Соціологія репродуктивної поведінки

Процес безперервного поновлення поколінь людей в його історичній обумовленості називається відтворенням населення. Це поняття є основним поняттям демографії і визначає коло явищ, вивчаються сукупність методів дослідження, а також коло процесів, що підлягають управлінню у рамках впровадження соціальну демографічної політики.

Рух народонаселення і якість життя

Існує три підходи до визначення відтворення населення, що базуються на трьох видах його руху: природному (взаємодії народжуваності і смертності), просторовому (міграція) і соціальному (соціальна мобільність). У сучасній літературі розглядається новий підхід, що ґрунтується на об'єднанні всіх трьох видів відтворення населен­ня. Потреба в такому підході ґрунтується на необхідності поси­лення уваги до якісних аспектів відтворення наступних поколінь.

Під ростом якості населення розуміється, з одного боку, ди­наміка руху різних соціальних структур: професійної, освітянської, кла­сової тощо,з іншого— ступінь розвитку особистості, її потреб. Відтворення населення вміщує не тільки зміну поколінь в результаті народжень та смерті, але й оновлення на новому рівні соціальних якостей і властивостей індивідів, умов їх життя і праці, соціальних відносин.

Якість населення та його життя визначають такі показники, як: праця, рівень життя і здоров'я, розмір і міцність сім'ї, стан добробуту, структура споживання, режим життя, особливості відпочинку, шкідливі звички, самовбивства. На неї впливають також індивідуальність, освіта, режим і вид праці, рік, але рано чи пізно ці показники, в основному, починають залежати від факторів матеріального достатку, належності людей до визначеного класу за критерієм доходів.

З точки зору соціології важливо, як доходи впливають на якість життя, а воно в свою чергу — на відтворення населення.

Якість життя — це умова відтворення населення; побут і моральна атмосфера дозвілля, що залежить від матеріальної забезпеченості, можуть суттєво впливати на працездатність, професійний розвиток людини.

Економічні угрупування населення та їх ознаки

Статистики виділяють такі економічні угрупування населення: самодіяльне (самостійне); економічно активне; несамодіяльне (несамостійне); економічно пасивне.

Самодіяльне населення — це та його частина, яка має самостійне джерело доходів.

Несамостійне населення — особи, що знаходяться на утриманні сім'ї (утриманці).

Економічно активне населення — частина самодіяльного насе­лення, що має доходи від безпосередньої участі у виробництві матеріальних, соціальних і духовних благ. Доля економічно активного населення в загальній його чисельності залежить від чисельності населення в працездатному віці і ступеня зайнятості в окремих вікових групах.

Економічно пасивне населення — це особи, що знаходяться на утриманні сім'ї і суспільства, тобто це групування вміщує неса­модіяльне населення і частину самодіяльного (студенти; пенсіонери; інваліди, що ведуть домашнє господарство; особи, що довгийчас не працюють).

Співвідношення між економічно активним і економічно пасивним населенням залежить від соціально-економічних і демографічних і умов.

Економічно-активне населення поділяється на групи: робочий клас, інтелігенція і службовці, бюрократія і управлінці, дрібні і самостійні підприємці. Зазначені групи розрізняють за такими ознаками, як:

• значимість, питома вага в суспільстві, в зайнятості населення;

• порівняльні особливості в різних регіонах, в різних економіко-політичних системах, в різний час;

• позитивні і негативні риси трудової і економічної діяльності;

• специфіка соціально-економічного стану;

• взаємовідносини з іншими групами;

• відношення до влади;

• освіта та культура, психологія поведінки.

Найбільшу питому вагу в суспільстві займає робочий клас, до якого належать всі зайняті переважно фізичною працею. В одних теоріях — це особливо працьовита частина самодіяльного населення, що виконує головну роль у накопиченні національного багатства і соціальному розвитку,в інших — як утриманці, що не створю робочих місць, не займаються організацією виробництва, інфантильно відносяться до прибутків організації і вимагають все більш більшої оплати.

Динаміка змін трудових ресурсів і соціальних відносин

Динаміка чисельності і складу трудових ресурсів визначається природним рухом народонаселення. В результаті зменшення відновлення населення (депопуляції—перевищення смертності над народжуваністю), .що відбувається в Україні, чисельність трудових ресурсів в країні значно зменшилась, відбувається старіння населення: (збільшилась питома вага осіб працездатного віку), зросло де графічне навантаження (збільшилась чисельність осіб нижче і вище працездатного віку).

