38.Філософський світогляд І.Франка. І. Я. Франко перший в українській (і один з перших у європейській) літературі всебічно розробляє тему праці і трудової моралі. Вже в першому своєму філософському трактаті "Поезія і її становисько в наших кременах" Франко говорить, що духовне ледарство, то злочин проти гуманності. Ставлячи в центр своєї філософії люди­ну, І. Франко формулює головний закон людяності, суть якого в тому, що неробство - зло, а праця — добро. Праця у розумінні Франка - єдине, що здатне творити і вдосконалювати людську душу, вселяти в неї почуття гідності й правди. Однак в таку духовну силу може обертатися лише така праця, в якій живе громадянська свідомість, яка не тільки виправдовує, а й визначає мету й сенс людського покликання на землі. Але жити лише для праці неможливо, вважає Фран­ко. Крім праці є внутрішнє благо людини, її творче натхнення, її пісня, здатна, бодай на певний час, відривати душу від земного, колючого, брудного і переносити її до надії та віри у завтрашній день. У Франковій творчості постійно виступають дві взаємозалежні сили, які володіють істотою людини і природою суспільства. Це пісня і праця, дух і матерія, книга і хліб. Одна з основних філософських ідей І. Франка - думка про те, що найбільшою цінністю на землі є не просто людина, а "правдивий живий чоловік". Така людина - носій духу, а той дух є "вічний революціонер". Філософія І.Франка замішана на почуттях і ' розумінні благородності людського духу. "Дух, що тіло рве до бою", дух любові й справедливості, знання й гро­мадянської самопожертви, віри в щасливу майбутність - це дух істинно франківський, каменярський. В одно­му з найкращих філософських віршів ("Веснянки"), звертаючись до матері природи, поет звинувачує її в тому, що вона найдосконаліше своє творіння - людську душу - кидає "свиням під ноги". Франко гово­рить, що, на жаль, людина цілком природно підламує собі "крила духовності", втрачає потяг до ідеалу, стає жертвою песимізму й збайдужіння. Франківська філософія породжує досить важливу і актуальну ідею: людина носить вічність у своїй уяві, в ілюзіях і думках, у муках свого сумління, а тому в сфері духу панує, власне, та найдорожча різнорідність, яка робить людей несхожими, цікавими і цим дає людям основу для їхньої єдності. Філософія Франка - це також заповідь любові до Батьківщини й до людства. В цілому його філософія - це яскраве втілення філо­софії українського духу початку XX ст., основи якої заклали Г. Сковорода і Т.Шевченко.

6.8 Поняття світогляду. Його зміст, структура, рівні, види.Історичні типи світогляду.Особливості філософського світогляду. Людина пристосовує зовнішній світ до своїх потреб. Щоб пристосувати середовище людина змушена оглядати світ. На цій основі формується поняття світогляду. Першою визначальною рисою світогляду є теоретичне, пізнавальне відношення до світу, коли людина освоює світ таким, яким він є незалежно від свідомості людини. Але оскільки людина потребує змінювати світ, то ставить його у відношення до себе, тобто освоює світ таким, яким він мусить бути -- це духовно-практична риса світогляду, яка передбачає бачення світу з прагматичної точки зору. Світогляд -- система поглядів людини на світ, природу, суспільство і своє місце у світі. Це не всі погляди і уявлення, а лише найважливіші сутності. Світогляд є цілісним, це система поглядів. Це узагальнююче осмислення сенсу людського життя, система цінностей. На його основі формується людська життєдіяльність, спосіб пізнання світу, переконання і ідеали. Світогляд формується разом зі свідомістю на основі досвіду і практики. Складається зі світовідчуття, світосприйняття і світорозуміння. Дільтей розрізняв три типи світогляду: релігійний, мистецький (естетичне переживання людини, пов'язаний не з пізнанням світу, а з його особливим сприйманням і осмисленням) і філософський -- вища форма світогляду, дає цілісне світосприймання і світобачення. В сучасній філософії виділяють міфологічний, релігійний і філософський типи світогляду. Поняття світогляду є ширшим, ніж філософія. Світогляд має буденний і теоретичний рівні. Філософія - це теоретичний рівень світогляду, філософська освіта дається тільки в процесі навчання на відміну від інших рівнів світогляду. Специфікою філософського відношення до світу є те, що розрізняється об'єкт і суб'єкт. Основним предметом філософії є відношення людини і світу, тому вона виконує світоглядну функцію. У філософії питання відношення людини і світу трансформується у філософське питання відношення духовного і матеріального. Світогляд - освіта інтегральна. До його складу входять і грають в нім важливу роль узагальнені знання - повсякденні, або життєво-практичні, професійні, наукові. Чим солідніше запас знань в ту або іншу епоху, у того або іншого народу або окремої людини, тим більше серйозну опору може отримати відповідний світогляд. Наївна, неосвічена свідомість не має в своєму розпорядженні достатніх засобів для чіткого, послідовного, раціонального обґрунтування своїх поглядів, звертаючись часто до фантастичних вигадок, звичаїв.

