2. Австрійська школа маржиналізму

Найвагоміший внесок у розробку ідей маржинлізму зробила австрійська школа маржиналізму, яка сформувалась у 70-ті роки ХІХ ст.

Засновник школи професор Віденського університету Карл Менгер (1840-1921) розвинув ідеї попередників про граничну корисність у головну теорію суб’єктивно-психологічної школи.

Вихідним методологічним принципом був суб’єктивно-психологічний підхід до аналізу економічних процесів і їхніх факторів.

Об’єктом дослідження було індивідуальне господарство як типовий елемент буржуазного суспільства. Суспільне виробництво австрійські економісти розглядали як арифметичну суму таких елементів. Вони вивчали механізм дії законів економіки на прикладі одного ізольованого господарства, а потім екстраполювали отримані висновки на всю сукупність господарств. Такий метод отримав назву “робінзонад”.

Основою економічної діяльності вважалася психологія суб’єкта господарювання, яка зумовлює його потреби, мотиви діяльності, усю його економічну поведінку. При цьому об’єктивний характер розвитку суспільного виробництва і властивих йому законів повністю ігнорувався.

Центральне місце в концепціях австрійської школи посідає теорія граничної корисності. Прийняті в політекономії категорії “товар” і “вартість” були замінені поняттями “благо” і “цінність”.

Менгер першим виклав теорію граничної корисності у логічній послідовності. На його думку, за існуючої обмеженості ресурсів перед індивідуумом завжди постає проблема, як найкраще розподілити власні кошти для задоволення власних потреб. Він накреслив схему, що відображає криву спадання потреб людини в різних предметах залежно від їхнього значення для добробуту особистості, тобто фактично сформулював принцип спадної корисності.

Другий авторитетний представник австрійської школи Фрідріх фон Візер (1851-1926) розвивав ідеї Менгера, використовуючи принцип граничної корисності для оцінки вартості витрат виробництва.

Він розглядає витрати як своєрідну корисність, стверджуючи, що цінність продуктів визначається цінністю витрат виробництва, а цінність останніх – граничною корисністю граничного споживчого блага. Візер трактував витрати як корисність, що приносять у жертву. Відповідно до закону Візера, вартість витрат виробництва є похідною від вартості продукту.

Візер жорстко критикував теорію трудової вартості. Він вважав абсурдною теорію, яка стверджує, що праця людини визначає вартість продукту, і дотримувався думки, що працю, так само, як інші фактори, закладено у вартість товару.

На противагу примату виробництва, який пропагує класична політекономія, австрійська школа дотримувалася думки про примат споживання, стверджуючи, що вирішальну роль у економічному процесі відіграють потреби суб’єкта.

Ще однією важливою ознакою економіки австрійці вважали обмеженість матеріальних благ. Вони доводили, що якби блага були в необмеженій кількості, то можна було б задовольнити всі наші потреби, і необхідність в економічній діяльності зникла б. З цієї ж позиції (позиції рідкості) Візер трактував і природу власності, стверджуючи, що її породжують рідкість та обмежена кількість предметів споживання.

Третій представник австрійської школи Ейген Бем-Баверк (1851-1919) дав ширший варіант нової теорії, доповнивши її, зокрема, суб’єктивістською концепцією процента. Він вважав, що праця – це “благо майбутнього”, бо вона створює продукт тільки через певний час. Підприємець, наймаючи робітника, дає йому “теперішнє благо” у вигляді заробітної плати. Через більш низьку оцінку майбутнього блага теперішнє благо перевищить майбутнє за вартістю. Це перевищення і становитиме процент, тобто процент виникає у результаті впливу фактору часу на вартість благ.

Загалом можна назвати три найхарактерніші методологічні особливості австрійської школи.

1. Ідеалістичне відображення економічних процесів і явищ.

2. Використання в якості головного об’єкта дослідження індивідуального господарства.

3. Визнання примату споживання над виробництвом.