- •1.1. Основні й допоміжні літературознавчі дисципліни
- •1.2. Літературознавство та інші наукові дисципліни
- •Розділ 2. Історія розвитку теоретико-літературної думки
- •2.1. Літературознавство періоду античності
- •2.2. Літературознавство в епоху середньовіччя
- •2.3. Теоретико-літературна думка епохи Відродження
- •2.4. Теоретико-літературна думка в епоху бароко
- •2.5. Літературно-критична думка в епоху класицизму
- •2.6. Літературознавство епохи Просвітництва
- •2.7. Літературознавство періоду німецького класичного ідеалізму
- •3.3. Культурно-історична школа
- •3.4. Компаративізм
- •3.6. Фройдизм
- •3.7. Структуралізм
- •3.8. Екзистенціалізм
- •Розділ 4. Новітні напрями і течії у літературознавстві
- •4.1. Постструктуралізм
- •4.2. Деконструктивізм
- •4.4. Рецептивна естетика
- •4.5. Постколоніальна критика
- •Розділ 5. Історія українського літературознавства
- •5.1. Зародження та розвиток українського літературознавства (XI—XVIII ст.)
- •5.2. Українське літературознавство в перші десятиріччя XIX століття
- •5.3. Розвиток українського літературознавства в середині XIX століття
- •5.4. Українське літературознавство в останні десятиліття XIX століття
- •5.5. Українське літературознавство XX століття: здобутки і втрати
- •Розділ 6. Художня література як вид мистецтва
- •6.1. Естетична функція художньої літератури
- •6.2. Прекрасне в житті та мистецтві
- •6.3. Естетичний ідеал
- •6.4. Види мистецтва, їх класифікація
- •6.5. Особливості художнього пізнання
- •6.6. Предмет і специфіка художньої літератури
- •Розділ 7. Художній образ і проблема типового
- •7.1. Визначення художнього образу
- •7.2. Особливості образу
- •7.3. Творча робота письменника
- •7.4. Характер. Проблема типового
- •7.5. Види художніх образів
- •7.6. Свобода творчості і детермінізм
- •Розділ 8. Поетика художнього твору
- •8.1. Зміст і форма
- •8.1.1. Єдність форми і змісту в літературі
- •8.1.2. Тема
- •8.1.3. Проблема
- •8.1.5. Пафос і його різновиди
- •8.1.6. Конфлікт
- •8.1.7. Структура і елементи змістової організації художнього твору
- •8.1.8. Формальні чинники художнього змісту
- •8.2. Композиція і сюжет
- •8.2.1. Визначення композиції і її типи
- •8.2.2. Групування персонажів
- •8.2.3. Сюжет
- •8.2.4. Класифікація сюжетів
- •8.2.5. Компоненти сюжету
- •8.2.6. Позасюжетні елементи твору
- •8.3. Художня мова
- •8.3.1. Мова розмовна, літературна, художня
- •8.3.2. Мова автора і мова персонажів
- •8.3.3. Лексика художньої мови
- •8.3.4. Тропи
- •1) За допомогою предиката: подібний, нагадує, схожий, скидається;
- •2) Формою орудного відмінка: блискавкою промайнула думка;
- •8.3.5. Особливості поетичного синтаксису
- •8.3.6. Риторичні фігури
- •8.3.7. Поетична фоніка
- •1) Вживання слів, які буквально відтворюють звуки навколишнього світу: крик птаха, свист вітру, гуркіт грому (ку-ку-рі-ку, гур-гур);
- •2) Імітація звукових ефектів добором певних слів. Приклад: поема т. Шевченка "Утоплена" (розмова вітру з осокою).