Сотні років неволі, протягом яких жорстоко нищилась наша культура, десятки років панування тоталітарної системи, коли вся державна машина була запрограмована на нівеляцію нації, деформували всі сфери життя одного з найчисельніших народів Європи. Тривале фізичне та духовне насильство над усім, що стосувалось українців як нації, призвело до значних демографічних втрат.

За підрахунками вчених, в умовах справжньої, а не декларова­ної незалежності, навіть за несприятливих умов українців мало б бу­ти 75-95 мільйонів.

До 1992 р. чисельність населення в Україні зростала і досягала 51,9 млн. чоловік. У 1992 р. чисельність населення України вперше змен­шилися на 100 тисяч осіб. За статистичними даними, на кінець 1996 р. населення зменшилось до 50,7 млн., а річне його скорочення склало більше 300 тис. чоловік. На початок 2002 року Україну насе­ляло 48,8 млн. чоловік. Темпи приросту населення нашої держави за останні роки ще більше знизились, і ще 5-7 мільйонів людей Україна може втратити до 2015 року.

В Україні вже давно існує система інформації про стан трудових ресурсів, формування кадрового складу, в тому числі в сільському господарстві, але все це не використовується для планування демографічної політики держави щодо населення в цілому і сільськогосподарського зокрема.

Згідно із статистичними даними у середині минулого десятиріччя найактивніша молодь покинула село, особливо у віці 17-25 років, причому найбільше молоді виїхало з Чернігівської, Хмельницької, Житомирської, Волинської і Рівненської областей. У зв'язку з міграцією молоді багато господарств у селах і до цього часу відчувають нестачу працездатного населення, що позначається і на можливостях дотримання технологій сільськогосподарського вироб­ництва, виробництва продукції та її переробки, загострює і без того складну екологічну ситуацію як в землеробстві, так і по всій країні.

Змінилась і структура розподілу доходів між соціальними гру­пами. Так, за останні роки в Україні в середньому до 30% доходів отримує 10% багатшого населення, таку ж частку доходів отримує 60% біднішого населення, 30% — це середньо-дохідні, 10% — відно­сяться до групи ризику збідніти. В Україні офіційно визнана бідність (за рівнем середньодушового сукупного доходу в місяць) — ЗО відсотків від усього населення, з них до найбідніших та злиденних відноситься майже 15%.

Незважаючи на те що державними документами передбачено роз­виток соціальне орієнтованої економіки, за якої достатній рівень соціального захисту є необхідною умовою економічної політики, зростання бідності до цього часу не призупинено. Чисельність бідних в Україні зростає за останні роки із середньорічним темпом 8-10%. З посиленням гостроти і глибини бідності стає більш чітким розшарування серед соціальних класів населення, розподіл людей на бідних і багатих.

Таблиця 1

Народжуваність, смертність та природний приріст населення, тис

	1985	1990	1995	1996	1998	1999
Кількість народжених
всього	762,8	657,2	492,2	467,2	419,2	389,2
у тому числі в сільській місцевості	246,5	214,3	184,5	176,1	160,5	149,8
Кількість померлих
всього	617,6	629,6	792,6	776,7	719,9	739,2
у тому числі в сільській місцевості	284,2	272,5	316,2	315,9	294,4	299,2
Природний приріст населення
всього	145,5	27,6	-299,7	-309,5	-300,7	-350,0
у тому числі в сільській місцевості	-37,7	-58,2	-131,7	-139,8	-133,9	-149,4

Таблиця 2

Кількість населення

	1989	1991	1996	1997	1998	1999	2000
Кількість населення
млн.	51,7	51,9	51,3	50,9	50,5	50,1	49,7
міське	34,6	35,1	34,8	34,5	34,3	34,0	33,8
сільське	17,1	16,8	16,5	16,4	16,2	16,1	15,9
Відсотки до всього населення
міське	66,9	67,6	67,8	67,8	67,9	67,9	68,0
сільське	33,1	32,4	32,2	32,2	32,1	32,1	32,0
Із загальної кількості населення
чоловіки	23,9	24,1	23,9	23,7	23,5	23,3	23,1
жінки	27,8	27,8	27,4	27,2	27,0	26,8	26,6
Відсотки до всього населення
чоловіки	46,2	46,4	46,6	46,6	46,5	46,5	46,5
жінки	53,8	53,6	53,4	53,4	53,5	53,5	53,5

