Тема 7. Нова українська дитяча

ЛІТЕРАТУРА

(30-ті – 50-ті роки ХХ ст.)

Питання теми:

Загальна характеристика ІІІ періоду розвитку в Україні літератури для дітей. Розвиток поетичних і прозових жанрів нової літератури для дітей

1. Роль П.Г.Тичини у розвитку дитячої літератури в Україні. Ліричні вірші про природу рідного краю. Розкриття внутрішнього світу людини через сприймання прекрасного.

2. Поезії М.Т.Рильського про дитинство й природу. Відображення змін, що відбуваються протягом року, дитячих розваг та свят.

3. Внесок Наталі Забіли у розвиток української дитячої літератури для дітей дошкільного віку. Зображення дитячої безпосередності, нахилу до фантазування, прагнення наслідувати дорослих. Зображення дітей у стосунках з природою.

4. Світ дитинства у поезії В.В.Бичка. Поетична інтерпретація образів дітей, розкриття їхнього внутрішнього світу. Тема праці дорослих і дітей. Твори В.Бичка про природу.

5. Чарівний світ дитинства у творах М.Познанської. Тема родинного кола в поезіях М.Познанської. Картини пір року.

6. Казки М.П.Трублаїні „Про дівчинку Наталочку і сріблясту рибку”, „Мандри Закомарика”. Їх педагогічна й художня цінність.

7. Збірка природничих казок О.Д.Іваненко „Лісові казки”. Науково-художній характер творів („Кисличка”, „Бурулька”, „Казка про маленького Піка”). Роль казок О.Д.Іваненко у вихованні у дітей дбайливого ставлення до навколишнього світу, розуміння неповторної краси Землі.

Рекомендована література:

1. Ємець А.А., Загуляєва Є.М. Видатні українські письменники. Цікавий довідник для вчителів та учнів 1-4 класів. – Харків: ВГ Основа, 2006.

2. Золотий колосок. Збірка фольклорних і літературних творів для роботи з дітьми у дошкільних закладах за програмою „Дитина” / Упор. Н.Я.Дзюбишина-Мельник. – К.: Освіта, 1994.

3. Мовчун А.І., Варавкіна З.Д. Рідне слово. Українська дитяча література: Навчальний посібник у 2-х книгах. – Книга 2. – К.: Арій, 2007.

4.Українська дитяча література: Навчальний посібник. / За ред. Л.М.Кіліченко. – К.: Вища школа, 1984. – С.100-183.

5. Українська дитяча література: Хрестоматія / Упор. Л.П.Козачок. – К.: Вища школа, 2002.

Загальна характеристика ііі періоду розвитку в Україні літератури для дітей

Початок періоду (30-ті – 50-ті роки ХХ ст.) пов’язаний із наступом тоталітарного режиму в радянській державі. Політичні та соціальні зміни вплинули на літературу. Ці зміни починалися поступово з другої половини 20-х років, зокрема, у дискусії навколо жанру казки.

У 1923 році з’являється стаття Е.Яновської „Сказка как фактор классового воспитания”, де з нових революційно-класових позицій критикується жанр казки класичної, яка ніби-то шкодить вихованню дитини, породжує страх перед явищами природи, дає спотворене уявлення про навколишню дійсність, перешкоджає формуванню класової свідомості у дітей. У 1925 році в ширшому форматі, але аналогічного змісту, виходить ще одна стаття Е.Яновської „Нужна ли сказка пролетарскому ребенку”.

На захист казки виступили в Росії Корній Чуковський і Самуїл Маршак. В Україні ніхто не наважувався виступити відкрито проти офіційної точки зору. Тоді директор науково-дослідного педагогічного інституту, професор Олександр Потів вирішив науково підійти до захисту прав казки і почав готувати видання казок Г.Х.Андерсена українською мовою. Він залучив найкращі педагогічні й редакторські сили тих часів: відбір казок – найприскіпливіший, редагування – найуважніше.

У 1929 році у приватному видавництві „Космос” побачило світ двотомне видання казок Ганса Хрістіана Андерсена українською мовою. Але проти нього постають захисники комуністичної ідеології. О.Попіва позбавляють директорської посади, видання розкритиковане як шкідливе, вороже суспільству. У відповідь О.Попів пише „науково подібну” статтю „Дитяча література на переломі” (1930р.), де намагається обгрунтувати „шкідливість казки”, критикує казкарів. У статті автор висловив, безперечно, урядову точку зору, офіційну позицію, яка в той час невпинно змінювалася. Змінювалися політичні обставини, змінювалось і ставлення до дитячої казки.

На 1934 рік припадає цілковита перемога більшовицької ідеології: опозиціонери до Сталіна розгромлені, покінчено з різними течіями у мистецтві (в літературі – з неокласиками, символістами).

В цьому ж році у Харкові відбувається Всеукраїнська партійна нарада з питань дитячої літератури. Нарком Володимир Затонський виступає з розгромом ворогів казки: „вороги дітей – вороги народу”. Олександр Попів і причетні до процесу – репресовані. Проголошено реабілітацію казки, звичайно, в рамках радянської ідеології. На заклик представників офіційної влади – „Писати казки!” – відгукнулися Наталія Забіла та Оксана Іваненко.

Тоталітарний режим суттєво вплинув на психологію письменників. Література опинилася затиснутою в рамках сталінського режиму. Вона була скута, обмежена, не було свободи вибору у тематиці, сюжетах, образах.

Казка – надзвичайно заідеологізована. Штучно лакована, завуальована дійсність створювала ідеального позитивного „радянського” героя в літературних творах. Література сприяла вихованню „простої радянської людини”, для якої батьківщиною був вже весь Радянський Союз.

Письменникам було дуже складно творити і взагалі жити. Наприкінці 30-х років тоталітарна система знищила цілий пласт української інтелігенції: педагогів, провідних діячів культури, науки та мистецтва, зокрема і письменників: Майка Йогансена, Юрія Будяка, Гната Хоткевича та багатьох інших. Твори визначних письменників вилучалися з програм навчання й виховання дошкільників і школярів. Нав’язувалася русифікація у супроводі з денаціоналізацією українських дітей.

У повоєнні роки, відповідно до правлячої ідеології, тема творів багатьох письменників – війна, виховання ненависті до ворога, діти-захисники рідного краю. Провідною стає тематика захисту Батьківщини, участь дітей у боротьбі з фашистами, героїзм, моральна стійкість маленьких захисників Вітчизни (твори О.Донченка, Ю.Яновського, О.Копиленка, В.Бичка, О.Іваненко, І.Багмута, Ю.Збанацького).

Окрім цього, чільне місце у творах дитячої літератури відводилося вождю. Він був „незаперечною цінністю”. Якщо у 20-30-х роках беззаперечним був образ Леніна, то у 40-50-ті роки домінував образ Сталіна. Всі тогочасні читанки для дітей (Н.Забіли, М.Пригари, Т.Горбунцової та ін.) починалися з вірша, що уславлював цю ідеологічну постать. Наприклад: „З піснею про Сталіна починаєм день, кращих ми не знаємо на світі пісень”.

Згодом, після смерті Сталіна, з’являється інший образ, який оспівували у дитячих творах, - Москва. Змальовувалося красиве життя, але повоєнна дійсність була кардинально іншою.