32. Значення великих географічних відкриттів для становлення товарного господарства в Європі.

Великі географічні відкриття мали надзвичайно важливе зна­чення не лише для європейської, а й для світової економіки. Від­бувається становлення світового ринку. Унаслідок відкриття но­вих земель площа відомої європейцям поверхні Розширюється не лише територіальна сфера обігу, а й торго­вельний асортимент за рахунок нових товарів (тютюн, какао, ка­ва, картопля, томати тощо); різко збільшується обіг відомих, але рідкісних раніше рису, цукру, прянощів.

Боротьба за оволодіння новими ринками вела до створення в ря­ді країн монопольних торговельних об'єднань, найбільш потуж­ними з яких стали голландська та англійська Ост-Індські компанії.

Переміщення основних торговельних шляхів із Середземного моря в Атлантичний океан зумовило занепад італійської торгівлі, передусім венеціанської та генуезької. Роль основних торговель­них центрів спочатку переходить до портів Піренейського півос­трова (Ліссабон, Кадіс — аванпорт Севільї та ін.). Італійські міста змінили торговельну спеціалізацію (увезення в Європу східних тканин, вивезення на Схід англійського сукна). Німецькі міста опинилися поза світовою торгівлею. Водночас зросло значення міст уздовж узбережжя Атлантичного океану, насамперед Антве­рпена (Нідерланди), який став справжнім центром світової торгі­влі — як ввозу, так і вивозу з Європи. Змінюється й техніка тор­гівлі, яка удосконалюється настільки, що поширюється торгівля за зразками. Це, у свою чергу, вело до створення торговельних бірж, першою з яких стає антверпенська. Поступово роль центру світової торгівлі й кредиту отримують Амстердам та Лондон.

33.Процес первісного нагромадження капіталу: сутність, джерела та значення для становлення ринкового господарства.

Процес первісного на­громадження капіталу забезпечив усі необхідні умови для переходу від переважно натурального, дрібнотоварного господарства до ринкового товарного виробни­цтва:

• звільнення основної маси робітників від особистої, феодаль­ної залежності і станових, цехових обмежень; відокремлення ро­бітників від засобів виробництва;

• концентрація капіталу, переважно в грошовій формі, у підприємців;

• наявність ринків постійного збуту продукції.

Примусове позбавлення дрі 0000000000000000000000000000000000000000000000000000000000000000000000000000000000000000000000000000000000000000000000000000000бних товаровиробників засобів ви­робництва і їх перетворення у бідних продавців своєї робочої си­ли було важливим кроком до створення умов для капіталіст виробництва.

Другим важливим кроком на шляху організації капіталістич­ного виробництва був процес нагромадження великих грошових запасів у руках цехових майстрів, фермерів, але головним чи­ном — у купців і лихварів.

Основн джерелами нагромадженя капіталів стали:

• зовнішня торгівля, особливо колоніальними товарами — пер­цем, прянощами, пахощами, тютюном

• система протекціонізму, державні позики, податки;

• пряме пограбування колоніальних володінь і залежних зе­мель, колоніальні війни, торгівля рабами, піратство;

• організація в колоніях (в Америці) рабовласницького, план­таторського господарства; жорстокі методи поневолення та по­грабування корінного населення Африки, Азії, Північної і Пів­денної Америки;

• нещадна експлуатація позбавлених засобів виробництва і за­собів існування пауперів у майстернях і робочих будинках, де робота виконувалася з перервами лише на сон і харчування.

Головною відмітною ознакою первісного нагромадження капіталу були розвиток товарно-грошових відносин, становлення ринкової економіки

Еволюція ринкового господарства в країнах Європи та українських землях пов'язана з мануфактурним виробниц­твом. Форму­ється прошарок мануфактурників — власників великих майсте­рень, не зайнятих фізичною працею, які є капіталістами. Цехові майстри, збільшуючи масштаби свого вироб­ництва і ступінь поділу праці, створювали централізовані ману­фактури.

