- •1. Визначте об'єкт, предмет I завдання методики викладання суспільно-політичних дисциплін.
- •2. Об'єкт і предмет методики історії як науки
- •2. Розкрийте методику роботи з документами.
- •3. Висвітліть основні чинники вивчення методики викладання суспільно-політичних дисциплін (цілі, зміст, методи, пізнавальні можливості учнів, результати навчання.
- •Розкрийте зв'язки між методологією політології та методикою навчання суспільно-політичних дисциплін.
- •Розкрийте функції методики викладання суспільно-політичних дисциплін.
- •6. Визначте роль фактів у вивченні суспільно-політичних дисциплін.
- •2. Історичні факти і їх класифікація
- •Висвітліть поняття гуманізації. Значення гуманізації в процесі вивчення суспільно-політичних дисциплін.
- •8. Визначте основні форми організації навчання. Типи уроків.
- •9. Висвітліть зародження методичних знань I розвиток методики навчання суспільно-політичних наук до середини хiх ст..
- •10. Розкрийте етапи підготовки уроку та оформлення плану-конспекту.
- •11. Охарактеризуйте розвиток методики навчання суспільно-політичних наук у другій пол. Хiх ст.
- •12. Комбінований урок: методика підготовки і проведення.
- •13. Розкрийте розвиток методики вивчення суспільно-політичних дисциплін на поч. Хх ст..
- •14. Урок засвоєння нових знань: структура, особливості, методика проведення.
- •15. Розвиток методики навчання суспільно-політичних наук в Радянському Союзі I західних країнах у другій половині хх ст..
- •16. Повторювально-узагальнюючий урок: структура, особливості, методика проведення.
- •2. Як використати на уроці методичні можливості підручника
- •20. Урок-лекцiя: методика підготовки і проведення.
- •21. Розкрийте функції підручника.
- •22. Шкільний семінар: методичні умови підготовки I проведення.
- •23. Охарактеризуйте компоненти підручника. Система роботи з підручником на уроках із суспільно-політичних дисциплін.
- •24. Екскурсія як форма учбово-виховної роботи, типи екскурсій I методика проведення.
- •25. Охарактеризуйте первинні навики роботи з підручником.
- •26. Робота з ілюстраціями, картами, документами у підручнику.
- •3. Методика роботи з умовно-графічною наочністю
- •4. Застосування опорних схем та сигналів у навчанні історії
- •27. Поясніть нетрадиційні форми уроку: конференція; уроки інтегрованого типу; урок-міркування; лабораторно-практична робота; урок-гра; урок-суд.
- •28. Розкрийте поняття методів навчання суспільних наук, підходи до їх класифікації. Методи наукових досліджень у методиці навчання
- •34. Висвітліть функції і форми перевірки результатів навчання.
- •35. Охарактеризуйте загальні вимоги до навчального кабінету.
- •Кабінет історії
- •Методичне забезпечення викладання суспільних дисциплін та його структурні елементи.
- •36. Охарактеризуйте основні форми позакласної роботи.
- •37. Розкрийте структуру інтерактивного уроку.
- •38. Висвітліть інтерактивні технології навчання.
- •39. Розкрийте методику проведення різних типів та елементів структури уроку.
- •40. Охарактеризуйте основні типів уроків.
2. Об'єкт і предмет методики історії як науки
Для розуміння сутності і змісту будь-якої науки треба чітко визначити її об'єкт та предмет дослідження. Об'єкт - це явище, предмет, на які спрямована певна діяльність, увага6, це «педагогічний простір, область, в межах якої знаходиться, міститься те, що буде вивчатись»7.
Отже, об'єктом вивчення методики історії як науки с процес навчання: процес педагогічної взаємодії між учителем і учнями, спрямований на формування особистості і розвиток особистості дитини засобами історії.
Предмет - це «логічне поняття, що становить зміст думки, пізнання, те, на що спрямована пізнавальна, творча, практична діяльність»8. В. Ключевський предметом вивчення історії вважав «низку явищ, якими проявляється історичний процес»9. Отже, предметом методики навчання виступає конкретна сторона, сфера, частина об'єкта дослідження, тобто певна система навчання історії, що містить взаємопов'язані компоненти (зміст, організацію, результати навчання тощо) і закономірні зовнішні і внутрішні зв'язки цієї системи, які обумовлюють її функціонування.
