10. Допоміжні органи та установи при главі держави (завдання, функції, система)

В управлінні країною глави держав спираються на широкий адміністративний апарат, очолюваний найбільшими прибічниками й довіреними особами. Це апарат помічників і радників глави держави, які набувають усе вагомішої сили в управлінні державою, ніж відповідні міністри. За приклад може правити діяльність виконавчого апарату при президенті СІНА, створеного у 1939 р. (під час президентства Ф. Д. Рузвельта), або апарату Єлисейського палацу при президенті Франції, який певні політики іменують першим урядом країни, а Раду Міністрів — другим.

Керівна діяльність глави держави пов'язана з виконанням цілого ряду організаційних прерогатив. Він призначає "службовий уряд", якщо не дійшли згоди у парламенті щодо утворення уряду країни (ст. 99 (5) Конституції Болгарії 1991 p.); скликає парламент на чергові й надзвичайні сесії; розпускає його на канікули або зовсім, якщо минув термін його повноважень; призначає нові вибори; повідомляє про достроковий розпуск нижньої палати парламенту (крім президентських республік); повідомляє про проведення референдуму і т. ін. (ст. 62 Конституції Іспанії; ст. 87 Конституції Італії; ст. 79—84 Конституції КНР; п. 3.5 ст. 144 Конституції Польщі).

18. Конституційні засади адміністративно територіального устрою земель та місцевого самоврядування у ФРН

ФРН складається із 16 земель: Баварія, Баден-Вюртемберг, Берлін, Бранденбург, Бремен, Гамбург, Гесен, Мекленбург-Переждня Померанія, Нижня Саксонія, Рейланд-Пфальц, Саар, Саксонія, Саксонія-Анхальт, Північний Рейн-Вестфалія, Тюрингія, Шлезвіг-Гольштейн. Із 16 земель є містами: (Берлін – столиця; Гамбург і Бремен – у минулому були містами-республіками і входили до Ганзенського Союзу.

Землі мають свої конституції, виборний законодав. орган - ландтаг (у 15 землях - однопалатний, а в Баварії – двопалатний) – уряд здійснює свою роботу на чолі з прем’єр-міністром.

Федеративна Республіка Німеччина, країна з розвиненою демократичною структурою влади і широким місцевим самоврядуванням. На сьогодні правовий статус органів місцевого самоврядування, порядок їх утворення та функціонування визначається в першу чергу конституціями та законодавством окремих земель. Як наслідок структура цих органів і їх компетенція досить суттєво відрізняється в різних землях Німеччини.

Проте спільним є їх демократизм утворення, автономність у своїй діяльності та відповідальність за стан справ у своїй громаді. Адже це випливає з норм статті 28 федеральної Конституції Німеччини.

Стаття 28 Основного закону — німецької Конституції — проголошує, що в кожній з німецьких одиниць урядування — землях, округах та громадах — жителі повинні бути представлені органом, який обирається на загальних, вільних, прямих, рівних і таємних виборах. Громади, що є основними одиницями місцевого самоврядування у Німеччині, мають гарантоване право порядкувати всіма справами місцевої громади в межах, установлених законом. Об'єднання громад також мають гарантоване право на самоврядування в рамках закону. Джерела й розподіл податкових надходжень визначаються Конституцією. Статус місцевих органів дістає додаткову підтримку в конституціях земель, які також передбачають місцеве самоврядування. Згідно з ними місцеві органи влади наділені загальними повноваженнями на порядкування всіма громадськими справами на своїй території до тих пір, поки федеральне чи земельне законодавство не скасує їх.

Базова структура. Німеччина має чотири основні рівні урядування: федеральна влада, 16 земель, округи й громади. Система місцевого самоврядування, що розвинулася в Німеччині, являє собою систему регіонального підпорядкування. Розв'язання місцевих проблем федеральний уряд покладає на землі, останні, у свою чергу, — на органи місцевого самоврядування. Землі наділені суверенними правами вирішувати більшість внутрішніх питань. Повноваження, що не властиві законодавчим органам федерального чи земельного рівня або судовій владі, належать місцевим органам влади, які мають право на самоврядування, наприклад, у сфері охорони порядку, пожежної охорони і транспорту. У шести найбільших землях Західної Німеччини адміністративні функції істотно децентралізовані і передані адміністративним районам, створеним у межах цих земель на чолі з чиновниками районних органів. Головним обов'язком адміністративних районів є координація ведення справ у межах своєї юрисдикції, їхні функції визначаються вже згаданим принципом (розумної) підпорядкованості: тобто вони вирішують питання, які вимагають ширшого контролю і більших ресурсів, ніж їх мають громади, а також питання, які не мають такого масштабу, як у земельних адміністративних одиницях. Проведення внутрішньої політики здійснюють разом землі і місцева влада, але остання виконує тут більшу роль.