Мануфактурне виробництво в Україні мало свої особ­ливості. Основними видами мануфактур, що існували в українсь­ких землях, були кріпосна та капіталістична мануфактури. До кріпосної мануфактури належать:

• вотчинна мануфактура

• посесійна мануфактура.

До капіталістичної мануфактури належали:

— купецька мануфактура;

- селянська мануфактура.

Розвиток ремесла, його подальша спеціалізація, поява ману­фактур посилювали територіальний поділ праці, що в свою чергу стимулювало розширення внутрішнього ринку. Збільшилася кіль­кість торгів та ярмарків. Міцніли й економічні зв'язки України із зовнішнім світом: з Західною Європою, Росією, Сходом.

34.Формування товарно-грошового (капіталістичного) господарства: передумови переходу від простого товарного до товарно-грошового (капіталістичного) ринкового господарства.

XVI - XVIII ст. в еволюції європ цивілі­зації були періодом переходу від аграрного до інду­стріального суспільства.

Передумови індустріалізації господарства в країнах Зах Євр (Англії, Нідерлан­дах, Франції): просте товарне виробництво, купецько-лихварський капітал, руйна­ція натурально-господарських форм феод гос­подарства, ремісничих цехів, купецьких гільдій, гро­шова рента, становлення внутрішніх національних ринків. Міжнародна торгівля сприяла створенню загальноєвро­п товарного і грошового ринку.

У містах Зах Європи зароджується промислове й торго­вельне підприємництво. Місцеві жителі організовуються в реміс­ничі цехи й купецькі гільдії, а під керівництвом своїх виборних органів ведуть боротьбу проти феодалів. Тут утворюється буржу­азна економіка, яка й зруйнувала феодалізм.

Позбавившись особистої залежності від феодала, ремісник набував нової залежності — від корпоративності всієї цехової системи (яку, ще не можна назвати економічною).

Цехове ремесло стало одним із головних перешкод на шляху капіталістичної промисловості, тому воно повинно було по­ступитися менш регламентованому мануфактурному виробни­цтву.

3 XIV—XV століть торговий і лихварський капітал починають проникати у вироб­ництво. Товарно-грошові відносини набувають ширшого розвит­ку, виникають елементи нової, капіталістичної господарської системи.

Професійні корпорації, в які об'єднувалися ремісники з метою захисту своїх інтересів, були характерною організаційною фор­мою для етапу розпаду феодалізму та становлення ринкових від­носин. Торгівля також поступово почала набувати корпоративно­го характеру. За прикладом ремісників у свої професійні корпорації — гільдії— починають об'єднуватися багаті торговці, які займалися транзитною торгівлею й оптовим продажем, — ку­пці. Іншими формами об'єднання за торгов інтересами були конвої (морські каравани, що охоронялися), пайові купець­кі товариства, асоціації купців кількох міст. В економіці провідних західноєвроп країн натураль­но-феодальна господарська система поступово витісняється торгово-підприємницькими економічними відносинами. Натуральне господарство все більш обмежується процесом розвитку товарних та товарно-грошових віносин. В обмін включаються готові продукти.

35.Середньовічне місто та його роль у становленні ринкової економіки. Корпоративні форми організації господарської діяльності у західноєвропейських середньовічних містах. Еволюція цехового господарства.

Починаючи з X—XI ст., відбувається процес відокремлених ре­месла від сільського господарства та зростання ролі міських поселень, зумовлений низкою причин, головною з яких є комутація ренти, яка відкрила шлях міграції населен­ня. Відхід ремісників із села, переселення їх до більш значних ринкових осередків, заснування міст як їх центрів стає важливою рисою гос­подарського розвитку в розглядуваний період.

