1.2. Соціально-психологічний портрет девіантного підлітка

Підлітковий вік – це період перехіду від дитинства до дорослості, у якому переплітаються суперечливі тенденції. З одного боку, для цього складного періоду показові негативні прояви, дисгармонійність у будові особистості, згортання раніше системи, що встановився, інтересів дитини, що протестує, характер його поведінки стосовно дорослих, з іншого боку, підлітковий вік відрізняється й безліччю позитивних чинників: зростає самостійність дитини, більш різноманітними й змістовими стають відносини з іншими дітьми й дорослими, значно розширюється сфера його діяльності [66, c. 59].

У підлітків спостерігаються фізіологічні зміни: швидкий рост усіх органів, невідповідність у розвитку серця, судинної системи (артерій) і маси тіла. Тому можливі функціональні порушення в діяльності серцево-судинної ситеми (серцебиття, підвищення кров’яного тиску, головні болі, головокружіння, швидка втома, задишка, блідість, посиніння губ).

У дитинстві існує баланс у діяльності ендокринної та нервової системи. У підлітковому віці цей баланс утрачений, а новий тільки почав установлюватися. Ця перебудова відображається на загальній неврівноваженості, дратівливості, руховій активності, періодичній апатії, в’ялості. В одних випадках учні цього віку поводять себе цілком розсудливо, виважено, а в інших на ті самі стимули вони реагують неадекватно, надмірно емоційно. Статеве дозрівання та зрушення у фізичному розвитку справляють немаловажне значення у появі нових психологічних утворень [9, c. 134–135]

Окрім фізіологічних змін у підлітковому організмі проходять психологічні зміни, міняється сприйняття світу, людей. Найважливішим новоутворенням підліткового віку є становлення самосвідомості, яке найперше характеризується почуттям дорослості, формуванням самооцінки і появою прагнення до самовиховання.

Центральним і специфічним новоутворенням в особистості підлітка є уявлення про себе як уже не дитину: він починає відчувати себе дорослим, намагається бути і рахуватись дорослим. Цю особливість називають почуттям дорослості, яке полягає в тому, що підліток заперечує свою приналежність до дітей, але у нього ще немає відчуття істинної, справжньої дорослості, хоча є потреба у визнанні його дорослості іншими.

У психічному розвитку підлітка основна роль належить установленню системи соціальних взаємовідносин з іншими. Підлітки вже не хочуть виконувати попередні вимоги, ображаються і протестують, коли їх контролюють, карають, не вислухають, не розуміють, не рахуються з інтересами. Їх перестають задовольняти відносини з дорослими.

У становленні взаємовідносин підлітка з дорослими Т. В. Драгунова виокремлює три варіанти розвитку протиріч:

1) Поглиблення протиріч, нагнітання конфлікту, який може тривати досить довго. Це виникає при повному розходженні тенденцій дорослого та прагнень підлітка, коли дорослі повністю не приймають претензій підлітка на більшу самостійність, довіру до них та повагу, а підліток, у свою чергу, різними способами виражає протести проти старого ставлення до нього дорослих. Дорослий утрачає авторитет, можливість упливу, а в формуванні особистості підлітка залишаються негативні наслідки: агресивно-деспотичні прояви поведінки у відповідь на зовнішній стимул.

2) Протиріччя виявляються епізодично під упливом непослідовності поведінки дорослих, коли вони змушені всупереч своїм поглядам іти на поступки підлітку. У результаті конфліктів стає менше, проте можливість їх виникнення залишається постійною.

3) Поступове зникнення протиріч і конфліктів. Дорослі усвідомлюють дорослішання підлітків, змінюють своє ставлення до нього, не дають розвіятися взаємній довірі, яка існувала раніше. Конфліктних ситуацій може зовсім і не виникати, коли дорослі у побудові взаємин ураховують дорослішання підлітка [ 71, c. 213–214]

У сучасному інформаційному суспільстві прагнення підлітка до статусу дорослого – мрія малодоступна. Тому в отроцтві підліток знаходить не почуття дорослості, а почуття вікової неповноцінності. Підліток психологічно підпадає в залежність від предметного світу як цінності людського буття. Живучи у предметному світі з моменту народження, змалку освоюючи його по функціональному призначенню і естетичної значимості, підліток починає фетишувати цей світ. Завдяки тому, що він уходить у підліткові співтовариства, що становлять себе через властиві часу і віку знакові системи, до складу яких потрапляють і певні речі, підліток перетворюється на споживача: споживання речей стає сенсом його життя. Для підлітка стає значимим володіння певним набором речей, щоб підтримувати своє почуття особистості [44, c. 413].

Підліток починає по-новому оцінювати свої відносини з сім'єю. Прагнення знайти себе як особистість породжує потреба у відчуженні від усіх тих, хто зазвичай постійно робив на нього вплив, і, у першу чергу, це відноситься до батьківської сім'ї. Відчуження стосовно сім'ї ззовні виражається в негативізмі – у прагненні протистояти будь-яким пропозиціям, судженням, почуттям тих, на кого спрямоване відчуження. Однак реально перебувати зі своїм “Я” підліток ще не може.

Відчуження, що виявляється в тому, що людина, яка опинилась у конфліктній ситуації, не може самостійно вийти з неї. Постійні стреси починають загрожувати її психіці і самому існуванню. Щоб вийти зі стресу, вона повинна розірвати зв'язок свого “Я” із середовищем, що травмує. Однак “відхід” від конфліктної ситуації створює психологічну дистанцію між підлітком і його дорослим середовищем, що незабаром переростає у відчуження. “Уникаючий” підліток, що уникає, сприймається оточенням як дивний і чужий. Відчуження означає втрату емоційного зв'язку з найближчим середовищем і “уникаючий” відчуває дефіцит позитивних емоцій.

