Тема 8 Футурологія. Її функція та мета

Слово «футурологія» (від лат. futurum — майбутнє і грецьк. logos — вчення) у широкому його значенні означає сукупність уявлень про майбутнє людства; у вузькому — це галузь наукових знань, яка охоплює перспективи соціальних процесів; часто вживається як синонім прогностики (теорія розробки прогнозів) і прогнозування (практика розробки прогнозів). Таке визначення дає один з сучас­них словників з соціології. У «Філософському словнику» стосовно футурології читаємо, що це уявлення про майбутнє людства, галузь знань, яка охоплює перспективи соціальних процесів.

Становлення і розвиток футурології

Коло питань: становлення науки, причини розвитку футурології, теоретичні аспекти футурології, сутність, функції, напрями розвитку, завдання.

Виникнення науки

Першим соціологом, який намагався змоделювати майбутній розвиток суспільства, вважає болгарський вчений Н.Ірібаджаков, був арабський мислитель Ібн-Халдун (1322-1406). У праці «Вступ до світової історії» Ібн-Халдун писав, що завданням науки повинно стати не тільки розкриття таємниць сучасного життя суспільства. Во­на повинна озброїти людину такими знаннями, які могли б розкри­ти перед нею шляхи її розвитку в майбутньому.

Релігійна відірваність Сходу від Європи значною мірою вплива­ла і на культурні зв'язки. Тому думки арабського мислителя не бу­ди підхоплені європейською філософією, а якщо врахувати те, що поступово входила в морок інквізиції, то вони взагалі були небезпечні для тих, хто їх висловлював.

Термін «футурологія» у 1943 році ввів німецький вчений О.К.Флехтгейм , який окреслив ним «філософію майбутнього», вільну від ідеології і різного роду утопічних вчень. Філософською основою нового напряму в соціології стали, з одного боку, соціологічний емпіризм у поглядах К.Поппера і, з іншого — структурно-функціональний аналіз Р.Мертона та загальна аналітична логіко-дедуктивна система Т.Парсонса.

Причини розвитку футурології

Спочатку майже ніхто з соціологів не підтримав О.К.Флехтгейма, вважаючи, що наука, яка будує прогнози на далеке завтра, ма­ло потрібна; навіщо вдивлятися у XXI ст., коли ми ще не розібралися як слід з проблемами XX. Проте вже в 50-ті і особливо 60-ті роки ставлення до футурології різко змінилося. Виник ряд про­блем, які вимагали пояснення та вирішення не тільки питань сьогодення, а й передбачення розвитку й вирішення окремих проблем близького і далекого майбутнього. Основними причинами бурхливого розвитку футурології в країнах Західної Європи були:

• розвиток науково-технічної революції;

• загострення суперечностей суспільно-політичних систем;

• міжнародна стурбованість подальшою долею світу;

• наростання ознак екологічної кризи;

• загальне усуспільнення продукції і науки.

Розвиток футурології сприяв виникненню у різних країнах Захо­ду наукових центрів. Так, наприклад, в Англії було створено «Ра­ду соціологічних досліджень», у Франції соціологи організували гру­пу «Перспектива»; в 1967 році в Осло відбувся перший міжнародний конгрес, присвячений проблемам майбутнього людської цивілізації. На книжковому ринку Заходу з'явилася велика кількість праць соціологів, в яких прогнози розвитку західного суспільства і світу взагалі займають чільне місце. Щоправда, вони переважно мали рекламний характер. Серед тих, які набули найбільшої популяр­ності, слід назвати «Технологічне суспільство» (Ж.Еллюль, 1954 р.), «Образ майбутнього» (Ф.Поллак, 1961 р.), «Профілі майбутнього» (А.Ч.Кларк, 1962р.), «Історія і футурологія» (О.К.Флехтгейм, 1967 р.), «Технологічна людина» (В.Феркісс, 1969 р.), «Активне суспільство» (А.Етціоні, 1969 р.), «Між двома епохами. Роль Америки в техно­тронній епосі» (З.Бжезінський, 1970 р.), «Шок майбутнього» (А.Тоф-флер, 1970 р.) та інші.