До зовнішніх зв'язків системи відносяться чинники розвитку суспільства, що відбиваються у соціокультурному середовищі, політичному та економічному становищі населення, рівні розвитку педагогічної та історичної науки тощо. Ці зв'язки опосередковано чи прямо впливають на формування суспільних вимог (їх інколи називають соціальним замовленням) до освіти, в першу чергу визначаючи її мету, завдання, зміст і результати. Методичні дослідження завжди враховують дію та вплив цих чинників, однак головним для вчених-методистів є вивчення змін у компонентах процесу навчання історії та внутрішніх зв'язках системи. Таким чином, можна сказати, що предметом історико-методичної науки є взаємозв'язки між основними компонентами процесу навчання історії, які змінюються під впливом зовнішнього середовища. Це зв'язки між такими компонентами: 1) соціальне значущими цілями шкільної історичної освіти; 2) змістом навчання; 3) організацією навчального процесу; 4) пізнавальними можливостями учнів; 5) результатами навчання.
Основні компоненти процесу навчання історії проявляються і функціонують комплексно, як система. Система (від грецького systema) - це категорія, яка означає об'єкт, організований як єдність і цілісність взаємопов'язаних між собою елементів10.
У реальному процесі навчання історії його компоненти взаємодіють, взаємовпливають та визначають розвиток одне одного. Зміна, наприклад, цілей навчання історії, обов'язково приводить до трансформації змісту, яка є тим більш глибокою, чим радикальніше імінюються цілі. Якісні зміни у цілях навчання історії та змісті шкільної історичної освіті, що відбулися після проголошення незалежності України, є найбільш яскравою ілюстрацією подібних взаємозв'язків.
Компоненти процесу навчання - категорії конкретно-історичні, вони змінюються з розвитком суспільства.
Цілі навчання історії змінювались на різних етапах розвитку вітчизняної школи. Вони, як правило, відбивають ті соціально-економічні, політичні, духовно-культурні зміни, що відбуваються в суспільстві в ті чи інші часи. Чітке визначення цілей навчання є однією з умов його ефективності. Визначення цілей повинно враховувати загальні завдання навчання історії, розвитку і виховання учнів тощо, а також умови та забезпечення навчального процесу, наявність підготовлених вчителів і г. д. З одного боку, цілі повинні бути реальними за тих умов, що існують у суспільстві та освіті на тому чи іншому етапі, з іншого - вони завжди відбивають певний педагогічний ідеал, прагнення суспільства до певного типу освіченої особистості як результат освіти.
На рубежі ХІХ-ХХ ст., наприклад, цілями навчання історії були: формування повноцінної історичної свідомості учнів, вивчення історії у процесі розвитку, еволюції суспільства, знайомство з минулим, щоб зрозуміти оточуючу реальність і передбачати майбутнє, вивчення культурної спадщини предків і людства у цілому, виховання законослухняних громадян, патріотів Батьківщини тощо.
Сьогодні цілі навчання історії визначені у Державному стандарті освітньої галузі «Суспільствознавство». Завданнями освітньої галузі є:
- підготовка учнів до взаємодії з соціальним середовищем, до самореалізації їх як особистостей в умовах багатоманітного світу через засвоєння комплексу знань, формування відповідних компетенцій;
- формування в учнів національних та загальнолюдських цінностей, толерантного ставлення та поваги до інших народів, правової свідомості, економічного мислення; формування в учнів критичного мислення, навичок оцінювання суспільних явищ і процесів, життєвих та прикладних особистісно-життєтворчих, соціалізуючих, комунікативних, інтелектуально-інформаційних навичок;
- формування в учнів почуття власної гідності, відповідальності, особистісного ставлення до подій і явищ суспільного життя, досвіду емоційно-оцінної діяльності, здатності визначати власну активну життєву позицію, робити свідомий вибір, встановлювати особисті цілі, спрямовані на розвиток суспільства, держави, забезпечення власного добробуту та добробуту своєї родини
Процес навчання історії має на меті насамперед розвиток індивідуальності школяра, його особистісних якостей. Він забезпечує гармонійну реалізацію всіх своїх функцій (розвиток, навчання, виховання). Поняття навчання, що виховує, містить у собі поняття навчання, що закладає основи самостійного мислення учнів. Єдність навчання, виховання, розвитку досягається лише за умови активізації роботи самих учнів на всіх етапах процесу навчання. Навчання має виховуючий характер також у зв'язку з формуванням ціннісних орієнтацій і переконань учнів на основі особистісного осмислення досвіду історії, сприйняття ідей гуманізму, поваги прав людини і демократичних цінностей, патріотизму і взаєморозуміння між народами. Правильне розв'язання освітніх і виховних завдань шкільного викладання історії неможливо без врахування психолого-вікових особливостей різних груп учнів.