Психологія будь-якої людини така, що вона сприймає різницю в доходах як важливу людську відмінність. Ніщо так не змінює людей духовно, не визначає їх вчинки, взаємовідносини, як матеріальне по­ложення. Бідність і багатство мають різні психологію, характер, а наявність чи відсутність грошей відображається на формуванні особистості людини, відтворенні собі подібних.

Як зазначає соціолог А.В.Дорін, доходи можуть створити спе­цифічні проблеми в соціальних відносинах, а саме:

• зникає солідарність в трудових колективах і суспільстві;

• виникають майнові конфлікти, ситуації нерівності в соціальних правах (право на освіту, медобслуговування тощо);

• формуються негативні соціальні настанови типу «агресії до багатих» і «надмірності поведінки з бідними».

• збільшується протиставлення людей один до одного, створю­ються перепони і закриті кола спілкування за майновою ознакою, де­монструються переваги в стилі життя, одязі, місці проживання, про­веденні дозвілля тощо.

Соціологія міграції

Визначений вплив на зміну чисельності трудових ресурсів здійснює міграція. Міграція — це процес механічного переміщен­ня людей через кордони тих чи інших територій зі зміною постійно­го місця проживання або з регулярним поверненням до нього. Це складне соціальне явище сприяє обміну трудовими навичками, досвідом і знаннями, сприяє розвитку особистості, впливає на сімей­ний склад, статево-вікову і професійно-кваліфікаційну структури, ве­де до оновлення кадрів, безпосередньо зв'язане із соціальною, галу­зевою та професійною мобільністю населення.

Причини міграції

Причини міграції можуть бути економічні, національні, політичні, екологічні тощо. Найбільш типовими причинами міграції є:

• бажання кращих умов і якості життя;

• можливість реалізації своїх професійних орієнтацій: отри­мання роботи в іншому місці проживання на кращих умовах оплати, за фахом і на омріяній посаді;

• потреба в оновленні життя, визначеній культурі і знаннях;

• зміни в регіональному розміщенні виробництва, його реструк­туризації;

• стан здоров'я і необхідність змін кліматичних умов;

• сімейно-шлюбні відносини, об'єднання з близькими;

• соціальні і етнічні конфлікти, війни;

• трудові конфлікти і конфлікти в сім'ї;

• випадкові обставини та інше.

Одні причини міграції мають груповий і масовий характері інші — індивідуальний. Існують також причини типові і особливі, об'єктивні і суб'єктивні. Неоднакові причини міграції в різних регіонах, по-різному співвідносяться економічні і соціальні причини міграції.

Особливе місце серед причин міграції населення займає якість навколишнього середовища, яка є важливою умовою, що визначає якість життя і стан здоров'я людей. Численні дослідження підтверджують тісний кореляційний зв'язок захворюваності з забрудненням природного оточення і вплив останнього на територіальні переміщення населення.

Класифікація міграційних процесів та їх особливості

Міграцію розрізняють внутрішню (в середині країни) і зовнішні (з виїздом за державний кордон) — еміграцію.

За часовими ознаками міграцію ділять на:

• постійну (безповоротну), що пов'язана з остаточною зміні постійного місця проживання;

• тимчасову, що припускає переселення на визначений термін (як приклад, навчання чи робота за контрактом);

• сезонну, що включає щорічні переміщення людей у визнане періоди року (як приклад, збір врожаю);

• маятникову, що пов'язана з регулярними поїздками до місця роботи чи навчання за межі свого населеного пункту.

• епізодичну, що являє собою нерегулярні як в часі, так і в напрямі поїздки (туристичні, комерційні, культурно-побутові тощо).

За формами реалізації міграція ділиться на суспільно організовану, що здійснюється за участю державних і громадських органі на їх організаційно-економічній підтримці, та неорганізовану, що ; водиться силами і за кошти безпосередньо самих мігрантів без матеріальної і організаційної підтримки зовні.