Не всі прогнози, які давалися у цих книгах, завжди підтверджува­лися, але в основному цивілізація рухалася у напрямі, який на основі глибокого соціального аналізу передбачали ці та інші соціологи.

Слід зазначити, що футурологією цікавилися не тільки науковці. Вже в 40-50-х роках вона була в центрі уваги представників військо­во-промислового комплексу, тобто стала прикладною наукою, яка давала конкретну, реальну користь; роботи експертів щедро фінансувалися військовими відомствами. Присутність соціолога-футуролога в країнах Західної Європи під час розробки нових галузей науки і техніки, впровадження наукових досягнень у виробництво ставали не просто бажаними, а необхідними.

Теоретичні засади футурології

Поряд з прогнозами на емпіричному рівні в західноєвропейській соціології розробляються теорії «стратегічного» значення. Не тільки приватні фірми, але й державні інститути щедро фінансують ті на­укові центри, які займаються розробкою теоретичних положень, роз­глядаючи саме їх як пріоритетні. Правда, більше заохочувалися і сти­мулювалися фінансово ті дослідження, які формулювали теорії середнього рівня. Багато науковців Заходу вважають, що найкра­ще про розуміння практичного застосування ролі теорії висловив­ся Роберт Мертон. Що ж це за позиція американського соціолога, яка так припала до душі сучасним суспільствознавцям Заходу?

На відміну від Т.Парсонса, який намагався надати теорії тако­го рівня абстракції, що було незрозуміле, де її можна застосувати практично, Р. Мертон вважав, що теоретичні положення про суспільство на дуже високому рівні абстракції малопридатні для пізнання, оскільки вони пояснюють все взагалі і настільки туманно, що невідомо, де їх можна застосувати конкретно. Аналізуючи якийсь конкретний факт в історії суспільства, писав Р. Мертон, можна зауважити, що він узгоджується з тією чи іншою загальною теорією, але можна взяти зовсім інший факт, який цілком заперечує перший, і він теж може бути пояснений тією ж самою теорією.

Не заперечуючи цілком загальних теорій, наприклад, історичного матеріалізму К.Маркса, теорію соціальних систем Т.Парсонса, інтегральну соціологію П.Сорокіна, Р.Мертон дійшов висновку, що, з одного боку, теорії середнього рівня досить абстрактні і загальні, що дає їм статус теорій, водночас з іншого, — тримаючись конкретних реалій, вони мають практичну цінність.

Теорії середнього рівня використовувалися соціологами під час прогнозування розвитку сім'ї (соціологія сім'ї), релігії (соціологія релігії), нестабільностей суспільства (соціологія конфліктних ситуацій) і т. д.

Поряд з футурологічними концепціями, які не виходили за межі теорій середнього рівня, в західноєвропейській соціології з'явилися теорії, які претендували на рівень загальних (теорія конвергенції, теорія постіндустріального суспільства тощо). У цьому випадку соціологи повинні були піднятися над теоріями середнього рівня, вони намагалися відмежуватися від спекулятивних умоспоглядальних розмірковувань, а більше спиратися на реальні факти сьогодення.

Сутність футурології

З розвитком футурології виникає потреба докладного її визна­чення. Так, наприклад, німецький соціолог К.Штейнбух дійшов висновку, що футурологія — це ціла галузь наукової діяльності, «яка дає нам інформацію про майбутні технічні і суспільні ситуації». Р. Юнгк вважав, «що дослідження, які ставлять за мету вивчення майбутнього, можна визнати науковими лише тоді, коли вони піддають сумніву свій предмет, визначають свої межі і пропонують лише гіпотези про розвиток майбутнього». Більш конкретне визначен­ня футурології дає Г.Шішкоф. «Футурологія,— пише він,— це дисципліна, яка повинна формувати майбутнє, а також визначати впливи всіх факторів людської діяльності».