Зміст шкільної історичної освіти є сукупністю змісту всіх курсів історії, що вивчаються сьогодні у 5-11(12)-х класах середніх загальноосвітніх навчальних закладів. Він має формуватися на основі відбору та структурування фактів і понять історичної науки відповідно до цілей і завдань навчання історії в школі. Методична наука визначає принципи та критерії такого відбору та структурування. Як правило, до вивчення у шкільних історичних курсах відбираються основні факти, найважливіші події та явища вітчизняної та всесвітньої історії, відповідні теоретичні поняття та ідеї, способи історичного пізнання та аналізу і т. п. Зміст історичної освіти, відібраний для навчання у школі, оформлюється у вигляді Державного стандарту, програм і підручників.
Зміст - обов'язковий компонент процесу навчання. Історично обумовлена перебудова цілей і завдань завжди змінює і навчальний зміст. Розвиток історії, педагогіки і психології, методики також впливає на зміст навчального матеріалу, на його обсяг і глибину. Так, у викладанні історії в сучасних умовах застосовуються цивілізаційний, аксо-логічний, культурологічний, стадіальний та інші підходи, багато уваги приділяється історичним особистостям, дискусійним та уразливим питанням історії тощо. Педагог учить дітей розмежовувати процес пізнання минулого і процес моральної оцінки вчинків людей, відрізняти факти від їх інтерпретацій і т. п.
Зміст освіти засвоюється учнями за допомогою методичної організації (технології) навчання, яка передбачає певні форми, методи, методичні прийоми та засоби навчання12. Форма навчання є зовнішнім відображенням, оформленням методів, методичних прийомів і засобів навчання. Вона відбирається залежно від особливостей змісту того чи іншого заняття та методів і засобів, що використані вчителем. Навчання історії може бути організоване у формі класних, позакласних та позашкільних занять. Перелік форм навчання, що застосовуються у методиці історії, достатньо великий. Крім уроку, це -лекції, семінари, практичні та лабораторні заняття, конференції, екскурсії, інтерактивні заняття («круглі столи», дискусії, дебати, рольові ігри та ін.).
Методи (способи діяльності) навчання також можуть бути різними, зокрема за одним з підходів вони розподіляються на: усно-словесні, наприклад пояснення вчителя, словесно-текстові - аналіз історичного документа, наочні, практичні тощо. Суть їх полягає у тому, що вони дають відповідь на питання, як вчити, визначають двосторонню діяльність учня і вчителя. Кожен з методів є складним за структурою і передбачає застосування певної сукупності прийомів (операцій, що виконують під час навчання вчитель і учні) та засобів навчання (до них відносять тексти, приладдя, посібники тощо).
Добре продумана та побудована методична організація (технологія) навчального процесу дозволяє найбільш ефективно формувати в учнів історичні знання, пізнавальні вміння, ключові й предметні компетентності, розвивати їх історичну свідомість, здібності, виховувати громадянські цінності та якості.
Зміст освіти та методична організація навчання мають відповідати цілям навчання історії, забезпечувати їх здійсненність.
Оскільки учень є активним суб'єктом процесу навчання, то цей процес має бути обов'язково зорієнтованим на конкретну особистість дитини: її вік та пізнавальні можливості. Пізнавальні можливості учнів пов'язані з віком учнів і відповідним рівнем сформованості історичних знань, умінь, навичок, наявністю та розвитком загальних здібностей учня до навчання, розвиненістю його пізнавальних потреб та інтересів, зокрема до вивчення історії. Під здібностями розуміють індивідуальні нахили особистості, які є суб'єктивними умовами, здатністю до здійснення певного виду діяльності, зокрема навчання історії. Вони проявляються у швидкості, глибині та стабільності оволодіння методами та способами діяльності.
Засвоєння історичних знань та відповідний розвиток особистості дитини пов'язані, наприклад, з наявним рівнем розвитку в неї мислення, уяви, мотиваційно-вольової та емоційної сфери особистості. У процесі навчання розвиваються здібності учнів розуміти, здобувати, засвоювати та застосовувати історичні знання.
Так, молодший школяр прагне до нагромадження історичних знань, багато розпитує вчителя. Його цікавлять деталі одягу лицарів, доблесть і мужність у походах. На перервах учні розпочинають гладіаторські бої чи лицарські турніри. Старшокласник прагне не стільки нагромадження історичних фактів, скільки їх осмислення й узагальнення, встановлення логічних зв'язків між історичними фактами, розкриття закономірностей, теоретичних узагальнень. У старших класах зростає питома вага знань, що учні одержують самостійно. Це пов'язано з розвитком логічного мислення, навчальних умінь, досвіду пізнавальної діяльності тощо. У цьому віці розвивається інтерес до тих елементів знань, що відносяться до питань політики, моралі, мистецтва. Відбувається диференціація інтересів школярів: одні цікавляться точними дисциплінами, інші - гуманітарними. Різні типи навчальних закладів: гімназії, ліцеї, коледжі, загальноосвітні школи - реалізують цей інтерес.