Характер впливу міграційних потоків на демографічну ситуацію і трудові ресурси залежить як від кількісного, так і від якісного складу емігрантів (вимушені емігранти, біженці, депортовані, війська, що виводяться з інших країн).

Постійна чи безповоротна міграція має свої особливості. Мова тут йде про соціально-економічні аспекти, пов'язані з нею, серед яких:

1. Більшість мігрантів — люди, що вміють створювати пробле­ми як собі, так і державі.

2. В результаті міграційного «навантаження» на сферу проживання виникають специфічні конфлікти між категоріями населення (класові, регіональні, етнічні).

3. Обмеженість і дороговизна житла часто не дозволяють мігрувати як групами, так і індивідуально.

4. Інститут «дозволу на житло», з одного боку, забезпечує порядок, з іншого — обмежує права людини.

Процес адаптації за умов незворотних міграцій або переселень пов'язаний з різкою зміною матеріального, соціального й психо­логічного стану індивіда, котрий змінив місце проживання. Зміню­ються зміст праці, соціальне оточення, при міграціях на далеку відстань — клімат. Переважна більшість мігрантів не має свого житла у місцях поселення впродовж тривалого періоду часу.

До особливостей тимчасової міграції можна віднести, напри­клад, природне бажання людей (в першу чергу молоді) жити краще. Молоді люди намагаються будувати свою кар'єру і особисте жит­тя за місцем навчання, де вони адаптувались, виробили визначені стереотипи поведінки, «встановили» зв'язки.

Сезонна міграція може привести до міжгрупових конфліктів на мікроетнічній основі, де стикаються протиріччя між місцевою і се­зонною (немісцевою) робочою силою за зайнятість.

До особливостей маятникової міграції можна віднести моно­тонність її характеру. Одні люди легко адаптуються до регулярних поїздок, інші — жаліються на погіршення стану здоров'я, дефіцит вільного часу, неприємності на роботі через запізнення тощо.

За умов трудових маятникових міграцій складний процес адап­тації значно погіршений: маятникові мігранти забезпечені жит­лом, збережені значною мірою старі соціальні зв'язки, повністю знята проблема приживаності. Змінюються лише місце та умова праці, що, власне, й становило предмет прагнень маятникових мігрантів. Тому перехід у статус маятникового мігранта здійснюється відносно безболісного у порівнянні з адаптацією за умов переселень.

Міграція — один з важливих факторів, що сприяє конфліктності або стабільності сім'ї. Вона або сприяє її об'єднанню, або розпаду, якщо в членів сім'ї погляди на міграцію протилежні.

Наслідки неорганізованої міграції оцінюються як з позиції випу­скаючої, так і приймаючої сторін. З одного боку, виїзд фахівців на постійне місце проживання носить позитивний характер, звільняються робочі місця, що важливо в умовах безробіття. З іншого бо­ку, зазначене має негативний характер, оскільки свій творчий потенціал провідні спеціалісти реалізовують за кордоном.

Функції міграції

Вплив на суспільний розвиток міграція здійснює завдяки здійсненню своїх функцій, ролей в життєдіяльності суспільства. Найбільш загальними функціями є: прискорююча, селекційна, перерозподільча.

Прискорююча функція полягає в забезпеченні того чи іншого рівня просторової рухомості і означає як змінність складу мешканців різних регіонів так і розширення числа місць помешкання окремими громадянами.

Селективна функція полягає в нерівномірній участі в міграції різних соціально-демографічних груп, що веде до зміни якісного складу населення різних територій. Досвід та дослідження підтверджують, що збільшена частка чоловіків, осіб працездатного віку одиноких в міграційних потоках в порівнянні з населенням крап-в цілому — найбільш закономірна соціально-демографічна особливість структури міграції.

Перерозподільча функція пов'язана зі зміною розміщення продуктивних сил між окремими територіями країни, в тому числі ними зонами, районами, різними типами сільських і міських поселень, формуванням відповідного співвідношення між попитом і пропозицією робочої сили.

Міграційна поведінка і мотивація

Міграційна поведінка є одним із видів демографічної поведінки й являє собою сукупність дій та відносин, які опосередковують переселення індивідів або відмову від них. У рамках вивчені міграційної поведінки досліджуються соціально-психологічі аспекти індивідуального, групового та масового ставлення людей до зміни місця помешкання.

