28. Податкова система країни.

Центральними категоріями цього питання є податки, податкова система, загальнодержавні податки, місцеві податки та ін.

Податки – це закріплені законодавчо платежі до бюджету держави, які здійснюються окремими особами і підприємствами.

Характеристика податків:

1. Суб’єкт оподаткування – це платник податків. До платників належать підприємства різних галузей і форм власності, організації та установи, окремі громадяни, що отримують доход або здійснюють будь-яку господарську діяльність.

2. Об’єкти стягнення податків – це кошти, що підлягають оподаткуванню. Вирізняють наступні групи об’єктів:

- особистий доход громадян у формі зарплати, дивідентів, процентів по банківських вкладах, доходів від підприємницької діяльності, арендної плати, тощо;

- власність – ділянки землі, нерухомість, майно, грошовий капітал;

- рух і приріст майна (спадщина, купівля нерухомості, придбання земельної ділянки та ін.);

- оборот підприємства, тобто валова додана вартість, що створена на ньому, обсяг продажу продукції;

- споживання та специфічні форми використання доходу, зокрема споживання тютюну, лікеро-горілчаних виробів, предметів розкошу;

- право займатися певним видом діяльності, тобто організація лотерей, мисливство, утримання казино, деякі інші види діяльності, на які потрібна ліцензія.

Іноді зустрічається подвійне оподаткування. Це відбувається тоді, коли один і той же об’єкт обкладається двома податками. Наприклад податок на прибуток підприємств, та податок на дивіденти акціонерів цих підприємств.

3. Джерела податків – це доходи або вартість продукції які служать основою сплати податку. Слід розрізняти об’єкт оподаткування та джерело оподаткування. Наприклад податок на землю об’єктом має певну ділянку землі, а джерелом – доход від використання цієї ділянки.

4. Ставка оподаткування, або ставка податку – це частка доходу або вартості продукції що вноситься до бюджету у вигляді податків. Кількісно ставка податку визначається як відношення суми податку до величини оподатковуваного доходу. Наприклад сума податку на прибуток підприємств становить 300 тис. гривень, а розмір прибутку що підлягає оподаткуванню – 1 млн. грн. Ставка податку дорівнює:

(300 тис/1 млн.)100% = 30%

5. Податкові пільги – це надані законодавчо зниження податкових ставок відстрочки та розстрочки виплати податків. Відстрочка – це право сплатити податок не в поточному а в майбутньому періоді. Розстрочка – це можливість сплати заборгованості по податках протягом деякого періоду.

Функції податків.

У системі регулювання економіки податки виконують такі основні функції:

1. Фіскальна, яка означає, що податки є формою вилучення коштів у суб’єктів економіки на потреби держави.

2. Стимулююча – це використання податкових пільг з метою пріоритетного розвитку окремих галузей, регіонів, секторів економіки та соціальної підтримки малозабезпечених верств населення.

3. Соціальна, яка полягає у згладжуванні нерівності в доходах різних верств населення за допомогою нижчих ставок оподаткування для малозабезпечених, та вищих ставок для заможних громадян.

4. Стабілізаційна – означає, що вони використовуються в антициклічному регулюванні економіки. Зокрема при спаді виробництва податкові ставки знижуються, а при піднесенні – підвищуються.

Соціальна функція податків реалізується через використання певних форм оподаткування. Розрізняють 3 форми оподаткування:

1. Пропорційна – коли середня ставка податку не змінюється залежно від оподатковуваного доходую Наприклад податок на прибуток підприємств.

2. Прогресивне оподакування – ставка податку зростає зі збільшенням оподатковуваного доходу. Наприклад пибутковий податок з громадян. За допомогою прогресивного оподаткування реалізується соціальна функція податків. Однак в сучасних умовах ця форма часто приводить до приховування доходів та дестимулювання господарської діяльності.

3. Регресивне оподаткування – частка доходу, що сплачується у якості податку, зростає при зменшенні оподатковуваного доходу. Такими властивостями володіють непрямі податки. Наприклад подушний податок.

Типи податків.

Податки поділяються на прямі і непрямі.

1. Прямі податки – такі, де об’єкт і джерело оподаткування співпадають, фактично і юридично вони сплачуються однією і тією ж особою і вилучаються з доходу. Наприклад податок на прибуток з підприємств.

2. Непрямі податки – визначаються по відношенню до вартості виробленої або реалізованої продукції і включаються до складу цін цієї продукції, юридично сплачуються виробниками або продавціми, а фактично – покупцями продукції.

Податоква система.

Податкову систему держави утворює сукупність податків, зборів та інших обов’язкових платежів, що вносяться до бюджету. За структурою розрізняють трирівневу податкову систему, характерну для держав з федеральним устроєм (РФ, США) та дворівневу податкову систему (Україна).