Зміст та організація навчання мають, з одного боку, відповідати наявному рівню пізнавальних можливостей дитини, з іншого - випереджати його таким чином, щоб сприяти їх подальшому розвитку.
Навчальні досягнення учнів (результати навчання) безпосередньо пов'язані з реалізацією цілей і завдань шкільної історичної освіти і відбивають досягнутий рівень знань, умінь, навичок, компетентностей учнів, рівні розвитку їх інтелектуальної, мотиваційно-вольової та емоційної сфери. Засвоєння знань передбачає здатність учнів міркувати, доводити, обґрунтовувати, виділяти головне, виявляти причинно-наслідкові та інші зв'язки між подіями і явищами, застосовувати знання для розв'язання проблемних питань та ситуацій тощо.
Результати навчання, що досягаються на одному уроці, на багатьох уроках при вивченні теми, розділу, навчального курсу, всіх курсів історії в основній школі, можуть вимірюватись рівнем:
- історичної освіченості учня;
- сформованості історичної свідомості учнів;
- розвитку пізнавальних можливостей школярів;
- розвитку ключових та предметних компетентностей учнів;
- вихованості й загальної культури.
Отже, результати навчання демонструють, чи досягнуті цілі навчання, чи вони залишилися тільки задумом учителя. Для вимірювання результатів навчання існують спеціальні методи та прийоми, серед яких опитування, тестування, контрольні роботи, реферати та ін.
Процес навчання історії в школі - це складне, багатогранне, не завжди однозначне педагогічне явище. Його закономірності можуть бути досліджені на основі об'єктивних зв'язків, що існують між основними його компонентами, в основі яких освіта, розвиток і виховання учнів. Методика вивчає навчально-пізнавальну діяльність учнів у зв'язку з цілями і змістом навчання історії та прийомами керівництва нею.
Цілі та завдання навчання визначають зміст історичної освіти. Відповідно до цілей і змісту обирається оптимальна організація (технологія) викладання і навчання. Цілі, зміст і організація (технологія) навчання мають бути відповідними, адекватними пізнавальним можливостям учнів даного віку, даного навчальне закладу, даного класу тощо. Ефективність організації педагогічного процесу перевіряється отриманими результатами. Це так звані основні зв'язки системи, якою є процес навчання історії. Разом з тим, існують і зворотні, корегуючі зв'язки між компонентами процесу. Результати навчання аналізуються вчителем і учнями і слугують підвалинами для уточнення подальших цілей і завдань, оптимізації змісту та організації, подальшої диференціації навчання відповідно до пізнавальних можливостей учнів. При плануванні та проектуванні процесу навчання, формулюванні цілей і завдань конкретного уроку, курсу, відборі змісту, форм, методів тощо необхідно враховувати пізнавальні можливості тих, кого ми навчаємо.
Отже, процес навчання історії у взаємозв'язку його основних компонентів, які складають систему, може бути представлений схемою
Взаємодія суб'єктів навчання у навчальному просторі здійснюється шляхом подолання внутрішніх протиріч процесу. До них відносяться протиріччя між цілями навчання і вже досягнутими результатами; між оптимальними і реально застосовуваними на практиці методами і засобами навчання, між рівнем розвитку пізнавальних можливостей учнів і завданнями уроку та ін.
Ставлячи перед викладанням історії завдання - навчальні, розвивальні і виховні, визначаючи зміст курсів історії, проектуючи способи засвоєння знань школярами і організацію навчання, вчитель планує досягнення визначених результатів. Закономірні зв'язки між компонентами процесу навчання є об'єктивними, тобто такими, що існують незалежно від бажання учителя. Якщо він враховує дію цих закономірностей та спирається на них, результати, яких досягають учні, є високими, якщо ж навпаки - ігнорує дію закономірностей, то успішність учнів буде низькою. Вивчення цих закономірних зв'язків і умов їх оптимальної реалізації є науковим завданням методики історії. Таким чином, закономірності процесу навчання історії - це об'єктивні, істотні, стійкі зв'язки між цілями, завданнями, змістом, шляхами, методами, засобами навчання історії, виховання і розвитку особистості дитини, з одного боку, і результатами навчання - з іншого.
Отже, методика навчання історії - це наукова дисципліна, що досліджує процес навчання історії як системи у її взаємозв'язках, протиріччях і закономірностях для забезпечення якісної історичної освіти учнів13.