О.К.Флехтгейм визначив футурологію «як чисту науку про­гнозів і проектів, теорію програм і планів, а також філософію... майбутнього». В праці «Чому футурологія?» О.К.Флехтгейм зазна­чив, що коли ми говоримо про футурологію, то це не означає, що її слід розуміти лише як прагнення до координації наук. Розвива­ючи цю думку, вчений розрізняє поняття «чиста футурологія» і «практична футурологія». Перша — займається накопиченням, упорядкуванням і координацією різного роду прогнозів і проекцій; друга — програмуванням і плануванням. Практична футурологія, на думку Флехтгейма, включає в себе і філософські аспекти, це, переважно, критика ідеології¹⁵.

Функції футурології

Футурологія виникла як результат великої кількості досліджень спеціальних дисциплін. Основною її функцією спочатку було виз­начення економічного розвитку, прогнозування результатів реформ в економіці. Так, наприклад, один з німецьких футурологів, працівник фірми «Фольксваген» В.Хольсте так визначив функції футурології: «Промисловість чекає від футурологічних досліджень таких результатів, які можуть бути використані в економіці».

Трохи ширше формулюють функції футурології Г.Кан і А.Вінер. На думку цих соціологів, ці функції мають бути такими:

а) формувати в свідомості робітників пріоритет загальнолюдсь­ких почуттів відносно класових;

б) передбачати, як буде йти процес входження представників робітничого класу в структури влади;

в) розкривати тенденції безперспективності соціалістичної теорії і практики.

Аналізуючи роботи західноєвропейських соціологів, які схильні до футурології, можна помітити дві тенденції:

а) спроби дати загальне бачення майбутнього розвитку людства як в цілому, так і кожного суспільства зокрема;

б) спроби вказати на небезпечні процеси в розвитку суспільства сьогодні, завтра, в майбутньому.

Напрями розвитку футурології

Наприкінці 60-х — на початку 70-х років минулого століття відповідно до об'єктів досліджень футурології виразно окреслились такі напрями:

1. Загальна футурологія природи.

2. Футурологія замкнених природних систем.

3. Футурологія замкнених технологічних систем.

4. Загальна футурологія культури.

5. Футурологія замкнених соціально-господарчих систем.

6. Загальна політична футурологія.

7. Футурологія відносно замкнених політичних систем.

8. Футурологія планування науки.

9. Футурологія розвитку антропології і людського мислення.

Футурологічні дослідження спираються на загальну футурологію, яка складається з футурології природи і футурології культури.

Футурологія природи розкриває глобальний характер взаємодії людини з природою, застерігає суспільство від непродуманого втручання у природні системи, вказує шляхи збереження пам'яток природи, дикоростучих рослин і диких тварин в олюднених екосистемах майбутнього тощо.

У футурології культури важливе місце посідає теорія господарювання. Остання, в свою чергу, частково включає різного роду політологічні концепції.

Завдання футурології

В роботах футурологів (наприклад, О.К.Флехтгейма) визначаються актуальні завдання, які стоять перед футурологією:

• виключення війни з життя людства і утвердження миру на Землі;

• боротьба з голодом і бідністю;

• стабілізація демографічної ситуації;

• боротьба з пригнобленням людини;

• сприяння демократизації держави і суспільства;

• боротьба з хижацькою експлуатацією природи;

• охорона природи і людини;

• створення нового, творчого типу людини.

Футурологічних праць на Заході велика кількість. Навряд чи хтось візьме на себе сміливість на основі будь-якої ознаки (чи групи ознак) виділити напрями, течії тощо. Подібні спроби були. Вчені колишньої НДР, Польщі намагалися якось систематизувати футурологічні концепції, але вони зазнали невдачі і дійшли висновку, шо зробити це практично неможливо, оскільки світ швидко змінюється, а водночас змінюються й акценти футурології. Але сутність її як уза­гальнюючої суспільної теорії та здатність (функції) передбачати, координувати, планувати і т.д. розвиток суспільства в цілому і конкрет­них його складових залишається постійною.

