58.Юридичне оформлення срср.

25 грудня 1919 р. більшовицький уряд України проголосив федерацію з радянською Росією.

20 грудня 1920 р. підписано угоду між РСФРР та УРСР про військовий та господарський союз.

Враховуючи досвід національного державотворення у серпні 1922 р. в Москві створена комісія політбюро ЦК РКПб, яка розробила проект об’єднання УСРР, РСФРР, а також Білоруської СРР та Закавказької СФРР в одну державу на підставі автономізації – як автономій у складі Росії.

Але протидія проекту з боку республік призвела до виникнення ідеї союзу республік на підставі створення єдиних відомств (народних комісаріатів), які б мали безроздільну владу, однакову в усіх республіках, союзно-республіканських, що здійснюватимуть керування по лінії центр – конкретна республіка, та республіканських, котрі діятимуть автономно, кожне відомство лише в окремій республіці.

10 грудня 1922 р. 7 Всеукраїнський з’їзд Рад у Харкові схвалив проект основ Конституції Союзу РСР.

30 грудня 1922 у Москві відкрився 1 Всесоюзний з’їзд Рад, який 1. ухвалив утворити нову державу з 4 республік (БСРР, УСРР, ЗСФРР, ЗСФРР) під назвою СРСР 2. затвердив Декларацію про утворення СРСР 3. прийняв Союзний договір 4. створив комісію для розробки Конституції СРСР 5. створив органи влад нової держави: Всесоюзний ЦВК та Раднарком СРСР

Протягом 1923 йшла розробка та обговорення конституції союзної держави, її було ухвалено 2-им Всесоюзним з’їздом Рад 31 січня 1924 р. на підстав Декларації та Союзного договору зі змінами і доповненнями, внесеними союзними республіками

Вона остаточно закріпила державні основи Союзу РСР, а Українську СРР – у складі цієї держави аж до 1991 р.

65 Перша кодифікація радянського права в Україні

Перехід до нової економічної політики, яка допускала товарно-грошові відносини і вільну торгівлю, спричинив потребу в правовому регулюванні нових суспільних відносин. Правовий нігілізм перших післяреволюційних років змінився бурхливим розвитком зако­нодавства. Інтенсивно розвивалися правові норми, що регулювали договірні, трудові, земельні відносини, кооперативну та приватногосподарську діяльність. Водночас у новостворюваному радянському законодавстві виявилося чимало суттєвих суперечностей і прогалин. Раднарком УРСР у своїй постанові від 10 травня 1921 р. доручив Наркомюстові вжити заходів щодо систематизації діючих правових актів. Незаперечним був також і вплив зовнішньополітичного фактора - спроби радянських республік увійти у світове співтовариство, яка пов’язувалась з Генуезькою конференцією (1922 p.). Ко­дифікація мала наблизити радянське законодавство до європейської системи права.

У нечувано стислі терміни протягом 1921-1927 pp. було створено кодекси й інші рівнозначні їм законодавчі акти з основних галузей радянського права. Кодифікація в Україні базувалася на принципі єдності радянського законодавства. Основним її методом була рецепція законодавства РСФРР, а дещо пізніше - і законодавства со­юзного. Прийняття у 1924 р. Конституції СРСР, Основ судоустрою Союзу РСР і союзних республік, Основних начал кримінального законодавства Союзу РСР і союзних республік призвели до ще більшої централізації влади, управління й правового регулювання. Постановою РНК УСРР від 15 липня 1924 р. було створено Комісію з розгляду законодавчих проектів, на яку покладалося завдання щодо попереднього розгляду й відповідності з чинним законодавством СРСР і УСРР усіх законодавчих актів.

Водночас тоді ще враховувалися деякі специфічні відмінності розвитку України. Подеколи процес української кодифікації випереджав російську і відбувався незалежно від загальносоюзного. Так, опублікований в Україні у 1922 р. проект Цивільного процесуального кодексу став підґрунтям аналогічного Кодексу РСФРР. В Україні були прийняті Адміністративний кодекс і Кодекс законів про народну освіту, хоча подібні акти в інших радянських республіках не розроблялися, були вони відсутні й на союзному рівні.