Підлітковий вік – це період розпачливих спроб “пройти через все”. При цьому підліток починає свій похід із табуйованих чи раніше неможливих сторін дорослого життя. Багато підлітків “з цікавості” пробують алкоголь і наркотики. Якщо це робиться не для проби, а для куражу, виникає фізична залежність, але і баловство, перші проби можуть привести до психологічної залежності, що виявляє себе у виникненні напруженості, тривоги, агресивності.

Підлітки досить легковажно відносяться до людських пороків і слабкостей і в результаті швидко прилучаються до алкоголю і наркотиків, перетворюючи їх із джерела орієнтованого поводження (цікавість) у предмет своїх потреб. На цьому тлі, рефлексуючи на своє “падіння”, підліток нерідко перетворює його на форму свого самоствердження, заглушаючи внутрішнє почуття втрати себе, своєї особистої кризи [39,

c. 50].

Відома низка поведінкових стереотипів, що властиві для підліткового віку, котрі спричинюють асоціальні та антисуспільні вчинки:

• реакція опозиції (викликається завищеними претензіями до діяльності й поведінки підлітка, зайвими обмеженнями, неповагою до інтересів підлітка з боку дорослих та соціуму; проявляється в утечах з дому, у прогулах, іноді в пиятстві тощо);

• реакція імітації (проявляється в наслідуванні певної особи, героя фільму як із соціальною, так і антисоціальною поведінкою);

• реакція негативної імітації (поведінка, яка спеціально протиставляється нормі або моделі; якщо модель негативна, то ця реакція є позитивною);

• реакція компенсації (невдачі в одній галузі підкреслюються успіхами в іншій);

• реакція гіперкомпенсації (велике бажання успіху в найважчій для індивіда галузі діяльності);

• реакція емансипації (намагання звільнитися від нав'язливої опіки старших, самоутвердитися; крайня форма прояву – заперечення стандартів, загальновизнаних цінностей, норм, закону тощо);

• реакція групування (об'єднання у групи однолітків, які різняться територіальною спільністю, примітивною символікою та ін.);

• реакція захоплення (проявляється в численних підліткових захопленнях музикою, спортом, колекціонуванням тощо) [75].

Негативні умови в розвитку підлітка спричинюють відхилення у становленні його особистості, зокрема у виникненні акцентуацій характеру, які дуже поширені в цьому віці. Акцентуація характеру – перебільшений розвиток окремих властивостей характеру на шкоду іншим, у результаті чого погіршується взаємодія з іншими людьми [35, c. 114].

Гіпертимний тип акцентуації характеру підлітків. Основною ознакою осіб, які належать до цього типу, є постійно піднесений настрій, який лише зрідка змінюється спалахами агресії. Вона може бути викликана негативним впливом інших, особливо намаганням різко придушити бажання і наміри підлітка, підкорити його своїй волі.

Циклоїдний тип акцентуації характеру підлітків. Його особливістю є періодичне (від кількох тижнів до кількох місяців) коливання настрою і життєвого тонусу. У період піднесення настрою циклоїдним дітям властиві ознаки гіпертимного типу. Під час спаду настрою різко знижується контактність, підлітки стають мовчазними, песимістичними.

Лабільний тип акцентуації характеру підлітків. Cвідченням акцентуації лабільного типу є надто різка зміна настрою за незначного для цього приводу (непривітний погляд випадкового співрозмовника, ненавмисне сказане кимось неприємне слово, навіть звичайний жарт, комплімент).

Астено-невротичний тип акцентуації характеру підлітків. Основними ознаками цього типу є підвищена фізична та психічна втомлюваність, дратівливість, схильність до іпохондрії (хворобливого стану, який характеризується надмірною увагою до свого здоров'я) [2].

Сенситивний тип акцентуації характеру підлітків. Особи, які належать до цього типу, надзвичайно вразливі, боязкі, у них різко виражене почуття власної неповноцінності.

Тривожно-педантичний тип акцентуації характеру підлітків. Підлітки, котрі належать до цього типу, є нерішучими, схильними до роздумів, самоаналізу, тривожної підозрілості. У них легко виникають нав'язливі страхи, думки та уявлення.

Інтровертований тип акцентуації характеру підлітків. Суттєвими ознаками таких підлітків є замкненість, відстороненість від навколишнього світу, нездатність чи небажання встановлювати контакти з людьми, знижена потреба у спілкуванні.

Збудливий тип акцентуації характеру підлітків. Підлітки цього типу акцентуації характеру часто мають поганий настрій, вони здебільшого є похмурими, роздратованими, озлобленими, навіть агресивними [53].

Демонстративний тип акцентуації характеру підлітків. Підліткам, у яких переважають ознаки цього типу, властиві егоцентризм, безмірне прагнення уваги і співчуття до себе.

Нестійкий тип акцентуації характеру підлітків. Для підлітків, які репрезентують цей тип, характерна, передусім, патологічна слабкість волі, їх соціальна поведінка більше залежить від упливу людей, ніж від них самих [69, c. 124].

Таким чином саме в підлітковому віці формується особистість, і головним завданням батьків, школи, соціальних працівників є захист підлітків від несприятливих внутрішніх та зовнішніх чинників.

Виявлення акцентуйованих особистостей у колективі необхідно для вироблення індивідуального підходу до них, для професійної орієнтації, закріплення за ними певного кола обов'язків, з якими вони здатні справлятися краще інших (у силу своєї психологічної схильності).