3. Самоменеджмент

Авторське визначення самоменеджменту запропонували Аніта та Клаус Бішоф (2006), які визначили самоменеджмент як “ключову техніку”, яка полягає в умінні “ставити перед собою професійні цілі та досягати їх, організовувати свою роботу, правильно використовувати час та ефективно співпрацювати з колегами” [3, с. 8]. Джулія Моргенстерн [5] вважає, що “самоменеджмент є послідовним і цілеспрямованиим використанням випробуваних методів роботи у повсякденній практиці для того, щоб оптимально і з сенсом використовувати свій час. Основна мета самоменеджменту полягає у тому, щоб максимально вико ристовувати власні можливості, свідомо керувати течією свого життя (самовизначатись) і долати зовнішні обставини”.

Л. Зайверт дає таке визначення поняття самоменеджменту.

Самоменеджмент - це послідовне і цілеспрямоване використання випробуваних методів роботи в повсякденній практиці, для того, щоб оптимально і зі змістом використовувати свій час.

На основі аналізу літературних джерел нами виділено та охарактеризовано основні напрями самоменеджмену.

1. Тайм менеджмент (організація часу). Автор напряму – Д. Адаир [1]. Метою тайм менеджменту є вміння людини оптимально розподіляти час на приоритетні справи.

2. Стрес менеджмент (самоорганізування у стресових ситуа ціях). Автор напряму – М. Фрезе [6]. Метою стрес менеджменту є вміння особи попереджати або долати стресові ситуації завдяки власній психологічній компетентності.

3. Тіім менеджмент (командний менеджмент). Автор напряму – Г. Паркер [10]. Метою тіімменеджменту є вміння людини самостійно обирати “роль” у групі та ефективно її виконувати.

4. Імпресіон менеджмент (менеджмент справляння враження). Автор напряму – Е. Джоунс [2]. Метою імпресіон менеджменту є вміння людини справляти на навколишніх доцільне, на її думку, враження, найчастіше сприятливе.

Самоменеджмент допомагає виконувати роботи з меншими витратами, краще організувати працю (отже, одержати кращі результати), зменшити завантаженість роботою і, виходить, зменшити поспіхи і стреси.

Самоменеджмент висуває на перший план аспекти розуміння особистості як джерела творчості, форми безперервного виходу людини за межі самої себе. Основу для цього процесу створює система гуманітарних дисциплін, таких як менеджмент, психологія, педагогіка, етика, поєднуваних загальнометодологічними принципами, основними з яких є системність, цілісність, розвиток, інтеграція. Так, технологія управління собою розглядається з позицій системного підходу до управління як такого, з урахуванням інваріантних ознак системи, а саме, взаємодії елементів і інтеграції

Самоуправління власним розвитком має внутрішню і зовнішню сторони. Внутрішня складається з усвідомлення власних цілей, а також формування чітких їхніх орієнтацій. Зовнішня сторона самоуправління має бути орієнтована на те, щоб власні цілі та ціннісні переваги були соціально значущими. І тільки така єдність самоменеджменту визначає загальну логіку процесу навчання самоуправлінню, робить затребуваним освоєння питань методології та вибудовування змістовного боку керування собою, а також навчання технології його здійснення.

Вважають, що характеристиками високого рівня самоменеджменту у людини є: знання нею своєї індивідуальної техніки роботи, її здатність піклуватись про своє здоров’я, її вміння володіти власним емоційно вольовим потенціалом, її навички самодисципліни, її здатність формулювати і реалізовувати свої життєві цілі. Процес самоменеджменту в аспекті послідовності виконання конкретних функцій може охоплювати шість фаз:

1. постановка мети - аналіз і формування особистих цілей;

2. планування - розробка планів і альтернативних варіантів своєї діяльності;

3. прийняття рішень по конкретних справах;

4. організація і реалізація - складання розпорядку дня і організація особистого трудового процесу з метою реалізації поставлених завдань;

5. контроль - самоконтроль і контроль підсумків (у разі необхідності - коригування цілей);

6. інформація і комунікації - фаза, властива певною мірою всіх функцій, так як і комунікації, і обмін інформацією необхідні на всіх фазах самоменеджменту.

Окремі функції не обов'язково суворо слідують одна за одною, а можуть переплітатися. Тим самим визначаючи складові самоменеджменту:

• самопізнання(пізнання самого себе, свого місця і своєї ролі в цій дійсності);

• самоорганізація(організація свого життя і діяльності);

• самовиховання(формування пріоритетних якостей);

• саморегуляція(підтримання внутрішньої рівноваги);

• самоконтроль(оцінка і коригування своєї діяльності);

• вибір цілей життя та особистої роботи;

• планування особистого часу;

• інформаційний пошук;

• раціоналізація мислення;

• самоосвіта(підвищення якості життя);

• технологія здоров'я (збереження і зміцнення здоров'я як першооснови високої працездатності та повноцінного життя);

• спілкування;

• робота у групі;

• робота з конфліктами.