72 . Смерть Й.Сталіна, що був стрижнем тоталітарної системи, 5 березня 1953 р. завершила період режиму культу його особи, і почався період десталінізації. На XXз`їзді КПРС у 1956 р. за доповіддю першого секретаря ЦК Компартії СРСР Микити Хрущова було прийнято постанову про подолання культу особи і його наслідків. Однак, дії партії і уряду з викриття культу особи Й.Сталіна були половинчастими, непослідовними і суперечливими, оскільки: 1. оточення Й.Сталіна остерігалось виявлення і їхньої причетності до злочинів Сталіна; 2. були відсутні необхідні наукові дані про режим культу взагалі і фактичні дані про тоталітарний режим в СРСР; 3. матеріали з`їзду щодо культу особи приховувались від громадськості, і повний текст таємної доповіді М.Хрущова був оприлюднений лише у 1989 р. Відтак, культ особи пояснили як явище, пов`язане з особистісними характеристиками Й.Сталіна та з тяжкими умовами політичного і соціально-економічного становища радянської соціалістичної держави у капіталістичному співтоваристві; тож модель, стратегія і тактика будівництва соціалізму сумніву не піддавались і питання про відповідальність винних у створенні і підтримці тоталітаризму осіб і організацій не ставилось. Насправді ж, культ особи був об`єктивним соціально-політичним явищем, неминучим в умовах позаринкової, регульованої державою економіки, будівництва казарменно-поліційного соціалізму, командно-адміністративної, бюрократичної, тоталітарної, репресивної, заідеологізованої і самоізольованої системи.

Розгорнулась масова реабілітація: було визволено з в`язниць і таборів багато безвинно засуджених, було звільнено зі спецпоселень депортованих з України громадян (зокрема, кримських татар), однак органи влади перешкоджали їх поверненню у рідні краї. До кінця 1959 р. було переглянуто справи щодо 5,5 млн. засуджених, крім політичних жертв 20-х – початку 30-х рр. – не було реабілітовано представників українського комунізму (М.Хвильового, М.Волобуєва), діячів УНР і Директорії тощо.

71 У__1938 р. був прийнятий закон про судоустрій СРСР, союзних і автоном- них республік, згідно з яким судова система в СРСР була такою:

> Загальносоюзні суди.

> Верховний Суд СРСР.

> Лінійні суди водного транспорту.

> Військові трибунали.

> Республіканські суди.

> Верховний Суд Української РСР.

> Головний суд Автономної Молдавської РСР.

> Обласні суди.

^ Районні (міські) суди.

У воєнні 1941-43 рр. в місцевостях, де оголошувався воєнний стан, народні і обласні суди було перетворено у військові трибунали. Лінійні суди залізнич- ного і водного транспорту були реорганізовані у військові трибунали залізнич- них доріг і водних шляхів сполучень.

Кодифікація права УРСР у 50–70-х роках:

Цивільне право.

Основа цивільно-правового регулювання — право державної власності — залишилася непохитною. Як завжди, воно спрямовується на розвиток і зміцнення державної власності.

-Збільшилась кількість підприємств і організацій.

-Промисловість залишалась пріоритетною галуззю економіки.

- Старі підприємства модернізувались, будувалось багато нових.

-Обсяг промислової продукції в Україні збільшився у чотири рази.

-Частина фонду державної власності направлялась на посилення колгоспного

ладу. У 1958 р. -МТС були реорганізовані в ремонтно-технічні станції

(РТС), а їх техніка вводилась у цивільний обіг, щоб її могли купувати

колгоспи.

-Розширюються житлові права громадян. Було скасовано адміністративне

виселення з будинків державних підприємств, установ і організацій

робітників і службовців, які припинили з ними трудові відносини.,

Цивільне право багато займалося врегулюванням договірних відносин між

підприємствами, господарськими організаціями. У травні 1955 p. було

знято заборону на продаж, обмін та відпуск на сторону обладнання і

матеріалів. Цей акт усував серйозні перешкоди цивільному розподілу та

перерозподілу об'єктів державної власності між їх володарями і

доцільному, за прямим призначенням, їх використанню.

Кримінальне право зміни:

-звужували сферу кримінальної відповідальності,

- пом'якшували відповідальність за злочини, що не мали великої суспільної небезпеки,

-посилювали відповідальність за найбільш тяжкі злочини проти життя та

здоров'я громадян тощо.

Головним завданням кримінального права була охорона суспільного та

державного ладу, соціалістичної власності, особи та її прав і всього

правопорядку від злочинних посягань. З особливою силою підкреслювалося

завдання запобігання злочинності.

Злочином вважалась дія чи бездіяльність, прямо передбачена чинним

законом.

