- •4. Походження і розвиток адвокатури Стародавнього Риму
- •5. Вплив Римського приватного права на розвиток адвокатури (4)
- •6. Види юридичних професій у Стародавньому Римі
- •7. Видатні римські юристи-оратори
- •8. Адвокатура у середні віки
- •9. Розвиток адвокатури в епоху відродження (14-17ст.)
- •10. Адвокатура нового часу
- •11. Надання правової допомоги та судове представництво у Київській Русі
- •12. Адвокатура на українських землях періоду Литовсько-польської держави
- •13. Права і обов’язки адвокатів (прокураторів) за Литовськими статутами
- •14. Адвокатура України часів Гетьманщини
- •15. Правове регулювання діяльності адвокатури відповідно до Прав за якими судиться малоросійський народ
- •16. Підготовка та передумови проведення судової реформи 1864
- •17. Вплив судової реформи 1864 року в Російській імперії на становлення і розвиток адвокатури
- •18. Загальні положення судових статутів від 20 листопада 1864 року про присяжних повірених і приватних повірених
- •19. Вимоги до присяжних повірених
- •20. Організація діяльності рад присяжних повірених
- •21. Права і обов’язки присяжних повірених
- •22. Відповідальність присяжних повірених
- •23. Правовий статус приватних повірених
- •29. Правозаступництво в судах у перші роки радянської влади (1917-1922 роки)
- •30. Перше радянське положення про адвокатуру 1922 року
- •31. Перехід від індивідуальної практики до колективних форм адвокатської діяльності у 20-х на поч. 30-х хх сторіччя. Правовий статус колегій захисників.
- •32. Вимоги до членів колегій захисників
- •33. Роль адвокатури у зміцненні правопорядку в Україні в період неп-у
- •34. Правова регламентація діяльності адвокатури за положенням про адвокатуру срср 1939 року
- •35. Положення про адвокатуру Української рср 1980 року
- •36. Колегії адвокатів як організаційні форми діяльності радянських адвокатів
- •37. Правовий статус президій колегій адвокатів
- •38. Юридичні консультації як форма діяльності адвокатів у радянські часи
- •39. Членство у колегіях адвокатів у радянській Україні
- •40. Порядок набуття і припинення членства у колегіях адвокатів
- •41. Професійні права і обов’язки радянських адвокатів за положення про Адвокатуру урср 1980р.
- •42. Види юридичної допомоги, яка надвалася адвокатами в радянські Україні
- •43. Обмеженість прав захисників у кримінальному судочинстві у період репресій
- •44. Участь радянських адвокатів у цивільному судочинстві та юрисконсультській діяльності
- •45. Оплата праці радянських адвокатів та зрівнялівка у вирішенні цих питань
- •46. Роль радянської адвокатури у правовому вихованні громадян та практичному поширенню знань
- •47. Відносини радянської адвокатури з судами та правоохоронними органами
- •48. Етичні засади діяльності радянських адвокатів
- •49. Заохочення і дисциплінарна відповідальність радянських адвокатів
- •50. Утворення спілки адвокатів України як крок до згуртування адвокатів для захисту їх професійних інтересів
- •51. Значення Закону України «Про адвокатуру» для деформування адвокатури у післярадянський період
- •52. Формування демократичних принципів організації і діяльності прокуратури в Законі України «Про адвокатуру»
- •53. Реформування організаційних форм діяльності адвокатури України на основі вільного вибору членів адвокатського середовища
- •54. Реформування системи оплати праці адвокатів в Незалежній Україні
- •55. Підсилення гарантій адвокатської діяльності в незалежній Україні
- •56. Удосконалення порядку атестування адвокатів в чинному законодавстві України про адвокатуру
- •57. Удосканалення порядку притягнення адвокатів до дисциплінарної відповідальності в Незалежній Україні
- •58. Розвиток єтичних засад адвокатської діяльності в незалежній Україні
9. Розвиток адвокатури в епоху відродження (14-17ст.)
У Першому Литовському Статуті (1529 р.) вживається термін «прокуратор» або «речник» щодо професійних юристів, які здійснювали повноваження представника сторони або її помічника. Прокуратор підтверджував письмовим документом право представляти інтереси сторони, а у разі присутності в суді сторона підтверджувала це усно.
У ті часи вживається і слово «адвокат» («адвокатус»), але виключно до адміністративних урядовців. У значенні захисника прав сторони термін «адвокат» вперше використовується в «Правах, по которым судится малороссийский народ» (1743 р.).
Всі три Литовські Статути (1529, 1566, 1588 рр.) встановлювали умови, за яких особа допускалася до виконання обов’язків прокуратора в судах. Наприклад, у Першому Литовському Статуті заборонялося, щоб прокуратором був іноземець. Захисником могла бути кожна вільна людина, за винятком духовних осіб та судового персоналу замкових і земських судів.
Обов’язки прокуратора прописані у третьому Литовському Статуті (1588 р.). Був спеціально передбачений урядовий захисник для тих, хто не міг себе захищати (убогих людей, удів, сиріт). Встановлювалися обов’язки прокуратора: він не міг відмовитися від ведення справ зазначених осіб, інакше його позбавляли практики в цій місцевості. У разі, коли прокуратор діяв в інтересах протилежної сторони, він позбавлявся права практикувати. За свідоме вчинення шкоди клієнтові, наприклад, нез’явлення до суду без поважних причин, до нього могла бути застосована смертна кара.
10. Адвокатура нового часу
11. Надання правової допомоги та судове представництво у Київській Русі
У Київській Русі інститут захисту прав і свобод людини формувався в специфічних умовах. Деякі дослідники історії адвокатури вважають, що за часів Київської Русі (ГХ-ХІІІ ст.) ще не було організаційного оформлення та законодавчого закріплення адвокатури як правового інституту.
Інститут захисту та писемне право розвиваються в Київській Русі в особливих історичних умовах общинного співжиття, тобто захист, обвинувачення, покарання ставали функціями общини. Суд як соціальний інститут з’явився пізніше. За такого підходу судове представництво ще не конституюється, оскільки функції представників визначаються звичаєвим правом. Роль захисників, наприклад, виконували рідні та приятелі сторін, «послухи» та «видоки».
Сутяжні справи вирішувалися громадою загалом, тому, власне, всі ставали свідками безпосередньої події, чи свідками порядного життя обвинуваченого. Перших називали «видоками», а других — «послухами». Водночас, поступово формуються процесуальні вимоги, тобто закладаються основи сучасного права. Наприклад, йдеться про те, хто може бути свідком, про їх обов’язкову кількість.
Холопи і закупи та деякі інші категорії членів громад могли бути свідками подій і виступати в суді, однак не мали права виступати свідками порядного життя, тобто не могли бути захисниками.
Процесуальна змагальність мала відкритий характер, тобто таємниці захисту не існувало. Якщо якісь факти приховувалися, то такі дії вважалися умисними, а сама таємниця розглядалась як нерозкритість чи неможливість виявити обставини справи, а отже, вона ще не формується як правова необхідність.