88. Характеристика різних типів періодичних видань.

89. Характеристика структурно-змістової частини книги.

90. Що означає сегментувати ринок у видавничій справі? Сегментація ринку, тобто, процес знаходження однорідних груп споживачів для пропонування товарів і послуг, які задовольняють їхні потреби, продуктів або підприємств, що володіють певними спільними ознаками, є одним з найважливіших інструментів маркетингу. Сегментації зазвичай передує дослідження, метою якого є з’ясування типу і структури ринку певного товару, виявлення ознак, відповідно до яких проводитиметься сегментація споживачів. Вибір сегменту ринку для майбутнього видання та обґрунтування цього вибору є першочерговим завданням авторів відповідного проекту. Підставою для цього рішення має бути аналіз, у ході якого треба виявити цільову аудиторію і визначити всі її х-тики — кількісні і якісні. Цільову аудиторію вивчають, як правило, за 4-ма осн.напрямками: 1. Визначення меж регіону розповсюдження; 2. Демографічний аналіз; 3. Соціальний аналіз; 4. Психографічний аналіз. Дослідження повинно визначити число потенційних споживачів, можливу ємність сегмента за продажами і вартістю, доступність, стійкість, можливості зростання, величину і структуру вікових і статевих груп, професійний склад аудиторії, зведення про кільк.дітей, пенсіонерів, ветеранів, безробітних, про рівень доходів читачів, стиль життя, звичаї, традиції. Зібрана інформ.дає керівництву редакції основу для управління редакційним колективом, визначення типу й х-ру видання, коригування його особливостей. Маркетингові дії щодо аналізу цільової аудиторії мають бути безперервними, оскільки під впливом багатьох чинників її х-р і склад весь чаз змінюється. Вибравши сегмент ринку, постає завдання забезпечити товару конкурентне становище на ринку, та розробити детальний комплекс маркетингу.

44. Особливості нетекстової частини рукопису (верстання ілюстрацій). Ілюстрація — це інформація, зафіксована у двомірному просторі у вигляді крапок (пікселів) одного чи кількох кольорів на носії інформації. Із видавничих позицій кожна ілюстрація має три компоненти: посилання в основному тексті на ілюстрацію; власне ілюстрацію; заголовок ілюстрації (нумераційний і тематичний), тобто її назву. Розрізняють такі основні види ілюстрацій: малюнки (художні—оригінальні й репродукції), рисунки (технічні), графіки, креслення, схеми, карти та фотографії. Верстка. Види: Відкрита –зверху чи знизу, до тексту однією (врозріз) чи 2 сторонами Закрита- всередині тексту, до тексту 2 сторонами (врозріз), 3 сторонами (виборк) Глуха- усі 4 боки На полях – не стикуєься з текстом Верстка з виходом на поле може бути і відкрита і закрита Під обрізку – обрізується при обрізанні блоку) Сторінкові- уся сторінка видання Розворотна-займає і сусідні стор. Багаторозворотні Між двома ілюстраціями не менше 3 рядків тексту. Вклейки друкуються на непарних сторінках Підрисункові підписи: Нумерація та заголовок (№ чи рис.) Основна частина підпису- тема і зміст Експлікація- пояснення Легенда – відомоості про оригінал Кегль шрифту менший за основний, часто курсив, відбивка пояснення від основного тексту 2-4 п. Відбивка підпису=відбивці основного кеглю, від тексту знизу=2 кеглям основного шрифту. Висота ілюстрації з підписами = цілому числу рядків.