В Україні частина податків мають характер загальнодержавних (прямі, податки на підприємства) і непрямі (акцизний збір, ПДВ). До місцевих податків належать комунальний податок, збір за паркування автомобіля, ринковий, готельний збір, збір за використання місцевої символіки у підприємницькій діяльності.

Ефективність податкової системи означає максимізацію податкових надходжень до бюджету без гальмування економічного зростання та рівня доходів. Американським вченим А. Лаффером визначена закономірність зміни надходжень до державного бюджету залежно від ставки оподаткування. Ця закономірність отримала назву кривої Лаффера.

t - середня ставка податків, що діють в економіці;

T - сума податкових надходжень до бюджету.

Крива Лаффера показує що початкове збільшення ставки оподаткування веде до зростання надходжень до бюджету. Зростає до т. М. Однак подальше збільшення ставки оподаткування приводить до тінізації економіки та згортання господарської діяльності. Лаффер доводив, що рівень оподаткування у розвинутих країнах перебуває у точкі N, тому держава може знизити ставку оподаткування з N до L не втративши при цьому надходжень до бюджету.

29.Світове господарство являє собою сукупність національних економік, взаємозв'язаних міжнародним поділом праці, науково-технічною та виробничою кооперацією, міжнародною торгівлею, валютним, кредитним та іншими економічними відносинами. Міжнародні економічні відносини визначаються рівнем зрілості продуктивних сил і виробничих відносин у різних національних господарствах і, крім того, обумовлюються особливостями економічної політики. Сучасне світове господарство склалося в результаті тривалого історичного процесу, багатовікової еволюції продуктивних сил, поглиблення міжнародного поділу праці, поступового включення національних економік у загальну систему світових господарських зв'язків. Історично первинною формою міжнародних економічних відносин була світова торгівля. Ця форма переважала в епоху капіталізму вільної конкуренції. Процес формування світового ринку одержав новий імпульс після створення в середині XIX століття у провідних країнах великого фабрично-заводського виробництва, яке не могло існувати без світового збуту. У міру розвитку масового виробництва світовий ринок почав переростати у світове господарство. Утворення світового ринку, а потім і світового господарства, встановлення довготривалих торгових, виробничих і фінансових зв'язків між різними країнами означає кінець національної відокремленості в галузі економіки. У XX столітті, особливо після другої світової війни, процес включення національних економік у світове господарство почав розвиватися в таких основних напрямах: послаблення митних і адміністративних бар'єрів на шляху вільного переміщення товарів, капіталів і робочої сили; посилення тенденції до інтеграції господарств в окремих регіонах; розширення масштабів і видів діяльності ТНК та перетворення їх у провідну ланку міжнародного обміну; підвищення ролі міжнародних кредитних, фінансових і торгових організацій; збільшення взаємозалежностей провідних країн в умовах виникнення і нарощування енергетичної кризи; посилення ролі держави в сфері міжнародних економічних відносин. Основними рисам сучасного світового господарства є: високий ступінь розвитку міжнародного поділу праці, учасниками якого є практично всі країни світу; наявність істотних економічних, соціальних та політичних відмінностей між суб'єктами світового господарства; панування товарних форм економічних зв'язків між учасниками світових господарських відносин; встановлення на світовому ринку динамічної відповідності попиту та пропозиції, об'єктами яких є основні види продукції, що надходять у світовий товарообіг; створення передумов більш вільного переміщення товарів, капіталів та робочої сили. Як зазначалося, між суб'єктами сучасного світового господарства існують істотні економічні, соціальні та політичні відмінності. З цієї точки зору можна виділити три складові світового господарства: світове капіталістичне господарство, світове соціалістичне господарство, господарство республік колишнього СРСР та колишніх соціалістичних країн Східної Європи. Світове капіталістичне господарство становить собою сукупність національних господарств і економічних зв'язків капіталістичних країн та країн, що розвиваються. В цій сукупності відсутня рівноправність суб'єктів, оскільки країни що розвиваються, є сировинним придатком до господарства розвинутих капіталістичних країн. Разом з тим і між країнами що розвиваються, є певні відмінності щодо рівня економічного розвитку та його соціальної спрямованості, глибини подолання докапіталістичних структур, ступеня втягнення у міжнародний годі л праці. Світове соціалістичне господарство становить собою сукупність національних господарств і економічних зв'язків КНР, В'єтнаму, КНДР і Куби. Якщо до початку 90-х років воно було в змозі конкурувати по всіх напрямах з світовим капіталістичним господарством, то сьогодні усі його сфери істотно ослаблені у зв'язку з відпаданням від нього республік колишнього СРСР та колишніх соціалістичних країн Східної Європи. Проте і сьогодні воно володіє великим економічним, науково-технічним та інтелектуальним потенціалом. Навіть за умови економічної блокади, вимушених великих витрат на утримання армії та подолання наслідків природних сил, що мали місце в останні роки, соціалістичні країни мають відчутні результати у розвитку суспільного виробництва й зростанні добробуту населення. Як зазначалося, особливу складову світового господарства становлять економіки країн СНД та колишніх країн Східної Європи. Сьогодні їх не можна віднести ні до світового капіталістичного, ні до світового соціалістичного господарства. Суб'єктивно їх переорієнтовують на світове капіталістичне господарство, проте об'єктивно - по рівню розвитку і характеру продуктивних сил, економічних зв'язках і тенденціях - вони тяжіють до світового соціалістичного господарства. На сучасному етапі життєздатність кожного національного господарства постсоціалістичних країн забезпечується, головним чином, завдяки своїм внутрішнім резервам та взаємним зв'язкам. Так, виживання багатьох галузей народного господарства України забезпечується завдяки тому, що Росія продовжує постачати нам в борг паливо, сировину, мотори, прилади, системи управління тощо. Про розміри таких поставок можна судити по тому що станом на 1 липня 1999 року за енергоносії Україна заборгувала Росії понад мільярд доларів США. Відновлення традиційних економічних зв'язків між країнами СНД та Східної Європи прискорить вихід їх із економічної кризи і дасть можливість їм зайняти гідне місце у світовому господарстві.

