Безпека праці у фізичних лабораторіях

2.2. Безпека праці під час роботи з хімічними чинниками

В сучасному житті, особливо в виробничій діяльності, хімія відіграє винятково важливу роль. Практично немає жодної галузі виробництва не пов’язаної із хімією. Із матеріалами хімічної природи ми зустрічаємося повсякденно. До них відносять лікарські речовини, метали, пластичні маси, фарби, барвники, миючі засоби, добрива та ін. Сучасну хімію не можна уявити без використання агресивних середовищ, токсичних та канцерогенних сполук, легкозаймистих речовин, високих і низьких температур, високого тиску, електроенергії і т.д. Необхідний рівень безпеки досягають у разі дотримання вимог безпеки праці, протипожежної безпеки, виробничої санітарії, гігієни праці. Робота з чинниками хімічної природи є особливою й тому, що під час використання окремого класу хімічних речовин необхідні додаткові знання з безпеки праці. Так під час роботи з шкідливими, отруйними та канцерогенними речовинами важливим є знання показників за якими оцінюють шкідливу дію речовини на організм людини. Основна небезпека роботи з органічними речовинами є вірогідність виникнення пожежі. Поряд з цим важливими є знання, які використовуються під час зберігання та розфасування реактивів, роботи зі скляним посудом, високими тисками, а також основні правила поведінки в хімічній лабораторії.

2.2.1. Шкідливі речовини та їхня класифікація

Хімічне виробництво відноситься до галузей промисловості, які володіють потенційною небезпекою пов’язаною з професійними отруєннями та захворюваннями. Це обумовлено тим, що в процесі виробничої діяльності багато працівників часто стикаються із шкідливими речовинами, які володіють певними токсичними властивостями.

Шкідлива речовина – це речовина, яка при контакті з організмом людини у випадку порушення вимог безпеки може викликати виробничі травми, професійні захворювання чи відхилення в стані здоров’я, які виявляються сучасними методами як в процесі роботи, так і в подальші роки життя і наступних поколінь. У виробничих умовах вони можуть знаходитися в різних агрегатних станах. Ці речовини можуть знаходитися у сировині, продуктах, напівфабрикатах, відходах виробництва і т.д.

Джерелами надходження хімічних речовин в різних галузях промисловості може бути: негерметичне устаткування, неавтоматизовані операції завантаження сировини і вивантаження готової продукції, ремонтні роботи.

Хімічні речовини можуть надходити у виробничі приміщення також через припливні вентиляційні системи в тих випадках, коли атмосферне повітря забруднено продуктами хімічної промисловості, що є викидами даного виробництва (хімічна і нафтохімічна промисловість, кольорова і чорна металургія і інші галузі). Безпосередніми джерелами виділення речовин можуть бути також підготовчі операції, зокрема: процеси помолу і просіювання матеріалів, транспортування сировини. У процесі хлорування, сульфідування, нітрування, окислення гази і рідини проникають з реакторів і електролізеров через люки, сальники, оглядові вікна, фланцеві з'єднання. Під час транспортування газоподібних і рідких речовин вони можуть проникати через нещільність в устаткуванні. Несприятливі санітарно-гігієнічні умови виникають під час розділення хімічних компонентів та в процесі сушки. Завершальні операції в хімічній промисловості (розфасовка, транспортування готової продукції) також ймовірно супроводжуються забрудненням повітряного середовища хімічними продуктами, особливо під час процесів завантаження і вивантаження місткостей і тари.

Основними причинами, що обумовлюють виникнення професійних інтоксикацій, можуть бути: порушення правил по вимог безпеки і промислової санітарії, вживання недосконалого з погляду гігієни праці устаткування і технологічних процесів, недостатньо ефективна вентиляція виробничих приміщень, неправильна організація вживання індивідуальних засобів захисту та інші причини.