Соціальні прогнози

Соціальні прогнози мають давню історію. Футурологічні тен­денції впліталися у тканину філософських роздумів Платона, Арістотеля, Т.Мора, Т.Кампанелли, Ф.Бекона, А.Сен-Сімона, Ж.Сісмонді. Ґрунтовну розробку в загальному плані вони одержали в соціологічних поглядах О.Конта, К.Маркса.

Історичні періоди прогностичної діяльності

Соціологи виділяють три історичні періоди прогностичної діяльності людства:

перший період — донауковий, коли людина моделювала і прогнозувала свої дії на основі досвіду, виробленого в процесі без­посередньої емпіричної діяльності;

другий період — це період створення різного роду концепцій розвитку суспільства, спроб прогнозувати цей розвиток. Великий вклад в становлення футурології в цей період був зроблений Т.Мором, Т.Кампанеллою, А.Сен-Сімоном, Ш.Фур'є, Р.Оуеном;

третій період — це період систематизації наукових теорій різних соціологічних шкіл і напрямів. Історично його можна дату­вати серединою XIX ст. Період запеклого політичного та ідео­логічного протистояння, особливо характерного для XX ст., нега­тивно позначився на розвитку футурологічних теорій. Створилася парадоксальна ситуація. Футурологічні концепції, розроблені на ос­нові останніх досліджень науки, втрачали свою цінність від того, що були густо замішані на політичних та ідеологічних догматичних канонах.

Представники тієї чи іншої школи шукали в інших концепціях не позитивних моментів, а вважали своїм першочерговим обов'язком критикувати опонентів. І критика ця виходила не з наукових, а передусім з політичних та ідеологічних позицій.

Сьогодні, спираючись в основному на аналіз розвитку суспільства, футурологія пробує створити моделі майбутнього. Ці моделі з часом уточнюються, деякі відкидаються зовсім. Слід зауважити, що прогнози, які давалися, наприклад на сьогодні, 10-15 років тому американськими, французькими і західнонімецькими футурологами стосовно рівня матеріального споживання, вільного часу людини, зростання духовних потреб і т. д. «середніх» працюючих в індустріально розвинених країнах, майже цілком підтвердилися. Г.Кан і А.Вінер, проаналізувавши розвиток суспільства за останні 100 років, дійшли висновку, що в останні десятиріччя XX ст. можна очікувати:

короткотермінову апатію людей в сфері досягнень медицини;

управління людьми, які знаходяться в стані соціальної сплячки;

використання в широких масштабах енергії АЕС;

впровадження автоматизації і кібернетизації в управління та виробництво;

нових і ефективних виховних і пропагандистських методів впливу на діяльність людини в її суспільному і особистому житті;

нових надійних ліків у подоланні різного роду негативних явищ, піднесення життєвого тонусу людини;

створення одномістних літальних апаратів, які поступово змінять автомобілі, і т. д.

Майже все, що прогнозували футурологи, реалізувалося в розвинених країнах Західної Європи і Північної Америки. Виняток становить використання в широких масштабах АЕС. Причиною цьому стала Чорнобильська катастрофа, яка налякала людство планети «мирним атомом».

Способи розробки прогнозів

Як уже зазначалося, футурологія — це, в основному, прогнозування майбутнього. Прогнозування спирається на три взаємно доповнюючі джерела інформації про майбутнє:

— оцінка перспектив розвитку майбутнього стану, явища, яке зтнозується, на основі досвіду;

— умовне пролонгування в майбутнє тенденцій, закономірностей розвитку, які в минулому і нині добре відомі;

— модель майбутнього стану того чи іншого явища, процесу, яка побудована відповідно до очікуваної або бажаної зміни ряду умов, перспективи розвитку яких добре відомі.

Відповідно до цього існують три доповнюючі один одного спо­соби розробки прогнозів:

анкетування — опитування населення, експертиза з метою впорядкування, узагальнення суб'єктивних оцінок прогнозів. Особ­ливо велике значення належить експертним оцінкам;

екстраполяція і інтерполяція (виявлення проміжного значен­ня між двома відомими моментами процесу);

моделювання. Найбільш ефективна прогностична модель — це система рівностей, проте мають значення і різні види моделей в широкому розумінні цього слова: сценарії, імітації, матриці, графічні зображення і т. д.

