- •2.Проаналізуйте сутністю і структуру світоглюду
- •3.З’ясуйте роль і значення міфології як історично першого типу світогляду
- •4.Дайте характерстику особливостей релігійного світогляду
- •5.Розкрийте ролю і значення філософії як історичного типу світогляду.
- •6.Визначте основні методи філософії.
- •9. Розкрийте структуру філософського знання
- •10.Зробіть порівняльний аналіз науки і філософії
- •18. Дайте характеристику Реформації та її впливу на філософію, релігію, науку.
- •19.З’ясуйте значення раціоналізму та емпіризму у філософії Нового часу
- •20.Розкрийте роль і значення філософії епохи Просвітництва
- •21.Визначте особливості німецької класичної філософії: і. Кант, г. Гегель
- •22.Окресліть основні напрями та ідеї сучасної філософії
- •23.Охарактеризуйте вчення «філософії життя», розгляньте основних представників та їхні ідеї
- •24. Проаналізуйте основи класичного психоаналізу
- •32.Рух і розвиток,простір і час. Виділіть осн. Концепції
- •36. Дайте характеристику суб*єкта і об*єкта у процесі пізнання
- •37. Зробіть порівняльний аналіз чуттєвого і раціонального у пізнанні
- •38.Проаналізуйте позараціональні види досвіду
- •39.Розкрийте роль і значення проблеми наукової творчості
- •40. Визначте поняття істини в теорії пізнання. Осн. Критерії істини.
- •41.Дайте філос. Аналіз свідомості як об*єктові гносеологічних дослідженя
- •42. Охарактеризуйте структура свідомості
- •43. Розкрийте поняття самосвідомість. Розгляньте розвиток уявлень про власне «я»
- •44. Зробіть порівняльний аналіз феноменів свідомого і надсвідомого
- •48) Охарактеризуйте оснівні ознаки та функції культури.
- •49) Проаналізуйте проблему цінностей і ціннісного ставлення як фундаменту культури
- •50) Визначте культуру як нормативно-ціннісні й пізнавальна діяльність
- •51) Проаналізуйте сутність і структуру аксіології в системі філософського знання.
- •52) Проаналізуйте постмодерністську ситуацію в культурі 20-21ст.
- •53. Зясуйте основні етапи розвитку культури в Україні
- •54) Проаналізуйте проблему різноманіття й специфіки способів освоєння світу
- •55) Проаналізуйте проблему естетичного освоєння людиною світу.Мистецтво
- •56) Проаналізуйте проблему моралі як специфічного способу освоєння дійсності
- •57) Розкрийте роль і значення філософії для майбутнього людства
- •58) Глобальні проблеми сучасності.Значення діяльності Римського клубу
- •59) Охарактеризуйте співвідношення «людина-природа» як глобальна проблема
- •60) Дайте характеристику науки і глобальних проблем сучасності
32.Рух і розвиток,простір і час. Виділіть осн. Концепції
а) Рух
Рух є способом існування матерії. Вже філософи стародавнього світу мали стихійно-діалектичні уявлення про світ. Вони вважали його єдиним і різноманітним, таким, що постійно змінюється, зберігаючи свою цілісність. Одним із перших, хто осмислив мінливість як взаємоперетворення протилежностей, був Геракліт.
Філософи Нового часу на основі наукових досліджень сформулювали метафізичну концепцію руху, в якій намагалися звести всі форми руху до найпростішої — механічної. Ця концепція виступала складовою частиною метафізичного і механістичного матеріалізму. Проте і в той час існувала ідея нерозривності матерії й руху (Дж.Толанд, французькі матеріалісти, М.В.Ломоносов та інші).
У рамках ідеалістичної системи Гегель розвинув діалектичну концепцію руху й розвитку як результат і вираження внутрішніх суперечностей. Однак носієм саморуху він вважав не матеріальну дійсність, а абсолютну ідею (дух, світовий розум).
