9.6. Строфіка

Грецьке strophe — поворот, зміна. У Давній Греції строфою вважали пісню хору на сцені. У XVII—XVIII ст. строфу називали латинським терміном "reversio".

Строфа — це група віршових рядків, об'єднаних думкою, інтонацією, порядком римування. І. Качуровський називає п'ять ознак строфи: клавзула, рима, розмір, синтаксична завершеність мовного періоду, літературний канон. П'ята ознака зумовлена традицією віршування. Обсяг строф — від одного до 16 рядків. У зарубіжній літературі трапляються й більші строфи. Є строфи прості і канонізовані.

Прості строфи

Моновірш (моностих) — це строфа — рядок. Прекрасними зразками моновірша є прислів'я, приказки, загадки, примовки: "Половина світу скаче, половина плаче", "Хто везе, того й поганяють ", "До булави треба голови", "На похиле дерево й кози скачуть", "За моє жито ще мене й бито ".

Є й літературні моновірш і. У Ліни Костенко: "Історія сміється cap-донічно", "Україна — неядерна, Україна — роз'ятрена", "Вмені щодня вбивають Україну". У Б.-І. Антонича: "Тиша — це мова, якою говорить до людини Бог."

І. Качуровський відносить до моновіршів крилаті вислови літературного походження, взяті з контексту творів: "Дух, що тічарве до бою"' (І. Франко). На думку А. Ткаченка, вони виконують роль моновірша, коли використовуються в ролі епіграфів, закликів, написів на афішах, рекламах.

Дистих (грец. distichon — двовірш) — строфа з двох рядків — А А:

Для того й свободу брали ми із бою, —

щоб нам між народів буть самим собою!

Будьте ж самобутні.

Будьте незалежні!

Волею залізні, духом м'ятежні!

(П. Тичина)

У фольклорі двовіршові строфи часто мають гумористичне забарвлення:

На припічку свині риють,

А собаки горшки миють.

Кури хату замітають,

Хлопці в вікна заглядають.

Терцет (лат. tertius — третій) — трирядкова строфа. З'явилася в давньогрецькій поезії, відома в романському фольклорі. Терцет має чотири різновиди:

1. Усі три рядки римуються — AAA, БББ:

Був собі раз цар могутній,

Мав гурток дружини путний

Іще й настрій щомінутний.

Коли доля їм идастила,

Втіху в хату напустила, —

Край усміхом навістила.

(І. Франко)

2. Два рядки римуються, третій без рими (холостий) — ААБ:

А там, на обрії, не вершник таємничий,

Ні! Будить заспаних і недолугих кличе

Брудний, замурзаний, веселий тракторист.

(М. Рильський)

3. Два римуються, третій має риму в суміжній строфі — ААБ, БВВ:

Хто лише муку зна, муку кохання,

Лиш той пізнав до дна моє страждання!

Сам я без втіхи Й єна смутний блукаю...

Хто мене любить, зна, в дальньому краю:

Душа моя смутна в огні страждання...

Хто лиш кохав, той зна жагу кохання!

(Й.В. Ґете. Переклад М. Зерова)

4. Неримований терцет. Серед неримованих розрізняють силабічні, силабо-тонічні, верліброві:

Я чую в скронях пульс тих рідних жил,

В них бачу блискавку мого сумління,

Що осяває темряву душі.

(Д. Павличко)

Катрен (франц. quatrain) — строфа з чотирьох рядків з суміжним, перехресним або кільцевим римуванням. Є катрен з моноримою, три рядки римуються, один — неримований; два римуються, два неримовані; неримований. Катрен з'явився у VII столітті до н. е. в ліриці Сапфо і Алкея.