- •Розділ 9. Віршування
- •9.1. Мова вірша і мова прози
- •9.2. Ритм
- •9.3. Рима і її різновиди
- •9.4. Види римування
- •9.5. Системи віршування
- •9.6. Строфіка
- •Розділ 10. Художня література як система
- •10.1. Поняття про рід, вид, жанр
- •10.2. Особливості епосу, види епічних творів
- •10.3. Лірика, особливості, види, жанри
- •10.4. Особливості драми, види і жанри
- •10.5. Суміжні змістоформи
- •Розділ 11. Літературний процес
- •11.1. Поняття про літературний процес
- •11.2. Спадкоємність
- •11.3. Літературні взаємодії і взаємовпливи
- •11.4. Літературна традиція і новаторство
- •Розділ 12. Проблеми типологізації літературних творів
- •12.1. Творчість письменника
- •12.2. Стиль
- •12.3. Літературна школа
- •12.4. Літературна група
- •12.5. Літературна течія
- •12.6. Художній метод
- •Розділ 13. Літературний напрям
- •13.1. Бароко
- •13.2. Класицизм
- •13.3. Сентименталізм
- •13.4. Романтизм
- •13.5. Реалізм
- •13.6. Натуралізм
- •13.7. Модернізм і його стильові течії
- •13.7.1. Символізм
- •13.7.2. Акмеїзм
- •13.7.3. Імпресіонізм
- •13.7.4. Неоромантизм
- •13.7.5. Неореалізм
- •13.8. Авангардизм і його стильові течії
- •13.8.1. Футуризм
- •13.8.2. Експресіонізм
- •13.8.3. Дадаїзм
- •13.8.4. Сюрреалізм
- •13.8.5. Абстракціонізм
- •13.9. Соціалістичний реалізм
- •13.10. Постмодернізм
Розділ 9. Віршування
9.1. Мова вірша і мова прози
9.2. Ритм
9.3. Рима і її різновиди
9.4. Види римування
9.5. Системи віршування
9.6. Строфіка
9.1. Мова вірша і мова прози
Є дві форми організації художньої мови — вірш і проза. Вони склалися історично, мають свої особливості. Використання їх зумовлене естетичними завданнями, які вирішує письменник. Ліричні твори пишуть здебільшого віршами; романи, повісті, оповідання — переважно прозою. Трапляються й романи та повісті, які мають віршову форму ("Євгеній Онєгін" О. Пушкіна, "Маруся Чурай" Ліни Костенко). Є ліричні твори у прозі.
Термін "проза" походить від латинського prosus — вільний, незв'язний, прямий. Вірш від латинського versus — оберт, ряд, порядок. Від слова versus — французьке le vers, польське wiersz, білоруське верш, українське вірш. Грецьке слово stichos також означає лад, порядок, стрій, від нього походить російське стих.
Термін "вірш" має кілька значень:
1) рядок ритмізованого тексту;
2) метрична композиція або структура;
3) окремий твір;
4) форма буття поезії;
5) ритмічно організована художня мова.
Віршем називають рядок і жанр. Але вірш не завжди є рядком, є вірші, розбиті на "східці", "драбинку". За смисловим характером вірші можуть бути філософськими, медитативними, сатиричними, публіцистичними, пародійними. За будовою — моновіршами, двовіршами, тривіршами (терцетами, терцинами), п'ятивіршами, строфічними, астрофічними, білими, верлібрами.
Вірш має строгу організацію. Мова вірша лаконічна, вона емоційна, експресивніша, ніж прозова. Основна енергія вірша — ритм. Отже, мова віршів — ритмізована, а мова прози — вільна.
9.2. Ритм
Ритм (грец. rhytmos — такт, розміреність, узгодженість) — це закономірне чергування сумірних елементів: рухів, звукових чи мовних одиниць.
Ритм є у музиці, танці, пісні. Ритмічно змінюються пори дня і року, ритмічно рухається земля навколо сонця, ритмічно б'ється серце, ритмічним є дихання.
Ритм є і в прозі, проза ритмічна тоді, коли в мовних тактах однакова кількість наголосів. Тактами є групи підмета, присудка, другорядних членів речення, відокремлені групи слів. Такт (від лат. tactos — доторкання рукою, в музиці доторкання диригента до пульта) — одиниця музичного ритму. Зразком ритмічної прози є уривок з новели М. Коцюбинського "Intermezzo": "Він говорив про речі, повні жаху для мене, так просто й спокійно, як жайворонок кидав на поле пісню, а я стояв та слухав, і щось тремтіло в мені".