-підставою кримінальної відповідальності є лише вина, без вини немає і не

може бути кримінальної відповідальності.

Вік кримінальної відповідальності підвищувався до 16 років. За тяжкі

злочини відповідальність наставала з 14 років.

-Зменшилися й види покарань.

-Поняття "ворог народу" вилучається з юридичної термінології.

-Смертна кара — розстріл —допускалося лише за зазначені у законі найбільш тяжкі та

небезпечні для держави злочини.

-Різко знижувався максимальний строк позбавлення волі — з 25 до 15 років.

-сувора кримінальна репресія не виключалась. Вона застосовувалась

за невелику кількість суспільне небезпечних діянь.

З 1959 p. були посилені покарання за такі злочини, як виготовлення і

збут підроблених грошей чи цінних паперів та порушення правил валютних

операцій, розкрадання державного чи громадського майна в особливо

великих розмірах, навмисне тяжке пошкодження та зґвалтування,

хабарництво, посягання на життя працівника міліції та народного

дружинника у зв'язку з їх діяльністю по охороні громадського порядку.

! Покарання призначалося лише за вироком суду. Додержувався принцип

індивідуалізації покарання. Гуманізація кримінального права

відобразилась в новому порядку умовно-дострокового звільнення від

покарання та заміни покарання більш м'яким.

Особа, яка була засуджена до позбавлення волі, виправно-трудових робіт,

заслання, вислання або направлення у дисциплінарний батальйон і довела

зразковою поведінкою і чесним ставленням до праці своє виправлення,

могла бути достроково звільнена від покарання після фактичного відбуття

не менше половини призначеного строку. Невідбута частина покарання могла

також замінятися більш м'яким покаранням.

У боротьбі з рецидивною злочинністю зазначені строки збільшувались. До

особливо небезпечних рецидивістів умовно-дострокове звільнення не

застосовувалось.

Основні положення Конституції УРСР 1978 р.

Четверту Конституцію УРСР прийнято 20 червня 1978 року позачерговою сесією Верховної Ради республіки. Її текст розробила комісія на чолі з В.В.Щербицьким відповідно до Конституції СРСР 1977 року, «яка відобразила новий стан розвитку Радянської держави - побудову в СРСР розвинутого соціалістичного суспільства і стала політико-правовою основою конституцій усіх соціалістичних республік».

Основні положення містили що:

Україна є загальнонародна держава, яка виражає волю й інтереси робітників, селян та інтелігенції, трудящих республіки всіх національностей. Вся влада в Україні належить народові. Народ здійснює державну владу через Ради народних депутатів, які становлять політичну основу України. Всі інші державні органи підконтрольні і підзвітні Радам народних депутатів.

Організація і діяльність держави будуються на засадах виборності всіх органів державної влади, підзвітності їх народові, відповідальності кожного державного органу і службової особи за доручену справу, обов'язковості рішень вищестоящих органів для нижче стоячих згідно з розподілом їх повноважень.

Держава Україна, всі її органи діють на основі законності, забезпечують охорону правопорядку, інтересів суспільства, прав і свобод громадян. Державні і громадські організації, службові особи зобов'язані додержувати Конституції і законів України.

Трудове право.

У період, що вивчається, основним джерелом правового

регулювання праці залишався КЗпП 1922 p. Але його постійно доповнювали

норми, які розширювали трудові гарантії.

-Було скасовано кримінальну відповідальність за

самовільне залишення роботи.

-працівник мав право припинити трудові відносини-було відновлено право

громадянина за власним бажанням укладати та розривати трудовий договір.

- заборонялося приймати на роботу осіб, яким не виповнилося 16 років.

-Йде процес скорочення робочого часу. (6-8ч.)

-Закріплювалися гарантії щодо надання щорічних відпусток підліткам.

-Значно збільшилася тривалість відпусток, що надавалися вагітним жінкам.

-підвищили платню для тих робітників та службовців, які мали

низьку зарплату. Для них був визначений мінімум платні.

-Були скасовані прибутковий податок і податок з холостяків для самітних і

тих громадян, які одержували низьку платню чи стипендію.

СлиГмати на увазі, що в цей період платня всіх трудящих зросла також за

рахунок скорочення робочого часу.

У деяких виробництвах виплачували додаткову грошову винагороду за

вислугу років і бездоганну трудову діяльність.

Закон про державні пенсії, прийнятий у липні 1956 p.