Процес міграції населення включає три стадії: перша з них - потенційна міграція, друга — власне міграція населення, третя адаптація переселенців до умов життя в місцях їх вселення. На початковій стадії міграційного процесу під впливом можливих перспектив змін деяких умов життя відбувається формування тих установок міграційної поведінки.

Міграційна установка являє собою психічний регулятор поведінки, схильність особистості, яка визначає узгодженість дій, детермінованих позитивним або негативним ставленням до змін місця та умов життя. Міграційна установка відображає готовність до певного результату міграційної поведінки. Відомості про міграційні установки отримують, як правило, із соціологічних опитувань потенційних мігрантів. Спонукальним компонентом міграційної установки є міграційна мотивація, яка розкриває якісний бік потреби індивіда у зміні місця мешкання, умов праці, реалізація певних життєвих планів.

Міграційна мотивація, або міграційні мотиви,— це психічний стан особистості, який спонукає її до досягнення особистих цілей економічного, соціального й політичного характеру через зміну місця мешкання. Економічні міграційні мотиви пов'язані з праг­ненням індивіда зміцнити свій економічний статус та матеріаль­ний добробут своєї сім'ї. Соціальні міграційні мотиви сполучені з бажанням потенційного мігранта підвищити свій соціальний ста­тус, суспільний авторитет та престиж. Психологічні міграційні мотиви пов'язані з потребою потенційного мігранта у наповненні свого життя сенсом, у самоповазі, бажанні пізнати невідомі аспек­ти життя, набути нового життєвого досвіду, розширити свої куль­турні обрії. На формування міграційних мотивів впливають особ­ливості особистості потенційних переселенців, їхні інтереси, по­треби, ціннісні орієнтації, устремління та сподівання, що визначаються істотними відмінностями для осіб різної статі, віку, сімейного стану, освіти, культурного потенціалу та стану здо­ров'я. Таким чином, на прийняття рішень про міграцію справля­ють вплив структура особистості та потреби індивіда, з одного боку, та наявність певних зовнішніх стимулів міграції, можливих перспектив змінити деякі умови життя — з іншого.

Зміна місця проживання інколи тягне за собою настільки склад­ний процес соціально-побутової переорієнтації, що працівник «на очах» втрачає свою кваліфікацію і працездатність з більшими чи меншими шансами на їх відновлення у перспективі. Такі моменти тим­часової неефективності можуть створити проблеми у відносинах з роботодавцем та колективом. Змінюючи місце проживання, працівник може зіткнутися з необхідністю серйозних змін самого се­бе, оскільки в новому для нього регіоні діють незнайомі для нього професійні традиції, вимоги, норми етики, які він повинен знати і пристосуватись до них.

У різних регіонах сприяють міграції або стримують її специфічні соціальні умови, пов'язані з філософією, історичними традиціями, етнічним темпераментом. З цієї точки зору людина стає або консер­ватором, нездібним до географічного мислення в підприємництві,

або екстремістом, що не поважає ні закони, ні історію своєї «малої батьківщини».

Міграції та відтворення населення

Міграції та відтворення населення тісно пов'язані одне з одним, їх взаємодія та взаємовплив мають обопільний, двосторонній характер. Міграційна рухливість детермінована певними подіями життєвого циклу людини, наприклад, закінченням навчального за­кладу, початком або завершенням трудової діяльності, службою в армії тощо. Демографічний цикл — укладання шлюбу, народжен­ня дітей, припинення шлюбу та інші події — становить важливу частину життєвого циклу. Тому демографічні параметри — статево-вікова структура, шлюбний стан, кількість дітей у сім'ї та їх вік? як зазначає український дослідник І.М.Прибиткова, помітно впливають на міграційні процеси й є одним з істотних критеріїв виокремлення груп населення при вивченні міграцій.

Рухливість різних груп населення — статево-вікових, соціальних, професійних, етнічних — не є однаковою. Міграцію, розглядувану з точки зору диференціації показників її інтенсивності пф різних групах населення, називають диференційною міграцією, ш вивчення дає розуміння тих відмінностей, якими позначеє міграційні взаємодії населень різних регіонів, окремих соціальне* професійних, етнічних, вікових та інших груп.