Основні етапи розробки прогнозу, їх логічну послідовність до­статньо висвітлено у вітчизняній літературі.

Основним об'єктом прогнозування є як суспільство в цілому, так і значно менші за обсягом об'єкти, тобто ті, які охоплені теоріями середнього рівня:

1. Соціологія суспільної свідомості.

2. Соцілогія праці.

3. Соціологія релігії.

4. Соцілогія сім’ї.

5. Соцілогія освіти й виховання.

6. Соцілогія політики.

Методи прогнозування

Нині важливою проблемою в соціології є спроба класифікува­ти методи прогнозування. Соціологи в своїх дослідженнях корис­туються методами прогнозування (опитування населення, опитуван­ня експертів, метод моделювання тощо). Проте спроби класифікувати методи прогнозування не відповідають суті класифікації. Кожен з ме­тодів застосовується «сам по собі», без урахування його внутрішньо­го зв'язку з іншим. Якщо сьогодні і є щось подібне до класифікації, то це з дуже великим застереженням стосується окремих галузей про­гнозування, насамперед тих, які найбільше розвинуті — науково-технічна і економічна.

Одна з перших спроб класифікувати методи прогнозування була зроблена австрійським соціологом Е.Янчем. Він розподілив методи прогнозування на пошукові й нормативні. Дійсно, одні методи застосовуються при розробці пошукових, а інші — нормативних моделей. У принципі методи можуть застосовуватися і в пошуковому, і в нормативному прогнозуванні. До методів пошукового прогнозування Янч відніс екстраполяцію тимчасових рядів, «контекс­туальне картографування», морфологічний аналіз, сценарії, аналогії, моделі і деякі інші складні методи; до методів нормативного про­гнозування — матриці, теорію прийняття рішень, сіткові та ігрові моделі. Як особливі Янч виділив «інтуїтивні методи» («мозковий штурм»), «наукову фантастику», тобто неформалізовані сценарії, а також «методи зі зворотним зв'язком».

Детально розписані методи створюють громіздку будову, прак­тично це не класифікація, а перелік методів з умовною субординацією, ієрархією (майже півтори сотні методів). Проте, незважа­ючи на недоліки, а нерідко і явні невдачі, футурологія розвивається, і до її послуг звертаються військово-промислові комплекси, промислові фірми, державні інститути. Щоправда, закінчився бум прогнозів, який заполонив газети, журнали, радіопередачі, літературу в 60-х роках минулого сторіччя. Перестали існувати декілька тисяч футурологічних центрів, але на їх місці виникли сотні добре організо­ваних, технологічно забезпечених, озброєних теоретично наукових установ, які можна поділити на чотири групи:

1. Приватні консультаційні центри (фірми), які розробляють прогнози для різного роду установ на контрактній основі.

2. Державні установи (або їх відділи), які займаються розробкою прогнозів. Поряд з цим державні установи часто систематизують вже готову прогностичну інформацію, яка підготовлена іншими спеціалізованими центрами.

1. Прогностичні групи або окремі дослідники в установах.

4. Суспільні організації (наукові товариства, асоціації і т. п.) здійснюють систематичний обмін досвідом, інформацією між спеціалістами, які розробляють прогнози шляхом організації різно­го роду нарад, окремих публікацій, а також іноді силами членів ор­ганізації складають прогнози щодо актуальних проблем.

За останні роки прогнозування на Заході стало широкомас­штабним, комплексним. Якщо раніше соціологом досліджувалася будь-яка вузька галузь, і на основі цього дослідження робилися висновки, то сьогодні дослідник обов'язково повинен врахувати різні чинники (економічні, політичні, етичні, юридичні, естетичні, релігійні і т.д.), які можуть вплинути на розвиток процесів у досліджуваній галузі. Такі всебічні узагальнення з перспективою на близьке і далеке майбутнє дозволяють соціологу займати високий статус на інтелектуальному ринку праці, який вимагає від нього постійного пошуку, ефективного застосування підтверджених практикою стрих теорій, формулювання нових, що відповідають сучасним умо­вам життя.

