3.2 Ранній меркантилізм

Ранній меркантилізм як сукупність ідей та поглядів практичних діячів виникає напередодні великих географічних відкриттів. Його ще називають монетарним меркантилізмом або теорією грошового балансу. Найбільш відомими представниками раннього меркантилізму були В. Стаффорд (Англія) і Гаспаро Скаруффі (Ломбардія). Метою, що проголошувалися ранніми меркантилістами, було залучення грошей у країну і їх збереження та нагромадження. Таким чином ранні меркантилісти хотіли збільшити багатство країни, під яким вони розуміли золото і срібло. Для цього вони рекомендували здійснювати відповідну економічну політику, наприклад, заборону вивозу золотої монети і благородних металів за кордон, стимулювання власного видобутку золота і срібла в країні, обмеження імпорту. Зазначені заходи на практиці застосовувалися у ряді країн. Але в тих країнах, де виникло розуміння короткочасності ролі раннього меркантилізму, як сукупності заходів по боротьбі з обмеженістю зорієнтованою на натуральне господарство феодальної системи, вони призвели до певного успіху. Після цього заходи, характерні для раннього меркантилізму, були замінені заходами, характерними для пізнього меркантилізму. В цілому така апробація ідей раннього меркантилізму мала прогресивне значення (Англія, Голландія). Але в деяких країнах (Іспанія) ідеї раннього меркантилізму набули імперативного статусу, і господарський занепад цих країн виявив примітивізм і безплідність механічно нав’язаної політики, що досить довгий час в історичному масштабі керувалась принципами раннього меркантилізму.

Процеси розширення зовнішньої торгівлі, бурхливого розвитку капіталістичних форм господарювання автоматично знівелювали цінність ідей раннього меркантилізму, показавши їх недоцільність в умовах економічного прогресу, розбудови ринкової системи.

3.3 Пізній меркантилізм

Пізній меркантилізм, який ще називають мануфактурним або теорією торгового балансу, з точки зору ідеології та принципів мало чим відрізнявся від раннього меркантилізму, його метою теж було нагромадження багатства. Але з точки зору практичної реалізації це була повна альтернатива ранньому меркантилізму. Сутність пізнього меркантилізму полягає у досягненні позитивного сальдо зовнішньоторговельного балансу (активного торгового балансу), тобто перевищення обсягів експорту над обсягами імпорту. Тому серед найважливіших рекомендацій пізніх меркантилістів були скасування заборони на вивіз золотої монети, скасування обмежень імпорту і форсування експорту. Для цього заохочувався розвиток експортно-орієнтованих галузей промисловості за рахунок цілого ряду заходів, сукупність яких пізніше буде названа політикою протекціонізму. Наприклад, встановлювалось високе мито на вивіз сировини, на якій працювали експортно-орієнтовані галузі, на іноземні товари, що складали конкуренцію вітчизняним, надавалися пільги експортерам і т. д. Очевидно, відбулася певна еволюція поглядів меркантилістів на багатство. Якщо ранні меркантилісти розуміють під багатством гроші, золото і срібло, то пізні меркантилісти впритул наближаються до розуміння під багатством капіталу.

Характерною рисою меркантилізму і пізнього, і раннього є важлива роль, яка приділялася державі. Саме держава на ранньому етапі безпосередньо обмежувала вивіз грошей з країни, а на етапі пізнього меркантилізму здійснювала політику протекціонізму. До речі, протекціонізм як принцип економічної політики, широко використовується і сьогодні, хоча саме розуміння протекціонізму зазнало певних трансформацій. В наш час під протекціонізмом розуміють заходи державного регулювання економіки, спрямовані на захист вітчизняного товаровиробника (митна політика, антидемпінгові заходи, квотування та ліцензування).

Видатним представником пізнього меркантилізму був Томас Мен (1571-1641), один з директорів Ост-Інської компанії. Саме його вважають автором теорії активного торгового балансу. Серед інших меркантилістів з Англії, країни класичного пізнього меркантилізму, слід назвати С. Фортрея і Дж. Стюарта.