33.Концепція людини в екзистенціалізмі. Ж.-п. Сартр “Екзистенціалізм – це гуманізм”.

Провідним філософським напрямом сучасності є екзистенціальна філософія - у центр філософських рефлексій ставить філософію людського існування.

На противагу класичній раціоналістичній філософії екзистенціалісти намагаються осягнути буття як якусь безпосередню нерозчленовану цілісність суб'єкта та об'єкта. Виділивши як першопочаткове і правдиве буття саме переживання, вони розуміють його як переживання суб'єктом свого «буття-в-світі». Буття тлумачиться як безпосередньо дане людське існування, як екзистенція, котра не може бути пізнана ні науковими, ні філософськими засобами.

Серед багатьох напрямків філософської думки ХХ ст. ідея соціально-субстанційного розуміння сутності людини яскраво виражена в екзистенціалізмі, який ще називають “філософією існування”. Наскрізною темою цієї філософії є “особа в ситуації”, причому в ситуації кризовій, безвихідній, межовій між життям і смертю. У розумінні людини екзистенціалізм виходить з реальних індивідів, спільних умов людського існування (бути в світі, бути за роботою, бути серед інших, бути смертним тощо) та суб`єктивності індивіда ( з того, що схоплюється безпосередньо, подібно до декартівського “Я мислю, а отже існую”). Ці ідеї викладені в роботах представників атеїстичного напрямку: німецького філософа М.Гайдеґґера (1889-1976) і французького філософа Ж.П.Сартра (1905-1980)

Отже, екзистенціалізм розцінює внутрішні переконання людини, її духовний світ як визначальний фактор у стратегії життєдіяльності. Це означає, що особа з усіма її чеснотами й вадами не формується історією, а тільки опиняється в ній і протистоїть їй як долі-ситуації

Екзистенціалізм у підході до проблеми людини переносить центр ваги із зовнішньосоціальних факторів на внутрішній світ особи, на суверенітет, самодіяльність і силу її духу. У зв`язку з цим відповіді на питання, яким бути, як жити, до чого прагнути тощо потрібно шукати не у соціальному оточенні, його директивних діях, а у внутрішньому світі людини, яка є дійсним хазяїном свого неповторного “Я” і своєї долі.

Це означає, що людина спочатку існує, з`являється в світі, і тільки потім формується сутнісно. Саме тому в екзистенціалізмі її не можна визначити, бо спочатку вона нічого собою не являє. Соціальною особою вона стає потім, причому такою, якою вона сама себе сконструює. Отже, немає жодної наперед заданої істотності людини. Вона є істотою зорієнтованою в майбутнє, яка усвідомлює власний проект. Тому людина передовсім є проект, що переживається суб`єктивно. Оскільки вона є тим, ким намагається бути, тому сама визначає своє майбутнє, проектує долю, а отже й відповідає за те, ким стає. Дійсно, кожна дія, що витворює з нас людину, конструює її майбутній образ. Вибираючи себе, ми стверджуємо цінність того, що вибираємо і цей образ є значущий для всіх. Ця значущість несе в собі тривогу за те, наскільки сконструйований образ відповідає соціальним очікуванням. Вибираючи себе, людина стає й відповідальною за інших (бо вступає з ними у взаємини), навіть, за все людство, оскільки її сутність є соціальною, тобто властивою всім людям. Вступаючи у зв`язки з іншимим, людина необхідно має робити вибір. Тому істотність людини  це свобода й відповідальність, вибір і тривога.Отже, слід віддати належне екзистенціалізму за його ідею морального стоїцизму та віру у силу людського духу, здатного всупереч усьому підносити людину над буденністю і вести її шляхом добра.