Зовнішня політика унр. Угода в Брест-Литовську.

В зовнішній політиці Директорія УНР не домоглася значних успіхів. Не зумівши домовитись з більшовиками про визнання незалежності УНР, Директорія звернулась до представників Антанти, війська якої висадились у південних містах України. Можна виділити щонайменше три головні причини укладення УНР мирного договору з Німеччиною та ЇЇ союзниками:

1. Вкрай загрозлива для України ситуація, яка склалася наприкінці 1317— на початку 1918 р. у зв'язку зі вторгненням в неї трьох російських більшовицьких;

2. Підписання Росією у Бересті перемир'я з Центральними державами мало великий пропагандистський вплив, й керівники УНР, щоб не втратити підтримки українських вояків і цивільного населення, змушені були із запізненням наслідувати більшовиків і домагатися миру;

3. Спроби Центральної ради порозумітися з Антантою, якій вона симпатизувала, не були підтримані останньою.

Повноваження прибулої на переговори української делегації були визнані усіма, у тому числі й керівником російської делегації Л. Троцьким.

Умовою визнання Центральними державами УНР самостійною державою було, по-перше, підписання мирного договору, по-друге, проголошення українським урядом повної державної незалежності України. Підписання договору відбулося в ніч з 26 на 27 січня (з 8 на 9 лютого} 1918 р., коли Центральна рада під натиском російського наступу вже залишила Київ. За угодою, що складалася з 10 статей, кордони між УНР та Австро-Угорщиною залишалися такими, якими вони були між останньою та Росією на час початку війни. Стан війни між УНР та Німеччиною та ЇЇ союзниками припинявся. Питання про військову допомогу УНР з боку Німеччини та Австро-Угорщини на переговорах не стояло і у тексті договору не було відображено. Економічні статті договору передбачали паритетний обмін товарами з боку Німеччини й продовольством — з боку УНР. Най вразливішим було те, що Україна взяла на себе конкретні зобов'язання поставити до Німеччини та Австро-Угорщини 60 млн пудів хліба, 2 750 тис. пудів худоби у живій вазі та ін. Насправді ж Німеччина не виконала своїх зобов'язань, вдавшись до фактичного пограбунку України.

Після того, як Росія підписала сепаратний мирний договір з Центральними державами, вона змушена була визнати незалежність УНР й виводити свої війська з України. Без їх підтримки стало очевидним, що більшовики з харківського «радянського уряду України» не являють із себе сили. Більшовицький «народний комісаріат» саморозпустився, й у квітні 1918 р. радянська влада в Україні впала. До Києва вступили німецькі та українські частини. Історичне значення Берестейського договору полягає у тому, що він став значним здобутком української дипломатії, який започаткував міжнародне дипломатичне визнання Української держави.

54

Українська держава гетьмана П.Скоропадського: державно-політичний устрій, соціально-економічна та зовнішня політика

До весни 1918 р. населенню України вже набридли революція й хаос. Австрійці та німці на Україні також всіляко прагнули відновити порядок і прискорити вивезення продуктів. Тому між 24 і 26 квітня представники цих груп таємно домовилися замінити Центральну Раду консервативним українським урядом на чолі з гетьманом Павлом Скоропадським 29 квітня, на з'їзді, скликаному в Києві Лігою землевласників, на який з усієї України прибуло 6500 делегатів, з ентузіазмом проголосили Україну Гетьманською державою на чолі з П.Скоропадським, закликавши його «врятувати країну від хаосу і беззаконня» Того ж дня П.Скоропадський разом із прибічниками оголосив про встановлення «Української Держави» (на відміну від «Української Народної Республіки» Центральної Ради) Нова держава ґрунтувалася на незвичайному поєднанні монархічних, республіканських і, що особливо характерно, диктаторських засад, її підданим гарантувалися звичайні громадянські права, приватна власность. Скасовуючи націоналізацію великих маєтків та культурну автономію, гетьман увів категорію громадян-козаків. Прерогативи самого гетьмана: йому належало виняткове право видавати всі закони, призначати кабінет, управляти зовнішньою політикою та військовими справами й бути верховним суддею країни. Однак ці претензії на майже необмежену владу не могли приховати того факту, що

влада на Україні практично належала німцям, а не українцям. на посаду голови кабінету міністрів було призначено М.Устимовича. Він не зумів підібрати собі міністрів, бо деякі діячі, насамперед з партії соціалістів-федералістів, відмовилися прийняти його пропозицію. Не вдалося зробити цього й наступному голові уряду — професорові історії та права М.Василенку Від соціалістів-федералістів погодився увійти до кабінету М.Василенка лише Д.Дорошенко, що став міністром закордонних справ. Гетьманська держава здобула широке міжнародне визнання, встановивши дипломатичні зв'язки з Німеччиною, яку гетьман навіть встиг відвідати з офіційним візитом, Австро-Угорщиною, Болгарією, Туреччиною, Данією, Персією, Грецією, Норвегією, Швецією, Італією, Швейцарією, Ватіканом, а

загалом ще із 30 державами. На жаль, Антанта, орієнтуючись на відновлення «єдиної і неділимої» Росії, не визнала Гетьманську державу Першим кроком у внутрішній політиці стало вирішення земельного питання. Було засновано Вищу земельну комісію на чолі з гетьманом та земельні комісії — губернські й повітові. Міністерство шляхів спромоглося вже на середину літа налагодити залізничний рух. Українською валютою стала гривня. Українізація системи освіти провадилася шляхом відкриття близько 150 українських гімназій, б жовтня 1918 р. відкрито в Києві перший Державний український університет, 22 жовтня другий Український університет у Кам'янці-Подільському. 24 листопада 1918 р. відкриття Української Академії Наук, розгорнулося видання підручників українською мовою. У військовій галузі всі зусилля були спрямовані на створення сильного українського війська . Також 16 жовтня 1918 р. Гетьман окремим універсалом відновив козацтво на чолі з Великою козацькою радою. судові реформи: налагоджено судову справу, створено сенат, суд на нових засадах, укладено багато нових законів. У зовнішньополітичній діяльності гетьмана були значні обмеження. У міждержавних відносинах основною турботою гетьмана було повернення всіх територій етнічного розселення українців.Так, до Української держави було приєднано Холмщину, Підляшшя, 12 повітів Берестейщини, місто Маріуполь. Крим увійшов на правах автономії. Восени 1918 р. зовнішньополітична орієнтація гетьмана круто змінилася. Внаслідок поразки Четвертного союзу гетьман починає шукати підтримки у країн Антанти.Гетьманщина наполягала на федеративних зв'язках з білою Росією. 14 листопада 1918 р П.Скоропадський зважився на відчайдушний крок: оголосив грамоту про федеративні зв'язки з небільшовицькою Росією. Але це не врятувало режим гетьмана. 14 грудня 1918 р. до Києва тріумфально ввійшли війська Директорії й проголосили відновлення Української Народної Республіки

55