Він закріплював загальні принципи та порядок призначення громадянам пенсії.

Декларація про державний суверенітет України від 16.07.1990 р.

Декларація є основою для нової Конституції, законів України і визначає позиції Республіки при укладанні міжнародних угод. Принципи Декларації про суверенітет України використовуються для укладання союзного договору.

Проголошувала:

1) САМОВИЗНАЧЕННЯ УКРАЇНСЬКОЇ НАЦІЇ 2) НАРОДОВЛАДДЯ

3) ДЕРЖАВНА ВЛАДА (Українська РСР є самостійною у вирішенні будь-яких питань свого державного життя. Українська РСР забезпечує верховенство Конституції та законів Республіки на своїй території. Державна влада в Республіці здійснюється за принципом її розподілу на законодавчу, виконавчу та судову.)

4) ГРОМАДЯНСТВО УКРАЇНСЬКОЇ РСР (Українська РСР має своє громадянство і гарантує кожному громадянину право на збереження громадянства СРСР.)

5) ТЕРИТОРІАЛЬНЕ ВЕРХОВЕНСТВО (Українська РСР здійснює верховенство на всій своїй території.

Територія Української РСР в існуючих кордонах є недоторканою і не може бути змінена та використана без її згоди.)

6) ЕКОНОМІЧНА САМОСТІЙНІСТЬ (Українська РСР самостійно визначає свій економічний статус і закріплює його в законах.)

7) ЕКОЛОГІЧНА БЕЗПЕКА 8) КУЛЬТУРНИЙ РОЗВИТОК (Українська РСР є самостійною у вирішенні питань науки, освіти, культурного і духовного розвитку української нації, гарантує всім національностям, що проживають на території Республіки, право їх вільного національно-культурного розвитку.)

9)Зовнішня і внутрішня безпека (Українська РСР має право на власні Збройні Сили.

Українська РСР має власні внутрішні війська та органи державної безпеки, підпорядковані Верховній Раді Української РСР.)

10) МІЖНАРОДНІ ВІДНОСИНИ

Акт проголошення незалежності України від 24.08.1991 р.

п р о г о л о ш у є

н е з а л е ж н і с т ь У к р а ї н и та створення самостійної української держави - УКРАЇНИ.

Територія України є неподільною і недоторканною.

Віднині на території України мають чинність виключно Конституція і закони України.

Цей акт набирає чинності з моменту його схвалення.

Про правонаступництво України

Стаття 1. З моменту проголошення незалежності України найвищим органом державної влади України є Верховна Рада України в депутатському складі Верховної Ради Української РСР.

Стаття 2. До ухвалення нової Конституції України на території України діє Конституція (Основний Закон) Української РСР.

Стаття 3. Закони Української РСР та інші акти, ухвалені Верховною Радою Української РСР, діють на території України, оскільки вони не суперечать законам України, ухваленим після проголошення незалежності України.

Стаття 4. Органи державної влади і управління, органи прокуратури, суди та арбітражні суди, сформовані на підставі Конституції (Основного Закону) Української РСР, діють в Україні до створення органів державної влади і управління, органів прокуратури, судів та арбітражних судів на підставі нової Конституції України.

Стаття 5. Державний кордон Союзу РСР, що відмежовує територію України від інших держав, та кордон між Українською РСР і Білоруською РСР, РРФСР, Республікою Молдова за станом на 16 липня 1990 року є державним кордоном України.

Стаття 6. Україна підтверджує свої зобов'язання за міжнародними договорами, укладеними Українською РСР до проголошення незалежності України.

Стаття 7. Україна є правонаступником прав і обов'язків за міжнародними договорами Союзу РСР, які не суперечать Конституції України та інтересам республіки.

Стаття 8. Україна дає згоду на обслуговування зовнішнього боргу Союзу РСР станом на 16 липня 1990 року в частині, яка визначається окремою міждержавною угодою.

Україна не несе зобов'язань за кредитними договорами та угодами Союзу РСР, укладеними після 1 липня 1991 року без згоди України.

Стаття 9. Всі громадяни Союзу РСР, які на момент проголошення незалежності України постійно проживали на території України, є громадянами України.

Україна гарантує забезпечення прав людини кожному громадянину України незалежно від національної приналежності та інших ознак відповідно до міжнародно-правових актів про права людини.

Порядок збереження, набуття і втрати громадянства України регламентується Законом про громадянство України.