19. Конституційні засади місцевого самоврядування у Великобританії

У Великобританії діє автономна система місцевого самоврядування, за якою пряме підпорядкування за вертикаллю здійснюються в обмеженій формі. Система місцевого самоврядування. Великобританії за вертикаллю включає дві ланки. Органи місцевого самоврядування Здійснюють свої повноваження у рамках, які визначені центральною владою. Члени місцевих рад обираються громадянами та здійснюють свою діяльність на безкоштовній основі. Рада обирає з числа радників голову (у містах – мера). До компетенції місцевих рад належать питання місцевого значення: соціальне обслуговування, пожежна безпека, дорожній рух тощо. Акти органів місц. самоврядування – це, як правило, акти делегованого законодавства. Нормативні постанови встановлюють загальнообов’язкові правила для визначної території та затверджуються відповідним центральним урядовим відомством. За законністю таких постанов спостерігають суди.

20. Конституційні засади територіального устрою і місцевого самоврядування Польської Республіки

Республіка Польща є демократичною правовою державою, яка здійснює принципи соціальної справедливості. Вона є єдиною державою, в якій найвища влада належить нації. Нація здійснює владу через своїх представників або безпосередньо. По питаннях, які мають особливе значення для держави, може бути проведено загальнопольський референдум. Органи публічної влади діють на основі і в межах права. Конституція проголошується верховним правом країни. Норми Конституції є нормами прямої дії, якщо Конституція не передбачає іншого. Устрій Республіки Польща основується на поділі і рівновазі законодавчої, виконавчої та судової влади. Законодавчу владу здійснює Сейм і Сенат, виконавчу - Президент Республіки Польща і Рада Міністрів, а судову - суди і трибунали. Республіка Польща забезпечує свободу створення та діяльності політичних партій. Вони об'єднують на принципах добровільності та рівності польських громадян з метою впливати демократичними методами на формування політики держави. Республіка забезпечує свободу утворення та діяльності професійних громадсько-професійних організацій сільських об'єднань, громадських рухів, а також інших добровільних об'єднань і фондів. Забороняється утворення політичних партій та інших об'єднань, програма або діяльність яких передбачає або допускає расову та національну ненависть, застосовує насильницькі методи з метою захоплення влади або впливає на політику держави, або передбачає збереження в тайні структури та членства. Збройні сили Республіки слугують охороні незалежності держави й цілісності її території, а також забезпечення безпеки і недоторканності її кордонів.

Місцеве самоврядування

Місцеве самоврядування виконує суспільні завдання, не закріплені Конституцією чи законом за іншими органами державної влади. Стаття 16 Конституції приписує, що всі жителі одиниць основного територіального поділу (воєводства, міста та гміни) складають в силу закону самоврядувальну спільність. Місцеве самоврядування бере участь у виконанні державної влади. Належну йому в межах законів більшу частину суспільних завдань самоврядування виконує від свого імені та несе за це особисту відповідальність.

Конституція визначає, що основною одиницею самоврядування є гміна (ст. 164). Інші одиниці регіонального та місцевого самоврядування визначаються законом. Гмінний рівень складає основу і практично на його долю місцевого самоврядування випадає найбільше завдань з питань, що не закріплені за іншими одиницями місцевого самоврядування. Кожна одиниця місцевого самоврядування володіє правоздатністю; їм належать право власності та інші майнові права; самостійність цих одиниць підлягає правовому захисту (ст. 165).

Суспільні завдання, пов'язані з задоволенням потреб самоврядної спільності, виконує одиниця місцевого само врядування як свої власні задачі. Закон може доручити виконання інших завдань, якщо це випливає з обґрунтованих потреб держави. Суперечки про компетенцію між органами місцевого самоврядування і урядовою адміністрацією вирішуються адміністративним судом.