Внаслідок шкідливих речовин, які проникають в організм людини через органи дихання, шлунково-кишковий тракт, шкіру в організмі проходять різні порушення. Ці порушення проявляються в гострих і хронічних отруєннях. Гострі отруєння виникають швидко, за наявності відносно високих концентрацій шкідливих речовин, характеризуються типовим проявом безпосередньо в момент дії або через короткій проміжок часу. Хронічні отруєння виникає поступово за тривалої дії шкідливих речовин, які проникають в організм у відносно малих кількостях. Вони розвиваються внаслідок накопичення шкідливої речовини в організмі (матеріальна кумуляція) і викликаних змін (функціональна кумуляція). Під час хронічного отруєння однією речовиною можуть бути ураженні різні органи і системи організму. Наприклад, у разі гострого отруєння бензолом, в основному, вражається нервова система і спостерігається наркотична дія, а у разі хронічного – система кровотворення.

За будь-якої форми отруєння характер дії шкідливої речовини визначається ступенем її фізіологічної активності – токсичністю. Фізіологічну активність шкідливих речовин вивчає наука – токсикологія, яка називає шкідливими речовинами такі, які в умовах трудової діяльності можуть викликати погіршення здоров’я чи смерть.

Слід відзначити, що речовини, які характеризуються високими значеннями коефіцієнта розподілу речовина/вода (бензин, фреони, бензол) за високих концентрацій в повітрі здатні швидко насичувати кров, тканини, клітини. Внаслідок чого, в організмі через короткий проміжок часу утворюються біологічно діючі концентрації, що обумовлюють швидкий розвиток інтоксикації. Речовини, що характеризуються порівняно малими показниками коефіцієнта розподілу (етиловий спирт, ацетон, етиленгліколь), поволі насичують організм.

Щодо токсичності органічних сполук, то є таке емпіричне правило: біологічна дія вуглеводнів в гомологічному ряді зростає зі збільшенням числа атомів вуглецю в молекулі. За наявності розгалуженого ланцюга вуглецевих атомів спостерігається послаблення наркотичного ефекту (правило розгалужених ланцюгів). Введення галогенів в молекулу вуглеводню, а також деяких інших елементів і радикалів (метали, сульфур, арсен, оксисен, аміно-, нітро-, гідроксо-групи) збільшує біологічну активність останніх. Ця закономірність справедлива для хімічних сполук різних класів. Мета- і орто-ізомери більш активні, ніж пара-ізомери. Циклічні сполуки з симетричним розташуванням галогенів біологічно активніші, ніж циклічні вуглеводні з асиметричною структурою. Із збільшенням кратних зв'язків можуть змінюватися неелектролітні властивості вуглеводнів, що супроводжується послабленням наркотичного і збільшення дратівливого ефекту. Біологічна активність неорганічних сполук також може бути обумовлена хімічною структурою. Для металів ця закономірність полягає в тому, що з наростанням атомної ваги елементу збільшується його токсичність. Вищі оксиди у ряді випадків виявляються токсичнішими за нижчих.

За ступенем дії на організм людини шкідливі речовини поділяють на чотири класи небезпеки:

1 - речовини надзвичайно небезпечні;

2 - речовини дуже небезпечні;

3 - речовини помірно небезпечні;

4 - речовини мало небезпечні.

Клас небезпеки шкідливої речовини визначають залежно від норм і показників. Кожна шкідлива речовини відноситься до того класу небезпечності за показником, значення якого відповідає найвищому класу небезпеки.

Показників, за якими оцінюють шкідливу дію речовини на організм людини є сім:

1. Граничнодопустима концентрація шкідливої речовини у повітрі робочої зони (ГДК) - це така концентрація, яка при щоденній роботі (окрім вихідних днів) протягом 8 год чи іншої тривалості, але не більше як 41 год на тиждень, упродовж усього робочого стажу не може зумовити відхилень у стані здоров'я, які виявляються сучасними методами діагностики як в період праці, так і в подальші роки та в наступних поколіннях.

2. Середня смертельна доза у випадку введення в шлунок – це така доза речовини, яка викликає смерть у 50% тварин при одноразовому введенні в шлунок.

3. Середня смертельна доза у разі нанесення на шкіру – це така доза речовини, яка викликає смерть у 50% тварин при одноразовому нанесенні на шкіру.

4. Середня смертельна концентрація у повітрі – це така концентрація речовини, яка викликає смерть у 50% тварин при 2-4-годинній інгаляційній дії.

5. Коефіцієнт можливості інгаляційного отруєння – відношення максимально можливої концентрації речовини у повітрі при 20°С, яка зумовлюється леткістю речовин, до середньої смертельної концентрації.