У цьому уривку в тактах однакова кількість наголосів. Кількість наголосів не завжди відповідає кількості слів. В українській мові є три просо-дійні (грец. prosodia — акцент, наголос) групи слів:
1. Слова, на які постійно ставиться наголос. Це — іменники (виняток становлять ті, що передають свій наголос іншим частинам мови), прикметники (за винятком тих, що передали наголос іншим частинам мови), числівники (за винятком кількісних односкладових: два, три, сім, сто, коли вони поєднуються з іменниками: п'ять раз, два дні) у дієслова (за винятком односкладових допоміжних (є, був), займенники (за винятком односкладових: я, ти, мій, та, той, він і двоскладових (вони, вона), прислівники (за винятком односкладових: там, десь, геть...).
2. Другу групу складають здебільшого допоміжні слова, зокрема, односкладові і двоскладові прийменники (за, у, від, до, об, на, при, між, коло, біля), частки (ні, ці, ж, же, хоч, аж, ба, чи).
3. Третю групу слів складають винятки з першої групи, зокрема, односкладові числівники, іменники і прикметники, які втратили наголос, односкладові числівники, допоміжні дієслова. Слова третьої групи змінюють свою акцентність у залежності від контексту. Коли стоять далеко від наголошених складів, то зберігають наголос.
u — u — —
Вони постійно за нею спостерігали.
u — —
Вона виїде завтра.
Мова вірша, на відміну від прози, має складнішу звукову організацію. Крім логічних і емфатичних (emphatikos — зображувальний, виразний наголос, за допомогою якого посилюється виразність слова у реченні, його емоційність, виражається афективний стан мовця) наголосів, є наголоси ритмічні.
Головна одиниця ритму — рядок, а найпростіша мовна одиниця ритму — склад. Склади можуть об'єднуватись у стопи. У кінці кожного рядка вірша є павза незалежно від синтаксичної будови речення, розділових знаків.
В. Сорокін у підручнику "Теория литературы" (М.,1960. — С. 64) помилково твердив, що віршована мова сформувалася на основі прозової:
"Вірші і зародилися з прози: гранично посилюючи емоційність мови у тих випадках, коли це було необхідно за змістом, людство винаходило для цього різні форми мови і таким шляхом прийшло й до віршованої її форми". Насправді ритмічна мова з'явилася не тому, що людство шукало різні "форми мови". Ритм з'явився в процесі праці. Щоб полегшити її, люди вигукували окремі звуки, звукосполучення. Ці викрики співпадали з робочими рухами і ритмізували їх. З часом ритмічно впорядковані звуки були замінені словами і словосполученнями, ритмічно організованим словесним текстом. З розвитком мислення, культури слова цей текст ускладнювався.
Первинна форма словесної творчості була колективною грою. Ця гра згодом перетворилася в обрядову дію. Вона була свого роду магією, мета якої полягала в тому, щоб схилити на свій бік сили природи. У цю театралізовану дію, крім словесного тексту, входили пантоміма, музика і танець.
Це мистецтво було синкретичним (об'єднаним). Слова пісні, яку виконував хор, були простими за змістом, пристосованими до ритму. На зміну колективної пісенної поезії прийшла авторська. Співаки-інтерпретатори об'єднують пісенні твори, схожі за тематикою, у цикли. Гомер об'єднав цикли творів у героїчні поеми "Іліада" і "Одіссея".
Проза з'явилася пізніше, вона ввійшла в ужиток у період книгодрукування. Виникла тоді, коли мова і мислення людини досягли високого рівня розвитку. Щоб описати явища, події у формі прози, треба було спостерігати, узагальнювати.
Важливими чинниками ритмічної організації мови поетичного твору є рима, клаузула, римування, віршовий розмір, строфа.