45. Особливості нетекстової частини рукопису (верстання таблиць). Таблиця — це форма подання однотипної інформації) в якій її подають у двомірному просторі у певному порядку (позиції). У тексті повідомлення обов'язково повинно бути: посилання на таблицю; заголовок таблиці (нумераційний і тематичний); власне таблиця. У структурі таблиці виділяють головку (її верхню частину) та хвіст (нижню частину). Хвіст таблиці своєю чергою ділять на ліву частину (боковик, в якому подають підмети — назви об'єктів) та праву частину (прографку, в якій подають присудки — значення характеристик об'єктів). За іншою класифікацією в хвості таблиці виділяють рядки (тобто об'єкт і всі його характеристики), стовпці (спільну характеристику всіх об'єктів), а також комірки (одну характеристику конкретного об'єкта. У головці таблиці іноді виділяють також кількість ієрархічних рівнів Верстка. Текстовий і числовий матерівл згрупов. У вигляді горизонтальних рядків і вертикальних колонок, розділених лінійками і завершених заголовків дданими.Виводи – розділення не лінійками, а пробілами.Надзаголовкова частина таблиці містить № і тематичний заголовок. Таблиці бувають: цифровві, текстові, зміш., матем-ні, ілюстрацій ні. Закриті – лінійки з усіх 4 боків, Напівзакриті – лінійки з 3 боків, Відкриті- тільки зверху.. Сторінковві- уся сторінка видання, Клаптикові, Повздовжні, Поперечні. Найчастіше врозріз та у виборку. Однотипні за шрифтами, кеглем, товщиною лінійокНе можна частково відкриті, а частково закритіБажано горизонт. В заголовковій частиніУ виводах вертикальні заголовки забороняютьсяНадзаголовкова частина верстається як рубрикаціяВідбивка від вертик. Лінійок у 2 п Відбивка від верхньої лінійки на 2 п більша за відбивку від нижньої..

46. Особливості нетекстової частини рукопису (верстання формул). Формула — це символьний запис твердження науки, поданий у двомірному просторі. Формули задають відношення між об'єктами, величинами і т. п. (у математиці, фізиці й технічних науках) або описують будову речовини (у хімії чи біології). Будь-яка формула складається з трьох компонентів: — посилання на формулу; — власне формули; порядкового номера (у розділі чи цілому виданні).Загалом, посилання на формулу не є обов'язковими, оскільки формули часто включають у синтаксичну структуру речень; порядкові номери формул також не є обов'язковими (їх обов'язково використовують лише у складних наукових виданнях). Верстка. Форрмула-частина основного тексту, складність у символах-різні елементи за розташуванням і розміром мають різне значення.Однорядкові формули пишуться тим самим кеглем Дворядковві- понижений кегль Багаторядкові – частина, що займає один рядок-основним ккеглем, інші – пониженим. Номер формули тим самим шрифтом але в дужках Формули – окремим рядком. По центру сторінки складання. Відбивка в межах одного рядка кеглю осн.шрифту. Від короткого кінцевого рядка не ідбивають Між двома формулами відбивка не більше 2-4 п. Експлікації від формул не виділяються: 1) всі символи з поясненнями упідбір (символ;+пробіл) як і ос. текст.; 2) символи окремими рядками з вирівнюв. Всіх тире, які виокремлюють пояснення. Символ чи число завжди відділяються від опису пробілом чи тире з відбивкою з двох боків у 2 п. Небажано формули на початку стр. Хім. Формули- пряме накреслення лат. шрифту Якщо формула закінчується у тому ж самому рядку, то кегль той само, що і основного тесту Символи хім.. елементів- прописні Кегль не менше 8 п. Валентність як і індекс на 1-2 ступені нижче Назва хім. Сполуки не менше 6 кегля.

53. Помилка – неточне слововживання, неправильна побудова висловлювань, що виникає у результаті невмотивованого порушення мовно-літературної, логічної, видавничої та інших норм і є наслідком неправильних мисленнєвих операцій. Загальний алгоритм аналізу тексту на девіативність (відхилення від норм): виявлення помилки; → визначення типу помилки; → усвідомлення її причини; → визначення прийоиівїї усунення; → редагування; → перевірка перетвореного тексту.

52.Поняття. Поняття – форма мислення, в якій синтезовано найбільш суттєві, загальні, відмінні властивості речей (предметів). Поняття є результатом тривалого шляху розвитку людського мислення. Створення понять відбувалося і відбувається внаслідок певної послідовності логічних дій. Цей історичний і логічний шлях утворення понять складається із таких етапів: *порівняння, *аналіз, *синтез, *абстрагування, *узагальнення. Порівняння – логічна дія, за допомогою якої встановлюється подібність і відмінність речей за певними ознаками. Аналіз - розділення, роз’єднання у мисленні речі чи явища на окремі елементи, відношення, ознаки, які потім розглядаються як частини розчленованого цілого. Аналіз щільно пов’язаний із синтезом. Синтез – поєднання у мисленні частин речі, яка була піддана розкладанню внаслідок аналізу, це встановлення взаємозв’язку і взаємодії частин і пізнання речі чи явища як цілого