Зупинимося на самовиховання своєю, адже воно єодним з основних критеріїв діяльності волонтера. Мета - самоврядування особистості, свідому, цілеспрямовану,творчо перетворює діяльність, в ході якої індивід вольовим зусиллям, відповідно до обраної метою, за вимогами зовнішніх обставин розвиває в собі соціально та особистісно значущі природні задатки і здібності, нові якості, звільняючись від звичок і властивостей, що заважають його самореалізації та успіху.

Весь процес самовиховання виражається в пошуку відповідей на три ключових питання: чим я був (а)? що я зробив (а)? ким я став (а)?

Самовиховання вимагає розвиненого інтелекту, професійних знань і широкої ерудиції. Задумку М. Вудкок і Д. Френсіса, менеджеру необхідні наступні навички та здібності:

• здатність управляти собою;

• розумні особисті цінності;

• чіткі особисті цілі;

• упорна постійний особистий ріст;

• навик вирішувати проблеми;

• винахідливість і здатність до інновацій;

• висока здатність впливати на оточуючих;

• здатність формувати та розвивати ефективні робочі групи.

Складовою системи самоуправління є самоорганізація – сукупність природних і придбаних соціально значущих якостей особистості, які втілюються в усвідомлюваних особливостях волі й інтелекту, мотивах поведінки та реалізовуються в організації діяльності й поведінки. Самоорганізація є показником власної зрілості людини, якій властиві такі риси:

• відповідальність (слова, справи); визначення пріоритетів діяльності;

• уміння результативно використовувати час;

• прагнення до самопізнання; співвіднесення

• прийнятого стилю діяльності та динамічних особливостей;

• узгодження обраної професії і здібностей; відповідність життєвого вибору індивідуальним особливостям;

• активна робота над собою.

Самоорганізація інтегрує індивідуальні, особистісні професійні властивості людини та сприяє їхньому розвитку на різних етапах та рівнях. Визначення поняття «самоорганізація» будується на поданнях сучасної психології про розвиток особистості, про інтегральну індивідуальність людини, її саморегуляцію, що є результатом функціонування системи самоменеджменту. Самоорганізація виникає на основі саморегуляції як її якісно нового рівня, що характеризується більш чіткою метою, усвідомленістю, контрольованістю.

Високий рівень мотивації, розвиток особистої відповідальності, самоконтролю, безсумнівно, приведуть до високого рівня досягнень у діяльності, майстерності, заради чого людина опановує операційний бік діяльності, прийоми, способи дій і створює продукт, який відповідає вимогам діяльності та прийнятному типу її організації. Самоорганізація має оцінюватися за критеріями, які виявляються під час зіставлення «Я – реальне» й «Я – ідеальне» з розвиненою самоорганізацією. Тому на основі знання структури психічної організації діяльності (мета, цінності, тимчасова структура, засоби діяльності, самооцінка, рівень домагань) можливим є виділення ознак особистості, необхідних для волонтерської діяльності.

Адаир Д. Искусство управлять людьми и самим собой. – М.:Эксмо, 2006.

2. Бендас Т. В. Гендерная психология. – СПб.: Питер, 2005.

3. Бишоф А., Бишоф К. Самоменеджмент. – М.: ОМЕГА М,2006.

4. Ландсберг М. Коучинг. Повышайте собственную эффектив ность, мотивируя и развивая тех, с кем вы работаете / Пер. сангл. – М.: Эксмо, 2004.

5. Моргенстерн Дж. Тайм менеджмент. – М. : Деловая книга, 2001.

6. Основатели эффективных компаний. Психологический анализ и практические рекомендации для предпринимателей /Под ред. М. Фрезе. – Х.: Изд во Гуманитарный центр, 2006.

7. Практикум по психологии менеджмента и профессиональной деятельности / Под. ред. Г. С. Никифорова, М. А. Дмит риевой, В. М. Снеткова. – СПб.: Речь, 2003.

8. Сидоренко Е. В. Мотивационный тренинг. – СПб.: Речь, 2000.

9. Собчик Л. Н. СМИЛ. Стандартизированный многофак торный метод исследования личности. – СПб.: Речь, 2004.

10.Фопель К. Психологические группы: Рабочие материалы для ведущего: Практическое пособие / Пер. с нем. – М.: Генезис, 1999.

11.Штепа О. С. Структура та формування функції самоме менеджменту // Актуальні проблеми психології. Зб. наук. праць Інституту психології ім. Г. С. Костюка АПН України /

За ред. С. Д. Максименка, В. Д. Потапової. – Т. 15. Ч. 2. – К., 2008. – С. 430 436 с.

12.Штепа О. С. Особистісна зрілість: Модель. Опитувальник. Тренінг. Монографія. – Львів: Вид.центр ЛНУ імені Івана

Франка, 2008. – 232 с.