неодноразово заявляв про те, що Організація визволення Палестини (ОВП) є визнаним представником арабсько-палестинського народу.
Визнання органів та організацій національно-визвольного руху може супроводжуватися встановленням офіційних відносин та заснуванням їх представництв у державі, яка визнає. Наприклад, ОВП мала представництво у РФ.
Таким чином, визнання в якості сторони, що воює, фактично трансформувалося у міжнародно-правовий інститут визнання органів та організацій національно-визвольного руху.
Визнання повсталої сторони у сучасній міжнародно-правовій практиці вже не зустрічається.
5. Поняття міжнародного правонаступництва.
Міжнародне правонаступництво є переходом прав і обов’язків від одного суб'єкта міжнародного права до іншого внаслідок виникнення або припинення існування держави або зміни її території.
Межі правонаступництва визначаються суверенною волею й класовою сутністю цієї держави відповідно до загальновизнаних норм і принципів міжнародного права.
Правонаступництво вважається одним з найдавніших інститутів міжнародного права. Гуго Гроцій увів поняття повного правонаступництва. Е. Ваттель відзначав, що держава-правонаступниця має сплачувати борги іншим державам.
Науці міжнародного права відомі такі теорії правонаступництва:
1) теорія універсального правонаступництва;
2) теорія часткового правонаступництва;
3) теорія правонаступності;
4) теорія “неправонаступності”;
5) теорія tabula rasa;
6) теорія контінуїтету.
1. Відповідно до теорії універсального (повного) правонаступництва держава є юридичною особою, яка складається з єдності території, населення, політичної організації, прав і обов’язків, які переходять до її правонаступника.
2. Часткове правонаступництво полягає в тому, що держава-попередниця зберігає такі праві та обов’язки, які не передбачають збереження суверенітету сторони, що домовляється, над відторгненою територією. Держава-правонаступниця не спадкує таких прав і зобов’язань ані при передачі території, ані при її відокремленні.
3. Сутність теорії правонаступності полягає в тому, що юридична особа держави анулюється при зміні державного ладу. Нова юридична особа приймає на себе права і обов’язки попередньої особи так, немов би вони були її власними.
4. Сутність теорії “неправонаступності” полягає в тому, що обов’язки держави-попередниці не передаються державі-правонаступниці. Права ж переходять до рук особи, що постає на чолі держави.
5. У відповідності до теорії tabula rasa (“чистої дошки”) нова держава не пов’язана міжнародними угодами держави-попередниці.
6. Згідно з теорією контінуїтету, навпаки, усі чинні договори зберігають чинність. У цьому випадку немає необхідності визнання з боку іноземної держави та міжнародної організації як суб’єкта міжнародного права. Достатнім є визнання факту правопродовжувача держави-попердниці. Наприклад, 25 грудня 1991 р. країна − голова ЄС (на той час − Нідерланди) опублікувала заяву, у якій констатувалося, що з цього дня РФ вважається такою, що має міжнародні права та несе міжнародні зобов’язання СРСР, зокрема ті, що випливають зі Статуту ООН.
Питання про правонаступництво виникає при:
1) територіальних змінах – розпаді держави на дві та більше; з’єднанні держав при входженні однієї до складу іншої;
2) при соціальних революціях;
3) при утворенні нових незалежних держав.
Основні питання правонаступництва держав врегульовано:
– Віденською конвенцією про правонаступництво держав щодо договорів від 20.08.1978 р.;
– Віденською конвенцією про правонаступництво держав щодо державної власності, державних архівів та державних боргів від 08 квітня 1983 р.
Питання правонаступництва інших суб’єктів міжнародного права детально не регламентуються.