1. Катрен з суміжним римуванням:

В теплім місяці у травні А

Шепче вітер думи давні А

В синім місяці у квітні Б

Думи явора столітні. Б (А. Малишко)

2. Катрен з перехресним римуванням:

Дорога в'ється між полями... А

Ти не прийдеш, не прилетиш, Б

І тільки з дальніми піснями А

В моєму серці продзвениш. Б

(М. Рильський)

3. Катрен з кільцевим римуванням (охопним):

Він дні свої, як сосни злотокорі, А

Для нив будущини спалив дотла. Б

Його душа у слово перейшла, Б

Повставши в працьовитій непокорі. А

(Д. Павличко)

4. Катрен, у якому римуються другий і четвертий рядки, перший і третій — неримовані:

Як на вулиці зустрінеш, А

То мене обходиш ти. Б

Добре робиш! Спільним шляхом В Не судилось нам іти. Б

(І. Франко)

5. Катрен неримований:

Коли мій батько відійшов назавжди, А

В його столі знайшли ми "Кобзаря", Б

А в книзі декілька старих квитанцій В

І мій пожовклий, ще студентський лист Г

(Д. Павличко)

П'ятирядник (пентйна від грец. penta — п'ять) - п'ятирядкова строфа. Можливі різні варіанти розташування рим у пектинах: АБАБА, АБААБ, АББАБ, ААББА, АБББА, АББАА, АААББ, ААБББ.

Подаємо два приклади пентин:

Нехай з-поміж усіх ти мов зірниця сяєш, А

Хай цінний скарб краса твоя Б

І чарами її ти всіх собі скоряєш... А

Та коли ти Вкраїни не кохаєш,— А

Ти не моя! Б

(М. Вороний)

Пентйна без рими:

Як ти могла сказати се так рівно,

Спокійно, твердо? Як не задрожав

Твій голос в горлі, серце в твоїй груді

Биттям тривожним не зглушило ті

Слова страшні: "Не надійся нічого!"

(І. Франко)

Шестирядний (секстет від лат. sextos — шостий). Найбільш поширені такі варіанти римування: ААБВВБ, АБАБВВ, АБАБАБ, АБАББА, АБВАБВ, ААББВВ.

Один із варіантів секстета:

Інша слава сонцю, інша місяцю, А

Інша звіздам, що на небі сяють. Б

Різна вартість тварей: пса, осла, гадюки, В

Що сю всеплодючу землю заселяють. Б

Між людьми так само здібні й неподібні Г

Праведники й грішні різну вартість мають. Б

(І. Франко)

Семирядник (септима, септина від лат. septima — сьома) зустрічається рідко. Його знаходимо у Лесі Українки І. Франка, М. Рильського. Септима П. Тичини:

Цвіт у моєму серці, А

Ясний цвіт — первоцвіт, Б

Ти той цвіт, мій друже, В

Срібляний первоцвіт. Б

Ах, ізнов, кохана, Г

Де звучала рана, — Г

Квітне цвіт — первоцвіті Б

Восьмирядник (октоверс, октет від лат. okto — вісім, versus — рядок вірша). В октоверсі є багато варіантів римування. Найбільш поширені у поетичній практиці такі форми: АББА, ВГТВ, АБАБ, ВВГТ.

Октоверс І. Франка:

Без впину А

За річкою геть у долину, А

І геть аж до синіх тих гір Б

Мій зір Б

Летить і в тиші потопає, В

У пахощах дух спочиває, — В

У душу тепла доливає. В

Простір. Б

Дев'ятирядник (нонаверс від лат. попа — дев'ята), рідкісна строфа. Один із варіантів:

Коли земля в горючій мряці кисла, А

І укладалися всі сили в повну зв'язь. Б

і тьма предвічна всю ту масу тисла, А

І клекотів огонь, і в парі грузь пеклась, Б

І колихалося кипуче море глини, В

І піврідкі ще маси гір Г

Немов гігантські хвилі, то в безмір Г

Здіймалися, то бовтались в долині — В

Ще не було його. Д

(І. Франко)

Зустрічається і така форма: ААБВВБГГБ.

Десятирядник (дециверса від лат. decima — десята). Римування вільне:

Є вірші — квіти, А

Вірші — дуби. Б

Є іграшки вірші. Б

Є рани. В

Є повелителі і раби. Б

І вірші є — каторжани. В

Крізь мури в'язниць, Г

по тернах лихоліть Д

ідуть, ідуть Д

по етапу століть. Д

(Ліна Костенко)

У поетичній практиці зустрічаються 11-, 12-, 13-, 14-, 15-, 16-рядники у формі самостійних творів чи моностроф, строфічних складників більших творів.

Канонізовані строфи

Це строфи, які пишуться згідно з усталеними правилами. їх ще називають твердими.