Істотно змінюється і правовий статус міста. У попередній пе­ріод міста були сеньйоральними володіннями певних феодалів, тих, яким належала земля, на якій виникало місто їх огороджу­вали кам'яними стінами та іншими оборонними спорудами, до­ступ у них був обмежений, а населення обкладалося такими ж повинностями на користь феодала, як і населення сіл. Усе це викликало невдово­лення міщан, і, поступово зростаючи, воно призвело до так зва­них комунальних революцій. Кожне місто здобувало незалежність по-різному – від відкритих збройних виступів до ви­купу жителями міст власних привілеїв та вольностей у сеньйорів за гроші. Майже скрізь ця боротьба закінчилася перемогою міст (комун). В Італії виник ряд міст-республік — Венеція, Генуя, Мілан, Флорен­ція; у Франції та Нідерландах — міста-комуни; у Німеччині — ім­перські міста — Бремен, Гамбург, Любек; в Англії більшість міст перейшла від старих власників під юрисдикцію короля. Усе це свідчило про формування міського самоврядування та соціально-економічної самостійності городян, які стали головною ознакою середньовічної західної соціокультурної традиції. Головна перемога мешканців міст (міщан) полягала в тому, що вони добилися особистого звільнення від кріпосної залежнос­ті. Це створювало сприятливі умови для ефективнішого розвитку ремесла та торгівлі.

Середньовічні міста були слабо заселеними, хоча серед них ви­ділявся, наприклад, Париж, який налічував близько 100 тис. меш­канців, проте у більшості міст населення рідко коли перевищувало 10 тисяч мешканців, а домінували міста з кількістю населення мен­ше 2000.

Боротьба міщан з феодалами зумовила також виникнення ремі­сничих цехів, головним завданням яких був захист ремісників від сваволі феодала. Такі цехи являли собою корпоративні організації ремісників однієї спеціальності. Найбільшого поширення вони на­були у XIII—XIV ст. Членами цеху були майстри, у майстернях яких працювали підмайстри та учні. Кожен ремісник виробляв свою продукцію від початку до кінця, розподілу праці не існувало.

Для того щоб стати цеховим майстром, необхідно було пройти етап учнівства (до семи років), попрацювати кілька років підмай­стром, після чого скласти іспит, виготувавши самостійно виріб, сплатити вступний внесок та влаштувати вечірку для членів цеху. Заборонявся будь-який прогрес техніки, обмежувалася кількість учнів та підмайстрів, регламен­тувалися постачання та збут готової продукції, заборонялася ро­бота при штучному освітленні, не дозволялася зміна технологіч­ного процесу тощо. У таких умовах головним елементом вироб­ництва ставала виключно висока особиста майстерність самого ремісника.

Цех визначав не лише робочий, а й позаробочий час ремісни­ків, і навіть певною мірою керував їх свідомістю.

Виконавши завдання захисту інтересів ремісників, цехи стали гальмувати процес переростання ремісничого виробництва у дрі­бнотоварне.

За прикладом ремісничих цехів й з тих самих причин торговці (купці) об'єднувалися у професійні корпорації – гільдії. Так са­мо, як і цехи, гільдії, захищаючи інтереси купецтва, одночасно регламентували ціни на товари, встановлювали еталони їх якості тощо, залишаючи середньовічному купцеві відносно невелику свободу вибору. Проте купці тримали у своїх руках органи місь­кого самоуправління (магістрати), фінанси, судові органи, воєнно-поліційний апарат.

Виходячи на міжнародний ринок, купці окремих міст об'єд­нувалися в спеціальні союзи-гільдії (союз північних міст — Ганза), що забезпечували їм монопо­лію оптової торгівлі та давали певні гарантії особистої та майнової безпеки.

З розвитком торгівлі відбувалося становлення грошової, фінан­сово-кредитної систем. У середньовіччі та в період розквіту фео­далізму не існувало державної монополії на карбування монет. Цим правом поряд з королем володіли також суверенні сеньйори та міста. Подібне розмаїття монетних систем привело до поши­рення міняльної справи. Міняйли не лише обмінювали одні гроші на інші, а й займалися кредитними операціями та лихварством.