Наукова філософія доводить, що рух завжди виступає саморухом. Його джерелом є суперечності, які притаманні предметам і явищам. В самому русі теж є протиріччя, оскільки він "є єдністю неперервності (часу і простору) і перервності (часу і простору)... Рух є суперечність, є єдність суперечностей"1.
Гострою є суперечність між рухом і спокоєм, мінливістю і стабільністю. В поняття "спокій" наукова філософія вкладає такий зміст, як:
а) наявність протягом певного часу незмінності, по
стійності, визначеності предметів властивостей і відношень,
станів, процесів і т.д.;
б) нерухомість одного тіла відносно іншого. Таким чином,
у поняття спокою вкладають такий же широкий зміст, як і в
поняття руху.
Основою суперечливої єдності руху і спокою є рух. Спокій завжди виступає лише моментом руху. Рух абсолютний, спокій відносний: він завжди має місце стосовно якої-небудь системи відліку, а також стосовно певної форми руху.
Відносність спокою, визнання його моментом руху, не означає його несуттєвості. В широкому розумінні він є необхідним моментом всякого руху. А всякий рух — це зміна чогось визначеного. Відносна стабільність, рівновага в процесі руху — необхідна умова існування систем, передумова їх розвитку й ускладнення. Згідно з науковою філософією рух багатоякісний. Він здійснюється в різних, взаємозв'язаних формах.
Серед розмаїття різних змін можна виділити й основні форми руху. Ф.Енгельс, наприклад, у свій час виділяв механічну, фізичну, хімічну й біологічну форми.
Особливість механічної форми руху (переміщення матеріальних об'єктів у просторі) в тому, що вона включена як момент в усі інші форми руху, хоча чим складніша форма руху, тим менше вона може бути зведена до механічного переміщення.
Фізична форма руху охоплює цілий комплекс різних видів руху. Це й процеси, які відбуваються всередині атома, його ядра, рух елементарних частинок, полів тощо. Біологічна форма руху, яка здійснюється на молекулярному рівні. Сучасна наука виділяє в окрему форму ще геологічну форму руху матерії.
Найвищою формою руху є суспільна. До неї слід віднести всі процеси, які виникають і відбуваються в суспільному житті, включаючи й духовну його сферу.
Форми руху, які розрізняються за ступенем складності, пов'язані між собою так, що форми нижчого порядку є підпорядкованими моментами, сторонами форм вищого порядку.
З усього цього випливають важливі методологічні висновки: пізнання вищих форм руху повинне спиратися на вивчення нижчих форм.
Недопустимим є і зведення вищих форм руху до нижчих (наприклад, біологічних процесів - до суми механічних взаємодій чи фізико-хімічних процесів і таке інше). У процесі пізнання потрібно виявляти якісну специфіку і закономірності цих вищих форм.
б) Простір і час
Простір і час є формами існування матерії. Їх характеристику можна дати шляхом посилання на те, щ простір — це загальна форма протяжності і співіснування матеріальних об'єктів, порядок розміщення одного тіла відносно іншого. Час — це загальна форма тривалості й зміни явищ чи стадій протікання матеріальних процесів. До характеристик простору слід віднести його тривимірність, рівноправність напрямів та симетричність. До характеристик часу — одномірність, одно-спрямованість та незворотність.
Діалектико-матеріалістична філософія визнає простір і час об'єктивно-реальними формами існування матерії.
Нерозривний зв'язок простору, часу й постійно рухомої матерії, був обгрунтований діалектико-матеріалістичною філософією ще задовго до того, як цей зв'язок одержав природничо-наукове підтвердження в теорії відносності та інших фізичних теоріях.
Відрив простору й часу від матерії, матеріальних взаємодій виражався і в уявленнях ньютонівської фізики про миттєву дальнодію, тобто миттєву передачу сигналів через "порожній" простір.