Усім одиницям місцевого самоврядування Конституцією забезпечується участь у державних доходах, виходячи з обсягу покладених на них завдань. Доходи одиниць місцевого самоврядування, а також спільні та цільові дотації за рахунок коштів державного бюджету, є їх власними доходами. Одиниці місцевого Самоврядування мають право встановлювати розмір місцевого оподаткування і місцевих зборів в межах, визначених законом.

У структуру самоврядування входять розпорядчі і виконавчі органи, що формуються шляхом виборів. Вибори є загальними, рівними, прямими і проводяться голосуванням.

Члени гмінних та інших спеціальностей можуть вирішувати шляхом референдуму питання, які стосуються, цієї спільності, в тому числі питання щодо відкликання обраного на прямих виборах органу місцевого самоврядування.

Діяльність органів місцевого самоврядування підлягає нагляду з точки зору її законності. Органами, що наглядають за діяльністю одиниць місцевого самоврядування, є Голова Ради Міністрів і воєводи, а з фінансових питань - регіональні рахункові палати.

Одиниці місцевого самоврядування співпрацюють між собою та навіть створюють різного роду спілки. Крім того, мають право вступати в міжнародні об'єднання місцевих та регіональних спілок, а також співпрацювати з місцевими та регіональними спілками інших держав

21. Конституційні засади місцевого самоврядування у США

Місцеве самоврядування та управління в США базується на адміністративно-територіальному поділі, що входить до компетенції штату. Тому системи місцевого самоврядування у різних штатах різноманітні.

Більшість штатів, крім двох, поділяються на графства. Усього в США понад 3 000 графств, їх населення обирає цілу низку посадових осіб: шерифа, прокурора, казначея. Під їх керівництвом працюють муніципальні посадовці.

Міста виділені із графств і мають свою окрему систему місцевого самоврядування. У США існують 3 системи місцевого самоврядування. У більшості міст існує система «рада-управляючий». Населення обирає раду, яка в свою чергу обирає мера. Мер головує у раді і не займається управлінською діяльністю. Управління здійснює найманий за контрактом посадовець-менеджер. Друга система «рада-мер». Населення окремо вибирає місцеву раду і мера, який здійснює управління містом. Третя – «комісійна система». Населення обирає комісію у складі 3-7 осіб, які виконують функції міської ради і відають окремими галузями управління.

Графства поділяються на тауни і тауншипи. Ці найменування склалися історично і на сьогоднішній день між ними фактично немає наякої різниці.

Компетенція органів місцевого самоврядування визначається конституціями і законами окремих штатів. Вона відповідає принципам місцевого самоврядування.

22. Конституційні засади територіального устрою і місцевого самоврядування у Франції

Конституція 1958 р. встановила, що Франція є неподільною, світською, демократичною і соціальною республікою, та проголосила принцип народного суверенітету, який здійснюється народом через його представників і на референдумі. Ця Конституція запровадила змішану республіканську форму, яка визначається насамперед тим, що глава держави (Президент) обирається без участі парламенту, а Прем'єр-міністр призначається Президентом без згоди парламенту (ознаки президентської республіки). Водночас Уряд відповідає перед нижньою палатою парламенту (парламентська форма правління). В Основному законі закріплене важливе положення про те, що республіканська форма правління не може бути предметом перегляду (ст. 89).

За формою територіально-політичного устрою Франція є складною унітарною державою (Корсика - політична автономія, Нова Каледонія - асоційована держава).

Місцеве самоврядування

Система місцевих органів у Франції ґрунтується відповідно до адміністративно-територіального поділу, який у 1980-ті роки був радикально реформований за допомогою прийняття законів про децентралізацію.

Складовими частинами адміністративно-територіальної структури Франції є: комуна, кантон, округ, департамент і регіон. При цьому кантон і округ не мають виборних органів управління та самоврядування, а є територіями, в межах яких діють деякі спеціальні адміністративні органи. Округами управляє супрефект, який призначається зверху. Кантони являють собою історико-географічні одиниці та використовуються як виборчі округи для виборів до ради департаментів, а іноді у них створюються судові органи - трибунали малої інстанції. Крім них існують такі спеціальні округи, як: військові, судові, шкільні та ін., межа яких не завжди збігається з межами адміністративно-територіальних одиниць.