Елегійний дистих. Складається з одного гекзаметра і одного пентаметра. У гекзаметрі цезура не має постійного місця. Елегійним дистихом писали не лише елегії, але й епіграми, він здобув популярність в античній поезії. В українській поезії стрічається у творах І. Франка, М. Зерова, М. Рильського.

Прудко на безвість ідуть // наші дні і короткі години. Зрана до ночі гуде // колесо темних турбот.

Не помічаємо — як надворі весна розцвітає, Не помічаємо — як з дерева сиплеться лист.

(М. Зеров)

Олександрійський вірш - - двовірш шестистопного ямба з цезурою після третьої стопи. У рядках — парне римування, чергуються чоловічі і жіночі рими. З'явився у Франції в XI ст. Таким віршем на основі силабічної системи була створена поема "Мандрівка Карла Великого в Єрусалим та Константинополь". У XII ст. такою формою була написана поема про Олександра Македонського. Від його імені пішла назва вірша. У сучасній поезії використовується рідко. Видозмінена форма олександрійського вірша називається олександрином. Це п'ятирядковий 13-складовий вірш, написаний шестистопним ямбом з римуванням АБАБ. Олександрини використовували І. Франко, М. Зеров. Олександрійський вірш:

Я не складав тобі ні гімнів, ні поем. А

Добірного вина замість ліричних тем А

Шукав я за твоїм оспіваним камінням. Б

В сухих поточинах, над темнобоким рінням. Б

(М. Зеров)

Терцина (італ. terzina від tena rima—третя рима). її вперше застосував Данте у "Божественній комедії". Це строфа з трьох рядків п'ятистопного ямба. Перший рядок римується з третім, а середній — з першим і третім рядком наступної строфи: АБА, БВБ, ВГВ...

Приклад:

Народе мій, замучений, розбитий, А

Мов паралітик той на роздорожжу, Б

Людським презирством, ніби струпом вкритий! А

Твоїм будущим душу я тривожу, Б

Від сорому, який нащадків пізніх В

Палитиме, заснути я не можу... Б

(І. Франко)

Секстина (італ. sextina від лат. sex — шість) — строфа з шести рядків, у якій перші чотири рядки римуються перехресно, а останні два — парно: АБАБВВ.

Секстини пишуть п'яти- або шестистопним ямбом. Наприклад:

На шлях я вийшла ранньою весною А

І тихий спів несмілий заспівала, Б

А хто стрівався на шляху зі мною, А

Того я щирим серденьком вітала: Б

Непевна путь, мій друже, в нас обох, — В

Ходи! Шлях певний швидше знайдем вдвох. В

(Леся Українка)

Іноді вживається римування АБАБАБ: ("Слово про рідну матір" М. Рильського) АББААБ, ААБВВБ.

Секстина утвердилася в італійській поезії доби Відродження, зокрема у творчості Дайте Аліг'єрі, Ф. Петрарки, згодом поширилася в інших європейських літературах.

Октава (лат. octava — восьма) — восьми рядкова строфа п'яти- або шестистопного ямба. Шість рядків римується перехресно, а два — між собою: АБАБАБВВ. Приклад:

І я пішов. Літа йшли за літами... А

Я сивію, огонь згасає мій. Б

Чимало сил потратив я без тями, А

Чимало я похоронив надій! Б

Лиш ліс отой пахучими вітками А

Махав мені, бринів, мов мушок рій, Б

Що п'є мов сонця блиски золотаві, — В

Так він все свіжий був в моїй уяві. В

(І. Франко)

Останні два рядки з суміжною римою називають кодою.

Батьківщина октави — Італія. Творцем строфи є Боккаччо, в українську поезію н запровадив Ф. Прокопович. Це улюблена строфічна форма романтиків. Яскраві приклади октави є у творчому доробку П. Куліша, Лесі Українки, І. Франка, Юрія Клена, А. Малишка.

Тріолет (франц. triolet від лат. trio — троє), з'явився в епоху середньовіччя. Це восьмирядкова строфа на дві рими, у якій перший, четвертий, сьомий, та другий і восьмий рядки повторюються дослівно.

Рими розташовані у такому порядку: АБАААБАБ. Наприклад:

Я складу вам тріолет А

Про поета і амура Б

На старий — старий сюжет, А

Я складу вам тріолет. А

На сюжет: амур — поет, А

Фоном буде нам натура — Б

Я складу вам тріолет А

Про поета і амура. Б

(М. Вороний)

Тріолет з'явився у середньовічній французькій поезії, за доби Ренесансу використовувався рідко, поновили його поети бароко. Зразки тріолета є у творчому доробку І. Франка, Д. Загула, П. Тичини" М. Драй-Хмари.