30.Міжнародні економічні відносини та їх форми.З'ясування найважливіших законів функціонування та розвитку світового господарства, згідно з принципом сходження від абстрактного до конкретного, переходу від сутнісних відносин до форм їх вияву, вимагає визначення основних форм міжнародних відносин, в яких закони сві­тового господарства набувають конкретних форм свого вияву. До таких основних форм належать міжнародна торгівля, міжнародний рух капіталів, міжнародна трудо­ва міграція, міжнародні валютні відносини та міжнарод­на економічна інтеграція. Між­народний поділ праці є основою міжнародних економіч­них відносин. Міжнародні економічні відносини (МЕВ) — система техніко-економічних, організаційно-економічних і виробничих відносин (або економічної власності) між економічними суб'єктами різних країн з приводу організації руху товарів, робочої сили та інших об'єктів і привласнення отриманих при цьому результатів. Основною формою МЕВ на сучасному етапі є міжнарод­на торгівля. Міжнародна торгівля — торгівля між країнами, яку формують ввезення (імпорт) та вивезення (експорт) товарів і послуг, що під­порядковуються дії відповідних законів.Оскільки капітал за своїм економічним змістом є сукуп­ністю чи системою виробничих відносин (або відносин еко­номічної власності), що базується на експлуатації найма­ної праці, то експорт капіталу означає процес формування в некапіталістичній країні капіталістичних виробничих відносин. Оскільки капітал має свій речовий зміст (засоби виробництва, гроші, інші ресурси), то формування таких відносин здійснюється за допомогою вивезення капіталу в підприємницькій і грошовій формах. Вивезення капіталу — система економічних відносин, що вини­кає у процесі вивезення за кордон ТНК, державами та міжнарод­ними фінансово-кредитними організаціями вартості у грошовій або товарній формі з метою виробництва і привласнення моно­польно високих прибутків, отримання інших переваг. Як форма міжнародних економічних відносин, між­народна міграція робочої сили виникає і розвивається водночас зі становленням і еволюцією міжнародної міг­рації капіталу, міжнародної торгівлі. Міжнародна міграція робочої сили — процес переміщення пра­цездатного населення у межах світового господарства в пошуках роботи, кращих умов життя та ін., а також сукупність економічних відносин з приводу організації цього процесу та привласнення ре­зультатів праці мігрантів. Для нормаль­ного функціонування світового господарства, зокрема роз­витку зовнішньої торгівлі товарами і послугами, експорту та імпорту капіталу, науково-технічного обміну, розвитку туризму тощо, необхідно розвивати міжнародні валютні від­носини, вдосконалювати міжнародну валютну систему. Основою розвитку міжнародної валютної системи є інтернаціоналізація продуктивних сил, міжнародний поділ праці, формування інтернаціонального господарського механізму та інтегрованих форм власності. Процес інтернаціоналізації грошових відносин — побудова ці­лісної інтернаціональної системи грошових відносин на основі пе­ретворення світових грошей на матеріального носія інтернац'ю. пальної вартості і процесу інтернаціоналізації товарно-грошових відносин.