54. Проблема протекціонізму та фритредерства у теоріях представників економічної думки ху – хііі ст. (меркантилістів, фізіократів, а. Сміта та д. Рікардо)

У класичному розумінні протекціонізм (від латинського protectio – покровительство, захист) трактується як «державна політика, спрямована на заохочення вітчизняної економіки, її захист від іноземної конкуренції, на розширення зовнішніх ринків». В історичному розрізі політика протекціонізму широко застосовувалася на етапі початкового нагромадження капіталу, оскільки сприяла прискореному розвитку промисловості та концентрації капіталів. Політика протекціонізму як різновид державної економічної політики здійснювалася й здійснюється всіма розвинутими країнами світу. До набуття статусу світових економічних лідерів її схвалювали і Великобританія (до середини XIX ст.), і США (до початку XX ст.). До політики вільної торгівлі вони частково перейшли лише тоді, коли отримали значні конкурентні переваги на світових ринках. 

Найбільшого розквіту меркантилізм набув в Англії. Одним із представників раннього меркантилізму був В. Стаффорд, який закликав до розвитку національної промисловості. Розвиваючи концепцію грошового балансу, спрямовану на активне регулювання грошового обігу, Стаффорд наголошував на необхідності заборони вивезення золота та срібла з країни. Виступаючи за державну регламентацію торгівлі. Також значну увагу меркантилісти приділяли державному опікуванню вітчизняної торгівлі, наголошуючи на тому, що набагато доцільніше за одні й ті самі товари платити своїм співвітчизникам, ніж іноземцям. У Франції ж система протекціоністських заходів уряду Кольбера була спрямована на мінімізацію імпорту товарів, активне державне сприяння розвитку вітчизняної промисловості. За рахунок держави у Франції розширювалась мережа мануфактур. Ж.Кольбер заохочував розвиток королівської мануфактури промисловості,створення колоніальних компаній з метою розгортання зовнішньоторгівельної діяльності. Він запровадив протекціоністський митний тариф, здійснив заходи з уніфікації тарифів та укрупнення внутрішніх митних областей.

Фізіократи ж виступили з різкою критикою принципів меркантилізму та політики кольберизму. На противагу меркантилістам, які досліджували переважно проблеми сфери обігу, фізіократи зосередили свою увагу на сфері виробництва. Джерелом багатства нації вони вважали не зовнішню торгівлю, а сільське господарство. Спростовуючи погляди меркантилістів на роль держави у забезпеченні активного торговельного балансу, Ф. Кене та його однодумці виступили з ідеєю еквівалентного обміну та обґрунтували концепцію економічного лібералізму, концентрованим вираженням якої став знаменитий принцип ‘laissez faire’.

А. Сміт вважав, що стихійні об‘єктивні закони ринкових сил спонтанно забезпечують пріоритетність суспільних цінностей і спрямовують зусилля окремих індивідів, які не думають про сприяння суспільній користі, у русло загальних інтересів. Саме завдяки вільній конкуренції підприємців і через реалізацію їх приватних інтересів ринкова економіка найдоцільнішим чином забезпечує суспільні потреби і генерує ефективний розподіл ресурсів. Досліджуючи «природний порядок» як теоретичну модель економіки вільного підприємства, А. Сміт приділяв велику увагу аналізу передумов ефективної дії «невидимої руки» ринку.

Розвиваючи теорію класичної школи, Д.Рікардо досліджував економіку як складну систему, підпорядковану дії об’єктивних економічних законів. Він дотримувався абстрактного методу, прагнучи виявити глибинну сутність економічних процесів та явищ. Вчений вважав ринковий устрій вічним, природним та гармонійним, заснованим на ідеально відлагодженому механізмі саморегулювання. Відтак, як і А. Сміт, Д. Рікардо пропагував економічну свободу, вільну конкуренцію та невтручання держави в економічне життя, ревно відстоюючи концепцію економічного лібералізму.