Проте слід відмітити, що в історії філософії розвивалася й інша концепція простору й часу, яка розглядала їх у нерозривному зв'язку з матерією (Арістотель, Декарт, Лейбніц). Пізніше ця концепція одержала всебічне обгрунтування і послідовно матеріалістичне пояснення в діалектико-ма-теріалістичній філософії.
Із визнання нерозривного зв'язку простору й часу з матерією випливає, що різноманітності матеріальних систем повинна відповідати різноманітність простору й часу з різними метричними і типологічними властивостями. Правда, ці "простори" й "часи" не відгороджені одне від одного непрохідними межами, становлять частини єдиних простору й часу матеріального світу.
Звідси випливає, що простір і час (які сама матерія) не можуть бути відразу повністю пізнаними, як і не можуть бути "дані" людині від самого початку в ролі апріорних, тобто досвідних, незалежних від досвіду уявлень. Реальні простір і час завжди багатші людських уявлень і понять, які є їх відображенням. В.І.Ленін писав: "В світі нема нічого, крім рухомої матерії, і рухома матерія не може рухатись інакше, як у просторі і в часі. Людські уявлення про простір і час відносні, але з цих відносних уявлень складається абсолютна істина, ці відносні уявлення, розвиваючись, ідуть по лінії абсолютної істини, наближаються до неї"'.
Вчення діалектико-матеріалістичної філософії про єдність матерії та форми її існування (руху, простору, часу) грунтується на сукупності природничо-наукових знань і знаходить все нові й нові підтвердження. Ще М.І.Лобачевський (1792-1856), розробляючи неевклідову геометрію, виходив з ідеї залежності геометричних властивостей від фізичних. Його дослідження були продовжені німецьким математиком Г.Ріманом та іншими.
Особливо вагомим внеском у природничо-наукове обгрунтування діалектико-матеріалістичних уявлень про простір і час, їх зв'язок з матерією стала теорія відносності А.Ейнштейна (1879 — 1955). У спеціальній теорії відносності обгрунтована залежність просторово-часових характеристик матеріальних об'єктів від взаємно відносного руху цих об'єктів, показується відносність одночасності: події одночасні відносно однієї системи відліку можуть бути неодночасними стосовно іншої системи. Суттєвим при цьому є і те, що якщо одна з цих подій є причиною іншої, то їх часова послідовність від системи відліку не залежить, оскільки причина, безумовно, передує своєму наслідку.
Показуючи відносність просторових і часових інтервалів, узятих окремо, залежність їх від системи відліку, теорія відносності встановлює постійність просторово-часового інтервалу, що виражає єдність простору й часу.
В загальній теорії відносності обгрунтована залежність просторово-часових характеристик від розміщення матеріальних мас: утворення скупчень матерії є великою середньою густиною, а, значить, інтенсивним гравітаційним полем спричиняє "викривлення" простору й гальмування протікання часу. Передбачені теорією відносності ефекти пізніше були підтверджені прямими спостереженнями.
На висновках теорії відносності та інших сучасних природничо-наукових концепціях розробляються способи ідеалістичних спекуляцій стосовно проблеми простору й часу. Вони виражаються в обгрунтуванні того, що Всесвіт обмежений у просторі й часі, тобто, має конечні розміри. Ці спекуляції грунтуються на неправомірних припущеннях, пов'язаних з екстраполяцією деяких властивостей обмежених космічних систем (навіть таких масштабних, як Метагалактика) на "світ в цілому".
Із діалектико-матеріалістичної філософії випливає, що безконечна якісна різноманітність матеріальних об'єктів і систем має своїм наслідком і вираженням багатоманітність "просторів" і "часів". І тільки з урахуванням цього можна сказати, що "наш простір" (простір Метагалактики) обмежений і "наш час" (в тому ж розумінні) мав початок. Проте цей висновок не може поширюватися на всезагальні, абсолютні простір і час "світу в цілому", хоч у пізнавальному плані само поняття "світ в цілому" завжди залишається проблемою.