Територіальними самоврядними колективами Франції, що мають виборні органи самоврядування, є регіони, департаменти та комуни.

Традиційно основною одиницею адміністративно-територіального поділу Франції є департамент. З 1965 р. на території метрополії їх нараховується 96, включаючи Париж.

Головним представницьким органом регіону є регіональна рада, члени якої обираються шляхом загальних і прямих виборів у пропорційній виборчій системі. Вибори проводяться по департаментах. Кількість представників, що обираються від департаментів, пропорційна кількості населення, але в будь-якому випадку не може бути менша за три.

Представником центральної влади в регіоні є регіональний комісар республіки (стара назва префекта, уживана й тут). Префектом (регіональним комісаром республіки) регіону є префект найбільш значного департаменту регіону. Він представляє державу, уряд і окремих його членів, інформує їх про події на підвідомчій території, керує діяльністю місцевих державних служб. У порядку адміністративного нагляду за самоврядуванням префект одержує всі акти органів самоврядування протягом 15 днів після їх прийняття і може оскаржити їх по мотивах незаконності в адміністративний суд.

У департаментах обирається генеральна (департаментська) рада терміном на шість років, що поновлюється на половину кожні три роки. Члени генеральної ради, іменовані радниками, обираються шляхом загального, прямого і таємного голосування. Застосовується мажоритарна система виборів у два тури. Виборчим округом на виборах є кантон (звідси й сама назва цих виборів — "кантональні"). На чолі генеральної ради і департаментської адміністрації стоїть голова, який обирається його радою. До ведення генеральної ради віднесене прийняття бюджету і контролю за його виконанням, організація департаментських служб, керування майном департаменту. Департамент покликаний координувати діяльність органів самоврядування комун і розподіляти фінансові субсидії між комунами.

Отже, вся система місцевого й регіонального управління ґрунтується на сполученні управління і самоврядування. При цьому управління здійснюють призначувані урядом чиновники, а самоврядування представлене представницькими установами, що обираються населенням.

23. Конституційні засади судової влади Великобританії

Незважаючи на численні судові реформи, на сучасному етапі британська судова система й досі залишається складною і децентралізованою. У зв'язку з тим, що прецедентне право є суттєвою складовою частиною Конституції, система вищих судових інстанцій дуже розгалужена. Вищою судовою інстанцією в Об'єднаному Королівстві є Палата лордів, яка розглядає апеляції апеляційних інстанцій Англії та Уельсу, а також Шотландії (тільки з цивільних справ). Висновок Палати лордів передається до відповідної апеляційної інстанції, яка формулює постанову відповідно до цього висновку.

Верховний суд Англії та Уельсу очолюється лорд-канцлером і складається з трьох самостійних судових установ — Апеляційного суду, Високого суду та Суду Корони. Судді Верховного суду призначаються Королевою довічно за рекомендацією лорда-канцлера з числа баррістерів (юристів, що мають виступати виключно у вищих судових інстанціях).

Апеляційний суд складається з цивільного та кримінального відділень та колегіально розглядає апеляції на постанови інших суддів. Високий суд має три відділення — королівська лава, канцлерське та сімейне відділення. Відділення королівської лави у першій інстанції розглядає найскладніші цивільні справи та апеляції на вироки магістратських судів. Канцлерське відділення у першій інстанції заслуховує цивільні справи, пов'язані з власністю, банкрутством тощо. Сімейне відділення розглядає скарги на рішення магістратських судів з усіх сімейних відносин.

У зв'язку із судовою реформою 1971 р. був утворений Суд Корони, який у першій інстанції за участю присяжних (в інших британських кримінальних судах присяжних немає) розглядає найбільш серйозні кримінальні злочини, а також апеляції на вироки та рішення магістратських судів.

До категорії нижчих судів британської судової системи належать суди графств і магістратські суди. Суди графств (їх нараховується близько 350) є основними органами цивільного правосуддя, які у першій інстанції розглядають 90% усіх цивільних справ. Магістратські суди вирішують близько 98% кримінальних справ, але, якщо злочин особливо серйозний, то справа передається до Суду Корони.

