17. Філософські погляди Августина Блаженного.

Патристика — загальна назва напряму, заснованого т. зв. отцями церкви. В теології патристика є частиною догматики чи патрології, з якою вона здебільшого ототожнюється. В історії філ. це поняття використовується для позначення християнських теологічних та філософських вчень I-VIII ст.ст., коли й представники — Тертуліан, Климент Александрійський, Ориген, Августин захищали християнську доктрину від філософії язичників, іудейського світогляду, державної влади, яка спиралася на міфологічні уявлення про дійсність. З III ст. патристика, навпаки, починає пристосовуватися до теоретичної форми світогляду — філософії, використовує неоплатонізм для обгрунтування християнського віровчення.

Спочатку патристика відстоювала догмати християнської релігії в боротьбі проти міфології, утверджувала несумісність релігійної віри з язичництвом. Починаючи з III ст., патристика намагається пристосувати філософію неоплатонізму для обгрунтування принципів пізнання Бога. Головними ідеями патристичної теології є монотеїзм, супранатуралізм та креаціонізм: супранатуралізм та креаціонізм — визнання надприродності та трансцендентальності Бога, його абсолютної влади над світом, який він створив з нічого, його абсолютної благодаті та справедливості. Людина патристикою тлумачиться як споганена "першородним гріхом" Божа істота, а її тіло — як вічне джерело гріха. Головним для патристики є пізнання шляху до Бога.

Августин "Блаженний" Аврелій (13.XI.354-28.VIII.430), єпископ Гіпона, створив онтологічне вчення про Бога як абстрактне буття, наслідував неоплатоністську онтологію, виходив не з об'єкта, а від суб'єкта, від самодостатності людського мислення. Буття Бога, згідно з вченням Августина, можна вивести безпосередньо із самопізнання людини, а буття речей — ні. Психологізм найбільше проявився у його вченні про час як сутність, що не може існувати без душі, яка пам'ятає, чекає, споглядає дійсність. Новим філософським досягненням Августина стало висвітлення проблеми реальної ди-наміїси конкретного людського життя на протилежність конкретній історії суспільства. У трактаті "Сповідь", розглядаючи людину від появи немовляти до особи, що самоусвідомлює себе християнином, Августин створив першу філософську теорію, де досліджується психологічний бік життя. Досліджуючи історію як цілеспрямований процес, у трактаті "Про град Божий", що був написаний під впливом вражень від підкорення Рима ордами Аларіха у 410 p., Августин визнає існування двох видів людської спільноти: "град земний", тобто державність, яка заснована на "самозакоханості, доведеній до презирства Бога", і "Град божий" — духовна спільність, основана на "любові до Бога, доведеній до презирства до самого себе".

Додаток

Философия Аврелия Августина возникает как симбиоз христианских и античных доктрин. Главным источником для него был Платон.

Августин сделал Бога центром философского мышления, его мировоззрение было теоцентрическим.

Бог является высшей сущностью. Он единственный, существование которого независимо. Все остальное существует лишь благодаря божественной воле. Бог является причиной существования всего сущего. Бог является наиважнейшим предметом познания, познания приходящих вещей бесмысленно для абсолютного познания. Бог и причина познания, он помогает людям находить правду.

Бог – высшее благо и причина всякого блага.

Из принципа, что Бог первичен вытекает положение о превосходстве души над телом. Душа не содержит в себе ничего материального, она имеет функцию воли, мышления, памяти.

Августин первым сказал, что душа близка к Богу и бессмертна.

Вся философия Августина сосредоточена на Боге.

Бог как единое сущее и истина – содержание метафизики;

-как источник познания – предмет теории познания;

-как единственное благо – предмет этики;

-как особа всемогущая и полная милости – главный вопрос религии.

Как и у Платона, у Августина существует два мира: идеальный в Боге и реальный в мире, возникший благодаря воплощению идеи в литерах.

Целью и смыслом человеческой жизни явл. счастье, которое должно определить философия. Счастья можно достигнуть в Боге – это прежде всего познание Бога и испытание души.

Августин полагал, что познание возможно. Истину о Боге может познать не разум, а вера. Августин утверждал единство веры и познания, они взаимно дополняют друг друга.

Послідовники Августина

Видатним діячем та відомим філософом пізньої античності був Аніцій Манлій Северин Боецій (480-524), який здійснив велику кількість перекладів із старогрецької мови на латину, що перетворилась у головну мову культури та освіченості.

Головними теологічними трактатами Боеція вважаються "Про святу Трійцю", "Про втішення філософією", де дасться не арістотелівська, а платонівська концепція відношення загального до одиничного. Згідно з нею людський розум не потребує чуттєвого пізнання як початкового етапу, а може осягти сутність простим напруженням своїх вищих пізнавальних здібностей. Загальне, з цього погляду, існує саме по собі, самостійно, і людський розум має здатність його безпосереднього осягнення.

Розвиваючи ідею Августина про вирізнення індивідуального буття людини та суспільного буття в історії, Боецій розповсюджує й на поняття буття взагалі, що уможливило йому поставити проблему, яка стала провідною для наступної середньовічної філософії. Це онтологічна проблема розрізнення у кожній речі її індивідуального існування у всій його конкретності та її загальної сутності, буття взагалі як відповідної речі (дерево, плода, земля і т.д. як щось загальне на протилежність конкретному яблуку, яблуньці, ділянці землі конкретного господаря). Саме виділення сутності як загальної основи для пізнання та тлумачення буття взагалі виявляється більш важливим для пізнання, аніж конкретне існування будь-якої індивідуальної речі. Але тільки за ставленням до них і може бути зроблено розрізнення цих двох різновидів буття — безпосереднього та загального, глибинного.