Помилка – це анорматив, тобто таке ненормативне лінгвоутворення, що виникає в результаті невмотивованого порушення літературної норми і є наслідком неправильних мисленнєвих операцій. Існують різні класифікації помилок відповідно до принципів, за якими вони здійснюються. Загальна, або груба, класифікація базується на відхиленнях від постулатів редагування. Партико виділяє такі 1. Інформаційні помилки. Їх визначає відсутність новизни, повторювання вже викладеної тези, неврахування фонових знань реципієнта, згадування про очевидні речі, про які з причин їх очевидності ніхто не писав, і видавання їх за нову суспільну інформацію, кількаразова публікація наукової статті, що містить одні й ті ж дані тощо. 2. Модальні й фактичні помилки. Модальні помилки виникають через те, що автори інколи неправильно враховують відношення матеріалу до дійсності. Фактичні помилки є окремим підвидом модальних. До них належать такі твердження, модальністю яких є реальність, проте ці висловлювання хибні. Зокрема, неправильне вживання числових відомостей, наприклад: "Рекорд світу в стрибках у довжину становить 7,25 м". 3. Темпоральні, локальні й ситуативні помилки. Темпоральні помилки виникають внаслідок відхилення часу, описуваному в тексті . Локальні помилки визначають відхилення від місця, зазначеного в повідомленні. Ситуативні помилки х-ються відхиленням ситуації, зазначеної в повідомленні, від ситуації у світі, описуваної в тексті . 4. Семіотичні помилки. Серед семіотичних вирізняють кодувальні, відображувальні та значеннєві помилки. 5. Тезаурусні помилки. Помилки стосовно тезауруса виникають у реципієнтів тоді, коли в повідомленні вживають знаки (слова), відсутні в їх тезаурусі або не мають жодних зв'язків з іншими словами тезауруса. 6. Сприйняттєві помилки. Виникають лише в момент первинного сприймання повідомлення і спричинені певною двозначністю у тексті. У процесі остаточного сприймання вони, як правило, зникають. Таке речення, як Лист матері надійшов учора, можна сприймати за двома моделями: одна передбачає, що на першому місці стоїть суб'єкт дії, а на другому – об'єкт .7. Атенційні помилки. З'являються внаслідок порушення в повідомленні контактної функції мови й переключення реципієнтами уваги на інші об'єкти 8. Копіювальні помилки (спотворення). Окремо розглянемо типологію мовних помилок, які бувають у матеріалах друкованих ЗМІ. Орфографічна помилка виникає в результаті порушення орфографічної норми, тобто "порушення загальноприйнятих правил передачі звукової мови (слів і їх форм) на письмі Морфологічні помилки – це такі ненормативні утворення, що не відповідають формальному вираженню хоча б однієї з граматичних категорій роду, числа, відмінка, ступеня порівняння, особи, часу, способу, стану, виду. Словотвірні анормативи – це помилки, спричинені застосуванням нетипових для української мови словотворчих засобів, порушенням закономірностей поєднання твірної основи і словотворчого засобу в похідному слові. Синкретичні помилки, тобто такі анормативи, що відрізняються синтезом в одній ненормативній одиниці ознак порушення різних мовних норм. 1. Макроструктурні й мікроструктурні помилки. Як мікроструктура розглядається текст, що включається до певної надсистеми – макроструктури. Наприклад, стаття – це мікроструктура, а шпальта, на якій вона розміщена поруч з іншими матеріалами, – це макроструктура. Дослідники виділяють такі підтипи макро- і мікроструктурних помилок: лексична тавтологія в рубрикації в межах сторінки чи розвороту; повторення структури речень, ритмомелодики заголовків і підзаголовків у межах сторінки чи розвороту; невідповідність одного з текстів концепції сторінки чи номера; неврахування різниці між усним і писемним мовленням.. 2. Психологічні помилки пов'язані з вищенаведеними психологічними причинами анормативності тексту, особливостями мислення людини і декодування з "внутрішньої" мови. Це і недостатня уважність до "дрібниць", що призводить до неточностей в ефірі, до помилок у газеті, і помилки занадто великої активності автора (багатослівність тощо), і помилки втомленості автора (повтори та ін.), і власне помилки під час перекладу з "внутрішньої" мови на "зовнішню" тощо. 3. Логічні помилки. Вони можуть бути ненавмисними (як наслідок помилки автора) і навмисними, від чого вага їх значно зростає (журналістські матеріали, спрямовані на дискредитацію певної особи, що будуються на хибних тезах чи висновки в яких суперечать законам логіки). Мають багато підтипів, що пов'язані з порушенням конкретних законів логічного мислення і висловлення.