Поряд із судами загальної юрисдикції в Англії та Уельсі функціонують спеціалізовані суди (трибунали), які утворюються за галузевим принципом. Наприклад, Суд з розгляду скарг на обмеження свободи підприємців, промислові трибунали тощо.

24. Конституційні засади судової влади Польської Республіки

Судову владу здійснюють вільні та незалежні суди (Верховний суд, суди загальної юрисдикції, адміністративні суди, військові суди), а також трибунали (Конституційний трибунал – відповідник українського Конституційного суду і Державного трибуналу). Про це говорить Конституція РП у статті "Влада судів та трибуналів є відокремленою і незалежною від інших влад".

Верховний суд – це головний судовий орган у Республіці Польща. Згідно із законом від 27 липня 2001 р. "Про устрій судів загальної юрисдикції", Верховний суд здійснює контроль над діяльністю судів загальної юрисдикції, адміністративних та військових судів щодо ухвалення постанов. Верховний суд займається передусім розглядом касацій, а також забезпечує правильність і цілісність інтерпретування закону та судової практики. Суттєвим є той факт, що Верховний суд може також оцінювати законопроекти.

Найбільш доступними для громадян є суди загальної юрисдикції. Згідно із законом, до судів загальної юрисдикції можна зарахувати районні, окружні та апеляційні суди. Треба підкреслити, що вони чинять правосуддя у сфері, яка не належить до адміністративних і військових судів, а також невластива Верховному суду.

Районний суд – це основна одиниця правосуддя, яка ухвалює рішення. Він створений для однієї або більшої кількості гмін і розглядає у першій інстанції судові, цивільні, кримінальні, сімейні та опікунські справи, а також справи, які торкаються економіки, трудового права і права на соціальне страхування. До складу районного суду входить також відділ кадастрових книг, створений з метою ведення кадастрових книг та інших цивільних справ у сфері кадастрово-бухгалтерського судочинства.

Міські суди – відділи районних судів. Цим судам доручено розгляд справ у першій інстанції про правопорушення, фіскальні злочини (які підлягають покаранню грошовим штрафом до 360 денних ставок або ув'язненню до 2 років) або злочини, що переслідуються судом (на підставі приватного звинувачення).

Окружний суд – це чергова одиниця правосуддя, яка виносить рішення і діє у польській системі загальної юрисдикції. У першій інстанції вирішує справи цивільного, кримінального, економічного, трудового права, а також права на соціальне страхування. Крім цього, розв'язує справи про розлучення, якщо вони не були розглянуті районним судом. Окружний суд є одночасно судом другої інстанції – апеляційним, який розглядає апеляції на справи, що розглядалися першою інстанцією у районному суді. Суд складається з відділів: цивільний, кримінальний, праці (трудовий суд), економічний (економічний суд), а також пенітенціарний і відділ, що здійснює нагляд за виконанням карних постанов.

Додатково в окружному суді Варшави функціонує Антимонопольний суд. Це окрема організаційна одиниця з ведення справ, які стосуються захисту конкуренції, регулювання енергетики, телезв'язку і залізничного транспорту.

Апеляційний суд розглядає апеляції, отже є судом другої інстанції для справ, які раніше розглядались у першій інстанції окружного суду. Апеляційний суд складається з відділів: цивільний, кримінальний, трудового права і соціального страхування. Треба додати, що в апеляційному суді у Варшаві діє також Люстраційний відділ, який розглядає справи співпраці зі спеціальними службами у періоді комуністичної системи ПРЛ (ПНР).

Судову владу у Польщі здійснюють також адміністративні та військові суди.

Адміністративні суди діють у сфері, визначеній законом, тобто здійснюють контроль за діяльністю публічної адміністрації. Цей контроль полягає також у тому, що суд виносить рішення про відповідність до законів різних постанов (ухвал) органів місцевого самоврядування і нормативних актів місцевих органів урядової адміністрації. Найбільш відомим прикладом адміністративного суду є Верховний адміністративний суд (ВАС).

ВАС ухвалює рішення у справах, які торкаються адміністративних рішень, постанов, виданих під час адміністративного процесу, постанов органів місцевого самоврядування, виконавчого та гарантійного позову і т. д.