6. Зона гострої дії – відношення середньої смертельної концентрації речовини до мінімальної (порогової) концентрації, що викликає зміни біологічних показників на рівні всього організму, які виходять за межі фізіологічних реакцій.

7. Зона хронічної дії – відношення (порогової) концентрації, що викликає зміни біологічних показників на рівні всього організму, які виходять за межі фізіологічних реакцій до мінімальної концентрації, що викликає шкоду для здоров'я у хронічному експерименті по 4 год 5 разів на тиждень упродовж 4 місяців.

Серед цих показників найбільше практичне значення для характеристики токсичності шкідливих речовин мають ГДК у повітрі робочої зони, оскільки найчастіше виробничі отруєння трапляються внаслідок того, що шкідливі речовини надходять в організм людини через органи дихання. Велика площа поверхні легень і значна швидкість проникнення шкідливих речовин у кров сприяють інгаляційному отруєнню.

Сьогодні ГДК встановлено більше як для 1400 речовин. Для найпоширеніших вони наведені в табл. 2.-2. . За механізмом дії на організм людини шкідливі речовини поділяють: гостронапрямленої та фіброгенної дії; подразнювальні речовини; протипухлинні лікарські засоби, наркотичні анальгетики.

Таблиця 2.

Граничнодопустимі концентрації шкідливих речовин з гостронапрямованим механізмом дії

Назва речовини	ГДК; мг/м3	Клас небезпеки	Переважний агрегатний стан в умовах виробництва
Азоту (IV) оксид	2	3	п
Бору фторид	1	2	п
Бром	0,5	2	п
Водень фосфористий (фосфін)	0,1	1	п
Водень фтористий	0,5	2	п
Водню бромід	2	2	п
Водню хлорид	5	2	п
Вуглецю (ІІ) оксид*	20	4	п
Диметилсульфат	0,1	1
Кобальту гідрокарбоніл та продукти розпаду	0,01	1	п
Кремнію тетрафторид	0,5	2	п
Ізопропілнітрит	1	2	п
Натрію нітрит (за NO2)	0,1	1	а
Озон	0,1	1	п
Сірководень	10	2	п
Тетраетилсвинець	0,005	1	п
Формальдегід	0,5	2	п
Фосген	0,5	2	п
Хлор	1	2	п

*- За тривалості роботи в атмосфері, що містить оксид вуглецю не більше 1 години, ГДК оксиду вуглецю може бути підвищена до 50 мг/м³ , за тривалості роботи не більше 30 хв – не більше 100 мг/м³ , за тривалості роботи не більше 15 хв – не більше 200 мг/м³ . Повторні роботи за умов підвищеного вмісту оксиду вуглецю у повітрі робочої зони можуть проводитися з перервою не менше ніж 2 год.

Таблиця 2.

Граничнодопустимі концентрації подразнювальних речовин

Назва речовини	ГДК; мг/м3	Клас небезпеки	Переважний агрегатний стан в умовах виробництва
Азотна кислота	2	3	а
Акролеїн	0,2	2	п
Аміак	20	4	п
Ацетальдегід	5	3	п
Ацетангідрид	3	3	п
Берилію солі (у перерахунку на Ве)	0,001	1	а
Бутанова кислота	10	3	п
Германію тетрахлорид (у перерахунку на Ge)	1	2	а
Дихлороцтова кислота	4	3	п+а
Ізовалеріановий альдегід	10	3	п
Йод	1	2	п
Луги їдкі	0,5	2	п
Мурашина кислота	1	2	п
Оцтова кислота	5	3	п
Сульфур діоксид	10	3	п
Сульфатна кислота	1	2	а
Трихлороцтової кислоти хлорангідрид	0,1	1	п
Хлорметилбензол	0,5	1	п
Хлороцтова кислота	1	2	п+а

Таблиця 2.

