19.Входження українських земель до Великого князівства Литовського.

У XIVст. історичні події розвивалися у несприятливому для України напрямі. Саме в період її політико-економічного та культурного занепаду почали підноситисяїї сусіди — Литва, Польща та Московія. Після смерті останнього князя галицько-волинської династії західноукраїнські землі опинилися без свого провідника, ставши легкою поживою для сусідніх держав. В 1350-х роках Альгердас поширив свою владу на дрібні князівства, розташовані на лівому березі Дніпра, а у 1362 р. його військо зайняло Київ. У 1363 р. литовці рушили на Поділля, завдавши нищівної поразки Золотій Орді. В той час, підпорядкувавши велику частину Білорусії та України (приблизно половину земель Київської Русі), Велике князівство Литовське стало найбільшим в Європі. Майже до кінця XIV ст. Велике князівство Литовське було своєрідною федерацією земель-князівств, повноцінними, рівноправними суб'єктами якої виступали землі Київщини, Чернігово-Сіверщини, Волині та Поділля. Збереглася стара система управління, у якій лише руська князівська династія Рюриковичів поступилася місцем литовській Гедиміновичів. У 1385 р. було укладено Кревську унію, суттю якої було з’єднання Великого князівства Литовського і Польської держави. Саме після цього українські землі остаточно втратили свою автономність. Дії литовців на теренах України не мали характеру експансії, схожої на завоювання монголів. Збройне протистояння в боротьбі за українські землі відбувалося переважно між литовцями та іншими чужинцями — претендентами на спадщину Київської Русі. Місцеве населення або зберігало нейтралітет і не чинило опору, або ж підтримувало утвердження литовського правління, яке витісняло золотоординське. Литовська влада була м'якшою, толерантнішою, ніж татарська.

20.Основні тенденції соціально-економічного, політичного та релігійного життя в українських землях у складі Великого князівства Литовського.

Опинившись у складі Литви, українські князівства одержали сприятливі умови для свого соціально-економічного і культурного розвитку. Справа в тому, що Литва перейняла українсько-білоруську культуру, традиції державного життя Київської Русі та Галицьке-Волинського князівства, "руські" (українські) правні норми, а тому і перетворилась поступово на Литовсько-Руську державу. Основними аспектами соціально-економічного розвитку було формування феодального землеволодіння і посиення закріпачення селян. Формування фільваркової системи (праця у господярстві феодала)пов”язаної із посиленням товарно-грошових відносин. Найважливішим станом був шляхетський. Після Люблінської та Брестської церковної уній, стало значне зростання національного гніту в Україні, що поєднувалося з підсиленням феодального визиску польськими та полонізованими українськими шляхтичами-землевласниками залежних від них селян.Тяжкі часи переживало українське міщанство. Зростання міст, а отже попиту на сільськогосподарську продукцію, спричинили поширення в українських землях фільварків. Два століття перебування у складі Литовсько-Руської держави мали позитивне значення для людності України. Бо хоч національно-політичне життя й не могло розгорнутись у всій повноті, Велике Литовське князівство все ж розвинулось на основі традицій Київської Русі. Фактична влада на українських землях належала українським панам - нащадкам руських князів і бояр, вони мали значний вплив на політику Литви. Литовський статут, збірник законів держави, базувався на законах Київської Русі. Все діловодство й судочинство велося "руською" мовою, український характер зберегли й міста, управління в яких також мало національний характер. Православна церква, тісно пов'язана з життям суспільства, довго займала у великому князівстві провідне становище й успішно протистояла католицизму, що проникав у Литву. А ось Брестська унія 1596 р, головною метою якої було об'єднати православних українців і білорусів з поляками-католиками, спричинила різке зростання національно-визвольної та антифеодальної боротьби українського народу, яка виявилася в козацько-селянських повстаннях та, зрештою, в Визвольній війні 1648-1657 років.