Сициліана (італ. siciliana) — восьмирядкова строфа на дві рими, яка, очевидно, передувала октаві. Тому, мабуть, її називають октетом. Була популярною в середньовічній сицилійській поезії..її формула АБАБАБАБ. Зустрічається і така форма АББАБААБ. М. Рильський створив такий різновид сициліани, як АБАБАААБ:

Ой, як тебе ми виглядали Крізь ніч, крізь морок, крізь туман, Як ми для тебе засівали Від ворога відбитий лан, Які човни, які причали Благословенній готували, Яким нопоєм наливали Жадоби невтомимий жбан!

Відома і така восьмирядкова строфа АБАБАВАВ. Сициліана є попередницею октави.

Нона (лат. попа — дев'ята) — строфа з дев'яти рядків переважно хорейного розміру з римуванням ААБВББВББ. Наприклад:

Шапку хмуро він насунув, А

по снігу на шлях посунув, А

важко спотикається. Б

А душа чогось тривожна: В

щось у світі діється. Б

Стане... Прислухається ... Б

Та стоять ніяк не можна. В

Сніг із вітром віється, Б

сніг перекидається... Б

(П. Тичина)

Є й така форма нони: АБАБАББВВ. Ця нона нагадує октаву, у яку перед кодою вставили ще один рядок.

Децима (лат. decima — десята) — десятирядкова строфа зі сталою схемою римування: АБАБВВГДЦГ. Перші чотири рядки зав'язували ліричну колізію, а останні чотири давали її розв'язку. Такою формою написана "Енеїда" І. Котляревського.

Приклад з "Енеїди" І. Котляревського:

Всім старшинам тут без розбору, А

Панам, підпанкам і слугам Б

Давали в пеклі добру хльору, А

Всім по заслузі, як котам. Б

Тут всякії були цехмістри, В

І ратмани, і бургомістри, В

Судді, підсудки, писарі, Г

Які по правді не судили Д

Та тільки грошики лупили Д

І одбирали хабарі. Г

Відома також десятирядкова строфа — сициліана з перехресним римуванням: АБАБАБАБАБ.

Рондель (франц. rondelle від лат. rotundus — круглий) — тринадцяти-рядкова строфа на дві рими. Включає три строфи: два чотиривірші і один п'ятивірш. Перший рядок повторюється тричі, а другий двічі.

Мою любов, немов Христа, А

Добробажальцями розп'ято. Б

Хто в друзі пхавсь, той винувато, Б

Мов пес, підібгує хвоста, А

А сіть обмов, важка й густа, А

Розставлена уміло катом... Б

Мою любов, немов Христа, А

Добробажальцями розп'ято. Б

Та крил натхнення — не дістать: А

Вони увись підносять свято, Б

Хоч їх і стріляно, і клято. Б

Цілують праведні вуста А

Мою любов, немов Христа. А

(М. Боров ко)

Рондель застосований у другій половині XIII ст. трубадуром Адамом де Галем. Цю строфу використовували Ф. Війон, С. Малларме, П. Тичина, Яр Славутич.

Рондо (франц. rondeau, лат. rotundus) — строфа переважно з тринадцяти рядків на дві рими, де перший, восьмий і тринадцятий рядки повторюються. Виникла у середньовічній французькій поезії. Може мати й іншу кількість рядків — від 8 до 15.

Наприклад:

З вітром весняним сосна розмовляла,

Вічно зелена сосна.

Там я ходила і все вислухала,

Що говорила вона.

Ой, не "зеленого шума" співала

Вічно смутная сосна.

Ой не "зеленого шума"!

Чується в гомоні тяжка зимовая дума.

(Леся Українка)

Строфа рондо утвердилася в середньовічній французькій поезії. До неї зверталися Ф. Війон, В. Тредіаковський, І. Северянін, Леся Українка, М. Рильський.

