32. Філософські погляди п.Юркевича і п.Куліша

П.Д.Юркевич (Памфіл Данилович) усвоїх працях виклав основисвоєї "Філософії серця". В ційфілософськійконцепціїмислитель особливого значення надавав ідеї. На його думку, ідеяпотрібна не лише філософському, а й природничо-науковомупізнанню. Вінвисокоцінувавприродничі науки, прийоми й методицих наук і використовував їх дослідження психологічних явищ та наук про дух.

Юркевич відкидав як філософіюматеріалізму(матерія – першооснова всього сущого), так і філософіюідеалізму(первинним вважає ідеальне начало – Бога, дух, розум тощо), зокрема критично-негативно ставився до Ге-геля. Недолік цих систем убачав у ігноруванні індивідуального, неповторимого, конкретного тощо. Подолання крайнощів матеріалізму та ідеалізмумислительвбачав у розробціконцепції "філософіїсерця". Серце — основа неповторності й унікальностілюдськоїособистості, тоді як розумвиявляє (фіксує)загальне. В серцітворятьсятакіподії і явищаісторії, якінеможливораціональновивести. Більше того, джерелоявищ, щохарактеризуютьособливістьлюдинитакожзнаходиться в серці, вони не випливають "з жодногозагальногопоняттячи закону".

Розум, "голова", зазначає Юркевич, керує,планує та диригує, але породжує — серце. Воно продукує явища душевного життя, які не можуть бути з'ясовані, виходячи із загальнихзакономірностей психіки. Туди, де дієправильність, загальназакономірність, — серце не втручається, а лише "спостерігає", поступово, раз від разу, розкриваючи себе в ційсфері.

Хоч Куліш тяжів до романтичноїтрадиції, йогосвітогляд не був усталеним.. Його чітка послідовність проявляється в ідеї України, її воскресіння. Своєрідною є його теорія культурництва, пов’язана з образом культури землеробства, котрий «очищає» рідну землю від «негіді», допомагає своєю працею «воскресінню» поснулої віри й віковічних звичаїв батьків. Звідси його «хутірська філософія», основана на вимозі повернення до життя природи, правди й душі людської, де ще зберігаються справжні цінності людського буття. Особливу увагу приділяв українській мові як предвічному скарбу народного серця. Саме мова, на його думку, повернула українцям повагу інших народів. Перебував на позиціях фаталістичного життя і визнавав творцем усьогосущого Бога.

У громадському житті, вважав Куліш, домінуюча роль належить ідейним духовним факторам. Ідеї безсмертні, як безсмертна душа людини, в глибині якої (серці) концентруються всі переживання, помисли, надії, пророча сила. Між серцем людини і всім зовнішнім точиться постійна боротьба (боротьба поверхні та глибини душевної). Тому потрібно прислухатися до живого голосу народу, відкинути все зовнішнє, вороже, шкідливе, наслідувати історичну ідею - слово Боже, відображенням якого є народний ідеал

Зв'язавши історичну ідею та слово Боже, Куліш романтизує минуле. Він не цікавиться теперішнім, оскільки минуле існує як скарб. Він шукає його в народній творчості, поезії, вважаючи, що поезія є первісною щодо історії та філософії. Романтизуючи минуле, Куліш закликає повернутись до його ідеалів. Конкретним втіленням цього постає його хутірська філософія як своєрідна реакція на міщанство та псевдо цінності бездуховної цивілізації й урбанізації.

33. Діалектико-матеріалістичне концепція буття виходить з неможливості відособленого, незалежного від матерії буття, як «чистого буття», «буття в собі». У марксистській філософії проблема буття аналізується в кількох напрямах. При цьому підкреслюється багаторівневий характер буття (органічна і неорганічна природа, біосфера, суспільне буття, буття особи).

Розробники - німецькі мислителі К. Маркс та Ф. Енгельс

Згідно з цією концепцією думати – означає бути матеріальним. Єдина реальність, яка володіє статусом буття є матерія. Під матерієюрозуміють об’єктивну реальність, що існує незалежно від людської свідомості і відображається за допомогою наших відчуттів(МАТЕРІЯ – філософська категорія, проти­лежна ідеї, іде­альному. У марксизмі: "Матерія - філософська категорія для позна-чення об’єктивної реальності, яка дана лю-дині у відчуттях її, яка копіюється, фотог-рафується, відображається нашими відчу-ттями, існуючи незалежно від них"(Ленін). Мате­ріальність речей чи процесів визнача-ється їх речо­винністю, просторово-часовим бут­тям, причинними зв’язками з ін­шими речами і процесами).Матерія існує і проявляє себе завдяки 3-ьом атрибутам: рух, простір і час.

Рух– це спосіб існування матерії – це будь-яка зміна матерії взагалі. Як підкреслював Ф.Енгельс, уся доступна нам природа утворює певну систему, зв’язок тіл, і те, що ці тіла перебувають у взаємозв’язку, означає, що вони взаємодіють між собою, а ця взаємодія і є рухом.

Простір – це структурна організованість і взаєморозташованість елементів матерії. – це загальна форма протяжності і співіснування матеріальних об’єктів, порядок розміщення одного тіла відносно іншого. До характеристик простору слід віднести його тривимірність, рівноправність напрямів та симетричність.

Час – це загальна форма тривалості й зміни явищ чи стадій протікання матеріальних процесів. До характеристик часу – одномірність, односпрямованість та незворотність.

В структурі змін матерії виділяються незворотні спрямовані закономірні зміни, що призводять до появи нової якості – такі зміни наз. розвитком (один із моментів руху). Діалектико-матеріалістична концепція розвитку виходить з того, що розвиток є вічним та нескінченним процесом заміни старого новим на основі внутрішніх джерел саморозвитку матерії. Діалектичний розвиток світу є його саморухом, шляхом взаємного переходу кількісних змін в якісні, шляхом діалектичних стрибків, поступальність змін та їх прогресивну направленість, спадкоємність старого та нового. В творах Фрідріха Енгельса сформульовані основні принципи та закони розвитку. Ці закони характеризують розвиток з трьох різних аспектів: закон єдності та боротьби протилежностей розкриває джерело саморуху, саморозвитку; закон взаємного переходу кількісних змін в якісні – механізм виникнення нових якостей, закон заперечення заперечення - форму прогресивно спрямованих змін. Розвиток тлумачиться як процес виникнення, розгортання та розв'язання внутрішніх суперечностей, що властиві об'єкту. Ці закони створюють систему визначення об'єктів, що розвиваються, та служать принципами, на основі яких формується система категорій матеріалістичної діалектики, що відбиває різноманітність інших закономірностей процесу розвитку: співвідношення необхідності та випадковості, можливості та дійсності, суті та явища, форми та змісту. Карл Маркс та ФрідріхЕнгельс вперше чітко поставили питання стосовно співвідношення руху та розвитку, прогресу та регресу в процесі розвитку, про різнонаправленість процесу.