Мучение частина 2

2,1.Палеогеографічні регіони фанерозою України

На території України, яка характеризувалася неоднаковою історією природи на різних її площах, досить значно проявилися регіональні особливості в розподіленні суші і моря: найбільші площі море займало на теперішній території України у ранньому силурі, ранньому карбоні, середньому юрі, в першій половині пізньої крейди і в кінці еоцену – початку олігоцену, найменші площі – в пізньому силурі, пізньому карбоні – пермі – тріасі – ранньому і пізньому юрі – ранній крейді, на межі крейди і палеогена, в середньому і пізньому пліоцені і четвертинному періоді. І все ж глобальна етапність проявилась в значній степені і на цій різнорідній території.

Територія і акваторія України знаходиться в межах трьох історичних палеорегіонів: Східно-Європейської платформи (платформ енній частині України), Альпійського геосинклінального поясу (Україниських Карпат із Передкарпаттям і Закарпаттям, глибоководної котловини Чорного моря, Гірського Криму) і епігерцинської платформи (так званої Скіфської плити, Причорноморської западини та ін.). Платформенна частина України в природньоисторичному відношенні досить неоднорідна, у зв’язку з чим вона за різницею геологічної будови і сучасної природи давно розділена на ряд крупних одиниць, які служать одночасно і одиницями палеогеографічного районування, в тому числі і рангу областей. Виділяють палеогеографічні області (частини областей): Український щит, Волино-Подільську плиту, Дніпровсько-Донецьку западину, Донбас, південно-західний схил Воронезького масиву. Області Альпійського геосинклінального поясу – Карпати (в межах України це під області Карпатської області – Передкарпатського, Закарпатського прогинів-западин і Складчастих Карпат), розташовані між Кавказькою і Балканською областями глибоководна западина Чорного моря і прилягаючі з півночі складчасті споруди Криму.

2.2 Центрально-українська палеогеографічна область

Центрально-українська область є найбільшою за площею. Їй відповідає Український щит. Дана область поділяється на наступні під області:

• Пн (Поліська)

• Пд-Сх (Приазовська)

• Центральна (Придніпровська)

Укр. кристалічний щит збудований породами архею і раннього протерозою. Найдавнішими породами і формами, а саме докембрійськими, є граніто-гнейсові куполи й складчасті пояси, що їх розділяють. В ранньому протерозої був лише фундамент. Тут неодноразово відбувалося горотворення з утворенням складок (складчасті пояси). Це тектонічно активна епоха, а з пізнього протерозою платформений етап (тенденція до підняття, відбувається також денудація й переважають наземні ландшафти)

В ранньому протерозої опускається Пд-Зх край Центрально-української палеогеографічної області. Існують або низовинні й перехідні чи морські ландшафти. Була трансгресія в пізній крейді, коли весь щит було затоплено і переважали підводні ландшафти. Ще одна трансгресія спостерігалася в середньому і пізньому палеогені (на їх межі). У пізньому еоцені дана територія була затоплена, а саме Пн і Придніпровська підобласті, а в міоцені затоплена лише периферія цих підобластей.

В плейстоцені тут існує 2 провінції. Пн і Пн-Сх перекриваються мінімум 1 раз льодовиком.

. 2,3 Палеогеографічні особливості Волино-Подільського регіону

Волино-Подільська область на протязі пізньопротерозойського і фанерозойського часу в загальному відповідаласучаній Волино-Подільській плиті, розвивалась на архей-ранньо-середньопротерозойському кристалічному фундаменті. В байкальську палеогеографічну еру (рисей, венд) переважаючі низинні лагунно-континентальні тропічні ландшафти змінилися ранньовендським покривним зледенінням, пізніше – наземними вулканогенними ландшафтами, коли були сформовані трапові покриви до 0,4 км потужності. В кінці цієї ери (закінчення венду – початок кембрія) існували підводні ландшафти епіконтинентального моря.

Каледонська палеогеографічна ера (ранній палеозой) – час переважання підводних епіконтинентальних обстановок, утворення потужних (сумарно більше 3 км) теригенних і карбонатних товщ, а в кінці ери (ранній девон) – континентальних червоноколірних покривів (завбільшки 1 км потужності) в умовах тропічного клімату. Герцинська палеогеографічна ера характеризувалася заложенням і розвитком на північному-заході Волино-Подільської плити Галицько-Волинської (Львівсько-Волинської) западини, де до середнього девону включно переважали спочатку морські обстановки, а в ранньому карбоні – ландшафти торфонакопичення. Інші площі Волино-Подільської області тоді, а також в наступному теократичному періоді (перм, тріас) були ареною денудації, розвитку різних наземних ландшафтів в умовах переважаючого тропичного клімату.

На протязі альпійської палеогеографічної ери на Волино-Поділлі, в цілому чи на окремих її частинах існували епіконтинентальні, в основному субтропічні, часом бореальні морські обстановки (юра, крейда, палеоген, миоцен), періодично змінюючись континентальними. Після сарматських трансгресій Волино-Поділля розвивалось тільки в умовах суші, різкої і частої зміни кліматі і ландшафтів – тилигульського (краковського), дніпровського і інших. Сучасний рельєф сформований переважно в пліоцені і плейстоцені, а сучасна ландшафтна структура – в голоцені.