Сонет (італ. sonetto, змен. від лат. sonus — звук) — чотирнадцятирядковий вірш, написаний п'яти- або шестистопним ямбом, який складається з двох катренів і двох терцетів чи терцин. Перший катрен називається строфою, а другий — антистрофою. У строфі жіноча рима чергується з чоловічою, а в антистрофі — навпаки. У катренах обов'язкове чергування чоловічих рим з жіночими, рими мають бути дзвінкими. У першій строфі визначається тема, у другій пояснюється, у третій вирішується проблема, а в останній робиться висновок.

Сонет виник у ХНІ ст., першим поетом-сонетистом був Джакомо да Лентіні. Сонети писали Данте, Петрарка, Шекспір, Метлинський, Франко, Драй-Хмара, Зеров, Рильський, Юрій Клен, Павличко, Ліна Костенко та інші.

Сонет M. Рильського "Людськість", присвячений П. Тичині:

Червонобоким яблуком округлим Скотився день, доспілий і тяжкий, І ніч повільним помахом руки Широкі тіні пише вуглем.

Солодкою стрілою пізній цвіт, Скрадаючися, приморозок ранить. Дзвенить земля, як кований копит. Зима прийде — і серце не обманить.

Все буде так, як писано в книжках: Зірчастий сніг, легкий на вітах іній І голоси самотні у полях.

Та и по снігах, метелицях поплине, Як у дзвінких, незміряних морях, Невірний човен вірної людини.

Талановиті поети вносили свої зміни до канону. Так, "англійський" ("Шекспірів") сонет має три катрени з неоднаковими римами і заключний дистих: АБАБ ВГВГ ДДЦД ЕЕ.

Сучгюш літературознавці говорять про сонет як про ліричний жанр — сонети елегійні, любовні, еротичні, медитативні, пейзажні, релігійно-містичні тощо.

В українській поезії є неримований (білий) сонет. Авторами білих сонетів є І. Франко, Д. Павличко.

Сонети написані 4-стоповим ямбом, називають сонатино. Сонетино зустрічається в поезії І. Світличного, І. Калинця.

Гнучка форма сонета постійно оновлюється, поети розширюють його можливості, з'являються різні форми цієї строфи.

Хвостатий сонет — це сонет з кодою (італ. coda — хвіст), тобто з одним або кількома зайвими віршами.

Сонетеса — сатиричний, пародійний або бурлесковий хвостатий сонет.

Фігурний сонет — утворює візуальне зображення.

Безголовий сонет — це сонет без одного катрена. Такий сонет є в "Енеїді" І. Котляревського:

Були і тії там панянки,

Що наряджались напоказ,

Мандрьохи, хльорки і діпнянки,

Що продають себе на час.

Сі в сірш' і в смолі кипіли

За те, що жирно дуже їли,

І що не страшив їх і піст,

Що все прикушували губи

І скалили біленькі зуби,

І дуже волочили хвіст.

Половинний або піввірш (катрен + терцет).

Брахісонет — кожен вірш складається з одно-, двоскладового слова. Перевернутий — спочатку терцети, а після них — катрени. Кульгавий сонет — один рядок довший або коротший за інші. Сонет-луна — це сонет, у кожнім вірші якого останнє слово є луною до передостаннього.

Ув'язнений сонет — останнє слово рядка повторюється на початку наступного.

Подвійний сонет — чотири катрени і чотири терцини при двох римах.

Є сонети запитань і відповідей. Один автор пише сонет із запитань, а другий — з відповідей, сонети-акровірші (початкові літери кожного рядка утворюють певну назву), сонети-байки (повчально-гумористичні або сатиричні, твори з алегоричним змістом), сонети-діалоги (сонети у формі діалогу між ліричними героями), паліндромні сонети — абцедарії (рядки починаються з літер в алфавітному порядку).

Вінок сонетів — складається з п'ятнадцяти сонетів. Останній — магістрал (магістральний) утворюється з перших рядків 14 сонетів. Кожен наступний сонет починається останнім рядком попереднього. Магістрал може йти першим. А. Ткаченко цю форму сонета називає букетом сонетів.

Онєгінська строфа. Вона створена О. Пушкіним. Складається з 14 рядків чотиристопового ямба. Перші чотири рядки римуються перехресно, наступні чотири — паралельно, наступні чотири — кільцево і останні два — паралельно: АБАБ ВВГГ ДЕЕД ЄЄ. її використовували Лермонтов, Волошин, П. Куліш.

