Питання для семінарських і практичних занять

1 Сутність та інститути грошового ринку

2. Роль та значення грошового ринку в економіці.

З Інституціональна та функціональна структура облікового ринку

4. Місце облікового ринку в ринковій економіці.

5. Міжбанківський ринок як частина ринку позикових капіталів.

6. Характеристика міжбанківських кредитів.

Тестові завдання

1.Норма доходу, встановлена за цінними паперами: А) облігаційний відсоток;

Б) депозитний відсоток;

В) позиковий відсоток.

2. Ставку облікового відсотка встановлює: А) Міністерство фінансів України;

Б) Національний банк України;

В) Кабінет Міністрів України.

3. Для забезпечення дохідності банку необхідно:

А) щоб позиковий відсоток був вищим за депозитний; Б) щоб депозитний відсоток був вищим за позиковий.

4. Частина грошового ринку, де короткострокові грошові кошти перерозподіляються між кредитними інститутами шляхом купівлі продажу векселів і цінних паперів з терміном погашення, як правило, до одного року — це:

А) ринок готівки;

Б) валютний ринок;

В) обліковий ринок;

Г) ринок цінних паперів.

5. Основними інструментами облікового ринку є: А) акції, облігації, банківські сертифікати;

Б) банківські, казначейські, комерційні векселі;

В) опціони, ф'ючерси;

Г) земельні бони, житлові сертифікати.

6. Вільні ресурси кредитних інститутів на міжбанківському ринку залучаються і розміщуються у формі:

А) відкриття кореспондентських рахунків;

Б) міжбанківських електронних переказів коштів;

В) міжбанківських депозитів і кредитів.

7. До основних різновидів міжбанківського кредиту відносять: А) овердрафт, споживчий, комерційний;

Б) вексельний, державний, за операціями РЕПО;

В) овернайт, комерційний,вексельний;

Г) овердрафт, овернайт, за операціями РЕПО.

8. Рівень відсоткової станки ш мі.жбанківськими кредитами вста­новлюється:

А) центральним банком;

Б) самостійно комерційними банками;

В) за результатами кредитних аукціонів;

Г) на рівні облікової ставки центрального банку.

Тематика рефератів

1. Сутність онкольного і вексельного кредитів. Подібність, розхо­дження, перспективи для України.

2. Загальна характеристика міжнародного грошового ринку.

3. Правове регулювання міжнародних грошових операцій.

4. Вплив інфляційних процесів на національні грошові ринки (на прикладі окремої держави).

5. Особливості міжбанківського ринку в Україні.

6. Сучасний стан та тенденції розвитку світового міжбанківського ринку.

7. Обліковий ринок України.

8. Основні напрями сучасної грошово-кредитної політики НБУ.

ТЕМА 9. ВАЛЮТНИЙ РИНОК

1. Сутність і структура валютного ринку.

2. Валютні операції.

3. Валютне регулювання та курсова політика цен­трального банку. Особливості валютного регулю­вання і курсової політики Національного банку України.

1. Сутність і структура валютного ринку

Валютний ринок— це сукупність економічних та орган і ча цін­них форм, що пов'язані з купівлею або продажем валют різних країн. До валютного ринку як системи входить підсистема валю­тного механізму і валютних відносин. Під першою маються на увазі правові норми й інститути, що репрезентують ці норми на національному та міжнародному рівнях. До другої входять що­денні зв'язки, в які вступають фізичні та юридичні особи з мелою здійснення міжнародних розрахунків, кредитних та інших гро­шових операцій.

Функціонування валютного ринку пов'язане з використанням деяких економічних категорій та понять.

Валютний курс —- співвідношення між грошовими одиницями двох країн, яке використовується для обміну валют при здійснен­ні валютних та інших економічних операцій.

З його допомогою долається національна обмеженість грошової одиниці певної країни. Локальна її цінність перетворюється на міжна­родну. Відповідно до цього валютний курс виступає засобом інтерна­ціоналізації грошових відносин, утворення цілісної системи грошей.