Військові суди, згідно із законом від 21 серпня 1997 р. "Про устрій військових судів", здійснюють правосуддя у Збройних силах Речі Посполитої у кримінальних справах, а також виносять рішення в інших справах, переданих на розгляд іншими одиницями.

У польській правовій системі є також одиниця трибуналу, наприклад Конституційний трибунал та Державний трибунал. Згідно з Конституцією РП, разом з судами вони становлять відокремлену владу, незалежну від інших влад.

Конституційний трибунал. Згідно із записами статті 188 Основного закону, Конституційний трибунал виносить рішення у справах згідності з Конституцією законів, міжнародних договорів, правових постанов, які видаються центральними державними органами, мети або діяльності політичних партій, згідності законів з ратифікованими міжнародними договорами. Конституційний трибунал вирішує також конфлікти між центральними конституційними органами держави. Постанови Конституційного трибуналу ухвалюються більшістю голосів і є остаточними.

Державний трибунал. Згідно із законом від 26 березня 1982 р., Державний трибунал виносить рішення про відповідальність осіб, які займають державні пости, за порушення Конституції та законів. Відповідальність перед Трибуналом несуть: Президент Речі Посполитої, члени Кабінету Міністрів, Голова Верховної контрольної палати і Голова Національного банку Польщі, керівники центральних урядів, міністри, члени Державного комітету телебачення і радіомовлення.

25. Конституційні засади організації судової влади в США

У ст. З Конституції сформульована основа федеральної судової системи: "Судова влада Сполучених Штатів здійснюється Верховним судом і тими нижчими судами, які час від часу засновуватимуться Конгресом".

Верховний суд. Верховний суд є вищою судовою інстанцією Сполучених Штатів і єдиним судом, створення якого передбачено Конституцією. Рішення Верховного суду не підлягають апеляції ні в якому іншому суді. Конгрес має право встановлювати кількість судів Верховного суду і в певних межах вирішувати, які справи підлягають розгляду в ньому, але він не може змінити тих прав, які надані Верховному суду самою Конституцією.

Апеляційні і окружні суди. Другий рівень федеральної судової системи складають апеляційні суди, які були створені 1891 р. з метою спрощення розподілу судових справ і полегшення роботи Верховного суду. Територія Сполучених Штатів поділяється на 11 зон, кожна з яких обслуговується судом у складі від 3 до 15 суддів. Апеляційні суди переглядають рішення окружних судів (суд першої інстанції федеральної юрисдикції) в межах своїх округів. Вони також переглядають постанови незалежних арбітражних агенцій, таких, наприклад, як федеральна торговельна комісія й інші.

Ступенем нижче апеляційних судів стоять окружні суди. 50 штатів розділені на 89 округів. В окружному суді може бути від одного до 87 суддів. Залежно від масштабу справи, що розглядається, судді тимчасово можуть бути переведені з одного окружного суду до другого. Конгрес встановлює межі округів залежно від кількості населення та обсягу роботи. Деякі невеликі штати створюють один округ, тоді як великі штати (Нью-Йорк, Каліфорнія, Техас) поділяються на чотири округи кожний.

Спеціальні суди. В додаток до федеральних судів загальної юрисдикції час від часу виникає необхідність у створенні спеціальних судів. Це так звані легіслативні суди, оскільки вони були створені законодавчим актом Конгресу. Судці в цих судах, як і їхні колеги в інших федеральних судах, призначаються Президентом за узгодженням із Сенатом на період усього життя.

Мабуть найважливіший з таких судів - це Претензійний суд, створений 1855 р. для розгляду грошових позовів, які пред'являли США. Крім зазначеного, спеціальними судами є Митний суд, який займається виключно цивільними справами, які пов'язані з податками і зборами на товари, які імпортуються

26. Конституційні засади організації судової влади Франції

Правосуддя у Франції здійснюється чотирма гілками судової влади:

1) суспільні суди, в яких розгляд дрібних суперечок здійснюється непрофесійними суддями — медіаторами (посередниками), що призначаються місцевими радами; 2) ієрархічна система судів загальної юрисдикції, які розглядають карні та цивільні справи. Це трибунали малої інстанції, що розглядають незначні кримінальні та цивільні справи (є в департаментах); трибунали великої інстанції, що розглядають карні та цивільні справи середньої складності; апеляційні суди; суди присяжних (асизи) при розгляді кримінальних правопорушень, за які передбачене покарання понад п'ять років позбавлення волі. До їхнього складу входять три фахових судді та 9 присяжних засідателів; касаційний суд, що очолює всю систему судів загальної юрисдикції; 3) різноманітні спеціальні суди (по справах неповнолітніх, військовослужбовців, з кримінальних справ, а також комерційні й трудові); 4) ієрархічна система адміністративних судів, яку складають регіональні адміністративні суди (низова ланка), адміністративні апеляційні суди та державна рада (вища ланка).