Граничнодопустимі концентрації аерозолів речовин переважно фіброгенної дії у повітрі робочої зониподразнювальних речовин

Назва речовини		ГДК; мг/м3	Клас небезпеки
Алюміній та його сплави (у перерахунку на Al)		2	3
Алюмінію гідроксид		6	4
Алюмінію оксид		6	4
Барит		6	4
Боксити		6	4
Бору карбід		4	3
Вапняк		6	4
Вольфрамокобальтові сплав из домішкою алмазу до 5%		4	3
Вуглецю пил:	кам’яновугільний, пековий, сланцевий	6	4
	антрацит з вмістом діоксиду кремнію до 5 %	6	4
	алмази природні штучні	8	4
	алмаз металізований	3	4
	сажі чорні промислові з вмістом бензопірену не більше 35 мг/кг	4	3
Доломіт		6	4
Залізо		10	4
Корунд білий		6	4
Лавсан		5	3
Сірка елементарна		6	4
Циркон		6	4

Речовини, для яких має бути виключено інгаляційне надходження та попадання на шкіру належать такі протипухлинні лікарські засоби, гормони-естрогени: N-[3-(4-амінобутил)аміно]пропілблеоміцинаміду гідрохлорид, 1-2-аміно-3[3,5-дийод-4(3,5-дийод-4-гідроксиоксифенокси)феніл]пропіонової кислоти натрієва сіль, 5-[4,6-біс(1-азиридиніл)-1,3,5-тіазин-2-іл]аміно-2,2-диметил-1,3-диоксан-5-метанол (диоксадет), гідроксирубоміцин (доксорубіцин), 3-гідрокси-естра-1,3,5(10)триєн-17-он (естрон), диетиленімід-2-метилтіозолідо-3-фосфорної кислоти (іміфос), 17а-етинілестра-1,3,5(10)-триєн-діол-3,17 (етиніл-естрадіол), 2,2,6-тридеокси-3-аміно-а-ліксозо-4-метокси-6,7,9-тетраокси-9-ацето-7,8,9,10-тетрагідротетрацентихінон (рубоміцин), 5-фторурацил, 2-хлор-М-(2-хлоретил)-М-метилетанаміну гідро хлорид (ембіхін); наркотичні анальгетики: 6,7-диметокси-3-(5,6,7,8-тетрагідро-4-метокси-6-метил-1,3-диоксолу-[4,5-диізохінолін-5-іл]-1-(3Н)-ізобензо-фуранон-8-(К-5) (наркотин), 1-(2-етоксиетил)-4-пропіонілокси-4-фенілперидин гідро хлорид (просидол), метилморфолін (кодеїн), морфолін гідро хлорид, тебаїн, 1,2,6-триметил-4-феніл-4-перидинол пропіонату (2,4,6) гідро хлорид (промедол), М-феніл-М-[1-(2-фенілетил)-4-перидиніл]-пропан-амін (фентаніл).

Канцерогенні речовини

До канцерогенних речовин відносять такі фізичні, хімічні або біологічні агенти, які потрапляючи в організм, викликають в ньому розвиток пухлин.

Найпоширенішими і найнебезпечнішими вважаються хімічні речовини. Постійний або частий контакт у виробничих умовах з деякими з них може бути причиною появи так званих професійних пухлин, характер і клінічний перебіг нічим не відрізняються від “спонтанних” пухлин.

Зафіксувати зв'язок професійної діяльності з виникненням онкологічних захворювань важко. По-перше, тому, що розвиток пухлин внаслідок професійної діяльності і так званих “спонтанних” пухлин практично ідентичний. По-друге, онкологічні захворювання характеризуються тривалим латентним періодом, за час якого може змінитися характер роботи, професія, місце роботи і проживання.

Професійні захворювання в цьому випадку фіксують статистично, порівнюючи частоту захворювань групи осіб певної професії з частотою захворювання у осіб, які не мають відношення до даної професії. Експериментально-онкологічні дослідження поглибили і розширили уявлення про розвиток і перебіг професійних пухлин і встановили ряд важливих в практичному відношенні закономірностей. Було встановлено, що від моменту контакту організму з канцерогенним агентом до розвитку пухлини проходить досить тривалий латентний період. Наприклад, пухлини сечового міхура при роботі з ароматичними аміносполуками можуть розвиватися через 12—15 років після початку контакту з ними; пухлини легенів при контакті з азбестом, нікелем і хромом — відповідно через 7—21 рік, 11—15 років та 10—15 років. Слід враховувати, що пухлини можуть розвинутися не тільки в період контакту людини з хімічною речовиною, але також і через багато років після припинення роботи з ним. Твердо встановлена також стадійність процесу утворення пухлини: спочатку розвивається дифузна гіперплазія, яка змінюється осередковою проліферацією клітин, що дає початок доброякісної, а потім злоякісної пухлини. Поступовість розвитку пухлини дозволяє своєчасно вжити заходи щодо застереження злоякісного переродження новоутворення.