Котирування — це встановлення курсів іноземних валют у від­повідності з практикою, що склалася, і законодавчими нормами.

У світовій практиці існує два методи котирування:

1. Пряме котирування, коли одиниця іноземної валюти прирів­нюється до певної кількості національної валюти.

2. Непряме котирування, коли одиниця національної валюти прирівнюється до певної кількості іноземної валюти. Така сис­тема застосовується в небагатьох країнах.

Конвертованість — це здатність валюти обмінюватися на ін­ші валюти.

За ступенем конвертованості валюта поділяється на такі типи:

• вільно конвертована;

• частково конвертована;

• неконвертована;

• клірингова.

Вільно конвертована валюта (ВКВ) — валюта, що вільно та без обмежень обмінюється на валюти інших країн і застосовуєть­ся у всіх видах міжнародного обігу.

Резервними називають валюти, які переважно використову­ються для міжнародних розрахунків і зберігаються Центральни­ми банками інших країн. До них відносять долар США, фунт сте­рлінгів, швейцарський франк, японську ієну, євро.

Частково конвертована валюта обмінюється на обмежену кількість іноземних валют, у міжнародних розрахунках застосо­вується з обмеженнями.

Неконвертована (замкнена) валюта не обмінюється на інші іноземні валюти і застосовується лише на території країни.

Клірингова валюта -- розрахункові валютні одиниці, які існують лише як розрахункові гроші у вигляді бухгалтерських записів банківських операцій за взаємними поставками товарів та наданням по­слуг між країнами-учасницями клірингових розрахунків. Усі розра­хунки в іноземній валюті здійснюються через уповноважені банки, тобто банки, що мають ліцензії центрального банку.

Ліцензії, отримувані комерційними банками, поділяються на генеральні, внутрішні та розширені внутрішні.

Генеральна ліцензія дає комерційному банку право на такі дії:

• здійснення багатьох банківських операцій в іноземній валю­ті як на території країни, так і за кордоном;

• формування частини свого статутного акціонерного фонду в іноземній валюті за рахунок вітчизняних, іноземних та міжна­родних підприємств і організацій;

• створення резервного, страхового та іншого фондів із при­бутком в іноземній валюті;

• участь у створенні банківських установ усередині країни та за її межами в ролі засновника або пайовика з використанням для цієї мети іноземної валюти;

• відкриття своїх філій та представництв за кордоном.

Внутрішня ліцензія надає комерційному банку право на здійс­нення повного або обмеженого переліку банківських операцій в іноземній валюті лише на території країни.

Розширена внутрішня ліцензія надає комерційному банку право здійснювати на території країни ті ж операції, що й за внутрішньою ліцензією, але, крім того, дає право відкривати обмежену кількість кореспондентських рахунків у конкретних іноземних банках.

Головними функціонерами валютного ринку є комерційні ба­нки, які мають відповідну ліцензію. Вони називаються уповно­важеними банками і проводять такі операції:

♦ купівля і продаж іноземної валюти за рахунок власних ко­ штів банку та за рахунок коштів клієнтів;

♦ розрахунки в іноземній валюті, пов 'язані з експортом-імпортом то­ варів і послуг, а також-: проведенням різного роду нетоварних операцій;

• встановлення кореспондентських відносин з іноземними ба­нками;

• пасивні й активні операції в іноземній валюті;

• депозитні та конверсійні операції на міжнародних грошо­вих ринках:

• обмін для населення іноземної валюти;

операції є чеками та іншими цінними паперами в іноземній валюті.

Таким чином, валютний ринок — один з найважливіших сег­ментів фінансового ринку. Ступінь його розвитку безпосередньо впливає на стан та розвиток економіки. Операції, які проводяться на валютному ринку, тісно пов'язані з комплексом операцій і станом грошового ринку в країні, з ринком капіталів.