Крім цих судів у Франції існує два спеціальних органи, що не увійшли до судової системи, вони створені для суду над вищими чиновниками: 1) Суд правосуддя республіки — судить міністрів; 2) Високий суд правосуддя — розглядає обвинувачення проти президента.

Наявність такої складної судової системи зумовлює можливість суперечок про компетенцію та підсудність. Для дозволу цих суперечок створений Трибунал по конфліктах. Він складається з восьми членів: по три обираються Касаційним судом і Державною радою. Ці шість членів обирають із числа своїх колег у відповідному органі ще двох членів Трибуналу і двох їхніх заступників. Перевибори проводяться кожні три роки. Головою Трибуналу за посадою є міністр юстиції, але фактично Трибуналом керує віце-голова, який призначається міністром юстиції.

27. Конституційні засади організації судової влади ФРН

У відповідності з Конституцією організація судової системи ФРН характеризується її федеративним устроєм та наявністю судів загальної і спеціальної юрисдикції. Конституція розрізняє п'ять основних галузей юстиції (загальну, трудову, соціальну, фінансову та адміністративну) і засновує відповідні їм п'ять систем судів, кожна з яких очолюється особистим вищим органом. При цьому загальним судам підсудні цивільні та кримінальні справи, які не були віднесені до компетенції органів адміністративної юстиції і інших спеціалізованих судів. Діяльність загальних судів регламентується Законом про судоустрій, відповідними законами і положеннями про них. До загальних судів належать дільничні, земельні, вищі земельні суди та Федеральна судова палата. До спеціальних судів відносять суд з трудових справ, земельний суд з трудових справ. Федеральний суд з трудових справ.

Особливістю судової системи Німеччини є те, що вона має суттєві відмінності від судових систем інших країн. Так, у державі немає єдиного Верховного суду;

29 . Конституційні основи територіального устрою РФ

Російська федерація складається з республік, країв, областей, міст федерального значення, автономної області, автономних округів - рівноправних суб’єктів федерацій (ст. 5, п. 1 Конституції РФ).

У наш час до складу федерації входить 21 республіка - суб'єкт федерації: Республіка Адигея, Республіка Алтай, Республіка Башкортостан, Республіка Бурятія, Республіка Дагестан, Інгуська Республіка, Кабардино-Балкарська Республіка, Республіка Калмикія-Хальмг Тангч, Карачаєво-Черкеська Республіка, Республіка Карелія, Республіка Комі, Республіка Марій Ел, Республіка Мордовія, Республіка Саха (Якутія), Республіка Північна Осетія, Республіка Татарстан (Татарстан), Республіка Тува, Удмуртська Республіка, Pecпубліка Хакасія, Чеченська Республіка, Чуваська Республіка - Чаваш Республіка.

За декларацією про державний суверенітет 1990 року, визнано доцільним суттєве розширення прав республік, автономної області, автономних округів, а також країв і областей. Потім це було зафіксовано в Конституції РФ.

Кожна республіка має свою Конституцію, яка законодавчо закріплює основи її конституційного ладу, права, свободи та обов'язки громадян; систему, принципи організації і діяльності та компетенцію законодавчих, виконавчих, судових і місцевих органів.

Республіки приймають Конституції самостійно і не потребують затвердження вищими органами федерації. Республіки вносять зміни і доповнення до Конституцій, приймають закони, кодекси, слідкують за їх виконанням. Конституції, закони та інші правові акти не повинні суперечити Конституції федерації і федеративним законам. У разі затвердження вищими органами федерації республіки вносять зміни і доповнення до Конституцій, приймають закони, кодекси, слідкують за їх виконанням. Конституції, закони та інші правові акти не повинні суперечити Конституції федерації і федеративним законам. У разі суперечностей між федеративним законом і нормативним правовим актом суб'єкта федерації діє федеральний закон.

