14. Характеристика типів організаційних структур управління підприємств.

У практиці розрізняють наступні основні типи організаційних структур підприємств:

- лінійна;- функціональна;- матрична;

- дивізіональна;- проектно-цільова.

Лінійна організаційна структура управління (рис. 2.4) характеризуються тим, що на чолі кожного структурного підрозділу знаходиться керівник, який наділений усіма повноваженнями, здійснює одноосібне керівництво підлеглими йому працівниками та зосереджує у своїх руках усі функції управління. Члени кожного з нижчих ступенів управління перебувають у безпосередньомулінійному підпорядкуванні в керівника наступного, вищого рівня.

Функцыональна- Висока компетентність спеціалістів, які відповідають за здійснення конкретних функційЕфективне використання ресурсівПоглиблення спеціалізаціїКар’єрне зростання у функціональних підрозділахЕфективний контроль з боку вищого керівництваВисокий ступінь координації за функціямиВисокий рівень технічного вирішення проблем.Зменшення потреби у фахівцях широкого профілю.Гнучкість та пристосування до змін зовнішнього середовища при ринкових відносинах.

Дивізіональна організаційна структура управління належить до практики корпоративного управління, коли керована організація відноситься до розряду великих і найбільших за масштабом виробництва, чисельності працюючих, а також характеризується різноманітністю продукції та великою місткістю ринків її збуту. Основою формування структури цього типу є виділення в складі організації практично самостійних виробничих відділень – “дивізіонів”.Використання продуктової структури доцільне у разі, коли розвиток компанії спрямований на розширення асортименту продукції. У цьому разі кожен перспективний продукт розробляється окремою командою, до складу якої залучаються спеціалісти або підрозділи з різних галузей знань. При матричній структурі управління (рис. 2.7) керівник програми (проекту) працює з безпосередньо не підпорядкованими йому спеціалістами, які залежать від лінійних керівників. Він в основному визначає, що і коли повинно бути зроблене в межах конкретної програми. Лінійні керівники вирішують, хто і як буде виконувати ту чи іншу роботу.

17.Маркетинговадіяльність підприємства:поняття,функції, різновидитапринципи здійснення.Маркетингова діяльність підприємства включає наступні види робіт: - дослідження ринку товарів (послуг); - здійснення рекламних кампані;

- формування обґрунтованої цінової політики; - формування платоспроможного попиту та системи стимулювання збуту;

- розробка досконалої асортиментної політики; - вибір каналів товароруху;

- визначення дизайну товарів (послуг);

- формування позитивного іміджу товарів з використанням PR-технологій тощо. Маркетингова, виробнича, комерційно-збутова діяльність та після продажне обслуговування товару мають забезпечити досягнення позитивного результату. Саме всі перераховані вище напрямки діяльності підприємства є основою економічної діяльності підприємства, до якої слід віднести: - стратегічне, тактичне і оперативне планування діяльності;- складання бізнес-планів; - ведення бухгалтерського обліку на підприємстві; - оформлення звітності за результатами господарської; - здійснення стратегії ціноутворення; - формування належної системи оплати праці та стимулювання працівників, забезпечення належної підготовки персоналу та створення відповідної техніко-технологічної бази підприємства; - здійснення ефективної зовнішньоекономічної діяльності тощо.

19. Поняття, класифікація і структура персоналу підприємства та інших суб’єктів господарювання.Трудові ресурси – це частина працездатного населення, яка володіє фізичними й розумовими здібностями та знаннями, необхідними для здійснення корисної діяльності.Персонал підприємства являє собою сукупність постійних працівників, що отримали необхідну професійну підготовку та (або) мають досвід практичної діяльності. Усіх працівників підприємства можна поділити на дві групи: персонал основної діяльності та персонал неосновної діяльності

Категорії персоналу	Функції
Керівники	працівники, що займають посади керівників підприємств та їхніх структурних підрозділів. До них належать директори (генеральні директори), начальники, завідувачі, керуючі, виконроби, майстри.
Спеціалісти	працівники, що виконують спеціальні інженерно-технічні, економічні та інші роботи, інженери, економісти, бухгалтери, нормувальники, адміністратори, юрисконсульти. соціологи тощо.
Службовці	належать працівники, що здійснюють підготовку та оформлення документації, облік та контроль, стенографісти тощо.
Робітники	це персонал безпосередньо зайнятий у процесі створення матеріальних цінностей, а також зайнятий ремонтом, переміщенням вантажів, перевезенням пасажирів, наданням матеріальних послуг та ін. Окрім того, до складу робітників включають двірників, прибиральниць, охоронців, кур’єрів, гардеробників.

