8.3.7. Поетична фоніка

У художніх творах поряд з лексикою, семантикою, синтаксисом важливе значення має поетична фоніка. Письменник дбає про милозвучність (евфонію) мови. Грецьке евфонія (euphônia від eu — добре, phone — звук) — добре говорити. Але фоніка включає евфонію і какофонію. Українська мова мелодійна, милозвучна. Повторення окремих звуків у тому чи іншому контексті надає творові виразності. До засобів поетичного звукопису належать алітерація, асонанс, звуконаслідування (ономатопся), какофонія.

Алітерація (лат. аd — до, littera — буква) — повторення однакових приголосних звуків чи звукосполучень з метою створення звукового образу зображуваного або посилення інтонаційної виразності мови.

Жужне жах на ножах,

на тривожних рубежах.

(і. Драч)

Асонанс (франц. assonanse від лат. assono — звучу до ладу) — повторення голосних звуків.

Впали роси на покоси,

Засвітилися навколо.

Там дівча ходило босе,

Білу ніжку прокололо.

(Д. Павличко)

Повторення голосного о створює враження широкого простору.

Ономатопея (грец. onomatopoieia — звуконаслідування) — імітація звукових явищ. У баладі "Утоплена" Т. Шевченко вдало передає за допомогою звуконаслідування, повторення с, ш шелест осоки:

"Хто се, хто се по сім боці

чеше русу косу?

Хто се, хто се по тім боці

Рве на собі коси?

Хто се, хто се?" — тихесенько

Спитає — повіє...

Звуконаслідування використовується у народних піснях:

Пливе човен води повен,

Та все хлюп, хлюп, хлюп.

Іде козак до дівчини

Та все туп, туп, туп.

Є підстави розрізняти два види звуконаслідування, як це робить І. Качуровський:

1) Вживання слів, які буквально відтворюють звуки навколишнього світу: крик птаха, свист вітру, гуркіт грому (ку-ку-рі-ку, гур-гур);

2) Імітація звукових ефектів добором певних слів. Приклад: поема т. Шевченка "Утоплена" (розмова вітру з осокою).

Какофонія (грец. какоріюніа — погане звучання) — немилозвучність, безладне хаотичне нагромадження звуків.

Типовими випадками какофонії є збіг голосних у, о чи приголосних: ніч й день. І. Качуровський до випадків какофонії відносить збіг однакових або подібних складів: розказано новини. Поети-футуристи свідомо використовували какофонію. Зустрічається вона у забавляйках і скоромовках:

Карл украв у Клари коралі,

А Клара у Карла вкрала кларнет.

Ліпограма (грец. lеірo — не вистачати) — вірш, у якому бракує певного звука для відтворення евфонічного ефекту. Так, Г. Державін у вірші "Соловей во сне" уникав приголосного р. П. Тичина використовує слова на ль, позбавлені змісту.

Гуляв над Тібром Рафаель

В вечірній час в іюні

— Се сум, се сон, лелію льо,

Льолюні я, льолюні.

Забилось серце. Слухать став:

О, як вона співає!

— Чи лю, чи ні, ламає руч,

А він затоном чале.

І. Качуровський вважає звуковим явищем абеткові (алфавітні) вірші. У цих віршах кожне слово має починатися черговою літерою абетки. Найкращий зразок абеткового вірша залишив Олександр Олесь.

Айстра квітне у саду, Аєр в лузі я знайду. Бізон у двір забрався, Баран його злякався. Ведмеді вулика знайшли, Вовки під деревом лягли. Грак сидить на димарі, Голуб в'ється угорі. Дельфін живе в морях, Дракон лише в казках. Жук до себе лізе в нірку, Жабка плигає на гірку. Зайчик вибіг із лісочку, Зебра стала на горбочку.

Фоносимволіка

Звуки можуть мати символічне значення. Найхарактерніші символічні значення деяких звуків:

О — радість, відвага, сила духу.

А — голосіння, голосний крик, радість, страх, білий колір.