Конституції республік закріплюють самостійну систему державних органів. Республіки - суб'єкти федерації - мають законодавчі, виконавчі та судові органи.

Законодавчі (представницькі) органи, які були утворені замість Верховних Рад, називаються по-різному: Народними зборами, Державними зборами, Конституційними зборами, Законодавчими зборами - Верховним Хуралом, Народним Хуралом, Парламентом тощо.

Це - парламенти республік. Вони є єдиними законодавчими (представницькими) органами, обираються загальними виборами на 4-5 років. Кількісний склад парламенту встановлюється законодавством республіки.

Більшість парламентів є однопалатними, за винятком Державних зборів Башкортостану, Законодавчих зборів Карелії, парламенту Кабардино-Балкарії, а також Державних зборів Республіки Якутія (Саха), які мають двопалатну структуру. Так, Державні збори Якутії мають у своєму складі Палату республіки, яка працює на непостійній основі, і Палату представників, яка працює постійно, на професійній основі.

Республіки мають право встановлювати свої державні мови. В органах державної влади, органах місцевого самоврядування, державних установах республік вони уживаються поряд з державною мовою Російської Федерації. Установлюючи це право, Конституція РФ виходила з того принципу, що мова - це одна з перших ознак народу. Немає мови - немає держави. Державні органи та громадські організації республік вживають заходи по збереженню та розвитку мови.

Повноваження республік закріплюються у Конституції Російської Федерації і в Конституціях республік. Це спільні предмети відання федерації і республік та самостійні (виключні) предмети відання республік.

Місцеве самоврядування:

Відповідно до Конституції РФ (п. 2 ст. 3), народ здійснює свою владу безпосередньо, а також через органи державної влади та органи місцевого самоврядування. Місцеве самоврядування - це спосіб організації та здійснення влади на місцях, який забезпечує самостійне рішення громадянам повноважень місцевої влади. Місцеве самоврядування забезпечує самостійне рішення населенням питань місцевого значення, володіння, користування і розпорядження муніципальною власністю.

Згідно з Конституцією РФ (ст. 12), орган місцевого самоуправління не входить до системи органів державної влади. Місцеве самоврядування здійснюється громадянами шляхом референдуму, виборів та інших форм прямого волевиявлення. До місцевого самоврядування належать міські і сільські поселення, частини цих поселень (райони міст, мікрорайонів, квартали, вулиці тощо).

Система органів місцевого самоуправління є вибірні та інші органи місцевого самоуправління. Представницькі органи (дума, муніципальний комітет, збори представників тощо) складаються з депутатів, обраних на основі загального, рівного та прямого виборчого права при таємному голосуванні, глави муніципальних утворень (глава адміністрації, староста і т. п.) обираються або призначаються.

Органи місцевого самоврядування самостійно управляють муніципальною власністю, формують, затверджують і виконують місцевий бюджет, установлюють місцеві податки та збори, здійснюють охорону громадського порядку, а також вирішують інші питання місцевого значення.

Конституційні поправки та перегляд Конституції РФ регулюються главою 9. Процес внесення поправок і перегляд Конституції дуже складний. Пропозиції про поправки та перегляд положень Конституції можуть вносити Президент РФ, Рада Федерації, Державна дума, Уряд РФ, законодавчі (представницькі) органи суб'єктів федерації, а також не менш як одна п'ята членів Ради Федерації або депутатів Державної думи. Особливо складний процес установлює Конституція для перегляду глави 1 (Основи Конституційного ладу), глави 2 (Права та свободи людини і громадянина), глави 9 (Конституційні поправки та перегляд Конституції). Ці три глави (1, 2, 9) взагалі не можуть бути переглянуті Федеральними Зборами, а якщо пропозицію про перегляд положень глав 1, 2, 9 було підтримано трьома п'ятими голосів від загальної кількості членів Ради Федерації та депутатів Державної думи, то відповідно до федерального Конституційного закону (він до цього часу не підготовлений), скликаються Конституційні Збори.

Конституційні Збори або підтверджують незмінність Конституції або розробляють проект нової Конституції, який приймається Конституційними Зборами двома третинами голосів від загальної кількості їх членів чи виноситься на всенародне голосування.