Ступінь ризику захворіти пухлиною знаходиться в прямому зв'язку з інтенсивністю і тривалістю контакту людини з канцерогенним агентом.

За хімічною структурою канцерогенні сполуки поділяють:

1. Поліциклічні ароматичні вуглеводні (бенз-α-пирен).

2. Ароматичні азосполуки (п-диметиламиноазобензол).

3. Ароматичні аміносполуки (2-нафтіламін, бензидин).

4. Нітрозосполуки (нітрозодиметиламін).

5. Карбамати (уретан).

6. Метали, металоїди і деякі неорганічні солі.

Встановлено, що до канцерогенних речовин також належать продукти перегонки і фракціонування кам’яного вугілля , в тому числі й дьоготь, креозот, антраценове масло;азбест; окремі продукти обробки хромових і нікелевих руд, неорганічні сполуки арсену, окремі сполуки берилію. Відомі також канцерогени природного походження, зокрема деякі продукти життєдіяльності грибків. Запропонований перелік канцерогенних речовин далеко неповний. Кількість нових хімічних сполук, які знаходять застосування у різних галузях постійно зростає, разом з тим зростає і кількість речовин з канцерогенними властивостями.

За характером дії всі канцерогенні сполуки можна розділити на три групи:

1. Речовини, що викликають пухлини переважно при безпосередньому контакті, наприклад, бенз-α-пирен і деякі інші поліциклічні вуглеводні.

2. Речовини віддаленої селективної дії, що провокують виникнення пухлин вибірково в тому або іншому органі (наприклад, 2-нафтиламін, викликає пухлини переважно сечового міхура, а о-аміноазотолуол – пухлини печінки і т. д.).

3. Речовини множинної дії, що викликають пухлини різної морфологічної будови в різних органах (наприклад, 2-ацетиламінофлуорен або о-толідин у тварин викликають виникнення пухлини молочних залоз, сальних залоз і інших органів).

За ступенем канцерогенної небезпеки для людини канцерогенні речовини розділяють на чотири категорії.

Перша категорія — хімічні речовини з доведеною канцерогенністю, як в дослідах на тваринах, так і за епідеміологічними даними під час нагляду за людьми.

Друга категорія — хімічні речовини з доведеною сильною канцерогенною дією в дослідах на тваринах. Не зважаючи на відсутність даних щодо канцерогенності цих сполук для людей, їх слід вважати потенційно небезпечними. Відносно речовин другої категорії повинні вживатися строгі заходи профілактики, точно такі ж, як і для сполук першої категорії.

Третя категорія — хімічні речовини зі слабкою канцерогенною активністю, що викликають пухлини у тварин в 20—30% випадків в пізні терміни досвіду, тобто до кінця життя піддослідних тварин.

Четверта категорія — хімічні речовини з сумнівною канцерогенною активністю. В цю категорію включаються хімічні речовини, канцерогенна активність яких не завжди чітко виявляється в експерименті.

У умовах виробничої діяльності канцерогенні сполуки можуть потрапити в організм людини через органи дихання, шкіру і зрідка – через шлунково-кишковий тракт. Канцерогенна дія хімічних речовин може виявитися або при первинному контакті з тканинами (наприклад, рак легенів і носоглотки при вдиханні нікелю, пухлини шкіри при попаданні на неї продуктів, що містять поліциклічні вуглеводні), або в органах екскреції продуктів (наприклад, пухлини сечового міхура при дії таких ароматичних амінів).

Ароматичні аміносполуки набувають канцерогенних властивостей лише після їхнього метаболічного перетворення в печінці. При цьому аміногрупи піддаються гідроксилюванню. Далі екстрагуються у вигляді неактивних парних сполук з глюкуроновою кислотою, а під дією сечовини утворюються активний метаболіт, який здатен викликати пухлини слизової оболонки сечового міхура.