І — спокій, ніжність, кохання, краса, синь, захоплення, подив, переляк.

У — страх, сум, біль, жаль, передчуття смерті: Кружить, кружить над Рунами крук (І. Качуровський).

Г — грім, битва, гамір: "Гармидер, гамір, гаму гаї" (Т. Шевченко).

Л — любов, ніжність, м'якість, лагідний смуток:

Неначе ляля в льолі білій

Святеє сонечко зійшло.

(Г. Шевченко)

Р — суворість героїзм, рішучість, трагізм, рух.

За кражу, за войну, за кров,

Щоб братню кров промити, просять

І потім в дар тобі приносять З

пожару вкрадений покров.

(Т. Шевченко)

Шиплячі — свистячі, африкати (ж, ч, ш, дж, з, ц, с, дз) — брязкіт зброї, плин ріки, шум, смерть, шелест листя.

А. Ткаченко включає в фоніку інтонацію (лат. Шопо — голосно вимовляти). Інтонація — це фонетичний засіб мови. Елементи інтонації:

1) мелодика мови, вона виявляється у підвищеннях і пониженнях голосу (тону);

2) ритм (чергування наголошених і ненаголошених складів);

3) фразовий і логічний наголос, який служить засобом виділення окремих слів або груп слів у фразі;

4) темп мови (тривалість мовних відрізків і зупинок між ними).

Інтонація може бути мажорною, урочистою, сумною, гнівною, іронічною, наспівною, розповідною, запитальною, ствердною, запрошувальною, драматичною, меланхолійною.

Мовна мелодика не має строгого регламентованого темпу і тональності. Перерви у мелодиці називають павзами (грец.рашіз — припинення) — це перерва у мовленні, яка виконує роль словоподілу, вона відмежовує одну фразу від іншої. Павзи позначаються розділовими знаками: крапкою, комою, крапкою з комою. Не завжди розділові знаки позначають павзу. Порівняльні звороти "засіяла, як блискавка ", "висока, як тополя " можна читати з павзою і без павзи.

Через інтонацію, темп, ритм твору виражається емоційний темпоритм — це поєднання темпу, ритму і емоційності. У "Цікавому літературознавстві" К. Фролової є розділ "Трактат про емоційний темпоритм і музичність у літературі", де знаходимо аналіз емоційного темцоритму творів П. Тичини і М. Рильського. У "Сонячних кларнетах" П. Тичини емоційний темпоритм імпульсивний, чергуються строфи з довгими рядками і рефрени:

Арфами, арфами —

Золотими, голосними обізвалися гаї

Самодзвонними:

Йде весна

Запашна,

Квітами-перлами

Закосичена.

Емоційний темпоритм сповнений радісним передчуттям. Вірш "Плуг" сповнений динамікою і драматизмом. Короткі рядки змінюються довгими імпульсивними:

Вітер.

Не вітер — буря!

Трощить, ламає, з землі вириває... (з блиском! ударами!).,

Емоційний темпоритм наявний і в прозі. Він передає внутрішній емоційний стан персонажа, автора або оповідача. Для прикладу наведемо уривки з різних творів, які представляють різні емоційні темпоритми. У творі М. Коцюбинського "Хмари" він сповнений руху, динаміки. Хмара, як і душа поета, несе в собі вогонь. Вона розтинає тишу, закликає прокинутися від сну: "Я знаю її. Вона... Неспокійна, вся насичена вогнем, вся пашача великим і праведним гнівом. Мчиться шалено по небу і підганяє ліниву землю золотою різкою... Вперед... вперед... І гука так, щоб всі почули, щоб ніхто не спав, щоб всі прокинулись... "

Приклад розважливого, спокійного, уповільненого темпоритму в "Зачарованій Десні" О. Довженка: "Не знаю, справді так воно було, чи то мені приснилось, чи, може, сни переплелись із спогадами і спогадами про спогади — вже не пригадую. Пам'ятаю тільки, що дід був дуже старий і що скидався він на образ одного з богів, які охороняли й прикрашали нашу стару хату".