20. Методичні підходи при плануванні чисельності окремих категорій працівників підприємства. Для забезпечення безперебійного процесу виробництва на підприємстві необхідно правильно визначати необхідну чисельність працюючих. Розрізняють явочну, облікову та середньооблікову чисельність працівників підприємства. Явочна чисельність включає всіх працівників, що з’явилися на роботу. Облікова чисельність включає всіх постійних, тимчасових і сезонних працівників, яких прийнято на роботу від одного і більше днів, незалежно від того, перебувають вони на роботі, знаходяться у відпустках, відрядженнях, на лікарняному тощо.Середньооблікова (середньоспискова) чисельність працівників за певний період визначається як сума середньомісячної чисельності, поділена на кількість місяців у розрахунковому періоді (середньомісячна). Для аналітичних цілей підприємства розраховуютьсередньорічну, середньомісячну, середньотижневу, середньоденну чисельність персоналу за таким же принципом. Різниця між обліковою та явочною чисельністю є резервом (створюється в основному для робітників), що має використовуватись для заміни тих, хто не виходять на роботу з поважних причин.Чисельність основних робітників (Чор) визначається за формулою:Чор = (Тшт х Впр)/Д, чол.де: Впр – річна виробнича прогама, шт; норма штучного часу (Тшт) на операцію, Д – дійсний річний фонд робочого часу, годин.

Чисельність допоміжних робітників, апарату управління, ІТП, службовців та молодшого обслуговуючого персоналу (МОП) задається в процентному відношенні до чисельності основних робітників. Наприклад: 10, 2, 5 і 3 відсотки відповідно.

21.ЗП Продуктивність праці персоналу, її вимірювання, резерви та напрямки підвищення. Здатність працівників випускати певну кількість продукції за одиницю часу називається продуктивністю праці. Вона є показником ефективності діяльності людей у процесі створення матеріальних благ.Інтенсивність праці визначається кількістю фізичної та розумової енергії людини, витраченої за одиницю часу, тобто характеризує ступінь напруженості праці. Підвищення інтенсивності праці обмежується психофізіологічними можливостями людини. Існує прямий і зворотний способи визначення продуктивності праці, що розраховуються через показники:

виробіток — прямий показник рівня продуктивності праці, що визначається кількістю продукції, товарів, робіт, послуг, вироблених одним працівником за одиницю робочого часу;трудомісткість — обернений показник рівня продуктивності праці, що характеризується кількістю робочого часу, витраченого на виробництво одиниці

23. Оплати праці на підприємстві: сутність, державна політика загальна організація. Форми та системи оплати праці забезпечують зв’язок між оплатою праці та її індивідуальними і колективними результатами форми і системи заробітної плати. Вони встановлюються підприємствами та організаціями самостійно й указуються у колективному договорі.1Відрядну, при якій заробіток залежить від кількості виробленої продукції;2.Погодинну – заробітна плата нараховується залежно від кількості відпрацьованого часу.За застосування погодинно-преміальної системи з використанням нормованих завдань заробіток може складатися з трьох частин:

1) погодинного заробітку, що розраховується пропорційно відпрацьованому часу, і доплат за професійну майстерність та умови (інтенсивність) праці;2) додаткової оплати за виконання нормованих завдань, що нараховується у процентах до почасової оплати за тарифом;3) премії за зниження трудомісткості виробів або робіт. Основними умовами застосування тієї чи іншої форми заробітної плати є рівень технічної озброєності виробництва, характер технологічного процесу та організації виробництва і праці, ступінь використання виробничих потужностей і

устаткування, обґрунтованість процесу нормування праці тощо.На базі відрядної заробітної плати розроблено такі системи: пряма відрядна, відрядно-преміальна, відрядно-прогресивна, непряма відрядна, акордна відрядна.

25. Сутність, класифікація та структура основного капіталу підприємства. До матеріальних активів підприємства належить сукупність усіх його ресурсів у речовому вигляді, які можна побачити або доторкнутися до них, вони мають матеріальну форму. До складу матеріальних активів відносяться переважно виробничі фонди і майно соціального призначення.Основні фонди — це засоби праці, які мають вартість і функціонують у виробництві тривалий час у своїй незмінній споживній формі, а їх вартість переноситься конкретною працею на вартість продукції, що виробляється, (виконання робіт, надання послуг) частинами в міру їх зносу.За виробничим призначенням основні фонди поділяють на виробничі (які беруть участь в процесі виробництва) і невиробничі. Окремі підприємства (в основному великі або державної форми власності) окрім основних виробничих фондів володіють також майном невиробничого (соціального) призначення, зокрема житловими будинками, дитячими садками і яслами, поліклініками, їдальнями, будинками відпочинку, профілакторіями, палацами культури, спортивними спорудами та іншими культурно-побутовими об’єктами.