Боротьба з професійними захворюваннями, які розвиваються внаслідок контакту зі шкідливими, а іноді й канцерогенними речовинами ефективна, коли вона складається з виробничої, санітарно-гігієнічної і медичної профілактики. Основне завдання виробничої профілактики зводиться до розробки способів зменшення і усунення контактів робітників із шкідливими речовинами. Ці питання повинні розглядатися уже на стадії проектування виробництва. Вони повинні включати такі моменти, як повна герметизація і автоматизація виробництва, вибір матеріалів, які слід використовувати при будівництві сучасних установок, пов'язаних з переробкою канцерогенних продуктів; розробка питань раціональної вентиляції і конструювання ефективних поглинаючих пристроїв і заміна канцерогенних речовин безпечними хімічними сполуками. Важливу роль у попередженні професійних захворювань відводиться санітарно-технічним заходам. Виробничі приміщення повинні бути оснащені ефективною природною, а також місцевою витяжною, загальнообмінною і за необхідності аварійною механічною вентиляцією. Зменшення випадків хронічних та гострих отруєнь досягають внаслідок заміни високотоксичних речовин менш токсичними.

Успіх проведення санітарно-гігієнічних заходів тісно пов'язаний із загальною культурою виробництва і високою відповідальністю працюючих. Гігієнічне нормування передбачає встановлення та контроль граничнодопустимих концентрацій в повітрі робочої зони. Однією з важливих проблем є гігієнічне нормування канцерогенів. Експериментально-онкологічні дослідження показують, що хоча поріг чутливості тканин до канцерогенів може бути визначений, проте унаслідок сумування ефекту малих доз різних канцерогенів можливість встановлення для них ГДК є утрудненою.

Всі заходи, які сприяють зменшенню контакту людини зі шкідливими речовинами, значно зменшують ризик інтоксикації чи виникнення пухлини. Важлива роль при цьому відводиться питанням особистої гігієни. Засоби індивідуального захисту використовують, тоді коли безпека робіт не може бути гарантована конструкцією обладнання, організацією виробничих процесів, засобами колективного захисту. Засоби індивідуального захисту можуть бути постійного користування (без них забороняється перебувати на робочому місці) і аварійного користування (на випадок аварії). Перелік засобів індивідуального захисту складається щорічно. Засоби індивідуального захисту поділяють на такі класи:

• ізолюючі костюми – пневмокостюми, гідро ізолюючі костюми, скафандри для роботи в атмосфері насиченій шкідливими речовинами;

• спеціальний одяг та взуття – комбінезони, напівкомбінезони, куртки, штани, костюми, халати, плащі, фартухи, жилети, пальта, чоботи, напівчоботи, черевики, напівчеревики, калоші, боти, бахіли. Спецодяг і спецвзуття застосовується в цілях захисту працюючих від несприятливих метеорологічних чинників, вологи, пилу, кислот, лугів. Ці засоби індивідуального захисту повинні відповідати експлуатаційним і гігієнічним вимогам. Спецодяг виготовляється з різних матеріалів, які задовольняють як гігієнічним, так і спеціальним вимогам. В основному, використовують тканини з бавовни, льону, шерсті, шовку, штучних волокон (капрон, лавсан, хлорин, орторлон і ін.). Для захисту від бризок розплавленого металу використовують льняні, брезентові і шерстяні тканини, від кислот і лугів - гумові і полівінілхлоридні матеріали; від дії охолоджуючих мінеральних масел і органічних розчинників – спеціальні маслостійкі тканини, від пилу – щільні бавовняні тканини. Для захисту від інфрачервоного проміння і роботі в гарячих цехах призначений спецодяг з декількох шарів: зовнішній шар – з льону, середній – з шерстяної тканини (поглинає теплові промені) і внутрішній – з м'якої гігроскопічної бавовняної тканини. Одночасно для локального захисту від опромінювання використовують тканини, покриті шаром металу з великим коефіцієнтом віддзеркалення, тканини з азбесту. Тканини для спецодягу повинні бути повітрянопроникні, гігроскопічні, теплопровідні, забезпечувати спеціальний захист;