Прогнозування міжнародної політики

Міжнародні стосунки як сфера людського спілкування склада­ються з економічних, політичних, правових, дипломатичних, соціально-психологічних, культурних, науково-технічних, торгових, військових та інших зв'язків і взаємовідносин між державами, на­родами, соціальними групами, партіями, а також окремими особа­ми, які діють на ниві міжнародної політики.

Основним суб'єктом міжнародних відносин виступає держава, яка через ці відносини реалізує свою зовнішньополітичну функцію.

Цілком зрозуміло, що для успішної реалізації цієї функції від­повідні державні інститути зобов'язані планувати свою діяльність. Особливо це важливо, коли справа стосується таких болючих і ак­туальних проблем, як обмеження виробництва зброї, зміцнення миру. На цих проблемах, справедливо зазначав великий італійський гуманіст Ауреліо Печчеї, фокусується доля народів світу.

Напрями прогнозування

Дослідження нинішньої ситуації в світі і надання рекомендацій щодо дій у майбутньому відповідних директивних органів здійс­нюється у двох взаємопов'язаних напрямах:

а) розробка наукового інструментарію прогнозування конфліктів і пошуки відповідних заходів щодо їх уникнення, а якщо вони вже виникли, то нейтралізації;

б) моделювання нових форм і методів міжнародного співробіт­ ництва на шляху утвердження стабільного миру на планеті.

Як слушно зазначив соціолог-футуролог Р.Юнгк: «Хто дійсно сьогодні і завтра прагне миру, повинен його передбачити, проекту­вати, планувати. Це можна здійснювати з такою точністю, з якою військово-промисловий комплекс планує свою майбутню стратегію і системи зброї». Футурологи вказують на те, що для реалізації цього на практиці необхідно зняти грифи «таємно» з величезної кількості військових документів, які не мають ніякої таємниці. Ці грифи, стверджує Р.Юнгк, військові чиновники запроваджують з метою обмеження контролю за їх діяльністю з боку суспільства.

Необхідність збереження миру на Землі

У минулому, 10-15 років тому, існувало дві концепції стосовно збереження миру:

1. Мир може бути збережений лише за умови існування країни (або групи країн), яка силою зброї погрожує потенційному агресорові, не дозволяє йому розв'язувати військові конфлікти (Г.Кан, З.Бжезінський та ін.). Прихильники цієї концепції, окрім наукових кіл, мали і велику матеріальну силу працівників, які були зайняті ви­робництвом зброї. Серед деякої частини населення набула поширен­ня думка про те, що військова продукція сприяє розвиткові науко­вих досліджень, розширенню виробництва, створенню додаткових робочих місць і т. д.

2. Наявність «караючого меча» окремої держави (або групи держав) може створити, за певних обставин, напружену ситуацію в світі, оскільки уряд кожної країни формує таку військову політику, яка йому найбільше відповідає. Для збереження миру необхідно максимально обмежити діяльність військово-промислового комплексу, проводити політику розброєння, відкритості і довіри.

Футурологи дотримуються думки про те, що мир завжди матиме крихку основу, якщо в світі й надалі процвітатиме виробництво і продаж зброї. Відомо, що донедавна майже необмеженими щодо кількості закупленої зброї були Африка, ряд країн Азії і Латинсь­кої Америки. Незважаючи на катастрофічний стан економіки, уряди країн цих континентів за будь-яку ціну намагаються озброїтися. Виникають великі бандитські угрупування типу бен-ладенських терористів.

Сьогодні футурологам при прогнозуванні розвитку міжнародної політики необхідно враховувати не тільки всі нюанси політичних, економічних, національних й інших зв'язків між народами окремих країн, але і діяльність партій, рухів, соціальних груп і навіть окремих осіб, визначити їх вплив на державне життя. Саме часто «з подачі» футурологів одним державним діячам, партіям і т.д. надається більше уваги, ніж іншим. Враховуються всі аспекти діяль­ності суспільства і соціальних інститутів, і вже на основі цього формується певний план політичної діяльності. З часом вносяться певні корективи.