27. Знос та амортизація основних засобів: поняття, вимірювання та методи нарахування.Під фізичним (матеріальним) зносом основних виробничих фондів розуміють поступову втрату ними своїх первісних техніко-експлуатаційних якостей, тобто споживчої вартості, що призводить до зменшення їхньої реальної вартості. Ступінь фізичного зносу основних фондів можна визначити двома розрахунковими методами: 1) за строком експлуатації (через співставлення фактичної та нормативної величин з урахуванням ліквідаційної вартості);2) за даними обстеження технічного стану. Техніко-економічне старіння (моральний знос) — це знос основних засобів унаслідок створення нових, більш прогресивних і економічно ефективних машин та устаткування. Поява досконаліших видів устаткування з підвищеною продуктивністю робить економічно доцільною заміну діючих основних засобів іще до їх фізичного зносу.Амортизація  - це систематичний розподіл вартості, яка амортизується, необоротних активів протягом строку їх корисного використання (експлуатації). Вартість, яка амортизується, — первісна або переоцінена вартість необоротних активів за вирахуванням їх ліквідаційної вартості.

Ліквідаційна вартість — сума коштів або вартість інших активів, яку підприємство очікує отримати від реалізації (ліквідації) необоротних активів після закінчення строку їх корисного використання (експлуатації), за вирахуванням витрат, пов’язаних з продажем (ліквідацією).

28. Порівняльна характеристика методів нарахування амортизаціїАмортизація основних засобів (крім інших необоротних матеріальних активів) нараховується із застосуванням таких методів:

1) прямолінійного, за яким річна сума амортизації визначається діленням вартості, яка амортизується, на строк корисного використання об’єкта основних засобів;2) зменшення залишкової вартості, за яким річна сума амортизації визначається як добуток залишкової вартості об’єкта на початок звітного року або первісної вартості на дату початку нарахування амортизації та річної норми амортизації. Річна норма амортизації (у відсотках) обчислюється як різниця між одиницею та результатом кореня ступеня кількості років корисного використання об’єкта з результату від ділення ліквідаційної вартості об’єкта на його первісну вартість;3) прискореного зменшення залишкової вартості, за яким річна сума амортизації визначається як добуток залишкової вартості об’єкта на початок звітного року або первісної вартості на дату початку нарахування амортизації та річної норми амортизації, яка обчислюється, виходячи із строку корисного використання об’єкта, і подвоюється;4) кумулятивного, за яким річна сума амортизації визначається як добуток вартості, яка амортизується, та кумулятивного коефіцієнта. Кумулятивний коефіцієнт розраховується діленням кількості років, що залишаються до кінця строку корисного використання об’єкта основних засобів, на суму числа років його корисного використання;5) виробничого, за яким місячна сума амортизації визначається як добуток фактичного місячного обсягу продукції (робіт, послуг) та виробничої ставки амортизації. Виробнича ставка амортизації обчислюється діленням вартості, яка амортизується, на загальний обсяг продукції (робіт, послуг), який підприємство очікує виробити (виконати) з використанням об’єкта основних засобів.

29.Аналіз стану, забезпеченості, ефективності відтворення та використання основних засобів підприємства.Ефективність відтворювальних процесів певною мірою залежить від строків експлуатації насамперед активної частини основних фондів, тобто від періоду їхнього функціонування у виробництві відповідно до початкового технологічного призначення. Деякі види основних фондів складаються з великої кількості елементів (деталей, вузлів тощо), які виготовлені з різних за міцністю матеріалів, виконують різні технологічні функції, мають неоднакове експлуатаційне навантаження і внаслідок цього спрацьовуються нерівномірно Звідси виникає необхідність заміни або відновлення зношених деталей устаткування перед тим, як вони стануть непридатними для подальшого використання у виробничому процесі. Таке часткове відновлення основних фондів здійснюється за допомогою періодичних ремонтів. Отже, суть ремонту полягає в усуненні тимчасового фізичного спрацювання конструктивних елементів у натуральній формі та забезпечення в такий спосіб постійної дієздатності засобів праці протягом усього періоду їхньої експлуатації.

30. Оборотний капітал підприємства: сутність, функціонально-елементний склад та процес трансформації. 1На підприємствах мають місце поточні витрати фінансових (грошових) коштів, які у процесі господарювання здійснюють певний кругообіг (проходять грошову, виробничу і товарну стадії). На першій стадії кругообігу вони витрачаються на придбання сировини, матеріалів та інших ресурсів, тобто переходять з грошової форми в матеріально-товарну, формують певні виробничі запаси, потім вступають у другу стадію — виробничу. На цій же стадії у процес виробництва включаються робітники, що одержують за виконану роботу заробітну плату. Потім матеріально-товарні цінності матеріалізуються у формі готової продукції.