• засоби захисту органів дихання – протигази, респіратори, пневмокостюми, пневмомаски. Засоби захисту органів дихання поділяють на фільтруючі і ізолюючі. Фільтруючі використовують у випадку, коли вміст шкідливих речовин у повітрі можна вловити за допомогою фільтрів. Ізолюючі застосовують, коли вміст кисню у повітрі нижче 16% або концентрація шкідливих речовин надмірно висока і не може бути зменшена до встановлених рівнів ГДК шляхом фільтрування;

• засоби захисту голови – каски, шлеми, підшлемники, шапки, берети, капелюхи для захисту від механічних ушкоджень, ураження електричним струмом;

• засоби захисту рук – рукавиці, напальчники, пасти, мазі;

• засоби захисту органів слуху – протишумові шлеми, навушники, вкладиші;

• засоби захисту очей – захисні окуляри. Захисні окуляри призначені для оберігання органів зору від пилу осколків, бризок отруйних речовин і розплавленого металу, інфрачервоного і ультрафіолетового проміння. Захисні окуляри не повинні пітніти, добре прилягати до шкіри, бути міцними, легкими та забезпечуючи достатню видимість. До протипилових окулярів відносяться шоферські і сільськогосподарські окуляри, а також аварійні окуляри ,котрі мають суцільну гумову оправу, що оберігають очі від отруйного, їдкого пилу, а також від негативного впливу парів і газів;

• захисні дерматологічні засоби – миючі пасти, креми, мазі. Захисні пасти і мазі діляться на гідрофільні і гідрофобні. Вони оберігають шкіру від впливу парів, газів, пилу, агресивних речовин. Вибір захисних паст і мазей визначається здатністю шкідливої речовини розчинятися в жирах, воді, захисних плівкових матеріалах. Гідрофільні мазі виготовляються на крохмальній або мильній основі, включають гліцерин і желатин як плівкоутворюючу речовину. Мазі і пасти для захисту від води і водних розчинів агресивних середовищ готуються на гідрофобній основі — маслі, жирі, стеариновій кислоті, парафіні, нерозчинних у воді смолах, ефірі і целюлозі.

Лікувально-профілактичні включають проведення попередніх і періодичних медичних оглядів та диспансеризацію. Диспансеризація – метод систематичного лікарського нагляду в диспансерах, полікліниках, медико-санітарних частинах, дитячих і жіночих консультаціях за станом здоров'я певних груп здорового населення (промислового робітництва, дітей до 3 років, спортсменів і т.д.) або хворих на хронічні хвороби з метою попередження і раннього виявлення захворювань, своєчасного лікування і профілактики загострень. Одним з перших завдань медичного огляду є виявлення осіб, що підлягають диспансеризації. На підприємстві попередні і періодичні медичні огляди проводять фахівці медико-санітарних частин або лікарі районних поліклінік.

Метою попереднього медичного огляду є недопущення до роботи пов'язаної з шкідливими речовинами осіб, що мають порушення здоров'я, які можуть підсилитися впливом специфічних виробничих чинників. Наприклад, на підприємство, де на працюючих впливає пил діоксиду кремнію, не можна приймати на роботу хворих на пневмосклероз, хронічну пневмонію, бронхіт, туберкульоз, алергічні захворювання.

Інша мета полягає у виявленні захворювань, які перешкоджають повноцінному виконанню конкретної роботи без погіршення стану здоров'я (наприклад, дальтонізм під час вступу на роботу водієм, нервово-психічні захворювання при роботі зі зброєю, паркінсонізм при виконанні робіт високої точності і ін.). Попередні медичні огляди в значній мірі сприяють попередженню профзахворювань.

Періодичні медичні огляди працюючих проводяться в основному для виявлення ранніх змін в організмі, обумовлених дією шкідливих виробничих чинників. Періодичні медичні огляди направлені на виявлення ранніх ознак не тільки професійного отруєння або захворювання, але і захворювання, яке етіологічно не пов'язане з професією, але стає особливо небезпечним після зіткнення з тією або іншою шкідливою речовиною. При періодичних медичних оглядах виявляють загальну неспецифічну захворюваність, призначають індивідуальні лікувально-профілактичні заходи. Результати таких оглядів стають основою гігієнічної оцінки і оздоровлення умов праці, розробки заходів щодо зниження загальної захворюваності.