40. Конституційно-правове регулювання релігійних відносин і статусу церков у зарубіжних державах

В більшості країн церква конституційно відокремлена від держави, а релігія оголошується особистою справою людини. В деяких демократичних країнах, тим не менше, конституційне право несе відбиток певної антицерковної спрямованості, обумовленої боротьбою проти клерикальних посягань церкви.

Є такі демократичні держави в яких певна релігія проголошена державною, офіційною (Греції і Болгарії). В ряді країн статус релігійних общин і церков детально врегульований діючим законодавством. Наприклад, у Франції згідно Закону про відокремлення церкви від держави, Республіка не визнає і не субсидує ніяку церкву і не оплачує її служителів. В ряді інших демократичних держав практикується фінансування церков з державного бюджету, церковним актам громадянського стану надається юридична сила і т.д.

Однак, зазвичай статус державної релігії і церкви надається в країнах з авторитарними і тоталітарними режимами. Іслам, наприклад, визнається державною релігією більш ніж в 30 країнах. В одних мусульманських країнах (Алжир) оголошення ісламу державною релігією означає лише, що держава поважає ісламську релігію, яку сповідує більшість населення. В інших мусульманських країнах (Саудівська Аравія) шаріат володіє вищою юридичною силою ніж закон і навіть конституція. Ісламські норми нерідко визначають конкретні інститути державної влади аж до їх компетенції і порядку формування.

41.

42.

43.

44. Конституційно-правовий статус глави держави (президента) в умовах республіканської форми правління.

Головна відмінність президента від монарха полягає у тому, що президент - це посада виборна - по-перше, і строкова - по-друге. Зазвичай, президентів обирають згідно з конституцією на строк від 4 до 7 р.

Безумовно, перевагою президентської посади порівняно з монаршою, з позиції демократії, є те, що на цю посаду може бути обраний будь-який громадянин республіки, який відповідає вста­новленим цензам, згідно з його заслугами І достоїнствами в очах співвітчизників.

У президентських республіках, дуалістичних і абсолютних монархіях глава держави фактично особисто формує уряд. Тому призначені ним міністри виступають у сфері управління країною в ролі його радників і помічників, а прийняття політичних рішень залишається прерогативою виключно глави держави.

У напівпрезидентській республіці глава держави особисто при­значає прем'єр-міністра, а за його поданням - членів уряду. При цьому на його дії не впливає згода парламенту або однієї з палат. В управлінні країною глави держав спираються на широкий адміністративний апарат, очолюваний найбільшими прибічника­ми й довіреними особами.

Керівна діяльність глави держави пов'язана з виконанням ба­гатьох організаційних прерогатив. Він призначає «службовий уряд», якщо не дійшли згоди у парламенті щодо утворення уряду країни; скликає парла­мент на чергові й надзвичайні сесії і т. ін.

Глави держав наділені широкою регламентарною владою. Ви­дані ними нормативні акти повинні мати підзаконний характер і загальнообов'язкову силу на всій території країни.

48. Я то і так знаю=)