5.2 Основні ідеї Давіда Рікардо

Видатний представник класичної політекономії Давід Рікардо (1722-1823) народився в Лондоні в сім’ї біржового маклера. Він з дитинства допомагає батькові, а потім і сам займається біржовими операціями. Згодом Рікардо стає досить багатою людиною і, навіть, впливовим політичним діячем. Рікардо не мав можливості отримати систематичну освіту, проте активно займався самоосвітою. Якщо А. Сміта називають видатним економістом мануфактурного періоду, то Рікардо – видатний економіст епохи промислового перевороту. Вчення Рікардо значною мірою являє собою економічну ідеологію промислової буржуазії. Головна праця Рікардо називається “Основи політичної економії та оподаткування”.

Основні положення вчення Рікардо.

Теорія вартості. Рікардо розрізняв споживну і мінову цінність. Він підкреслював, що мінова цінність формується за рахунок кількості праці, необхідної для її виготовлення, і залежить від рідкісності товару, а корисність не є мірилом мінової цінності, хоча і необхідна для неї. Рікардо не сприймає тлумачення Смітом цінності як суми доходів. У нього цінність є первинною величиною, що визначається працею і розподіляється на доходи. Крім того, Рікардо стверджував, що на цінність товарів впливає не лише праця, безпосередньо витрачена на їх виробництво, а й капітал, тобто нагромаджена праця (праця, витрачена на знаряддя, інструменти, будівлі, що беруть участь у виробництві). Оскільки капітал – це нагромаджена праця, Рікардо робить висновок про правомірність прибутку на капітал.

Намагаючись пояснити тенденцію до вирівнювання норми прибутку між галузями, Рікардо дещо модифікує теорію цінності. Він відмовляється від твердження, що заробітна плата не впливає на ціни. Він робить висновок, що зростання номінальної заробітної плати збільшує цінність благ, виготовлених за допомогою малої кількості техніки, відносно благ, виготовлених за допомогою великої кількості техніки, і в такий спосіб урівнюється норма прибутку незалежно від статей витрат.

Рікардо також розрізняє “природну” і “ринкову” ціну. Під природною він розуміє цінність, під ринковою – ціну. Ринкові ціни зазнають випадкових і тимчасових коливань під впливом співвідношення попиту і пропозиції. Але за умов вільної конкуренції та переливання капіталів такі коливання є короткочасними. Зміну цін у довгостроковому періоді він пояснював зміною витрат виробництва.

Теорія розподілу. Рікардо вважав основною проблемою політичної економії розподіл, тому значну увагу приділив розгляду категорій заробітної плати, прибутку і ренти.

Заробітна плата у Рікардо є доходом робітника, платою за працю. Причому, праця як і будь-який товар має природну і ринкову ціну. Природна ціна праці визначається у Рікардо цінністю засобів споживання робітника і його сім’ї, причому спостерігається чітка тенденція зведення ціни праці до ціни мінімуму засобів існування.

Ринкова ціна праці формується в залежності від попиту і пропозиції на ринку праці, тобто залежить від руху народонаселення. Якщо населення швидко зростає, пропозиція робочої сили перевищує попит і заробітна плата знижується. Якщо через уповільнення приросту населення попит на робочу силу перевищить її пропозицію, заробітна плата зростатиме.

Рікардо вважав, що становище робітників в довгостроковій перспективі буде погіршуватись. Він пояснював це тим, що зі зростанням населення збільшуватиметься потреба в продуктах сільського господарства, і їх цінність зростатиме. Заробітна плата ж зростатиме повільніше від зростання цін на продовольчі товари, отже реальна заробітна плата буде зменшуватись.

Загалом Рікардо дотримувався мальтузіанських поглядів на регулювання заробітної плати і виступав проти втручання держави у функціонування ринку праці і проти соціального захисту бідних.

Прибуток у Рікардо – це перевищення цінності над заробітною платою. Він не сумнівається, що робітник своєю працею створює цінність більшу, ніж отримує заробітну плату, але його цікавить проблема величини прибутку і його співвідношення із заробітною платою. Він послідовно проводить думку, що із зростанням заробітної плати прибуток капіталіста зменшується. Рікардо також досліджує тенденцію зниження норми прибутку. На його думку вона зумовлена зменшенням продуктивності праці в сільському господарстві через дію закону спадної родючості ґрунту, що призводить до зростання цін на продукти харчування, а значить і зростання заробітної плати, і відповідного зниження прибутку. Рікардо вважає зменшення прибутку у зв’язку із зростанням заробітної плати складною проблемою, що загрожує нагромадженню капіталу.

Земельна рента. Рікардо досліджує природу і закономірності динаміки ренти. Основна його теза полягає в тому, що рента виплачується за користування землею лише тоді, коли кількість землі обмежена, а її якість неоднакова. Зі зростанням населення починають оброблятися менш родючі та гірше розміщені земельні ділянки. Тоді кращі землі створюватимуть ренту. Мінова цінність усіх товарів у Рікардо регулюється найбільшими витратами праці, необхідними для їх виробництва. За цих умов на кращих землях, де затрати на одиницю продукції менші, утворюється додатковий дохід. Під впливом конкуренції фермери задовольняються середнім прибутком, а додатковий дохід привласнюють землевласники як ренту. Отже, рента в розумінні Рікардо – це перевищення цінності над середнім прибутком.

Рікардо аналізує також диференційну ренту, абсолютну ренту він не визнає, стверджуючи, що на гірших ділянках фермер одержує лише середній прибуток, а надлишку тут не виникає. Отже, з гірших ділянок рента не виплачується.

Динаміку ренти Рікардо пов’язував із нагромадженням капіталу, розвитком продуктивних сил, зростанням міського населення, хоча його погляди з цих питань були суперечливими.

Загалом вчення Рікардо про ренту відіграло велику роль у боротьби промислової буржуазії проти землевласників, зокрема, для обґрунтування вимог щодо скасування хлібних законів – останнього пережитку меркантилізму в Англії.

Проблема відтворення і криз. Економічною метою суспільства Рікардо вважає не народногосподарські проблеми, як у Сміта, а збільшення прибутків капіталістів. Він загалом поділяв погляди Сея, який заперечував можливість надвиробництва і криз і не погоджувався з висновком Мальтуса про вирішення проблеми відтворення за рахунок споживання непродуктивних верств.

Теорія порівняльних витрат. Наукова заслуга Рікардо в поясненні спеціалізації країн у зовнішній торгівлі виявилась у розробці ним теорії порівняльних витрат. Фактично він першим з економістів розробив теорію міжнародної торгівлі. Сміт сформулював тезу про “абсолютні переваги” у міжнародній торгівлі, що зумовлюється як природними, так і набутими факторами. Рікардо довів, що взаємовигідна торгівля можлива навіть за умов, коли різні країни мають відносні переваги щодо виготовлення тих чи інших товарів. Відносні переваги означають, що країни мають абсолютні переваги щодо якогось одного фактору виробництва. В подальшому теорія порівняльних витрат трансформувалась у теорію порівняльних переваг, що лежить в основі сучасної теорії міжнародної торгівлі.