У світовій поезії є такі канонічні строфи, як віланель, китайська танка, японська уака (танка), гайку (гоку), індійська шлока, персо-арабські газель, бейт, рубаї, грузинська шаїрі та інші. Танка, гоку і рубаї є жанрами лірики.

Віланель або віленела (лат. villanus, франц. villanelle — селянський) має 6 тривіршів однакової структури, подібних на терцину, і останній 19-й рядок. Рядки охоплені двома римами. Перший рядок повторюється у шостому, дванадцятому, вісімнадцятому, третій — у дев'ятому, п'ятнадцятому, дев'ятнадцятому. В добу середньовіччя віланела була піснею пастухів, у добу Відродження — піснею про кохання.

Танка — п'ятивірш, який складається із чергування п'яти— та семи-складових рядків (5-7-5-7-7). Виникла в японській поезії у VIII ст., у IX—X ст. стала класичною строфічною формою. Приклад:

Раптом захотілося -чого б це? Поїздом поїхати. От з поїзда зійшов — а йти нема куди.

(Ісікава Такубока. Переклад Г. Туркова)

Гоку (гайку) — жанр японської пейзажної лірики, виник у XVI ст. Гоку складається з трьох рядків. Перший і останній рядок мають по 5 складів, середній — 7. Схема гоку 5+7+5.

Приклад гоку з доробку І. Качуровського:

Достиглі сливи Нагадують: ти прожив Ще одну весну...

Газель (газела, гезела) складається з кількох двовіршів, але не більше 12, на вірш лише одна рима. Схема римування АА БА ВА ГА. Рима може бути чоловіча, жіноча, дактилічна. Ця форма ліричної поезії з'явилася у VII ст. в арабській та персидській літературах. Зустрічається у творчості І. Франка, В. Поліщука, Д. Павличка.

Вона була, як мрія, що жила А

В моєму серці довгі-довгі дні. Б

Все вимріяне в ній: чоло й уста, А

І очі чорні — трошечки скісні. Б

Ступити кроку з місця я не міг — В

Так, ніби це лучилось уві сні. Б

(Д. Павличко)

Рубаї — строфічна форма з чотирьох рядків. Перший рядок римується з другим і четвертим. Кожен чотиривірш рубаї — закінчена думка. Наприклад:

Є вірші — трударі, є вірші — ерудити, А

Є вірші з золота, є вірші із тандити, А

Та найдорожчі ті, що із вогню, — Б

Зігріти важче, ніж охолодити. А

(Д. Павличко)

Рубаї характерний для ліричної поезії народів Сходу. Д. Павличко в 1987 році видав збірку "Рубаї".

Шаїрі — чотирирядкова строфа на шістнадцять складів, усі рядки римуються між собою (AAAA). Популярна у найдавніших пам'ятках грузинської поезії, її застосовував Шота Руставелі у поемі "Витязь у тигровій шкурі". Наприклад:

Не зовіть того поетом, хто випадком, ненавмисне, Кілька слів пустих, нікчемних, у нудного вірша втисне, Хоч і пнеться до поетів, хоч бундючиться він злісне, Хоч, немов той мул, ґвалтує: "Ти найкраща, власна пісне!"

(Переклад М. Бажана)

Інші види віршів.

Білий вірш або верблан (англ. blank verse) — неримований вірш з виразною внутрішньою метричною акцентово-інтонаційною структурою. Рима у ньому компенсується клаузулою. Білі вірші використовуються в силабічному і силабо-тонічному віршуванні. Найчастіше застосовується у віршованих драматичних творах (Леся Українка, "У пущі").

У драматичних творах білі вірші не діляться на строфи, у ліриці строфи' є. Можуть використовуватися будь-які віршові розміри.

Вірші, у яких половини рим немає, називаються напівбілими.

Акровірш (акростих) (грец. akros — зовнішній, крайній, лат. versus — повтор, поворот) — вірш, перші літери якого утворюють слово, фразу, ім'я.

Лиха зима сховається, А сонечко прогляне, Сніжок води злякається, Тихенько тануть стане, — І здалеку бистресенько Вона до нас прибуде, Кому-кому любесенько, А дітям більше буде. (Л. Глібов, "Хто вона? ") Тут акровірш використаний як форма загадки для дітей.