Планування міжнародної політики має жорсткий характер, ко­рективи модифікують певні елементи цієї політики. Від того, наскільки є гнучким бюрократичний апарат, залежить майбутнє міжнародної політики. Сьогодні Україна йде нелегкою дорогою розбудови своєї міжнародної політики. Країни світу визнали нашу незалежність. Проте утримання і зміцнення незалежності залежить не тільки і не стільки від того, визнають чи ні декларативно її інші раїни, а від того, як вона будує свою зовнішню політику.

Як і в усьому світі, роль прогнозування буде зростати і в Україні, яка має певні традиції і досвід дослідження майбутнього. Досить зга­дати хоча б середньовічного доктора філософії і медицини Юрія Дрогобича (справжнє прізвище — Котермак), автора першої вітчизняної друкованої книги «Прогностична оцінка 1483 року», виданої в Римі в 1483 р., низки відомих рукописних праць з проблем про­гностики. Наприкінці 20-х років XX ст. М.Грушевський у роботі «Початки громадянства» ставив питання про створення соціально-політичної прогностики, розвиток футурології. Один з відомих у ко­лишньому СРСР прогностиків В.Косолапов жив і працював у Києві. Наприкінці минулого століття Україна стала місцем проведення масштабних конференцій з питань теорії і практики прогнозування, симпозіумів з наукознавства і науково-технічного прогнозування.

Тематика рефератів

1. Роль соціології в осмисленні та аналізі суспільних явищ і процесів.

2. Соціалізація – основа соціального життя. Виховання та навчання як складові соціалізації.

3. Культура та молодь: характер взаємовідносин.

4. Система освіти як соціальний інститут.

5. Етнокультурні характеристики та відмінності сімей народів світу.

6. Натовп та публіка: різновиди, відмінності культури поведінки.

7. Демографічна характеристика українського народу сьогодні.

8. Еміграційні процеси в сучасному демографіному розвитку України.

9. Наукові дискусії навколо предмета соціології.

10. Роль і завдання соціології в соціальному реформуванні суспільстві.

11. Місце соціології у професійній підготовці молоді.

12. О.Конт – фундатор соціології.

13. Соціологічна концепція Е.Дюркгейма.

14. «Розуміюча соціологія» М.Вебера.

15. Особливості розвитку соціологічної думки в Україні.

16. М.Грушевський і соціологія.

17. Суспільство як цілісна система.

18. Систематичний аналіз суспільства, його типологія.

19. Соціальний розвиток: соціальна революція чи соціальна еволюція?

20. Особливості й динаміка соціальної структури суспільства в сучасній Україні.

21. Аналіз соціальної структури суспільства в історії соціології.

22. Проблеми формування нового середнього класу в Україні.

23. Соціальна стратифікація і тенденції соціальної мобільності.

24. Соціальна організація і суспільне життя.

25. Соціальний контроль – механізм додержання суспільного порядку.

26. Громадська думка – дієвий елемент соціального контролю.

27. Соціальні норми як регулятори поведінки людини.

28. Проблеми культурного відродження в Україні.

29. Субкультури, проблеми їх співвідношення.

30. Гуманітаризація та гуманізація освіти на сучасному етапі.

31. Альтернативна освіта за сучасних умов.

32. Соціологічні дослідження проблем стійкості шлюбу в Україні.

33. Трансформація функцій і тенденцій розвитку інституту сім'ї.

34. Особливості реалізації функцій сім'ї в різних типах світових культур.

35. Соціологічні дослідження в управління персоналом.

Друга модульна контрольна робота виконується після вивчення тем № 5 - № 8.

Третя модульна контрольна робота виконується після вивчення тем № 9 - № 12.

Крім того, модульні завдання передбачають підсумковий тест з курсу “Соціологія”.